11 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 925/1692/20
Судді Чумака Ю. Я.
До ухвали Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 11.09.2025 про прийняття до розгляду справи № 925/1692/20 за касаційною скаргою Черкаської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 15.04.2025.
Повністю не погоджуюся із мотивувальною та резолютивною частинами зазначеної вище ухвали. Керуючись частиною 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.
Короткий зміст вимог скарги на дії органу державної виконавчої служби
1.1. Черкаська міська рада (далі - Міськрада, позивач, стягувач, скаржник) звернулася до Господарського суду Черкаської області зі скаргою про визнання незаконною та скасування постанови від 05.02.2025 ВП № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження, в якій просила:
1) визнати незаконним рішення заступника начальника відділу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Купчин Оксани Сергіївни (далі - ВДВС, орган ДВС) про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду, прийняте у формі постанови ВП № НОМЕР_1 від 05.02.2025;
2) скасувати постанову ВДВС про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 05.02.2025;
3) зобов'язати орган ДВС поновити виконавче провадження та перерахувати кошти в сумі 203 466,27 грн, що були стягнуті з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" (далі - ТОВ "Пивоварений завод"), та зараховані в погашення заборгованості по ВП №73134795 на бюджетний рахунок для зарахування надходжень до бюджету Черкаської міської територіальної громади, вказаний в рішенні суду: р/р UA658999980334119812000023759 одержувач платежу: ГУК у Черк.обл./тг м. Черкаси/18010600, код ЄДРПОУ 37930566, Банк: Казначейство України (ЕАП) призначення платежу: орендна плата за землю з юридичних осіб.
1.2. Скарга обґрунтовується тим, що: 1) ВДВС протиправно, всупереч прийнятого Господарським судом Черкаської області рішення у справі № 925/1692/20, вимогам Закону України "Про виконавче провадження", Бюджетного кодексу України, Податкового кодексу України кошти, отримані в рахунок виконання рішення у цій справі № 925/1692/20, перераховані на рахунок іншої юридичної особи - відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) UA 8382201720355239001002113571 на виконання іншого рішення, де заявник є боржником; 2) застосування органом ДВС норм частини 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", яка встановлює, що органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні), є протиправним щодо перерахування коштів бюджету Черкаської міської територіальної громади, стягнутих з боржника та зарахованих для погашення заборгованості у справі № 925/1692/20, на рахунок іншого ДВС для закриття проваджень у справах, де боржник - Міськрада, оскільки в розумінні Бюджетного та Податкового кодексів України рахунки бюджету громади і рахунки юридичної особи місцевого самоврядування не є тотожними.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 15.04.2025 (суддя Васянович А. В.), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 (колегія суддів у складі: Яценко О. В. - головуючий, Коробенко Г. П., Хрипун О. О.), у задоволенні скарги Черкаської міської ради на дії заступника начальника відділу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Купчин Оксани Сергіївни відмовлено.
2.2. Відмовляючи у задоволенні скарги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доводи Черкаської міської ради стосовно того, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання наказу зі справи № 925/1692/20 стягувачем є територіальна громада міста є помилковими, оскільки позивачем у даній справі була саме Міськрада, а після завершення розгляду справи по суті та ухвалення судом рішення на користь позивача і відкриття виконавчого провадження за його заявою такий позивач набуває статусу стягувача у виконавчому провадженні. Оскільки Міськрада є одночасно боржником у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" грошові кошти були перераховані у виконавчому проваджені № НОМЕР_3 на депозитний рахунок вищевказаного відділу.
Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з ухвалою місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Черкаська міськрада звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити у повному обсязі.
3.2. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень Закону України "Про виконавче провадження", Податкового та Бюджетного кодексів України, та вказує на пріоритетність застосування норм вказаних кодексів до спірних правовідносин, за положеннями яких вказані кошти повинні бути перераховані до бюджету Черкаської міської територіальної громади, як це зазначено в резолютивній частині рішення у справі № 925/1692/20 та виданому на його виконання наказі, а не на рахунок відділу виконавчої служби.
Розгляд справи Верховним Судом і підстави передачі справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду (далі - Палата)
4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2025 (колегія суддів у складі: Могил С. К. - головуючий, Волковицька Н. О., Случ О. В.) відкрито провадження за касаційною скаргою на підставі абзацу 2 частини 2 статті 287 ГПК України, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 29.07.2025.
4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2025 справу № 925/1692/20 передано на розгляд Палати з посиланням на необхідність відступлення від викладеного в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2025 у справі № 925/1737/21 (колегія суддів у складі: Мачульський Г. М. - головуючий, Рогач Л. І., Краснов Є. В.) висновку про те, що твердження Міськради, що такі кошти мали бути перераховані на конкретний бюджетний рахунок, тому положення частини 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають застосуванню, не підтверджуються відповідними законодавчими приписами та матеріалами справи, а правильне застосовування норм права господарськими судами є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
При цьому в контексті тлумачення вживаного в нормі частини 1 статті 302 ГПК України терміну "раніше ухваленому рішенні Верховного Суду" колегія суддів вважала, що ним охоплюються як постанови, так і ухвали Верховного Суду.
4.3. Ухвалою від 08.08.2025 у справі № 925/1737/21 Верховний Суд на підставі частини 2 статті 293 ГПК України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міськради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 15.04.2025, якими, в свою чергу, було відмовлено в задоволенні скарги стягувача на дії державного виконавця відділу ДВС, в якій Міськрада просила суд: визнати рішення державного виконавця про перерахування коштів у справі № 925/1737/21 не на бюджетний рахунок Черкаської міської територіальної громади, а на рахунок ВПРВ УЗПВР у Черкаській області ЦМУЮ (м. Київ) протиправним; зобов'язати відділ ДВС перерахувати кошти в сумі 18 577,40 грн у справі № 925/1737/21 в межах зведеного ВП № НОМЕР_4 на бюджетний рахунок для зарахування надходжень до бюджету Черкаської міської територіальної громади, вказаний в рішенні суду: р/р UA658999980334119812000023759 одержувач платежу: ГУК у Черк.обл./тг м. Черкаси/18010600, код ЄДРПОУ 37930566, Банк: Казначейство України (ЕАП) призначення платежу: орендна плата за землю з юридичних осіб.
4.4. Ухвалою від 11.09.2025 прийнято до розгляду Палатою справу № 925/1692/20 за касаційною скаргою Черкаської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 15.04.2025 і призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
З постановленою Верховним Судом ухвалою від 11.09.2025 у цій справі не можу погодитися з таких підстав:
5.1. Повноваження Верховного Суду щодо відступлення від правового висновку Верховного Суду знаходить своє відображення в положеннях частини 2 статті 287 ГПК України.
Так, пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України передбачено можливість відступлення лише від висновків, викладених у постанові Верховного Суду.
У статті 287 ГПК України, як і у цілому у положеннях цього Кодексу, що регламентують здійснення касаційного провадження, не міститься норм, які би допускали можливість відступлення від правових висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду.
5.2. Наголошую на тому, що за змістом положень статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Водночас згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а не в ухвалах Верховного Суду.
5.3. З огляду на положення статей 302, 303 ГПК України визначальними обставинами щодо передання справи на розгляд палати є, по-перше, саме наявність висновку щодо застосування норми права в постанові (постановах) Верховного Суду в подібних правовідносинах, а також те, що такий висновок зроблений колегією суддів з цієї ж палати цього суду або у складі такої палати.
По-друге, в ухвалі про передачу справи має бути наведено обґрунтування колегією суддів, яка передає справу на палату, про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права в іншій справі.
5.4. Тобто можна виснувати, що в усіх випадках на стадії прийняття палата повинна перевіряти наявність в постанові (постановах), від якої колегія суддів пропонує відступити, висновків щодо застосування норми права. Як наслідок, у цьому контексті виникає питання щодо визначення такого поняття, як висновок щодо застосування норми права, адже ГПК України та інші процесуальні кодекси не містять такого визначення.
5.5. Стосовно визначення, що саме вважати правовим висновком Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що чинний ГПК України оперує поняттям "висновок" у різних значеннях, зокрема таких, як: умовивід суду; висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також викладений у постанові Верховного Суду висновок по суті позовних вимог, вимог апеляційної або касаційної скарги; складова резолютивної частини судового рішення.
5.6. За змістом статей 314, 315 ГПК України, постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку, складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а в резолютивній частині відповідний висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог.
З огляду на викладене висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах якраз і є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.
Аналогічні висновки викладено в пунктах 48- 51 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2024 про повернення справи № 911/1095/22 Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
5.7. Отже, з урахуванням доктринального тлумачення поняття "висновок щодо застосування норми права" можна виснувати, що Верховний Суд має повноваження щодо перевірки того, чи наявний взагалі в постанові (постановах), на які посилається скаржник, висновок щодо застосування норми права, тоді як аналіз того, чи є висновок саме висновком щодо застосування норми права, можна визначити за такими критеріями: 1) висновок щодо застосування норми права повинен містити посилання на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права; 2) такий висновок повинен не буквально повторювати норму права, а розширювати чи тлумачити її зміст, або усувати законодавчу прогалину; 3) висновок повинен бути абстрактним та універсальним, тобто застосовним до інших випадків у подібних правовідносинах; 4) висновок щодо застосування норми права необхідно відрізняти від правової оцінки суду.
5.8. Підсумовуючи коло критеріїв щодо прийняття/повернення справ, переданих на розгляд палати, можна виснувати про таке:
1) на розгляд палати може бути передано справу після відкриття касаційного провадження колегією суддів, а касаційні скарги, заяви і клопотання на розгляд палати не передаються;
2) колегія суддів може погодитися з клопотанням учасника справи про передачу справи на розгляд палати, або підставами касаційного оскарження, зазначеними в касаційній скарзі (пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України), або ж самостійно прийняти рішення про передачу справи на розгляд палати в разі наявності обґрунтованих підстав;
3) для відступу або уточнення правової позиції колегія суддів повинна посилатися на постанову (постанови) Касаційного господарського суду:
а) в якій викладено висновок щодо застосування норми права з посиланням на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права;
б) відповідний висновок має бути зроблено в іншій справі зі спору, шо виник із подібних правовідносин;
в) висновок повинен бути зроблений в постанові (постановах) колегій суддів з цієї ж палати цього суду або в складі такої палати.
4) колегія суддів має належним чином аргументувати підстави відступлення від висновку або необхідність відступлення шляхом уточнення попереднього висновку;
5) справа підлягає поверненню відповідній колегії суддів, якщо колегія фактично просить відступити від висновку, який не є правовим висновком (щодо застосування норми права), викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або в складі такої палати.
5.9. Крім того, наголошую на неврахуванні Палатою положень частин 1, 2 статті 314 ГПК України, за змістом яких саме за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції ухвалює судові рішення у формі постанов, тоді як шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції, Верховним Судом вирішуються передусім процедурні питання, пов'язані з рухом справи.
Наведене виключає формування правового висновку в ухвалах Верховного Суду, якими не оформлюються результати розгляду касаційної скарги по суті, зокрема, в ухвалах про відмову у відкритті касаційного провадження в справі, про повернення касаційних скарг тощо, а відтак, фактично немає від чого відступати.
5.10. При цьому, аргументуючи в ухвалі від 20.08.2025 підстави передачі справи № 925/1692/20 на розгляд Палати, колегія суддів зазначила, що в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2025 про відмову у відкритті касаційного провадження в справі № 925/1737/21 викладено висновок щодо очевидності правильного застосовування судами попередніх інстанцій норми матеріального права - частини 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", проте, на мою думку, наведене може свідчити виключно про згоду Верховного Суду з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні скарги стягувача на дії органу ДВС, тобто фактично про правову оцінку Верховним Судом зазначеного висновку судів на предмет очевидності правильного застосування ними вказаної норми Закону України "Про виконавче провадження", але аж ніяк не про формулювання в зазначеній ухвалі (в справі № 925/1737/21) самостійного правового висновку, який, як підкреслено вище, може викладатися лише в постановах Верховного Суду, ухвалених за наслідками розгляду касаційної скарги, а не на стадії вирішення питання про прийняття її до розгляду.
Адже, виходячи зі змісту положень частини 3 статті 293 ГПК України, в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2025 про відмову у відкритті касаційного провадження в справі № 925/1737/21 має міститися саме висновок про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження, тобто вочевидь не йдеться про можливість формування правового висновку, позаяк це притаманно лише постановам Верховного Суду, ухваленим за наслідками розгляду касаційної скарги по суті.
5.11. Таким чином, ураховуючи детально наведені вище критерії визначення висновку щодо застосування норми права та проаналізувавши ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2025 про відмову у відкритті касаційного провадження в справі № 925/1737/21, вважаю, що в зазначеній ухвалі колегія суддів не робила самостійних висновків щодо застосування норм матеріального права, зокрема, частини 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", якими (нормами) регулюються також спірні правовідносини в цій справі (№ 925/1692/20), а лише зазначила про правомірність висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги Міськради з тих мотивів, що дії державного виконавця вчинено в повній відповідності з нормами чинного законодавства.
5.12. При цьому саме по собі оформлене ухвалою від 08.08.2025 відхилення Верховним Судом тверджень Міськради про те, що стягувані кошти мали бути перераховані на конкретний бюджетний рахунок і тому положення частини 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають застосуванню, є наслідком правової оцінки Верховним Судом висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги стягувача на дії органу ДВС.
5.13. Якщо ж навіть і припустити можливість формування правового висновку в ухвалі Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження в справі, то це може бути скоріше висновок щодо застосування частини 2 статті 293 ГПК України як норми процесуального права, а не висновок щодо застосування норми матеріального права (в цьому випадку частини 5 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження").
Адже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
5.14. Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені зокрема частиною 2 статті 293 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
5.15. Разом з тим елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 (Cantoni v.), заява № 17862/91, § 31, 32; "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, § 65).
5.16. У розрізі ініційованого Палатою касаційного перегляду в межах цієї справи судових рішень судів попередніх інстанцій, ухвалених за результатами розгляду скарги стягувача на дії органу ДВС, у співвідношенні із практикою ЄСПЛ, на мою думку, Палата якраз порушила принцип правової визначеності шляхом непередбачуваного тлумачення, оскільки наявне перетлумачення чітких та однозначних положень частини 4 статті 236, пунктів 1, 2 частини 2 статті 287, частин 2, 3 статті 293, частин 1, 2 статті 314, статті 315 ГПК України та статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які передбачають формулювання Верховним Судом саме в постанові правового висновку, обов'язкового для врахування судами нижчестоящих інстанцій, та зумовлену цим недопустимість відступлення від висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду, зробило результат провадження непередбачуваним і суперечить принципу правової визначеності. Проте навіть у межах повноважень Палати перегляд тлумачення закону має межі - і ці межі порушуються, якщо нове тлумачення нівелює передбачуваність для учасників справи, фактично звужуючи повноваження суду касаційної інстанції реалізовувати процесуальний фільтр, передбачений законодавцем саме для випадків, коли правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Підсумки
Окрема думка, висловлена у цій справі, має значення для розвитку права в Україні, оскільки Верховний Суд безумовно повинен керуватися принципами судочинства, серед яких основоположним є принцип верховенства права.
Водночас наявне довільне та розширене тлумачення Верховним Судом зазначених норм процесуального права (частини 4 статті 236, пунктів 1, 2 частини 2 статті 287, частин 2, 3 статті 293, частин 1, 2 статті 314, статті 315 ГПК України), зміст яких є чітким та однозначним, може свідчити про прояв суддівського активізму (Judicial activism), який, в свою чергу, може призвести до негативних наслідків шляхом істотного звуження використання судом касаційної інстанції встановлених процесуальних фільтрів, безперешкодна реалізація яких необхідна як з точки зору дотримання принципу процесуальної економії та оперативного забезпечення при цьому прав учасників судового процесу, так і для уникнення репутаційних ризиків у виді пониження інституційного статусу Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою, що може проявитися в невиправданому штучному збільшенні кількості випадків касаційного перегляду судових рішень, правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні яких є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Адже нівелювання дієвості процесуальних фільтрів сприятиме прогнозованому формуванню вкрай загрозливої тенденції зростання обсягів перегляду Верховним Судом малозначних справ, що не відповідатиме статусу Верховного Суду, який є судом права, а не факту.
Беручи до уваги викладене вище, на мою думку, наразі не було достатніх підстав для прийняття Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду до свого провадження справи № 925/1692/20 з метою вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відступлення від висновку, викладеного в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2025 про відмову у відкритті касаційного провадження в справі № 925/1737/21, натомість справу № 925/1692/20 необхідно було повернути відповідній колегії суддів для здійснення касаційного перегляду.
Суддя Ю. Я. Чумак