ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.09.2025Справа № 910/11802/25
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ЦЕСТ-ПЛЮС» про забезпечення позову до подання позовної заяви,
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи,
Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ЦЕСТ-ПЛЮС» (далі - заявник, Компанія) звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО» (код ЄДРПОУ 37856467), які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах суми у розмірі 3 231 466,46 грн.
23.09.2025 через систему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО» (далі - Товариство) до суду були подані заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких Товариство вказувало на недоведеність та помилковість розрахунків суми попередньої оплати.
Розглянувши подану Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ЦЕСТ-ПЛЮС» заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
За приписами статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статті 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Зі змісту наведеного вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Суд зазначає, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача (заявника).
Можливість обмеження права розпоряджання рахунком установлено статтею 1074 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми, або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Більше того, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним в ухвалі від 20.08.2018 у справі № 917/1390/17.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Обґрунтовуючи подану заяву про вжиття заходів забезпечення позову, Компанія вказувала, що 27.05.2022 між ТОВ «Будівельна компанія «Цест-Плюс», як Споживачем, та ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО», як Постачальником, був укладений договір постачання електричної енергії споживачу №100 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 вказаного правочину договір постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії та укладається сторонами шляхом приєднання Споживача до умов цього договору.
Згідно з пунктом 2.1. договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що Постачальник за цим договором не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком №2 до цього договору.
Відповідно до пункту 5.1. договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 5.5 договору). Відповідно до Комерційної пропозиції, що є додатком №2 до договору, оплата електричної енергії здійснюється Споживачем плановими платежами за наступним графіком:
- до 28-го числа мiсяця що передує розрахунковому мiсяцю, 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;
- до 8-го числа розрахункового мiсяця, 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;
- до 18-го числа розрахункового мiсяця, 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;
з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку.
Плановий платiж здійснюється у розмiрi, який визначається за наступною формулою:
О:(Wзаяв*Ц)*0,33
де Wзаяв - заявленi споживачем обсяги споживання на розрахунковий перiод,
Ц - прогнозована цiна (тариф), або тариф за останнiй розрахунковий мiсяць.
Оплата здiйснюється на поточний рахунок Постачальника зазначений у договорі або розрахункових документах.
Сума переплати/недоплати Споживача, яка виникла внаслiдок рiзницi мiж Ц та Цфакт визначається пiсля завершення розрахункового перiоду. Сума переплати Споживача, за вибором Споживача, може бути зарахована в якостi оплати наступного розрахункового перiоду, або повертається Постачальником на розрахунковий рахунок Споживача. Сума недоплати Споживача пiдлягає безумовнiй оплатi Споживачем- не пiзнiше 5 робочих днів з дня отримання рахунку.
Відповідно до розділу «Оплата послуг з передачі/розподілу» Комерційної пропозиції (Додаток №2 до договору) Послуги з передачі/розподілу сплачуються Споживачем через постачальника до 28-го числа, що передує розрахунковому місяцю у розмірі 100% від заявленого обсягу.
Згідно з пунктом 5.10 договору Споживач здійснює плату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії або через Постачальника, або безпосередньо оператору системи. Спосіб оплати за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком до цього договору.
Відповідно до пункту 13.5 договору дія цього договору припиняється у наступних випадках: анулювання постачальнику ліцензії на постачання; банкрутства або припинення господарської діяльності Постачальником; у разі зміни власником об'єкта Споживача; у разі зміни електропостачальника.
Заявник вказує, що на виконання умов укладеного договору Компанія здійснювала перерахунок грошових коштів на рахунок Товариства як оплату послуг з енергопостачання та передачі/розподілу електроенергії. Так, станом на 18.09.2025 на рахунку Постачальника знаходиться здійснена Споживачем передоплата послуг на суму 3 231 466,46 грн. На підтвердження вказаних обставин заявником долучено до заяви банківські виписки про рух грошових коштів, платіжні доручення та акт зведення взаєморозрахунків (складений, підписаний та скріплений печаткою Компанії).
Разом з тим, відповідно до відомостей розміщених на сайті Національної енергетичної компанії «Укренерго» за посиланням в мережі Інтернет https://wservice.ua.energy/entsoe/getdefault ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО» починаючи з 15.09.2025 присвоєно статус «Дефолтний» відповідно до положень пункту 1.7.1. та пункту 1.7.4. Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 14.03.2018 № 307. (далі - Правила ринку).
Відповідно до підпункту 5 пункту 1.7.5. Правил ринку, якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника (або споживача), після набуття ним статусу «Дефолтний» постачання електричної енергії споживачам такого учасника ринку (або такому учаснику ринку) здійснюється постачальником «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку з 00:00 дня, наступного за днем набуття ним статусу «Дефолтний».
Беручи до уваги неможливість постачання електричної енергії ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО» та переведення споживачів вказаного постачальника до постачальника «останньої надії», 16.09.2025 між ТОВ «Будівельна компанія «ЦЕСТ-ПЛЮС» та ТОВ «ЯСНО+» був укладений договір постачання електричної енергії споживачу №77720200861ПВ.
Компанія, звертаючись із заявою про забезпечення позову, вказувала на те, що ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО» не здійснило повернення ТОВ «Будівельна компанія «ЦЕСТ-ПЛЮС» отриманої згідно з договором постачання електроенергії №100 від 27.05.2022 передплати у розмірі 3 231 466,46 грн, яку заявник має намір стягнути в судовому порядку через реалізацію свого права на подання позову про стягнення грошових коштів.
Суд зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті. До предмету дослідження на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Отже, суд вважає, що з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, у тому числі майнового характеру спору, суттєвого розміру позовних вимог, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраних позивачем заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зменшення коштів, які наявні у відповідача.
Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
При цьому господарський суд вважає, що заявлений захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Крім того, як зазначається в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) може свідчити про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Аналогічний висновок викладено також в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23.
З огляду на викладене, суд вважає, що у даному випадку існує вірогідність того, що відповідач може в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках.
Адже, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами, тому доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Крім того, з огляду на звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22). Саме відповідач має спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Також господарський суд звертає увагу, що арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржників й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.
Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.
Разом з тим господарський суд зазначає, що запропонований позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти не порушує та не обмежує права будь-яких осіб, в тому числі відповідача, а лише встановлює певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.
Наразі суд зауважує, що застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на кошти не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Відтак, враховуючи усе вищенаведене, господарський суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у межах суми майбутнього позову 3 231 466,46 грн є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв'язку з предметом позову, а також є співмірними з заявленими позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження грошовими коштами. На які буде накладений арешт, водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення справи по суті. Схожа правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24.
Згідно з частиною 5, 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ЦЕСТ-ПЛЮС» про вжиття заходів забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
Саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Щодо зустрічного забезпечення слід зауважити, що за частинами 1 та 4 статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Так, статтею 141 Господарського процесуального кодексу України передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до статті 146 Господарського процесуального кодексу України.
Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Водночас суд зауважує, що у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застосування зустрічного забезпечення шляхом подачі до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів. Зокрема, відповідач може спростувати наведене позивачем обґрунтоване припущення про наявність обставин утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, подавши докази неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність в порядку статті 145 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 136-137, 139-140, 196, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ЦЕСТ-ПЛЮС» про забезпечення позову до подання позовної заяви про забезпечення позову задовольнити.
2. Накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО» (Україна, 02140, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСА ГМИРІ, будинок 9; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37856467), та знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах суми у розмірі 3 231 466,46 грн (три мільйона двісті тридцять одна тисяча чотириста шістдесят шість гривень 46 копійок).
3. Дана ухвала набирає законної сили з 24.09.2025, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку по 24.09.2028 (включно).
4. Стягувачем за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ЦЕСТ-ПЛЮС» (Україна, 01013, місто Київ, вул. Деревообробна, будинок 5; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35412593).
5. Боржником за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПАРТНЕРСТВО» (Україна, 02140, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСА ГМИРІ, будинок 9; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37856467).
6. Дана ухвала може бути оскаржена в порядку в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.