Справа № 128/1272/18
Іменем України
22 вересня 2025 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі:
головуючої судді Бондаренко О.І.
за участі секретаря Нагірняк Т.А.
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області про визнання заповітів недійсними-
Позивачка ОСОБА_1 звернулася з позовом до Вінницького районного суду Вінницької області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області про визнання заповітів недійсними, мотивуючи свої вимоги наступним.
Позивачка вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка приходилась їй тіткою. Після смерті тітки відкрилася спадщина до якої належить 1/2 житлового будинку, та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, з метою оформлення спадщини після смерті тітки ОСОБА_4 , 06.12.2017 року, позивачка звернулась до приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Надольської Т.П. для прийняття спадщини, із заявою за №160, спадкова справа №61685934, номер у нотаріуса №68/2017. Відтак, позивачці від сусідів стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 заповіла все належне їй майно ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також вказують, що 23.02.2017 року було складено другий заповіт, яким ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 заповіла земельну ділянку площею 1,4531 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області. При цьому позивачка вказує, на те, що померла ОСОБА_5 була дуже хворою, у неї з вересня 2013 року діагностовано хронічний мієлолейкоз (Хронічний мієлолейкоз (ХМЛ) - злоякісна пухлина кровотворної тканини, яка виникає із клітини-попередника мієлопоезу, загальної для гранулоцитарного, еритроцитарного та мегакаріоцитарного ростків кровотворення), крім того, вона хворіла на ІХС, дифузний кардіосклероз, бронхіальну астму. А відтак, перебувала під дією медичних препаратів і в силу хвороб та віку, через стійкий розлад здоров'я, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просить: визнати недійсним заповіт від 14.11.2014 року складений ОСОБА_4 , на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідчений Якушинецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області; визнати недійсним заповіт від 23.02.2017 року, складений ОСОБА_4 , на ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідчений Якушинецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області. 25.06.2018 відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що позовні вимоги не визнаються, в задоволені позову просить відмовити з наступних підстав. Відповідач вказує, що позивач ОСОБА_1 вважає, що вказані заповіти слід визнати недійсними, оскільки ОСОБА_4 в зв'язку зі своїми хворобами перебувала під дією медичних препаратів і в силу хвороб та віку, через стійкий розлад здоров'я, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Погоджуючись з тим, що ОСОБА_4 дійсно була хворобливою жінкою, відповідач ОСОБА_3 пояснює, що вона ніколи не страждала на психічні захворювання, до смерті все ясно розуміла, вмирала при повній свідомості. Ще при житті, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій, діючи добровільно на випадок своєї смерті вона розпорядилась майном, яке належало їй на праві власності, склавши відповідні заповіти. Це була її воля та її бажання. Хвороби, на які при житті страждала ОСОБА_4 , жодним чином не могли вплинути на її психічний стан і тим більше позбавити її можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповітів.Позивач ОСОБА_1 , яка є рідною племінницею ОСОБА_4 , на протязі 15 років перебувала з ОСОБА_4 в неприязних стосунках та не підтримувала родинних відносин, між ними існувала судова тяганина. ОСОБА_1 не знала, на які хвороби страждає ОСОБА_4 , і ніколи не цікавилась цим питанням. ОСОБА_4 при житті не бажала, щоб її майно перейшло у спадщину ОСОБА_1 , тому на випадок своєї смерті зробила розпорядження відносно свого майна. Жодних доказів того, що заповідач ОСОБА_4 на момент складання заповітів хворіла на захворювання, яке б впливало на психічний стан її здоров'я, позивачем не надано. Заповіти, складені від імені ОСОБА_4 14 листопада 2014 року та 23 лютого 2017 року, відповідають нормам ст.203 ЦК України, встановленим для дійсності правочину. Волевиявлення заповідача відповідало її внутрішній волі, на час укладання заповіту вона розуміла значення своїх дій та могла керувати ними, правових підстав визнання заповіту недійсним, пов'язаних з порушенням умов дійсності правочину, передбачених ч. 1 ст.215, ч.3 ст.203, ч.1 ст.225 ЦК України, не має.
31.07.2018 року відповідачкою ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що позовні вимоги не визнаються, в задоволені позову просить відмовити з наступних підстав. Відповідачка, зазначає, щосторона позивачки вважає, що заповіти необхідно визнати недійсними, оскільки ОСОБА_4 в зв'язку зі своїми хворобами перебувала під дією медичних препаратів і в силу хвороб та віку, через стійкий розлад здоров'я, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Поряд з цим зазначає, що ОСОБА_4 дійсно була хворобливою жінкою, але ніколи вона не страждала на психічні захворювання, до смерті вона все ясно розуміла, вмирала при повній свідомості. Ще при житті, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій, діючи добровільно на випадок своєї смерті вона розпорядилась майном, яке належало їй на праві власності. І це була її воля та її бажання. Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві вказує наявність цілого ряду хвороб, якими страждала ОСОБА_4 і вказує також, що після смерті ОСОБА_4 їй стало відомо про наявність двох заповітів. Позивачка, яка є рідною племінницею ОСОБА_4 не знала про те, якими хворобами страждає ОСОБА_4 і ніколи не цікавилась цим питанням, оскільки на протязі 15 років перебувала з ОСОБА_4 в неприязних стосунках та не підтримувала родинних відносин, а тому ОСОБА_4 ніколи не бажала передати своє майно ОСОБА_1 , а ще при житті на випадок своєї смерті зробила розпорядження відносно свого майна на користь тих людей, які піклувались про неї, допомагали їй.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 01.06.2018 року відкрито провадження по справі, з призначенням підготовчого розгляду.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 01.6.2018 року вжито заходи забезпечення позову.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 20.08.2018 року задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 про витребування доказів.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 20.08.2018 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 07.06.2019 року задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 про витребування доказів.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 28.10.2019 року зупинено провадження по даній справі до набрання законної сили судовим рішенням по цивільній справі № 128/560/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області про встановлення факту родинних відносин, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Надольська Тамара Петрівна, яка перебуває в провадженні Вінницького районного суду Вінницької області /суддя Саєнко О.Б./.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 01.02.2021 поновлено провадження по даній справі та призначено судове засідання.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 12.07.2021 року по даній справі призначено посмертну судово - психіатричну експертизу та провадження по справі зупинено до отримання висновку експерта.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 31.01.2022 року поновлено провадження по справі та призначено до судового розгляду.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22.05.2024 року по даній справі за клопотанням сторони позивача призначена повторна посмертна судово - психіатрична експертиза. В подальшому постановою Вінницького апеляційного суду від 25.07.2024 року ухвала Вінницького районного суду Вінницької області від 22.05.2024 року скасована та справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 20.06.2025 року в задоволені клопотання представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни про призначення повторної посмертної судово - психіатричної експертизи від 25.03.2025 - відмовлено в зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю, роз'яснено право оскарження такої ухвали в апеляційному порядку разом з рішенням суду.
22.09.2025 сторони в судове засідання не з'явились, попередньо подали відповідні заяви.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Чернілевська Р.В. надала суду заяву, за якою позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить вимоги задоволити; одночасно зазначає, що залишають за собою право на подання заяви про відшкодування судових витрат на правову допомогу. Судове засідання просить провести у її відсутність та відсутність позивачки.
Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Байдак В.П. надала суду заяву, якою заперечує проти позовних вимог, в задоволенні позову просить відмовити. Судове засідання просить провести у її відсутність та відсутність відповідачки.
Відповідач ОСОБА_3 надав суду заяву, якою в задоволені позову просить відмовити та судове засідання провести у його відсутність.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області в судове засідання не з'явився, попередньо надавши суду заяву про розгляд справи в його відсутність (т.1, а.с.83).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду повідомив, що тітку ОСОБА_7 знав давно, бував у неї вдома, допомагав по домогосподарству. Останній раз бачив її у 2015 році. Помітив, що вона тоді вже змінилась, була «несповна розуму», це по ній було видно. Тоді бачив її здалеку, привітався з нею. Однак, йому здалося, що вона не хотіла з ним розмовляти, лише кивнула головою, була йому не рада, говорила «через зуби», наче не впізнавала. Також знав, що вона конфліктувала з родичами, вчиняла постійні сварки, проклинала. В подальші роки перебував в с. Якушинці, однак до неї більше не заходив. Знав, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були неприязні стосунки, вони судились між собою.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 розповіла, що знала ОСОБА_4 давно, ще з 80-х років. У неї був різкий характер, вона любила посваритися, була криклива. В подальшому допомагала їй та ОСОБА_1 виписувати вугілля та дрова. Помітила, що починаючи з 2016 - 2017 років, ОСОБА_9 стала якоюсь «віддаленою». У неї став якийсь дивний погляд, здавалось наче та її не знає, не рада їй та з нею неможливо було говорити.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку сторін, викладену у письмових заявах, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Вказаний спір регулюється положеннями Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13.11.2017 року (т.1, а.с.7).
Після смерті відкрилася спадщина, до якої належить 1/2 житлового будинку та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.19, 20).
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 01.12.2010 року, справа № 2-1675/2010, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 було винесено рішення про встановлення порядку користування будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення набрало законної сили (т.1, а.с. 20).
З метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 , 06.12.2017 року, приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П. була заведена спадкова справа №61685934, номер у нотаріуса №68/2017 (т.1, а.с.38-61).
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 заповіла все належне їй майно ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с.9).
23.02.2017 року було складено другий заповіт, яким ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 заповіла земельну ділянку, площею 1.4531 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (а.с. 8). Померла ОСОБА_5 була хворою; у неї з вересня 2013 року діагностовано хронічний мієлолейкоз (Хронічний мієлолейкоз (ХМЛ) - злоякісна пухлина кровотворної тканини, яка виникає із клітини-попередника мієлопоезу, загальної для гранулоцитарного, еритроцитарного та мегакаріоцитарного ростків кровотворення); вона хворіла на ІХС, дифузний кардіосклероз, бронхіальну астму (т.1, а.с. 10-14). Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 13.11.2020 року, справа № 128/560/19 ухвалено: встановити факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , є рідною тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , а ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є рідною племінницею ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 19 від 30.12.2021 встановлено наступне: 1) ОСОБА_4 станом на час складання нею заповіту від 14.11.2014 року страждала на психічний розлад у вигляді помірного порушення пізнавальної функції органічного ґенезу (F06.7). Зазначений у неї психічний стан не позбавляв її здатності на той час усвідомлювати значення свої дій та керувати ними; 2) Дати відповідь на запитання суду, про те, чи могла ОСОБА_4 станом на час складання нею заповіту від 23.02.2017 року розуміти значення своїх дій та керувати ними, не є можливим, у зв'язку із наданою суперечливою медичною документацією (т.2, а.с.119-123).
Відповідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Ч.1.2 ст.1236 ЦК України встановлено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно з ст. 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.
Згідно з положеннями ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Приписами ч. 1.2 ст. 1257 ЦК України встановлено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 у своїх висновках по справі № 461/2565/20 вказав, що за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом; нотаріальне посвідчення заповіту за кордоном покладено на консульські установи та дипломатичні представництва України; право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю. Тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту. Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18)).
Суд встановив, що за змістом оспорюваних заповітів убачається, що ОСОБА_4 з власної волі, маючи повну цивільну дієздатність та повністю усвідомлюючи значення своїх дій, зробила розпорядження на випадок свої смерті щодо усього належного їй майна. Також у заповіті вказано, що: «Текст заповіту прочитано мною ОСОБА_4 особисто в голос його зміст та умови відповідають дійсним моїм намірам» (т.1, а.с. 8-9).
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Отже, підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).
Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Суд встановив, що оспорювані заповіти містять власноручні написи заповідача ОСОБА_4 та окрім того, містять підпис останньої, дійсність якого сторонами не оспорювалась.
Позивачкою ОСОБА_1 , як на підставу своїх доводів, стверджується про те, що в силу хвороб та перебування під дією медичних препаратів та віку, через стійкий розлад здоров'я, вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Дані твердження не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та спростовані висновком судово-психіатричного експерта № 19 від 30.12.2021, за яким при відповіді на перше питання вказано, що ОСОБА_4 станом на час складання нею заповіту від 14.11.2014 року страждала на психічний розлад у вигляді помірного порушення пізнавальної функції органічного ґенезу (F06.7). Зазначений у неї психічний стан не позбавляв її здатності на той час усвідомлювати значення свої дій та керувати ними.
В той час позивачкою не доведено, що висновок експерта № 19 від 30.12.2021 є неналежним доказом, а саме, що він не стосується предмета доказування або одержаний з порушенням порядку, встановленого законом; представники позивачки заперечуючи проти висновку експерта, не надали доказів на його спростування.
Суд звертає увагу, що посмертна судово-психіатрична експертиза, проведена атестованими судовими експертами, які мають відповідну освіту, необхідну для проведення такого виду експертиз. Висновок посмертної судово-психіатричної експертизи № 19 від 30.12.2021 року відповідає вимогам чинного законодавства, а позивач не навів підстав, які б породжували сумніви у правильності та обґрунтованості раніше здійсненого висновку. В своєму висновку експерти надали повні та вичерпні відповіді на поставлені судом питання. В ході допиту судом експерти дали відповіді на поставлені їм питання та підтримали висновок експертизи.
Будь-яких інших доказів, які б могли підтвердити абсолютну неспроможність ОСОБА_4 в момент вчинення заповітів 14.11.2014 та 23.02.2017 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивачем ОСОБА_1 , у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, не подано. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У статті 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту. З урахуванням вищевикладеного, на основі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку доводам позивача та її представників, запереченням відповідачів та їх представників, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання заповітів недійсними є необґрунтованим, недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.
Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, то відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та витрати на проведення експертиз, понесені позивачем, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст.4, 5, 13, 15, 16, 203, 204, 215, 225, 1216, 1217, 1223, 1233-1236, 1245, 1247, 1251, 1257ЦКУкраїни,ст.ст.10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263, 265, 352 ЦПК України, суд, -
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області про визнання заповітів недійсними, а саме: визнати недійсним заповіт від 14.11.2014 року, складений ОСОБА_4 , на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідчений Якушинецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області; визнати недійсним заповіт від 23.02.2017 року, складений ОСОБА_4 , на ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідчений Якушинецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області та стягненні судових витрат - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відомості про учасників:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Третя особа - Якушинецька сільська рада вінницького району Вінницької області, адреса: с. Якушинці, вул. Новоселів,1, Вінницького району Вінницької області.
Повний текст судового рішення виготовлено 24.09.2025.
Суддя Оксана БОНДАРЕНКО