22 вересня 2025 року Справа № 926/2830/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича
про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 3957,26 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача (в режимі ВКЗ) - Єгоров В.С.
від відповідача - Тягній А.А.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 3957,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання договору №101/ПГ-5650/Г від 05 вересня 2024 року позивач протягом періоду вересень-грудень 2024 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 23911,89 грн, проте останній сплатив його вартість лише частково в сумі 20481,53 грн, внаслідок чого заборгував позивачу 3430,36 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 343,23 грн, три проценти річних у сумі 33,84 грн та інфляційні втрати в сумі 149,83 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2025 року справу №926/2830/25 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 29 серпня 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 3957,26 грн, яка надійшла до Господарського суду Чернівецької області 27 серпня 2025 року за вх.№2830 - залишено без руху.
01 вересня 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" через підсистему "Електронний Суд" направила до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. №2912), до якої було долучено платіжну інструкцію №0000029328 від 27 серпня 2025 року про сплату судового збору у розмірі 2422,00 грн.
Ухвалою суду від 03 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22 вересня 2025 року.
04 вересня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направила до суду заяву (вх. №2963) про участь у судовому засіданні, призначеному на 22 вересня 2025 року та у всіх наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду, яку суд частково задовольнив ухвалою від 05 вересня 2025 року.
15 вересня 2025 року відповідач подав до суду заяву про визнання позову (вх. №3079), у якому відповідач позовні вимоги визнає у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.
Представник позивача у судовому засіданні 22 вересня 2025 року позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 22 вересня 2025 року підтримала подану заяву про визнання позову у повному обсязі.
Так, заслухавши представників сторін по справі, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
05 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (надалі - постачальник) та Чернівецьким національним університетом ім. Ю. Федьковича (надалі - споживач) укладено Договір №101/ПГ-5650/Г постачання природного газу (надалі - договір).
Відповідно до пункту 1.2 Договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві, який є підприємством/установою/організацією, на балансі якого перебуває гуртожиток/-ки (та/або інші житлові будівлі, у яких постійно або тимчасово проживають побутові споживачі) природний газ в обсягах та для цілей забезпечення природним газом побутових споживачів такого гуртожитку/-ів (та/або житлових будівель, у яких постійно або тимчасово проживають побутові споживачі), а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для власних потреб і не може бути використаний для перепродажу (пункт 1.3. Договору).
Згідно з пунктом 1.5. Договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього Договору у Споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між Споживачем та Оператором ГРМ та присвоєний Оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між Споживачем та Оператором газотранспортної системи (надалі - Оператор ГТС) та присвоєний Оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо Об'єкт Споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе Споживач.
Пунктом 1.6. Договору встановлений перелік ЕІС-кодів точок комерційного обліку Споживача: м. Чернівці, вул. Небесної Сотні, буд.2 (56ZS40A021Z601LF); м. Чернівці, вул. Небесної Сотні, буд.2 (56ZS40A021Z601MD); вул. Небесної Сотні, буд.2А (56ZS40A021Z061JJ); вул. Небесної Сотні, буд.2А (56ZS40A021Z601P7); вул. Небесної Сотні, буд.4 (56ZS40A021Z601Q9); вул. Небесної Сотні, буд.4 (56ZS40A021Z601Q5); вул. Небесної Сотні, буд.4А (56ZS40A021Z601KH); вул. Небесної Сотні, буд.4А (56ZS40A021Z601NB). Найменування Оператора ГРМ/ГТС, з яким укладено договір на розподіл/транспортування природного газ Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні-мережі України».
Згідно з пунктом 2.1. Договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем (об'єм) природного газу у період з 05 вересня 2024 року до 31 грудня 2024 року (включно), в кількості 5,500 тис.куб.м, в тому числі по місяцях: вересень 2024 року - 1,350 тис.куб.м, жовтень 2024 року - 1,350 тис.куб.м, листопад 2024 року - 1,350 тис.куб.м, грудень 2024 року - 1,450 тис.куб.м.
В тому числі, пунктом 2.1. Договору передбачено, що даний пункт набуває чинності після настання відкладальної обставини, зазначеної у пункті 13.1. цього Договору. Сторони визнають, що до набуття чинності даним пунктом; - постачання природного газу у відповідні розрахункові періоди не здійснюються, навіть якщо вони зазначені у вищенаведеній таблиці пункту 2.1. цього Договору; - у Постачальника не виникають обов'язки поставити (передати) природний газ Споживачу та відповідальність за нездійснення постачання (передачі) природного газу; - у Постачальника не виникають обов'язки щодо включення Споживача до реєстру споживачів Постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС.
У свою чергу, пукнт 13.1. Договору передбачає, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності), а в частині зобов'язань Постачальника щодо постачання (передачі) природного газу з моменту включення Споживача до Реєстру споживачів постачальника із спеціальними обов'язками на інформаційній платформі Оператора ГТС, але в будь якому разі не раніше надання Споживачем довідки, яка підтверджує перебування на балансі гуртожитку (та/або іншої житлової будівлі, у якій постійно або тимчасово проживають побутові споживачі).
В частині постачання природного газу договір діє до 31 грудня 2024 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
Згідно з пунктом 3.1. Договору постачальник постачає Споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Перехід права власності на газ від Постачальника до Споживача здійснюється у точках виходу з газотранспортної системи (ГТС) до газорозподільної системи (ГРМ). Після переходу права власності на газ, Споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Постачання природного газу за цим Договором здійснюється Постачальником виключно за умови включення Споживача до Реєстру споживачів на інформаційній платформі Оператора ГТС. (пункт 3.2 Договору).
Відповідно до пункту 3.4. Договору приймання-передача природного газу, поставленого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
За змістом пунктів 3.4. -3.5. Договору для складання акту приймання-передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду Постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС, не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом. Постачальник направляє Споживачу два примірника підписаних актів приймання-передачі природного газу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.
Після підписання Сторонами актів приймання-передачі природного газу, замовлені обсяги природного газу за Договором вважаються скорегованими.
У випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі природного газу, не надання письмово обґрунтованого заперечення проти підписання акту або у разі відмови Споживача від підписання акту приймання-передачі природного газу до 14 (чотирнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов Договору. Звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС. Дані Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо обсягів природного газу, спожитих Споживачем. вважаються обов'язковими для Сторін, якщо судом не буде встановлено інше.
Пунктом 4.1.1. Договору визначено, що ціна обсягів природного газу в пункті 2.1. цього Договору дорівнює 7420,00 грн з урахуванням податку на додану вартість, з яких 1236,67 грн. ПДВ, за 1000 куб. метрів газу (без урахування тарифу на послуги з транспортування природного газу для точки виходу та коефіцієнта, який застосовується у разі замовлення потужності на добу наперед), крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% -27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу для обсягів встановлених пунктом 2.1. цього Договору за 1000 куб. метрів з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7583,89 грн.
Відповідно до пункту 4.1.2. Договору загальна вартість цього Договору складає 34759,50 грн, крім того, ПДВ - 6951,90 грн, разом з ПДВ - 41711,40 грн.
Згідно з пунктом 4.3. Договору загальна вартість цього Договору дорівнює вартості фактично використаного за цим Договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Пунктами 4.4.-4.6. Договору визначено, що Споживач здійснює 100% розрахунок за поставлені та спожиті обсяги природного газу відповідно до акту приймання-передачі природного газу до закінчення календарного місяця наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання природного газу. У платіжних інструкціях Споживач має обов'язково вказувати призначення платежу, номер та дату Договору. Оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у Розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до умов цього Договору.
Відповідно до пункту 4.10. Договору звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється Сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу Споживачем та актів приймання-передачі.
Пунктом 6.2 Договору визначено, що у разі порушення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 4.4. цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Спірний договір підписаний сторонами та скріплений печатками.
Доказів розірвання Договору №101/ПГ-5650/Г постачання природного газу від 05 вересня 2024 року або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
На виконання умов договору протягом вересня - грудня 2023 року позивач передав відповідачу у власність природний газ об'ємом 3,15298 тис. м. куб. на загальну суму 23911,89 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, зокрема:
- відповідно до акту приймання-передачі природного газу №15953 від 30 вересня 2024 року обсяг споживання газу у вересня 2024 року становить 0,75947 тис. куб. м. на загальну суму 5759,75 грн з ПДВ;
- відповідно до акту приймання-передачі природного газу №17801 від 31 жовтня 2024 року обсяг споживання у жовтні 2024 року становить 1,00073 тис. куб. м. на загальну суму 7589,44 грн з ПДВ;
- відповідно до акту приймання-передачі природного газу №19898 від 30 листопада 2024 року обсяг споживання газу у листопаді 2024 року становить 0,94046 тис. куб. м. на загальну суму 7132,34 грн з ПДВ;
- відповідно до акту приймання-передачі природного газу №22255 від 31 грудня 2024 року обсяг споживання у грудні 2024 року становить 0,45232 тис. куб. м. на загальну суму 3430,36 грн з ПДВ.
Зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані відповідачем та засвідчені печатками.
До позовної заяви доданий адвокатський запит позивача від 23 червня 2025 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про надання інформації щодо фактичних обсягів по добового споживання природного газу за період з 01 квітня 2023 року по дату видачі довідки стосовно відповідача (ЕІС-код відповідача, визначений в Договорі: 56XS000021Z6O00E).
На адвокатський запит позивача Оператором ГТС - Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», було надано відповідь від 27 червня 2025 року вих. № ТОВВИХ-25-10062 з інформацією з Інформаційної платформи Оператора ГТС, відповідно до якої споживач з ЕІС-кодом 56XS000192T8W00A був закріплений в Реєстрі споживачів за постачальником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (ЕІС-код: 56XS000192T8W00A) у спірний період.
Вказані об'єми у наданій Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» інформації відповідають обсягу природного газу, зазначеному в актах приймання-передачі природного газу за вересень-грудень 2024 року.
Згідно з розрахунком позовних вимог, з урахуванням часткової сплати відповідачем спожитого природного газу у сумі 20481,53 грн та станом на момент звернення з позовом до суду сума боргу за використаний природний газ за грудень 2024 року становить 3430,36 грн.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.
Внаслідок укладення Договору №101/ПГ-5650/Г постачання природного газу від 05 вересня 2024 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (в чинній редакції на момент винесення правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України(в чинній редакції на момент винесення правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України (в чинній редакції на момент винесення правовідносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС), регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року № 2496.
Відповідно, до пункту 1 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді. Постачальник, крім постачальника «останньої надії», не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника в розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.
Пунктом 3 розділу ІІ Правил постачання природного газу встановлено, що реєстрація споживача у реєстрі споживачів постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС здійснюється постачальником на період дії укладеного договору постачання природного газу в частині його обов'язку постачати природний газ споживачу.
Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача (абз. 2 п.11 розділу ІІ Правил).
Статтею 202 Господарського кодексу України (в чинній редакції на момент винесення правовідносин) визначено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (частина 1 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На виконання умов Договору №101/ПГ-5650/Г постачання природного газу від 05 вересня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" свої зобов'язання виконало належним чином, поставивши відповідачу у вересні - грудні 2024 року природний газ на загальну суму 23911,89 грн, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 30 вересня 2024 року, від 31 жовтня 2024 року, від 30 листопада 2024 року та від 31 грудня 2024 року.
Враховуючи викладене вище, судом встановлено, що позивач покладені на нього обов'язки виконав в повному обсязі.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було здійснено часткову оплату за переданий газ на суму 20481,53 грн. Розмір несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 3430,36 грн.
За прострочення оплати позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 343,23 грн, три відсотки річних у сумі 33,84 грн та індекс інфляції в сумі 149,83 грн.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України(в чинній редакції на момент винесення правовідносин) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Положеннями частини 1 статті 230 Господарського кодексу України (в чинній редакції на момент винесення правовідносин) передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважаться таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 4.4. цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
За прострочення виконання зобов'язання, на підставі пункту 6.2 Договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 343,23 грн.
Судом встановлено, що нарахована позивачем пеня за прострочення виконання зобов'язання не перевищує встановленого пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України шестимісячного періоду нарахування.
Нарахування індексу інфляції на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з'являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.
Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків до позовної заяви пені, трьох процентів річних, а також з врахуванням часткової оплати відповідачем суми заборгованості, суд встановив, що він здійснений у відповідності до закону та арифметично правильно, відтак, з відповідача на користь позивача належать до стягнення 343,23 грн суми пені та 33,84 грн суми трьох процентів річних.
Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків до позовної заяви індексу інфляції, з врахуванням часткової оплати відповідачем суми основного боргу, які нараховувались позивачем окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовувались, що відповідає приписам частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, суд встановив, що він здійснений у відповідності до закону та арифметично вірно, відтак, з відповідача на користь позивача належать до стягнення 149,83 грн індексу інфляції.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі “Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно з частиною 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи визнання позову відповідачем і те, що визнання позову не суперечить закону і не порушує права чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справ.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач за звернення із відповідною позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0000029328 від 27 серпня 2025 року.
Відповідно до приписів частини 3 статті 7 Закону України “Про судовий збір» та статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на визнання відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, решту судового збору покласти на відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 191, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича про стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 3957,26 грн - задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (58002, Україна, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Чернівці, вул. Коцюбинського Михайла, буд. 2, код 02071240) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, Україна, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код 42399676) кошти у загальній сумі 3957,26 грн, з яких: основний борг у сумі 3 430,36 грн; пеня у сумі 343,23 грн; три проценти річних у сумі 33,84 грн; інфляційні втрати у сумі 149,83 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, Україна, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код 42399676) з державного бюджету України 1211,20 грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №0000029328 від 27 серпня 2025 року до Господарського суду Чернівецької області за подання позову.
У судовому засіданні 22 вересня 2025 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 24 вересня 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК