вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
23 вересня 2025 року м. Рівне Справа № 918/605/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянувши матеріали справи за заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )
про: неплатоспроможність
кредитор: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"
кредитор: Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр"
секретар судового засідання: С.Коваль
представники сторін:
від кредитора (АТ КБ "Приватбанк"): А.Сергач
арбітражний керуючий: І.Драгун
Обставини справи
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
У межах справи про неплатоспроможність АТ КБ "Приватбанк", ТОВ "ВІН Фінанс", ТОВ "Коллект Центр" звернулись до суду з заявами про визнання кредиторських вимог.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 7 липня 2025 року суд прийняв заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до розгляду, підготовче засідання призначив на 15 липня 2025 року.
Ухвалою від 15 липня 2025 року суд відкрив провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , ввів процедуру реструктуризації боргів та мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначив керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Драгун Ірину Іванівну, визначив дату проведення попереднього судового засідання 9 вересня 2025 року на 10:00 год.
16 липня 2025 року здійснено оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвалою суду від 25 серпня 2025 року суд прийняв заяву АТ КБ "Приватбанк" про визнання грошових вимог до розгляду у попередньому засіданні.
Ухвалою суду від 25 серпня 2025 року суд прийняв заяву ТОВ "ВІН Фінанс" про визнання грошових вимог до розгляду у попередньому засіданні.
Ухвалою суду від 25 серпня 2025 року суд прийняв заяву ТОВ "Коллект Центр" про визнання грошових вимог до розгляду у попередньому засіданні.
У судовому засіданні 9 вересня 2025 року суд оголосив перерву до 23 вересня 2025 року.
Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
В розрізі даної статті законодавець здійснює класифікацію кредиторів по категоріям, а саме: забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті 122 КУзПБ, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Так, згідно з умовами статті 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність було здійснено 16 липня 2025 року, тобто, строк на пред'явлення грошових вимог закінчується 15 серпня 2025 року (включно).
Відповідно до статті 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Згідно з положеннями статті 47 КУзПБ, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною 1 статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 р. у справі № 916/4644/15; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 р. у справі № 913/479/18).
Відповідно до норм визначених КУзПБ, за результатами попереднього засідання господарський суд визнає розмір вимог кредиторів, які підлягають включені до реєстру вимог кредиторів, порядок погашення (задоволення) яких відбувається відповідно до черговості, яка встановлена статтею 133 даного Кодексу.
Щодо клопотань про перенесення/відкладення попереднього засідання.
22 вересня 2025 року від ТОВ "ВІН Фінанс" надійшло клопотання про перенесення попереднього засідання на іншу дату. Клопотання обґрунтоване участю представника заявника у засіданні у іншому судовому провадженні у Київському апеляційному суді.
Вказане клопотання суд залишив без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до положень частини 1 статті 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з нормами статті 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Як видно з доказів, долучених представником ТОВ "ВІН Фінанс" до клопотання про перенесення засідання, засідання у іншому судовому провадженні у Київському апеляційному суді, на яке посилався заявник, стосувалося перегляду за апеляційною скаргою ухвали Обухівського районного суду Київської області від 16 липня 2025 року у цивільній справі №372/5161/24 про залишення позову без розгляду, у якій ТОВ "ВІН Фінанс" є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Так, дійсно, у справі № 372/5161/24 Київський апеляційний суд призначив справу до апеляційного розгляду на 23 вересня 2025 року на 10:30 год, що співпадає з часом попереднього засідання призначеного у цій справі (23.09.2025, 10:00 год).
А проте суд зауважує, що явку представника ТОВ "ВІН Фінанс" у засідання 23 вересня 2025 року Київський апеляційний суд не визнавав обов'язковою. А отже участь у одному з двох судових проваджень, призначених на один час, відноситься до сфери розсуду самого заявника та його представника, а тому не може бути беззаперечною поважною причиною.
Разом з тим, заявник не навів у своєму клопотанні жодних аргументів щодо більшої важливості для нього участі у провадженні у Київському апеляційному суді у справі № 372/5161/24, ніж участі у засіданні у справі № 918/605/25, на якому зокрема вирішувалося питання щодо визнання грошових вимог заявника до боржника.
Суд також зазначає, що у попередньому засіданні 9 вересня 2025 року, оголошено перерву до 23 вересня 2025 року, в тому числі за усним клопотанням представника ТОВ "ВІН Фінанс", що було обґрунтоване необхідністю уточнити власні кредиторські вимоги та подати додаткові докази. Разом з тим, жодних додаткових доказів та заяв щодо уточнення кредиторських вимог від ТОВ "ВІН Фінанс" за час оголошеної перерви до суду не було подано.
Оскільки 9 вересня 2025 року суд вже оголошував перерву у попередньому засіданні за клопотанням заявника, а інші поважні підстави для відкладення розгляду справи заявник не навів, а також з огляду на обмеження процесуальних строків розгляду справи, суд відхилив клопотання ТОВ "ВІН Фінанс" про відкладення розгляду справи.
У попередньому засіданні 23 вересня 2025 року представник кредитора АТ КБ "Приват Банк" заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на те, що представник не знайомий з позицією боржника стосовно заявлених кредиторських вимог, а також у зв'язку з необхідністю уточнити обґрунтування власних кредиторських вимог.
Суд звертає увагу заявника на наступне.
Відповідно до правил частин 1, 2 статті 122 КУзПБ, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб. Попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Станом на час проведення попереднього засідання 23 вересня 2025 року вказаний 60-денний період минув.
Разом з тим, обов'язок кредитора визначати розмір вимог до боржника, а також виклад відповідних обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування закріплено нормами частини 1 статті 122, частини 3 статті 45 КУзПБ. Таким чином кредитор повинен був навести обґрунтований розрахунок вимог до боржника та виклад обставин, що підтверджують такі вимоги, ще під час звернення із заявою про визнання кредиторських вимог.
Водночас суд ураховує, що в матеріалах справи наявні докази направлення 19 серпня 2025 заперечень боржника на вимоги АТ КБ "ПриватБанк" на адресу кредитора, а отже кредитор мав більше місяця часу для можливості з'ясувати позицію боржника та уточнити власні вимоги.
З огляду на наведене суд відхилив клопотання представника АТ КБ "ПриватБанк".
Кредиторські вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
Кредиторська заява подана 14 серпня 2025 року, тобто в межах строків встановлених статтею 45 КУзПБ.
У заяві про визнання кредиторських вимог заявник просить суд визнати грошові вимоги кредитора до боржника в сумі 6 260 785,61 грн, які складаються з: заборгованість за кредитом 1 459 647,69 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 3 885 359,56 грн; заборгованість по комісії за користуванням кредитом 98 340,49 грн; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, що за курсом станом на 780 480,13 грн; судового збору в розмірі 36 957,74 грн у справі 569/2859/16-ц) - 2 черга задоволення вимог кредиторів.
Кредиторські вимоги аргументовані укладенням між банком та поручителем (боржником) договору поруки ROHIAE00000141/1 від 30.12.2006 року до кредитного договору ROHIAE00000141 від 30.12.2006 року.
Заявник кредиторських вимог вказує, що рішенням від 19.06.2019 року у справі 569/2859/16-ц позов банку було задоволено частково та стягнуто солідарно на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №ROHIAE00000141 від 30 грудня 2006 року в розмірі 83 398,39 доларів США, що за курсом 26,38 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 19 червня 2019 року складало 2 463 849,53 грн., яка склалася з наступного: 35 159,61 доларів США заборгованість за кредитом, 32 783,77 доларів США заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 2 368,80 доларів США заборгованості за комісією, 13 086,21 доларів США заборгованість за пенею. Стягнуто на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" судові витрати по справі понесені позивачем по сплаті судового збору в розмірі 36 957,74 грн.
19 серпня 2025 року арбітражний керуючий подав до суду відзив на кредиторську заяву АТ КБ "Приватбанк" в якій визнав заборгованість перед банком в сумі 261 527,27 грн заборгованості за кредитним договором ROHIAE00000141 від 30.12.2006 року та 1730,00 грн судових витрат за рішенням суду у справі №2-2387, решту кредиторських вимог не визнав.
Розглянувши матеріали кредиторської заяви суд установив наступне.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 травня 2016 року у справі №569/2859/16-ц, у якій розглядались вимоги за кредитним договором №ROHIAE00000141 та договором поруки № ROHIAE00000141/1 від 30 грудня 2006 року вирішено позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити повнiстю, стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 113665 доларів 22 центи США заборгованості за кредитним договором №ROHIAE00000141 від 30 грудня 2006 року, що станом на 23 травня 2016 року за офіційним курсом НБУ становить 2864534 гривні 22 копійки, та 44227,13 гривень 13 копійок судових витрат по справі, що складаються з судового збору.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 7 грудня 2018 року у справі №569/2859/16-ц винесено заочне рішення Рівненського міського суду від 23 травня 2016 року, ухвалене у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2019 року у справі №569/2859/16-ц позов Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №ROHIAE00000141 від 30 грудня 2006 року в розмірі 83398,39 доларів США, що за курсом 26,38 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 19 червня 2019 року складає 2463849,53 грн., яка складається з наступного: 35159,61 доларів США заборгованість за кредитом, 32783,77 доларів США заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 2368,80 доларів США заборгованості за комісією, 13086,21 доларів США, що складає 345214,22 грн. - заборгованість за пенею.
В задоволенні інших позовних вимог Акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" відмовлено.
Відмовляючи в решті вимог Рівненський міський суд встановив, що між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № ROHIAE00000141, за яким останній отримав від позивача кредит на придбання автомобіля в розмірі 37600 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 29 грудня 2011 року. Кредит був наданий під поруку фізичної особи - відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується кредитним договором № ROHIAE00000141 та договором поруки № ROHIAE00000141/1 від 30 грудня 2006 року.
В порушення умов договору та вимог статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_2 взяті на себе за кредитним договором зобов'язання не виконав, що призвело до утворення заборгованості.
Суд установив, що вимоги АТ КБ "Приватбанк" частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому зробив висновок про їх часткове задоволення в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №ROHIAE00000141 від 30 грудня 2006 року в розмірі 83398,39 доларів США, що за курсом 26,38 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 19 червня 2019 року складає 2463849,53 грн, яка складається з наступного: 35159,61 доларів США заборгованість за кредитом, 32783,77 доларів США заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 2368,80 доларів США заборгованості за комісією, 13086,21 доларів США, що складає 345214,22 грн. заборгованість за пенею.
Також суд установив, що 30 грудня 2006 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та відповідачем - ОСОБА_1 було укладено договір поруки за №ROHIAE00000141/1, як забезпечення зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором №ROHIAE00000141 від 30 грудня 2006року.
Надавши правову оцінку вказаному забезпеченню зобов'язання Рівненський міський суд установив, що станом на день пред'явлення позову 11 березня 2016 року договір поруки №ROHIAE00000141/1 від 30 грудня 2006 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк" був припинений з 1 листопада 2011 року, у зв'язку з чим суд зробив висновок, що позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" необхідно задоволити частково, стягнути із відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №ROHIAE00000141 від 30 грудня 2006 року та відмови АТ КБ "Приватбанк" у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 .
Вказане рішення набрало законної сили.
Підсумовуючи вищенаведене, суд констатує не доведення заявником кредиторських вимог наявності заборгованості ОСОБА_1 перед банком в розмірі 83 398,39 доларів США, що за курсом 26,38 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 19 червня 2019 року складало 2 463 849,53 грн., яка склалася з наступного: 35 159,61 доларів США заборгованість за кредитом, 32 783,77 доларів США заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 2 368,80 доларів США заборгованості за комісією, 13 086,21 доларів США заборгованість за пенею, заборгованості по сплаті судового збору в розмірі 36 957,74 грн, які виникли на підставі рішення від 19.06.2019 року у справі 569/2859/16-ц.
При цьому, суд звертає увагу банку на встановлення факту визнання припиненим з 1 листопада 2011 року договору поруки № ROHIAE00000141/1 від 30 грудня 2006 року, який укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк".
Згідно з правилами статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009р., "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Res judicata (лат.) - правова доктрина, що походить із римського права і означає остаточність рішення суду, яке набрало законної сили. "Res judicata" (вирішена справа), це скорочення від фрази "res judicata pro veritate habetur!" (лат.- судове рішення визнається за істину), що означає незмінність рішення і передусім необхідність безпосереднього забезпечення його виконання. Значення "res judicata", полягає в тому, що сторона, яка при завершенні судового провадження отримала належне й остаточне рішення, не може ініціювати інше провадження щодо того самого спору за тим самим правопорушенням. Таким чином положення попереджає пролонгування судового провадження.
Разом з тим, у матеріалах справи наявне заочне рішення Рівненського міського суду від 17 березня 2009 року у справі №2-2387, яким задоволено позов АТ КБ "ПриватБанк" та вирішено стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" 261 527,27 грн заборгованості за кредитним договором № ROHIAE00000141 від 30 грудня 2006 року, а також 1 730,00 грн судових витрат. Вказане рішення набрало законної сили 28.04.2009 року.
З тексту судового рішення слідує, що воно прийняте за позовом ЗАТ КБ "ПриватБанк" у зв'язку з неналежним виконанням відповідачами умов кредитного договору №ROHIAE00000141 від 30 грудня 2006 року та договору поруки №ROHIAE00000141/1 від 30 грудня 2006 року.
Також суд установив, що зі змісту вказаного рішення слідує, що хоч зобов'язання виникло в іноземній валюті, позивач з позовом звернувся про стягнення еквіваленту в гривні, а рішення містить висновок про стягнення гривневого еквіваленту без зазначення розміру заборгованості в іноземній валюті.
Щодо трансформації грошового зобов'язання, яке виникло в іноземній валюті суд відзначає, що чинне законодавство не містить заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, тому у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 та частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання позичальником є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (подібний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
За таких умов кредитор, який сам визначив заборгованість в еквіваленті на національну валюту - гривню України, погодився із судовими рішеннями, якими таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. А тому, заявивши до стягнення в судовому порядку заборгованість за кредитним договором в гривневому еквіваленті та погодившись з судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, кредитор втратив право при зверненні в подальшому з грошовими вимогами до боржника у справі про його банкрутство (неплатоспроможність) визначити суму боргу з урахуванням курсової різниці (близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2023 у справі № 904/1693/22).
Натомість, якщо борг боржника виник на підставі кредитного договору, що визначений в іноземній валюті, в якій і був заявлений позивачем (кредитором) до стягнення у судовому порядку, але судовим рішенням за результатом розгляду такого спору сума боргу встановлена лише в національній валюті без зазначення його еквівалента в іноземній валюті, то це не свідчить, що відбулась трансформація грошового зобов'язання, визначеного у іноземній валюті, у зобов'язання у національній валюті, без урахування його фактичного розміру за курсом, встановленим НБУ на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника (такого змісту висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 918/847/22).
З урахуванням наведеного суд констатує, що відбулась трансформація грошового зобов'язання, а отже судом установлено наявність грошового зобов'язання боржника перед кредитором у розмірі визначеному заочним рішенням Рівненського міського суду від 17 березня 2009 року у справі №2-2387, а саме 261 527,27 грн заборгованості та 1 730,00 грн судових витрат.
Згідно з нормами статті 133 КУзПБ, для задоволення вимог кредиторів кошти від продажу майна боржника вносяться на окремий банківський рахунок, відкритий керуючим реалізацією.
Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Враховуючи викладене, суд визнає вимоги конкурсного кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" у розмірі 261 527,27 грн заборгованості та 1 730,00 грн судових витрат у справі №2-2387, як вимоги 2 черги задоволення.
Вимоги кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" у розмірі 5 999 258,34 грн суд відхиляє.
Згідно з правилами частини 2 статті 133 КУзПБ, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Суд також встановив, що заявником понесені витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність в розмір 4 844,80 грн судового збору, отже, суд вважає за необхідне включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору.
Вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН Фінанс"
Кредиторська заява подана 15 серпня 2025 року, тобто в межах строків встановлених статтею 45 КУзПБ.
У заяві про визнання кредиторських вимог заявник просить суд визнати грошові вимоги кредитора до боржника в сумі 525 150,15 грн.
В обґрунтування поданої заяви заявник вказує, що 26 вересня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" було укладено договір факторингу №2016-3КІ/ДГ, згідно умов якого до ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" перейшли права кредитора за кредитним договором № SME0013019 від 16.05.2008 року відносно ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) в силу п.2.1 та п. 2.2 зазначеного договору до нового кредитора переходить право вимоги як до позичальника за відповідним кредитним договором, який включає суму заборгованості за сумою кредиту, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами.
Відповідно до витягу з реєстру боржників додатку до договору факторингу № 2016 - 3КІ/ДГ від 26 вересня 2016 року загальний залишок заборгованості за кредитним договором № SME0013019 від 16.05.2008 року становить 525 150,15 грн.
Кредитний договір № SME0013019 від 16.05.2008 року був укладений між АТ "Аваль Банк" та ОСОБА_1 , сума кредиту склала 10 000,00 доларів США, із датою повернення кредиту 15 травня 2010 року.
На виконання умови п. 2.3.1 договору факторингу, ТОВ "Кредитні ініціативи" передали право вимоги за договірними зобов'язаннями до боржників, про що свідчить додаток 1-1 до договору факторингу підписаний сторонами. За актом приймання - передачі реєстру боржників від 26.09.2016 року, було передано 7906 кредитних справ по боржниках.
Заявник вказує, що на момент подання цієї заяви, кредитор не має в наявності кредитного договору № SME0013019 від 16.05.2008 року за яким перейшли права вимоги до ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" (перейменовано на ТОВ "ВІН Фінанс") через велику кількість передачі кредитних справ на виконання умов договору факторингу.
На підставі прийнятого рішення учасниками ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" відбулася зміна найменування на ТОВ "ВІН Фінанс", про що свідчить протокол №1706 загальних зборів учасників від 25 липня 2024 року та опис документів поданий для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб з кодом доступу про здійснену державну реєстрацію.
Заявник вказує, що ТОВ "ВІН Фінанс" є єдиним власником всіх прав вимоги за вищезазначеними кредитним договором та іпотечним договором, у тому числі прав на отримання всіх платежів, передбачених цими договорами.
На момент підписання договору факторингу з ТОВ "Кредитні ініціативи", право вимоги до боржника ОСОБА_1 становить загальну суму заборгованості 525 150,15 грн.
Також заявник вказує, що оригінал кредитного договору між АТ "Аваль банк" та боржником, що підтверджують умови кредитування, не були передані новому кредитору, оскільки вони у первісного кредитора. Даний факт не впливає на дійсність переходу права вимоги та відповідає положенням чинного законодавства України.
Відповідно до наданого розрахунку суми грошових вимог до боржника становить: основний борг 195 172,19 грн; нарахована сума заборгованості за процентами по кредиту 329 977,96 грн.
19 серпня 2025 року арбітражним керуючим надано суду відзив на вимоги ТОВ "ВІН Фінанс", у якому вказано, що заявником не надано на підтвердження своїх вимог кредитного договору №SME0013019 від 16.05.2008 року, а тому на переконання арбітражного керуючого заявником не підтверджено належними та допустимими доказами обставини виникнення у боржника зобов'язання перед заявником кредиторських вимог.
За наслідком розгляду кредиторських вимог суд установив, що у підтвердження наявності заборгованості боржника заявником надано лише договір факторингу №2016-3КІ/ДГ від 26 вересня 2016 року (далі договір факторингу), який укладений між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (наразі ТОВ "ВІН Фінанс").
З наданого заявником договору факторингу слідує, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор (ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія") зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт (ТОВ "Кредитні ініціативи" ) відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників (які надалі, в залежності від контексту, іменуються "боржники" або "боржник") за договорами (надалі іменуються "основні договори" або "основний договір", в залежності від контексту), перелік яких міститься в додатку № 1-1 до договору. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права, які належать клієнту за основними договорами, на умовах передбачених основними договорами, за виключенням права нарахування відсотків, комісій, неустойки що передбачені умовами основних договорів.
Згідно з умовами пункту 5.1.5. договору факторингу, протягом 210 (двохсот десяти) календарних днів після дати підписання цього договору, але не раніше дати здійснення оплати відповідно до п. 4.2. договору, на підставі акту приймання-передачі (додаток № 5 до договору) самостійно отримати у клієнта оригінали основних договорів, і документацію до них, яка міститься в кредитних досьє, за адресою, що вказана в розділі 14 даного договору. Строк передачі оригіналів основних договорів, і документації до них, яка міститься в кредитних досьє може бути продовжений за письмовою згодою фактора на строк не більше 30 (тридцяти) календарних днів.
Сторони домовились, що клієнт вважається таким, що добросовісно виконав свої зобов'язання по передачі фактору документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (додаток № 5 до договору). У разі неотримання фактором протягом 210 (двісті десяти) календарних днів після дати підписання цього договору вказаних вище документів, якщо в такому неотриманні немає вини клієнта, клієнт не несе відповідальності за таке неотримання і вважається таким, що виконав свої зобов'язання по договору.
У матеріалах справи наявний акт приймання - передачі реєстру боржників від 26 вересня 2016 року до договору факторингу, а також витяг з реєстру боржників №1-2, у якому містяться відомості про боржника ОСОБА_1 . Заборгованість виникла на підставі договору №SME0013019 від 16.05.2008 року.
Проте суд констатує, що матеріали справи не містять кредитного договору №SME0013019 від 16.05.2008 року, доказів отримання боржником коштів за вказаним договором, а також матеріали справи не містять доказів відступлення ймовірним кредитодавцем (АТ "Альфа Банк") права вимоги на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" та передання вказаних вимог на користь ТОВ "Кредитні ініціативи".
Як унормовано положеннями статті 11 ЦК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з нормами частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Нормами частини 1 статті 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Водночас нормами частини 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з нормами статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Крім того статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з визначенням статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом статті 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Згідно з нормами статті 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 звернув увагу на те, що відповідно до статті 517 ЦК, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Передача таких документів має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов'язків, а також змісту та обсягу таких обов'язків (п.41 постанови Верховного Суду від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
Тому обставина не передачі новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов'язані із невиконанням боржником своїх зобов'язань на користь саме нового кредитора. Однак відсутність передачі новому кредитору таких документів не може свідчити про відсутність передачі права вимоги взагалі.
Відповідно, для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 тощо).
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В процесуальному законодавстві передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з положеннями статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Всупереч вищенаведеному, матеріали справи не містять доказів наявності кредитного правовідношення між АТ "Альфа-Банк" та боржником, доказів надання банком у користування коштів, а також доказів відступлення банком права вимоги на користь іншої особи ТОВ "Кредитні Ініціативи".
Підсумовуючи наведене суд робить висновок, що заявником не доведено наявності права вимоги до боржника чи заборгованості у боржника перед ним на суму 525 150,15 грн.
Згідно з правилами статті 47 КУзПБ, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.
Таким чином, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН Фінанс" в розмірі 525 150,15 грн суд відхиляє.
Кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр"
Кредиторська заява подана 15 серпня 2025 року, тобто в межах строків встановлених статтею 45 КУзПБ.
У заяві про визнання кредиторських вимог заявник просить суд визнати грошові вимоги кредитора до боржника в сумі 16 429,99 грн.
Кредиторські вимоги аргументовані укладенням між Ат "Універсал Банк" та ОСОБА_1 17.03.2008 року кредитного договору №VE11921.
Заявник кредиторських вимог вказує, що 08.04.2021 року між ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено договір відступлення права вимоги № ВК/03 відповідно до якого ТОВ "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал" відступило свої права вимоги за договорами кредиту, і в тому числі за договором кредиту № VE11921.
20.01.2023 року між ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ "Коллект Центр" було укладено договір відступлення права вимоги № 20-01/2023 відповідно до якого ТОВ "Вердикт Капітал" відступило свої права вимоги за договорами кредиту, і в тому числі за договором кредиту № VE11921.
Розглянувши матеріали кредиторської заяви суд установив наступне.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2025 року у справі № 2-13481/10 встановлено, що заочним рішенням Рівненського міського суду від 11 листопада 2010 року по цивільній справі №2-13481/10 за позовом ПАТ "Універсал Банк" як правонаступник ВАТ "Банк Універсальний" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства" Універсал Банк" заборгованість по кредитному договору в сумі 16237,61 грн, з якої заборгованість по кредиту 9650,93 грн, відсотки 6077,19 грн, плати 509,49 грн та судові витрати в сумі 162,38 грн і витрати на ІТЗ в сумі 30 грн.
Вказаною ухвалою суд розглянувши заяву про заміну сторони виконавчого провадження ухвалив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект-Центр", заінтересовані особи публічне акціонерне товариство "Універсал Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Прімоколект-Капітал", ОСОБА_1 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом зміни стягувача задоволено, замінено вибулого стягувача ПАТ "Універсал Банк" на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект-Центр" у виконавчому провадженні по примусовому виконанню виконавчого листа по цивільній справі №2-13481/10 за позовом ПАТ "Універсал Банк" як правонаступник ВАТ "Банк Універсальний" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
У відзиві на кредиторську заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект-Центр" арбітражний керуючий вказав, що вказана заборгованість визнається в повному обсязі.
Згідно з нормами статті 133 КУзПБ, для задоволення вимог кредиторів кошти від продажу майна боржника вносяться на окремий банківський рахунок, відкритий керуючим реалізацією.
Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Враховуючи викладене, суд визнає вимоги конкурсного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" в розмірі: 16 429,99 грн (2 черга).
Згідно з правилами частини 2 статті 133 КУзПБ, витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Суд також встановив, що заявником понесені витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність в розмір 4 844,80 грн судового збору, отже, суд вважає за необхідне включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору.
Інші процесуальні питання
Згідно з положеннями статті 122 КУзПБ, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
В ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються:
1) обов'язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали;
2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
Згідно з приписами статті 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Розпорядник майна зобов'язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.
Відповідно до правил частини 6 статті 45 КУзПБ, кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.
З огляду на наведені вище норми суд вважає за необхідне зобов'язати керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, надати суду реєстр вимог кредиторів боржника, а також призначити судове засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 45, 47, 122, 133 КУзПБ, статтею 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН Фінанс" в розмірі 525 150,15 грн. відхилити.
2. Визнати вимоги кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" у розмірі 261 527,27 грн заборгованості та 1 730,00 грн судових витрат у справі №2-2387, як вимоги 2 черги задоволення.
3. Включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" у розмірі 4 844,80 грн.
4. Вимоги кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" у розмірі 5 999 258,34 грн відхилити.
5. Визнати вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" в розмірі: 16 429,99 грн (2 черга).
6. Включити до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" у розмірі 4 844,80 грн.
7. Зобов'язати керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення даної ухвали.
8. Зобов'язати керуючого реструктуризацією надати суду: реєстр вимог кредиторів боржника; докази організації та проведення зборів кредиторів.
9. Призначити судове засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі на "11" листопада 2025 р. на 10:00 год. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Рівненської області за адресою: м. Рівне, вул. Давидюка Тараса , 26-А, в залі судових засідань №12.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили у відповідності до вимог 235 ГПК України та може бути оскаржена у десятиденний строк до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Андрій КАЧУР