вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"18" червня 2025 р. Справа № 911/2308/23 (369/11738/23)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справи
за позовом ОСОБА_1 , Рівненська область, смт. Гоща
до ОСОБА_2 , с. Софіївська Борщагівка
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Керуючого реструктуризацією боргів ОСОБА_2 - арбітражного
керуючого Приходька Дмитра Володимировича та
ОСОБА_3
про стягнення 704 703,00 грн.
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/2308/23 за заявою боржника ОСОБА_2 про неплатоспроможність, провадження в якій відкрито ухвалою господарського суду від 14.02.2024 р.
Повноваження керуючого реструктуризацією боргів боржника наразі виконує арбітражний керуючий Приходько Дмитро Володимирович.
Разом з тим, у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебувала справа № 369/11738/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення 704 703,00 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.05.2024 р. наведену цивільну справу направлено до господарського суду Київської області для розгляду в межах провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Матеріали справи № 369/11738/23 надійшли до господарського суду Київської області 04.07.2024 р. та, згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.07.2024 р., передані для розгляду судді Лопатіну А.В., у провадженні якого перебуває справа про неплатоспроможність ОСОБА_2 , справі присвоєно номер 911/2308/23 (369/11738/23).
Ухвалою господарського суду від 11.07.2024 р. прийнято до свого провадження справу № 911/2308/23 (369/11738/23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення 704 703,00 грн. у межах провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 18.09.2024 р.
18.09.2024 р. у судовому засіданні оголошено перерву до 20.11.2024 р.
20.11.2024 р. через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
20.11.2024 р. розгляд справи не відбувся, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Києві та, відповідно, наявністю загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, з урахуванням введення указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 воєнного стану в Україні, а також того, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Ухвалою господарського суду від 21.11.2024 р. розгляд справи по суті призначено на 18.12.2024 р.
Ухвалою господарського суду від 18.12.2024 р. розгляд справи відкладено на 21.05.2025 р.
21.05.2025 р. через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 21.05.2025 р. розгляд справи по суті відкладено на 18.06.2025 р.
18.06.2025 р. до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, підтримання позовних вимог.
18.06.2025 р. у судове засідання учасники у справі не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Разом з тим, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, підтримання позовних вимог.
Судом враховано, що сторін спору та третіх осіб належним чином було повідомлено про місце, дату та час даного судового засідання з розгляду цієї справи ухвалою суду від 21.05.2025 р.
Як вбачається з матеріалів справи, за період слухання справи представником боржника було подано неодноразово клопотання та заяви щодо процесуальних питань, крім того, представник боржника з'являвся в судові засідання з розгляду цієї справи, а відтак, боржнику відомо про наявність даного судового провадження., водночас заперечення боржником щодо позову подано не було.
Також, судом враховано, що боржником було змінено місце реєстрації під час розгляду цієї справи, однак не повідомлено про дані обставини суд відповідним клопотанням.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неявка учасників у справі, належним чином повідомлених про місце, дату та час судового засідання не перешкоджає розгляду справи, крім цього, матеріалів справи достатньо для повного та всебічного розгляду цієї справи, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності сторін спору та третіх осіб.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
13.12.2019 р. між ОСОБА_2 , в особі її представника ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого за цим договором у строк до 30.07.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_2 (дев'яносто сім дріб двадцять два), та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором (п. 1).
Під час розгляду справи судом встановлено, що копія довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., на підставі якої від продавця діяв ОСОБА_3 міститься в матеріалах справи № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , у межах провадження в якій розглядається даний спір.
Відповідно до п. 2 зазначеного договору вказана земельна ділянка, на якій буде побудовано вказаний будинок належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Михальченко М.М., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 07 березня 2017 року за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07 березня 2017 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224.
Також сторони домовились про такі умови основного договору:
- продавець зобов'язується збудувати на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в селі Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Кошова, під № 97/22 (дев'яносто сім дріб двадцять два) житловий будинок до 30.07.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира;
- квартира АДРЕСА_3 в житловому будинку згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на восьмому поверсі і буде передана покупцю по основному договору в наступному вигляді:
на стінах буде виконана штукатурка, будуть виведені проводка для підключення світильників, розеток і вимикачів, електричні схеми будуть зібрані в розподільчих коробках, буде встановлено лічильники холодної води та електрики, буде заведена електрика в квартиру. Будуть встановлені сталеві радіатори 21 типу, з розмірами згідно теплотехнічного розрахунку, буде встановлено запорну арматуру на вводах води і газу, встановлено лічильник газу і двоконтурний котел на опалення і гаряче водопостачання. Вхідні двері в квартиру сталеві;
договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.07.2020 р.;
ціна продажу - 352 993 (триста п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот дев'яносто три) гривні 00 копійок, що на момент укладення договору еквівалентно 15 098 (п'ятнадцять тисяч дев'яносто вісім) доларів США. Ціна за 1 кв.м квартири становить 10 828 (десять тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 00 копійок.
у випадку зміни загальної площі квартири більше або менше ніж на 1 кв.м, сторони зобов'язуються сплатити різницю за ціною визначеною цим попереднім договором;
підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець;
витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням основного договору сторони сплачують порівну.
Згідно з п. 4 вказаного договору при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 352 893 (триста п'ятдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто три) гривні 00 копійок, що на день укладення договору еквівалентно 15 095 (п'ятнадцять тисяч дев'яносто п'ять) доларів США. Залишок суми у розмірі 100 (сто) гривень 00 копійок покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
Сторони також домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 352 893 (триста п'ятдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто три) гривні 00 копійок, що на день укладення договору еквівалентно 15 095 (п'ятнадцять тисяч дев'яносто п'ять) доларів США протягом одного місяця (п. 5 договору).
Вказаний договір підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстровано в реєстрі за № 1357.
13.12.2019 р. між ОСОБА_2 , в особі її представника Корніяша Романа Володимировича, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого за цим договором у строк до 30.07.2020 р. продавець зобов'язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_4 , збудованому на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в АДРЕСА_2 (дев'яносто сім дріб двадцять два), та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором (п. 1).
Під час розгляду справи судом встановлено, що копія довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., на підставі якої від продавця діяв ОСОБА_3 міститься в матеріалах справи № 911/2308/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , у межах провадження в якій розглядається даний спір.
Відповідно до п. 2 зазначеного договору вказана земельна ділянка, на якій буде побудовано вказаний будинок належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Михальченко М.М., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 07 березня 2017 року за реєстровим № 1059, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07 березня 2017 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1157350232224.
Також сторони домовились про такі умови основного договору:
- продавець зобов'язується збудувати на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, що знаходиться в селі Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Кошова, під № 97/22 (дев'яносто сім дріб двадцять два) житловий будинок до 30.07.2020 р., в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира;
- квартира АДРЕСА_5 в житловому будинку згідно плану забудови земельної ділянки знаходиться на восьмому поверсі і буде передана покупцю по основному договору в наступному вигляді:
на стінах буде виконана штукатурка, будуть виведені проводка для підключення світильників, розеток і вимикачів, електричні схеми будуть зібрані в розподільчих коробках, буде встановлено лічильники холодної води та електрики, буде заведена електрика в квартиру. Будуть встановлені сталеві радіатори 21 типу, з розмірами згідно теплотехнічного розрахунку, буде встановлено запорну арматуру на вводах води і газу, встановлено лічильник газу і двоконтурний котел на опалення і гаряче водопостачання. Вхідні двері в квартиру сталеві;
договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30.07.2020 р.;
ціна продажу - 351 910 (триста п'ятдесят одну тисячу дев'ятсот десять) гривень 00 копійок, що на момент укладення договору еквівалентно 15 052 (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят два) доларів США. Ціна за 1 кв.м квартири становить 10 828 (десять тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 00 копійок.
у випадку зміни загальної площі квартири більше або менше ніж на 1 кв.м, сторони зобов'язуються сплатити різницю за ціною визначеною цим попереднім договором;
підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець;
витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням основного договору сторони сплачують порівну.
Згідно з п. 4 вказаного договору при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець перерахував на рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 351 810 (триста п'ятдесят одну тисячу вісімсот десять) гривень 00 копійок, що на день укладення договору еквівалентно 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) доларів США. Залишок суми у розмірі 100 (сто) гривень 00 копійок покупець зобов'язується сплатити під час підписання основного договору.
Сторони також домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу у розмірі 351 810 (триста п'ятдесят одну тисячу вісімсот десять) гривень 00 копійок, що на день укладення договору еквівалентно 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) доларів США протягом одного місяця (п. 5 договору).
Вказаний договір підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстровано в реєстрі за № 1358.
Позивач заявляє, що відповідач станом на 25.07.2023 р. свої зобов'язання за вищевказаними договорами про передачу майна у власність позивача не виконав, ухилився від підписання основного договору та, відповідно, продажу квартир, а відтак, у нього наявна заборгованість перед позивачем за наведеними договорами в сумі 704 703,00 грн., у зв'язку з чим, позивачем заявлено позов про стягнення на його користь наведених коштів.
Відповідач у судове засідання свого представника не направив, відзиву на позов не надіслав, належних та допустимих доказів, які б спростовували викладені позивачем у позові обставини суду не надав.
У ст. 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що наведені позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке:
Згідно з положеннями частини першої ст. 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦПК України).
За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі N 759/24061/19 (провадження N 61-8593св21)).
Водночас, судом встановлено, що у цій справі відповідачем не подано відзив на позов, не заявлено заперечень, жодними доказами не спростовано тверджень позивача, наведених у позові.
Крім того, судом, за результатами дослідження наявних у матеріалах справи документів, не встановлено нікчемності наведених правочинів, тобто їх недійсності в силу закону. Також відсутні докази визнання зазначених договорів, станом на дату розгляду цієї справи, у судовому порядку недійсними, оскарження їх шляхом подання до суду відповідних позовів, а відтак, зобов'язання за вказаними договорами підлягають виконанню.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Судом, за результатами аналізу наданих доказів, встановлено, що позивачем виконано свої зобов'язання за попередніми договорами про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.12.2019 р., посвідченими приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрованими в реєстрі за №№ 1357, 1358, здійснено сплату авансу на загальну суму 704 703,00 грн. (352 893,00 грн. за попереднім договором зареєстрованим в реєстрі за № 1357; 351 810,00 грн. за попереднім договором зареєстрованим в реєстрі за № 1358), що підтверджується умовами зазначених договорів, наведеними в п. 4.
Водночас, продавцем, у порушення умов, визначених сторонами на власний розсуд у попередніх договорах про укладення договору купівлі-продажу квартири, у встановлений такими договорами строк до 30.07.2020 р., не було добудовано житловий будинок, в якому мали розташовуватись квартири, що є предметом продажу за попередніми договорами та за які покупцем сплачено аванс, не введено об'єкт будівництва в експлуатацію та, відповідно, не передано покупцю квартири.
Крім того, судом враховано, що умовами наведених попередніх договорів визначено: "підготовкою і збиранням документів на квартиру, що розташована за вищевказаною адресою, необхідних для укладення договору купівлі-продажу квартири займається продавець".
Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, у тому числі всупереч меті такого права.
Судом встановлено, що саме недобросовісна поведінка відповідача призвела до не укладення у встановлений попередніми договорами строк договорів купівлі-продажу квартир, тобто основних договорів, що, з урахуванням наведених положень чинного законодавства, унеможливлює застосування у даному випадку положень частини третьої статті 635 ЦК України.
Поряд з наведеним, як встановлено вище, умовами зазначених попередніх договорів сторони передбачили, що у випадку, зокрема відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цими договорами, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця (п. 5 договорів). Однак, не зважаючи на те, що саме з вини відповідача не було виконано умови попередніх договорів, не укладено основні договори у строк до 30.07.2020 р., не здійснено продаж квартир № 75, АДРЕСА_6 на користь позивача, відповідач також не виконав зазначеного у п. 5 договорів обов'язку щодо повернення на користь позивача протягом одного місяця, сплаченого останнім авансу в загальному розмірі 704 703,00 грн. (352 893,00 грн. за попереднім договором зареєстрованим в реєстрі за № 1357; 351 810,00 грн. за попереднім договором зареєстрованим в реєстрі за № 1358).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини другої ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин третьої та четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, обов'язок доведення факту належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаними попередніми договорами закон покладає на останнього.
Частиною першою ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина друга ст. 74 ГПК України).
Відповідачем доказів виконання своїх зобов'язань за наведеними попередніми договорами не надано, наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що сторони, пунктом 5 попередніх договорів про укладення договору купівлі-продажу квартири від 13.12.2019 р., посвідчених приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрованих у реєстрі за №№ 1357, 1358, передбачили, що, у випадку, зокрема відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений договорами, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу протягом одного місяця, однак, незважаючи на те, що основні договори щодо купівлі-продажу квартир № 75, АДРЕСА_5 у багатоквартирному житловому будинку, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1002 га, кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0020, за адресою: АДРЕСА_2 не було укладено між сторонами з вини саме відповідача, а відтак, не було продано на користь позивача відповідні квартири, відповідач також не виконав зазначеного у п. 5 договорів обов'язку щодо повернення на користь позивача протягом одного місяця грошових коштів, сплачених у якості авансу на виконання вказаних договорів, доказів які б спростовували дані обставини матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 704 703,00 грн. боргу за вказаними договорами є обґрунтованою і доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування, суд дійшов висновку, що наведений позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.
Судовий збір відповідно до ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на відповідача.
Що стосується заявлених до стягнення 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом частини першої та третьої статті 123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тож одним із принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді.
Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 123 і частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.
Частини перша - третя статті 126 ГПК України передбачають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлює суд на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подають до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначеними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов'язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.
У розумінні приписів частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 р. у справі № 911/3312/21.
Водночас у частинах п'ятій - сьомій, дев'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21.
У постановах від 19.02.2022 р. у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 р. у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі East / West Alliance Limited проти України за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Отже, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/ або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 р. у справі № 910/4201/19, від 16.02.2023 р. у справі № 911/1779/21, від 16.01.2025 р. у справі № 921/112/24.
25.07.2023 р. між АБ "Адвокатське бюро Усікова Сергія" (далі-бюро) та гр. ОСОБА_1 (далі-клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 17-2023, за умовами п. 1.1 якого клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу у обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п. 2.1. договору бюро, на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов'язання з надання правової допомоги в рамках захисту прав та законних інтересів клієнта, як позивача до, під час, та після подання цивільного позову, де відповідачем є ОСОБА_2 стосовно стягнення грошових коштів за попередніми договорами про укладення договорів про купівлю-продаж квартир від 13.12.2019 р.
Також, згідно п. 2.2. договору до обов'язків бюро віднесено: представляти у встановленому порядку інтереси клієнта в судах, а також в інших органах, в організаціях, установах та юридичних особах публічного та приватного права під час розгляду правових спорів.
Юридичну допомогу, що надається бюро, клієнт оплачує в гривнях, шляхом перерахування суми у розмірі 10 000,00 грн. на розрахунковий рахунок бюро (п. 4.1. договору).
Згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Адвокат Усіков Сергій Володимирович здійснює свою адвокатську діяльність на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН № 6206, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Донецької обласної від 13.06.2022 р. № 6.
Для виконання повноважень адвокату було видано ордер серії АН № 1216724 від 25.07.2023 р.
Здійснивши аналіз поданих позивачем доказів понесення судових витрат на оплату послуг адвоката, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, отже їх розмір не відповідає критерію розумності, виходячи з обставин даної справи.
Суд також має врахувати чи змінювалася правова позиція сторін у справі, чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).
Судом встановлено, що адвокатом, на виконання наведеного договору, було надано послуги зі складання і подання до суду позовної заяви, викладеної на двох аркушах, крім цього, під час здійснення провадження у справі № 911/2308/23 (369/11738/23) адвокат - Усіков С.В. з'явився в судове засідання, що відбулось 20.09.2023 р., тривалістю 10 хв. та у судове засідання, що відбулось 20.02.2024 р., тривалістю 5 хв. Також, суд врахував, що адвокатом, крім позовної заяви, було складено і подано до суду у цій справі два клопотання про відкладення розгляду справи та заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, підтримання позовних вимог у такій справі. Будь-яких інших процесуальних документів, які б було подано представником позивача матеріали справи не містять.
Крім того, судом встановлено, що у тексті наведеного договору відсутні умови щодо порядку обчислення вартості послуг адвоката.
Здійснивши аналіз наведеного, врахувавши зокрема те, що дана справа є не складною, суд дійшов висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг та не відповідають критерію розумності їх розміру, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. і саме даний розмір суд вважає співмірним по відношенню до обсягу фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 ; нова адреса: АДРЕСА_8 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_9 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) грошові кошти у сумі 704 703 (сімсот чотири тисячі сімсот три) гривні 00 копійок, судовий збір у сумі 7 049 (сім тисяч сорок дев'ять) гривень 00 копійок та витрати на правничу допомогу у сумі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
3. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 ; нова адреса: АДРЕСА_8 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у дохід Державного бюджету України 3 521 (три тисячі п'ятсот двадцять одну) гривню 55 копійок судового збору.
4. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання рішення 24.09.2025 р.
Суддя А.В. Лопатін