16 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 753/24627/21
провадження № 61-11100ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві
на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2024 року
та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у місті Києві, треті особи: Державна казначейська служба України, Дарницьке управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, про визнання протиправною бездіяльності
та відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дарницької окружної прокуратури міста Києва, Головного управління Національної поліції
у м. Києві, треті особи: Державна казначейська служба України, Дарницьке управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві, у якому,
з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у м. Києві та Київської міської прокуратури, яка полягає у неповерненні автомобіля марки «Audi Q7», 2008 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , власнику ОСОБА_1 , вилученого під час досудового розслідування у кримінальному проваджені
№ 1201810002003027 від 03 квітня 2018 року, зареєстрованого Дарницьким управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві;
- стягнути солідарно з Головного управління Національної поліції у м. Києві
та Дарницької окружної прокуратури міста Києва за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку
на його користь моральну шкоду в сумі 250 000 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 травня
2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В іншій частині позову відмовлено.
27 серпня 2025 року Головне управління Національної поліції у м. Києві, через підсистему «Електронний суд», звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня
2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року в цій справі, в якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 14 травня 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи
те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті
ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та справах з ціною позову,
що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти дотриманню розумного строку розгляду справи, а також визначеності
й стабільності у цивільних правовідносинах.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна
дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено, що у 2025 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу
в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2025 року (на час подання касаційної скарги) - 3 028,00 грн.
Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання протиправною бездіяльності
та відшкодування моральної шкоди.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися в ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого
2019 року у справі № 907/9/17).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
З огляду на вказане ціна позову в частині відшкодування моральної шкоди становить 250 000,00 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (3 028 х 250 = 757 000,00 грн).
Стосовно позовних вимог немайнового характеру щодо визнання протиправною бездіяльності, то ця справа не є справою, яка підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України справа
не підлягає касаційному оскарженню.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно
до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявником
у касаційній скарзі не наведено.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,
які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі
у касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно
до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services
v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre
v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб
(п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня
2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки Головне управління Національної поліції
у м. Києві подало касаційну скаргу на судові рішення, що згідно з положеннями ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 14 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції
у м. Києві, треті особи: Державна казначейська служба України, Дарницьке управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві,
про визнання протиправною бездіяльності та відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська