23 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 907/1070/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.05.2025 (суддя Сисин С. В.)
і постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2025 (головуючий суддя Желік М. Б., судді Галушко Н. А., Орищин Г. В.)
у справі № 907/1070/24
за позовом фізичної особи-підприємця Деяк Наталії Володимирівни
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 211 470,50 грн,
У грудні 2024 року фізична особа-підприємець Деяк Наталія Володимирівна звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 171 670,12 грн заборгованості за договором про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою, 13 584,35 грн пені (неустойки), 20 185,89 грн інфляційних втрат і 6 030,14 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою від 12.12.2022 № 442 з урахуванням укладених додаткових угод до договору: від 23.01.2023 № 1, від 30.05.2023 № 2, від 11.12.2023 № 3 в частині оплати вартості за виконані роботи, а також невиконанням умов пункту 2.4 договору щодо сплати замовником протягом 10 робочих днів після підписання договору 40 % від вартості робіт, що є підставою для нарахування пені.
07.05.2025 рішенням Господарського суду Закарпатської області, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2025, позовні вимоги задоволено частково, а саме: стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь фізичної особи-підприємця Деяк Наталії Володимирівни 211 367,84 грн, з яких: 171 670,12 грн основний борг за договором про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою від 12.12.2022 № 442, 20 185,89 грн інфляційні втрати, 6 024,50 грн 3 % річних та 13 487,33 грн пені, в решті позову відмовлено, а також стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь фізичної особи-підприємця Деяк Наталії Володимирівни 2 536,42 грн судового збору.
Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 171 670,12 грн за договором, факт існування якої належним чином доведений та не спростований відповідачем у встановленому законом порядку.
Також суди зазначили, що за встановленими судом обставинами справи, враховуючи, що позивач згідно нової редакції позовної заяви від 28.01.2025 подав позов до ДСГП «Ліси України», з якого просить стягнути заборгованість за договором; враховуючи, що спір у справі виник з діяльності ДП «Хустське лісове дослідне господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», якому також належить філія «Хустське лісове дослідне господарство» і філія «Карпатський лісовий офіс» (що підтверджено відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вказує про підсудність справи Господарському суду Закарпатської області відповідно до частини третьої статті 29 Господарського процесуального кодексу України), застосувавши принцип диспозитивності щодо розгляду справи в межах заявлених позовних вимог до відповідача, суди зазначили, що є підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 171 670,12 грн основного боргу за договором.
Також, суди зазначили, що доводи відповідача про відсутність у нього факту прострочення зобов'язання з оплати за укладеним між сторонами договором через відсутність виставлених виконавцем рахунків-фактур згідно пунктів 2.4 і 2.6 договору не ґрунтуються на обставинах справи, на положеннях закону та умовах договору.
Отже, з урахуванням встановлених судами обставин, суди вбачають підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені в загальному розмірі 13 487,33 грн за порушення відповідачем строків оплати виконаних робіт відповідно до пунктів 2.5 і 2.6 договору, а тому в цій частині позовні вимоги про стягнення 13 584,35 грн пені підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 13 487,33 грн.
Також суди дійшли висновку щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат обґрунтованим є задоволення позовних вимог у розмірі 20 185,89 грн, а в частині стягнення 3 % річних - 6 024,50 грн.
Окрім цього, суди зазначили про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій від 12.03.2025.
15.09.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.05.2025 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2025 у справі № 907/1070/24.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.05.2025 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2025 у справі № 907/1070/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення розмірі 211 470,50 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 907/1070/24 є малозначною.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення посилається приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позовів до ста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судове рішення у справі з ціною позову до ста розмірів прожиткового такими, що підлягає касаційному оскарженню.
Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень скаржник зазначив, що справа має виняткове значення для Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», як правонаступника Державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство», оскільки підприємство до моменту його припинення, окрім досліджуваних у межах даної справи договору про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою уклало із тим самим виконавцем (позивачем у справі) ряд інших типових за своїм змістом договорів про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою на підставі яких фізична особа-підприємець Деяк Наталія Володимирівна намагається у судовому порядку стягнути із скаржника штрафні санкції, що нараховуються на суму авансових платежів, які «нібито» не були сплачені Державним підприємством «Хустське лісове дослідне господарство» (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цієї підстави, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що справа становить суспільний інтерес та має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання скаржника на ряд постанов Верховного Суду, які містяться у касаційній скарзі, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновки у справах, на які він посилається, мають загальний характер і зроблені судами за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідних судових рішень.
Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на відсутність висновку Верховного Суду без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.05.2025 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2025 у справі № 907/1070/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил