Справа № 128/4250/23
24 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Шевчук Л.П.,
при секретарі судового засідання Нога Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Медвеже Вушко Вінницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України», Агрономічної сільської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний реєстратор Абразовська Олена Валеріївна, про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права користування земельною ділянкою,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Релігійної організації «Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Медвеже Вушко Вінницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України», Агрономічної сільської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний реєстратор Абразовська О.В., про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права користування земельною ділянкою.
Ухвалою суду від 01.11.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 28.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
22.07.2025 розпочато розгляд справи по суті, представник позивача та представник відповідача проголосили вступні слова. Надалі в судовому засіданні було оголошено перерву до 03.09.2025, про що представники сторін надали суду розписку (т. 1 а.с. 248).
В судове засідання 03.09.2025 сторона позивача не з'явилася, від представника позивача - адвоката Романовської Н.О. до суду надійшла заява, в якій вона просила розгляд справи відкласти на іншу дату, оскільки позивач ОСОБА_1 перебуває за межами України, а представник позивача не може з'явитися в судове засідання за сімейними обставинам (т. 2 а.с. 10).
При цьому, будь-яких доказів перебування позивача ОСОБА_1 за межами України суду не надано, як і не надано доказів поважності причин неявки в судове засідання його представника.
Повторно, в судове засідання, яке призначено на 24.09.2025, позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Романовська Н.О., які належним чином та завчасно повідомлялися про день, час та місце розгляду справи шляхом направлення позивачу судової повістки на його адресу, а його представник шляхом направлення судової повістки до її електронного кабінету, не з'явилися, про причини неявки в судове засідання не повідомили, заяв про розгляд справи у їх відсутність до суду не подавали.
З огляду на вищевказане суд, дослідивши матеріали справи суд доходить такого висновку.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини своєї неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору (частини перша, друга, п'ята статті 223 ЦПК України).
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).
Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, що бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Вказані наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Отже, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма є імперативною та дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Правове значення у цьому випадку має тільки належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, провадження № 61-4437св20, від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19, провадження № 61-15254св20, від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18, провадження № 61-2329св20.
Суд зазначає, що враховуючи предмет та підстави позову, було постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21, провадження № 11-126заі22.
Слід зазначити, що відповідно до матеріалів справи ні позивачем, ні його представником не подавалося заяв про розгляд справи за їх відсутності. Позивач в судове засідання не з'являвся, а його представник, з'явилася лише у одне судове засідання з розгляду справи по суті. Надалі, представником позивача подано заяву про відкладення розгляду справи, однак доказів поважності причин неявки в судове засідання не надано. При цьому, заяв про розгляд справи у їх відсутність позивач та його представник не подавали.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував, що суд зобов'язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Це забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору (постанови від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, від 28 жовтня 2021 року у справі № 465/6555/16-ц, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», заява № 11681/85, пункт 35, від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Суд зазначає, що відповідний висновок про те, що особа зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі стосується особи, яка особисто звернулася до суду, чи належно повідомлена про розгляд справи за її участю.
Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України) охоплює не лише змістовий аспект (правове відношення між людиною і державою на засадах визнання людини вищою соціальною цінністю), але й процедурний аспект, який базується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону, вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону; застосування покарання виключно на підставі закону та інше.
Принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. У рішенні від 10 грудня 2009 року справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine), заява № 11932/02, зазначено: «Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155)».
Правова визначеність також вимагає, щоб правові норми були зрозумілими й точними і мали на меті гарантування, що ситуації і правовідносини будуть передбачуваними.
У рішенні від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03, у справі «Цихановський проти України» ЄСПЛ зазначив «:…. саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні».
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.
У частині п'ятій статті 223 ЦПК України законодавець встановив особливий порядок наслідок (санкцію) повторної неявки позивача. Ця норма фактично дублює норму, закріплену в пункті 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України слід тлумачити в системному зв'язку з іншими положеннями цієї статті та іншими нормами процесуального закону, які визначають наслідки повторної неявки позивача, який не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, а саме частиною п'ятою статті 223 і пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
З огляду на системне тлумачення вказаних норм процесуального закону, пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України, у контексті частини п'ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, не може застосовуватися судом щодо неявки позивача у судове засідання.
Аналіз положень частини п'ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що наслідком повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 711/7486/19.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про залишення позову без розгляду, з огляду на те, що позивач та його представник повторно не з'явилися в судове засідання та заяв про розгляд справи у їх відсутність не подавали.
Керуючись статтями 223, 251, 257, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Релігійної організації «Релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Медвеже Вушко Вінницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України», Агрономічної сільської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний реєстратор Абразовська Олена Валеріївна, про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права користування земельною ділянкою - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Л.П. Шевчук