ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.09.2025Справа № 910/4696/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Невечери С.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОРІШЕННЯ"
про стягнення 602400,74 грн
за участю представників:
від позивача: Ключинський К.Л.
від відповідача: Музиченко Ю.В.
за участю вільного слухача
Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство "ЦЕНТРЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОРІШЕННЯ" про стягнення 602400,74 грн, з яких: 583393,15 грн - пеня та 19007,59 грн - штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором про закупівлю (поставку) товарів № 121/48 від 10.09.2024, а саме: недопоставив продукцію в об'ємі 4,573 т., вартість якого 271537,08 грн, у зв'язку із чим позивач нарахував на підставі п.9.2. договору пеню у сумі 583393,15 грн та штраф у сумі 19007,59 грн.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.04.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №910/4696/25; розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
13.05.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд: відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО"; задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОРІШЕННЯ" про зменшення штрафних санкцій; поновити та продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОРІШЕННЯ" строк на подання доказів у справі №910/4696/25, які останнє не може подати у строк для надання відзиву.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.05.2025 постановив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОРІШЕННЯ" про поновлення та продовження строку на подання доказів у справі №910/4696/25 - відмовити; встановив відповідачу з ініціативи суду додатковий строк для подання доказів, а саме: документальних доказів причин відхилення у вазі товару, технічних пояснень, які обґрунтовують неможливість поставки у точно заявленій кількості у одиницях виміру (тоннах), до 28.05.2025.
21.05.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
29.05.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
02.06.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких заявлене клопотання про поновлення строку на подання заперечень на відповідь на відзив.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 10.06.2025 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОРІШЕННЯ" про поновлення строку на подання заперечень на відповідь на відзив - відмовив; продовжив відповідачу з ініціативи суду процесуальний строк для надання заперечень на відповідь на відзив до 02.06.2025 включно.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.06.2025 постановив перейти до розгляду справи №910/4696/25 за правилами загального позовного провадження; призначив підготовче засідання у справі №910/4696/25 на 16.07.2025; позивачу та відповідачу у строк до 14.07.2025 надати суду: письмові пояснення щодо необхідності призначення у справі судової експертизи щодо визначення обсягу та вартості поставленого товару з урахуванням ДСТУ по кожному виробу (ДСТУ 3436-96 ГОСТ 8240-97 "Швелери сталеві гарячекатані"; ДСТУ 8768 "Двотаври сталеві гарячекатані"; ДСТУ 2251:2018 "Кутики сталеві гарячекатані рівнополичні"); позивачу у строк до 14.07.2025 надати суду: деталізований розрахунок вартості поставленого товару за заявками від 29.09.2024 та від 04.11.2024 (окремо), зазначивши кількість (вагу) та вартість по кожній позиції (товару) окремо; письмові пояснення щодо вартості товару, який визначений у заявках по кожній позиції (товару) окремо; письмові пояснення щодо визначеної позивачем у позові (арк. 5 позовної заяви) кількості товару, зазначеного у заявці від 04.11.2024 та кількості товару, поставленого за цією заявкою.
07.07.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення від 04.07.2025 на виконання вимог ухвали суду від 26.06.2025.
14.07.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 26.06.2025.
15.07.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 суд на місці ухвалив долучити до матеріалів справи додаткові пояснення позивача від 04.07.2025 та від 15.07.2025, додаткові пояснення відповідача від 14.07.2025, про що постановлено ухвалу, без оформлення окремого документу, яка внесена до протоколу судового засідання.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.09.2025.
01.09.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення.
У судовому засіданні 04.09.2025 суд постановив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду додаткових пояснень відповідача від 31.08.25 (зареєстровані судом 01.09.25).
У судовому засіданні 04.09.2025 суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова представників позивача та відповідача.
Протокольною ухвалою від 04.09.2025 без оформлення окремого документа про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 11.09.2025.
У судовому засіданні 04.09.2025 суд продовжив розгляд справи по суті.
Позивач позов підтримав, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив та у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для стягнення штрафних санкцій, просить суд задовольнити клопотання про зменшення пені та штрафу.
У судовому засіданні 11.09.2025, суд, дослідивши матеріали справи, пояснення представників позивача та відповідача, оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
У порядку ст.240 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні у судовому засіданні 11.09.2025 судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Позиція позивача
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору про закупівлю (поставку) товарів № 121/48 від 10.09.2024 позивач направив відповідачу заявки на постачання продукції, а саме: заявку від 26.09.2024 № 23/4098, відповідно до якої відповідач мав поставити продукцію для потреб Зміївської ТЕС в кількості 53,75 т., загальною вартістю 3293277,00 грн та заявку від 04.11.2024 №23/4581, згідно із якою відповідач мав поставити продукцію у кількості 52 т. на суму 2820840,00 грн для потреб Трипільської ТЕС.
На виконання заявки від 26.09.2024 постачальник поставив позивачу продукцію у кількості 50,915 тон на суму 2 798 519,40 грн. Залишок недопоставленої продукції становить 2,83 тони на суму 188 607,60 грн.
На виконання заявки від 04.11.2024 постачальник поставив позивачу продукцію у кількості 50,26 тон на суму 2737910,52 грн. Залишок недопоставленої продукції становить 1,73 тон на суму 82929,48 грн.
Оскільки відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором про закупівлю (поставку) товарів № 121/48 від 10.09.2024, а саме: недопоставив продукцію в об'ємі 4,573 т., вартість якого 271537,08 грн, позивач на підставі п.9.2. договору нарахував та заявив до стягнення пеню у сумі 463 974,70 грн (нарахування здійснено від суми 188 607,60 грн, строк нарахування з 08.12.2024 по 09.04.2025: 188 607,60 x 2 x 123/100 = 463 974,70 грн);· пеню у сумі 119 418,45 грн (нарахування здійснено від суми 82929,48 грн, строк нарахування з 28.01.2025 по 09.04.2025: 82 929,48 x 2 x 72/100 = 119 418,45 грн); штраф 7% у сумі 13202,53 грн (188607,60 х 7/100 = 13202,53 грн) та штраф 7% у сумі 5805,06 грн (82 929,48 грн х 7/100 = 5805,06 грн).
У відповіді на відзив позивач, зокрема, заперечуючи аргументи відповідача, зазначив, що за заявками на постачання продукції від 26.09.2024 та від 04.11.2024 відповідачем взагалі не було поставлено продукцію, а саме: кутик 63 х 63 х 4-В в кількості 2 т.; швелер 20У в кількості 2 т., кутик 35 х 35 х 4-В в кількості 0,1 т.; ·кутик 50 х 50 х 6-В в кількості 1 т.; кутик 80 х 80 х 7-В в кількості 0,4 т.
Позивач зазначає, що умовами договору не передбачена можливість відповідачем здійснити поставку продукції з відхиленням від обсягу щодо якого досягнуто домовленість в більшу чи меншу сторону.
Окрім того, штрафні санкції у сумі 602400,74 грн, сплата яких передбачена умовами договору становить, є абсолютно обґрунтованою, визначається умовами договору та повністю кореспондується із вимогами діючого законодавства в частині нарахування неустойки.
Позиція відповідача
Відповідач у відзиві проти позову заперечив, посилаючись на таке:
- відповідач не є виробником товару та не мав можливості вплинути на точну вагу деталей та конструкцій, зважаючи на те, що одиниці виміру товару в договорі не в одиницях виробу, а в вазі кожного окремого виробу (тонна);
- відповідач виконав зобов'язання вчасно та поставив товар належної якості; ·
- відповідач діяв добросовісно, замовивши товар у третьої сторони; відповідач здійснював закупівлю товару в іншого контрагента, що підтверджується відповідними заявками №27/09-3 від 27.09.2024, №25/10-4 від 25.11.2024, відповідно до яких ТОВ "ТЕХНОРІШЕННЯ" просило ТОВ "МД ІСТЕЙТ" здійснити поставку відповідного товару (конструкції, деталі, вироби) у одиницях виміру тонах) згідно договору поставки №868/ОД/КВ/24 від 12.02.2024;
- відхилення в постачанні є технічно обумовленим і незначним та відповідач не несе відповідальності за об'єктивні технічні відхилення, допущені виробником;
- всі позиції та одиниці товару, визначені в заявках були поставлені в повному обсязі;
- аванс позивач не сплачував, а сплатив виключно за фактично поставлений товар;
- позивач не поніс реальних збитків, його господарська діяльність не була зупинена або порушена через незначне відхилення у кількості товару;
- відповідач поставив товар за заявками позивача вчасно та належної якості, за виключенням, відповідної розбіжності, що виникла внаслідок незалежних від відповідач обставин; вина відповідача щодо недопоставки товару відсутня;
- позивач діяв недобросовісно прийнявши товар без жодних претензій.
Також у відзиві на позов відповідач, посилаючись на безпідставність та неспівмірність заявленого позивачем розміру штрафних санкцій, просив суд зменшити заявлені позивачем штрафні санкцї до 1 грн.
Окрім того, у поясненнях від 28.05.2025 та у запереченнях від 30.05.2025 відповідач зазначав, що відхилення у вазі товару від замовленого було обумовлено тим, що товар постачається за договором не в одиницях товару, а у тонах, в той же час сам по собі товар є цілими виробами, які є неділимими. До того ж, при виготовленні вказаних виробів ДСТУ передбачені допустимі відхилення у параметрах, що впливає відповідно на вагу готового виробу та є допустимим відхиленням. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.10.2023 у справі №911/1563/22, відповідач зазначив, що підписання позивачем актів приймання-передачі без зауважень та подальша оплата товару свідчать про прийняття зобов'язання позивачем в тому обсязі, в якому воно було фактично виконано.
10.09.2024 між Публічним акціонерним товариством "ЦЕНТРЕНЕРГО" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОРІШЕННЯ" (продавець, відповідач) укладений договір №121/48 від про закупівлю (поставку) товарів (далі - договір).
Відповідно до п.1.1., п.1.2. договору постачальник зобов'язався поставити покупцю товари (продукцію) згідно з умовами договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію, що поставляється згідно з умовами договору.
Згідно із п.1.3 договору найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатках до договору.
У п.2.2 договору сторони погодили, що ціна на продукцію визначається в додатку до договору.
Згідно із п.3.1 договору встановлено, що постачальник здійснює постачання продукції за умовами згідно з додатком до договору.
Відповідно до п.3.2. договору місце, строк (графік) поставки продукції визначається в додатках до договору.
Фактичний об'єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця, яка є невід'ємною частиною договору (п.3.3. договору).
Датою поставки продукції є дата підписання акту приймання - передачі продукції (п.5.3. договору).
При поставці продукції постачальник зобов'язаний надати покупцю необхідні приналежності та оригінали документів: рахунок - фактуру; товаросупроводжувальні накладні; іншу документацію на продукцію згідно умов договору (п.5.8. договору).
Згідно з пп.7.3.1 п.7.3. договору покупець зобов'язаний забезпечити поставку продукції у строки (графік), встановлені цим договором.
У п.9.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2% від вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 20 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 вказаної вартості, крім цього постачальник відшкодовує збитки заподіяні затримкою виконання постачальником зобов'язань за цим договором, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, окрім вказаних штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
Відповідно до п.9.8. договору у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов'язань, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 20 % від ціни договору.
Згідно із пп.12.11.1. п.12.11 договору заявка надсилається постачальнику на поштову адресу (місцезнаходження), вказану у договорі, поштовим відправленням з оголошеною цінністю з описом вкладення.
У пп.12.11.3. п.12.11. договору у разі неотримання постачальником поштового відправлення з заявкою, заявка вважається отриманою постачальником на 3-й день з дня її надходження на поштове відділення постачальника згідно даних сайту Укрпошти.
Договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін, діє протягом строку, зазначеного в додатку до договору (п.12.1 договору).
Згідно із додатком №1 до договору відповідач зобов'язався поставити продукцію на загальну суму 7644867,00 грн на умовах DDP (склад Зміївської ТЕС, склад Трипільської ТЕС), відповідно до Правил "Інкотермс 2010".
У п.5 договору сторони погодили, що строк поставки - протягом 60 днів з моменту отримання письмової заявки покупця, з можливістю дострокової поставки з дати укладення договору по 31.05.2025. Обсяги постачання можуть бути зменшені в залежності від реального фінансування видатків покупця.
Згідно із п.10 додатку № 1, термін дії договору по 31.05.2025, а в частині гарантійних зобов'язань та проведення розрахунків - до повного їх виконання.
Як підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, позивач надіслав відповідачу заявку "на постачання прокату фасованого" від 26.09.2024 № 23/4098 для потреб Зміївської ТЕС. Заявка направлена на адресу відповідача (м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 28) 01.10.2024, що підтверджується описом вкладення в цінний лист №0504062280776 від 01.10.2024, списком №1183 згрупованих поштових відправлень від 01.10.2024, фіскальним чеком від 01.10.2024. Відповідно до інформації з особистого кабінету позивача АТ "Укрпошта" відповідач отримав кореспонденцію за трек-номером №0504062280776. Враховуючи нормативні строки доставки рекомендованих листів, позивач у позові визначає, що заяву відповідач отримав 08.10.2024, а тому зобов'язаний був поставити товар до 07.12.2024.
Враховуючи погоджені в додатку №1 до договору кількість та ціну продукції, за заявкою від 26.09.2024 №23/4098 відповідач мав поставити позивачеві продукцію в кількості 53,75 т., загальною вартістю 3293277,00 грн.
На виконання заявки від 26.09.2024 відповідач поставив позивачу продукцію на загальну суму 2798519,40 грн, що підтверджується видатковою накладною №115 від 07.10.2024 на суму 556512,00 грн, актом №115 приймання - передачі продукції від 08.10.2024 на суму 556512,00 грн, видатковою накладною №117 від 09.10.2024 на суму 1068466,20 грн, актом №117 приймання - передачі продукції від 10.10.2024 на суму 1068466,20 грн, видатковою накладною №120 від 14.10.2024 на суму 844800,00 грн, актом №120 приймання - передачі продукції від 14.10.2024 на суму 844800,00 грн, видатковою накладною №124 від 24.10.2024 на суму 328 741,20 грн та актом №124 приймання - передачі продукції від 28.10.2024 на суму 328741,20 грн.
Отже, відповідно до заявки від 26.09.2024 відповідач поставив позивачу продукцію у кількості 50,915 т. на загальну суму 2798519,40 грн.
Також позивач надіслав відповідачу заявку "на постачання прокату фасованого" від 04.11.2024 №23/4581 у кількості 52 т. на суму 2820840,00 грн для потреб Трипільської ТЕС.
Заявка від 04.11.2024 направлена на адресу відповідача (м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 28) 22.11.2024, що підтверджується №1508 згрупованих поштових відправлень від 22.11.2024 (номер відправлення 0504097972930), фіскальним чеком від 22.11.2024. Відповідно до інформації з особистого кабінету позивача АТ "Укрпошта" відповідач отримав кореспонденцію за трек-номером №0504097972930. Позивач зазначає, що відповідач отримав заявку від 04.11.2024 - 27.11.2024, а тому зобов'язаний був поставити товар у строк до 27.01.2025.
На виконання заявки від 04.11.2024 відповідач поставив позивачу продукцію на загальну суму 2737910,52 грн, що підтверджується видатковою накладною №127 від 05.11.2024 на суму 929977,32 грн, актом №127 приймання - передачі продукції від 06.11.2024 на суму 929977,32 грн, видатковою накладною №129 від 05.11.2024 на суму 1305243,60 грн, актом №129 приймання - передачі продукції від 06.11.2024 на суму 1305243,60 грн, видатковою накладною №130 від 05.11.2024 на суму 290044,80 грн, актом №130 приймання - передачі продукції від 06.11.2024 на суму 290044,80 грн, видатковою накладною №133 від 05.11.2024 на суму 212 644,80 грн.
Таким чином, згідно із заявки від 04.11.2024 відповідач поставив позивачу продукцію у кількості 50,262 т. на загальну суму 2737910,52 грн.
Згідно із платіжними інструкціями №3346 від 11.11.2024, №3347 від 11.11.2024, №3348 від 11.11.2024, №3349 від 11.11.2024, №3364 від 13.11.2024, №3366 від 13.11.2024, №3367 від 13.11.2024, №3365 від 13.11.2024 позивач здійснив оплату товару на загальну суму 5 536429,92 грн.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що за заявкою від 26.09.2024 №23/4098 відповідач не поставив продукцію у кількості 2,835 т. на загальну суму 188607,60 грн та за заявкою від 04.11.2024 №23/4581 не поставив продукцію у кількості 1,738 т. на загальну суму 82929,48 грн. Разом за заявками від 26.09.2024 та 04.11.2024 не поставлено продукції: у кількості 4,573 т. (2,835 т.+ 1,738 т.) на загальну суму 271537,08 грн (188 607,60 грн + 82 929,48 грн).
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю (поставку) товарів №121/48 від 10.09.2024 в частині поставки продукції у повному обсязі у встановлені договором строки, позивач, на підставі п.9.2. договору, нарахував штрафні санкції, а саме: за заявкою від 26.09.2024: пеню у сумі 463974,70 грн (період нарахування з 08.12.2024 по 09.04.2025; 188607,60 x 2 x 123/100); штраф у сумі 13202,53 грн (188607,60 х 7/100); та за заявкою від 04.11.2024 - пеню у сумі 119418,45 грн (період нарахування з 28.01.2025 по 09.04.2025; 82929,48 x 2 x 72/100); штраф у сумі 5805,06 грн (82929,48 грн х 7/100).
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами про закупівлю (поставку) товарів № 121/48 від 10.09.2024 за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом вище, згідно додатком №1 до договору відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу продукцію протягом 60 днів з моменту отримання письмової заявки позивача.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом вище, заявка від 26.09.2024 № 23/4098 направлена відповідачу 01.10.2024, а заявка від 04.11.2024 №23/4581 - 22.11.2024. Докази отримання зазначених заявок у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до пп.2 п.1 розділу 2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Міністерством інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) становлять Д+3, пріоритетної - Д+2.
При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день (п.2 розділу 2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Міністерством інфраструктури України від 28.11.2013 № 958).
Враховуючи нормативні строки пересилання поштових відправлень відповідач мав здійснити поставку товару за заявкою від 26.09.2024 № 23/4098 у строк до 04.12.2024, а за заявою від 04.11.2024 №23/4581 у строк до 27.01.2025 (оскільки 26.01.2025 припадає на вихідний день -неділю). Відповідач доказів на спростування факту отримання заявок у вищевказані дати суду не надав.
Як зазначалося вище, з огляду на погоджені в додатку №1 до договору кількість та ціну продукції, за заявкою від 26.09.2024 №23/4098 відповідач мав поставити позивачеві продукцію в кількості 53,75 т., загальною вартістю 3293277,00 грн, за заявкою від 04.11.2024 №23/4581 - у кількості 52 т. на суму 2820840,00 грн.
Згідно із наявних у матеріалах справи видаткових накладних та актів приймання - передачі продукції відповідач здійснив поставку замовленої продукції згідно з вищевказаними заявками позивача.
Відповідно до заявки від 26.09.2024 відповідач поставив позивачу продукцію у кількості 50,915 т. на загальну суму 2798519,40 грн.
Згідно із заявки від 04.11.2024 відповідач поставив позивачу продукцію у кількості 50,262 т. на загальну суму 2737910,52 грн.
Отже, різниця між заявленою за заявкою від 26.09.2024 та отриманою продукцією складає 2,835 т., вартість якої становить 188607,60 грн. Різниця між заявленою за заявкою від 04.11.2024 та отриманою продукцією складає 1,738 т., вартість якої становить 82929,48 грн.
Водночас відповідач надав у матеріали справи Державні стандарти України по кожному виробу (швелери, кутики, двотаври), які були предметом договору поставки, а саме: ДСТУ 3436-96 ГОСТ 8240-97 "Швелери сталеві гарячекатані"; ДСТУ 8768 "Двотаври сталеві гарячекатані"; ДСТУ 2251:2018 "Кутики сталеві гарячекатані рівнополичні".
Вимога щодо відповідності поставленої продукції стандартам передбачена умовами договору (п.6.1., п.6.2., п.6.4. договору) та за висновками суду положення ДСТУ 3436-96 ГОСТ 8240-97 "Швелери сталеві гарячекатані"; ДСТУ 8768 "Двотаври сталеві гарячекатані"; ДСТУ 2251:2018 "Кутики сталеві гарячекатані рівнополичні" застосовуються при вирішенні цього спору.
За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо неможливості застосування встановленими Державними стандартами України допустимого відсоткового відхилення у меншу чи більшу сторону від необхідної кількості товару, яку за умовами договору потрібно поставити.
Відповідно вищевказаних ДСТУ при виробництві металопрокату передбачено допустимі відхилення за довжиною, шириною та товщиною.
Так, відповідно до п.2.7 ДСТУ 3436-96 ГОСТ 8240-97 "Швелери сталеві гарячекатані" передбачені граничні відхилення при виробництві за довжиною швелера - при довжині від 2 до 8 м включно до 40 мм, понад 8 м до 40+5 мм, але не більше 100 мм.
Згідно із п.2.10 ДСТУ 3436-96 ГОСТ 8240-97 "Швелери сталеві гарячекатані" передбачено, що граничні відхилення за масою не повинні перевищувати +/-4% для партії товару та +/- до 6 % для окремого швелера. ·
У п. 4.12 ДСТУ 8768 "Двотаври сталеві гарячекатані" передбачено, що відхили за масою 1 м двотавра не повинні перевищувати плюс 3% мінус 5%; для двотаврів за номерами від 10 до 16 включно - +/-3, для двотаврів за номерами від 18 до 60 включно - +/-2,5.
Пунктом п.4.5. ДСТУ 2251:2018 "Кутики сталеві гарячекатані рівнополичні" передбачено, що граничні відхили за розмірами кутиків рівнополичних не повинні перевищувати значень в таблиця 2 цього пункту. Відповідно до п.4.7. ДСТУ 2251:2018 "Кутики сталеві гарячекатані рівнополичні" допустимо за узгодженістю між виробником і споживачем заміняти граничні відхили за товщиною полиці кутиків граничними відхилами за масою. За граничними відхилами за масою кутики поділяють на класи (І та ІІ класи). Відповідно до умов п.4.7. граничні відхили кутиків від 20х20х3 до 75х75х10 І та ІІ класів становлять +3/-5.
Дослідивши наявні у матеріалах справи первинні документи, за якими відповідач здійснював поставку, враховуючи заявлені обсяги продукції у заявках від 29.09.2024, від 04.11.2024, суд встановив, що за заявою від 26.09.2024 позиції 1-5, 7-13, 15-21 заявки поставлені у повному обсязі з урахуванням встановлених ДСТУ допустимих відхилень. Натомість позицій 6,14 заявки від 26.09.2024 - кутик 63х63х4-В кількістю 0,35 т. та швелер 20У кількістю 2,00 т., відповідач не поставив.
За заявою від 04.11.2024 позиції 2-3, 5-7, 9-15 заявки поставлені у повному обсязі з урахуванням допустимих відхилень, встановлених ДСТУ. Водночас, позицій 1, 4, 8 заявки від 04.11.2024 - кутик 35х35х4-В кількістю 0,1 т., кутик 50х50х6-В кількістю 1,0 т. та кутик 80х80х7-В кількістю 0,4 т., відповідач не поставив.
Отже, вартість недоставленої відповідачем продукції становить 228681,00 грн: за заявкою від 26.09.2024 - 158325,00 грн (16485,00 + 141840); за заявкою від 04.11.2024 - 70356,00 грн (4836,00 + 45360,00 + 20160,00).
За таких обставин доводи відповідача щодо поставки продукції у повному обсязі суд відхиляє, оскільки як встановлено судом вище, за заявками від 26.09.2024 та від 04.11.2024 відповідач не поставив продукцію - кутик 63х63х4-В кількістю 0,35 т., швелер 20У кількістю 2,00 т., кутик 35х35х4-В кількістю 0,1 т., кутик 50х50х6-В кількістю 1,0 т. та кутик 80х80х7-В кількістю 0,4 т., докази поставки такої продукції у матеріалах справи відсутні.
Водночас, суд відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 19.10.2023 у справі №911/1563/22, оскільки викладені у постанові висновки, сформульовані за інших фактичних обставин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України).
За змістом з ч.2 ст.217 ГК України (чинної станом на час виникнення спірних правовідносин) одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).
Згідно із ч.1 ст.230 ГК України (чинної станом на час виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У п.9.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2% від вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 20 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 вказаної вартості.
За заявкою від 26.09.2024 позивач визначив період нарахування пені з 08.12.2024 по 09.04.2025, за заявкою від 04.11.2024 період нарахування з 28.01.2025 по 09.04.2025. Судом встановлено, що визначені позивачем періоди нарахування є правильними.
Водночас, за встановлених вище обставин щодо обґрунтованої вартості недоставленої відповідачем продукції, за розрахунком суду обґрунтованими до стягнення з відповідача є пеня у розмірі 490792,14 грн (389479,50 грн (158325,00 грн х 2 х 123/100 ) + 101312,64 грн (70356,00 грн х 2 х 72/100)) та штраф у сумі 16007,67 грн (11082,75 грн (158325,00 х 7%) + 4924,92 грн (70356,00 х 7%)).
Відповідач у відзиві на позов заявив клопотання про зменшення штрафних санкцій до 1,00 грн.
На обґрунтування клопотання відповідач посилається на таке:
- відповідач не є виробником продукції, а виступає у ролі торгового посередника, який не має технічної змоги контролювати або наперед передбачати точну масу поставки;
- відхилення у вазі продукції є технічно зумовленим і неминучим, оскільки у договорі кількість товару зазначалась у тонах, а поставка здійснюється у вигляді готових конструкцій та виробів, де через особливості виробництва, транспортування та пакування неможливо забезпечити абсолютну відповідність точно заявленій вазі;
- позивач не зазнав збитків, оскільки попередня оплата не здійснювалася, а оплата відбулася за фактично поставлений товар;
- відсутня вина відповідача, оскільки відповідач не мав можливості уникнути незначного відхилення у кількості, що об'єктивно зумовлене сторонніми обставинами;
- заявлені позивачем штрафні санкції є очевидно завищеним, економічно необґрунтованим і не відповідають характеру порушення;
- відповідач вчасно здійснив поставку, поставив якісний товар на умовах, та за обставин які залежали від відповідача, поставив всі позиції товару у повному обсязі, які визначені в заявках. У той же час, недопоставка товару сталась внаслідок обставин, що не залежали від відповідача.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 08.08.2024 у справі №912/1853/23.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
У тій же постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі №912/1853/23 зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та наявності поданих сторонами доказів, згідно з статтею 86 ГПК України. Суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій за власною ініціативою, з урахуванням встановлених судом обставин справи.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 також звернула увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 ЦК є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50%, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до норм частин першої, другої статті 233 ГК та частини третьої статті 551 ЦК, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22, від 14.02.2024 у справі №910/3015/23, від 04.06.2025 у справі №910/5992/24).
У зв'язку з викладеним Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Суд зазначає, що норми чинного законодавства України не містять вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру штрафних санкцій, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки відповідно до норм статті 551 ЦК є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/22964/17, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 15.11.2023 у справі №910/1266/23).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.
При цьому господарським судом також враховується, що позивачем, окрім стягнення з відповідача пені, заявлено також до стягнення штрафу, обґрунтований розмір якого, як встановлено судом вище, становить 16007,67 грн. Окрім того, вартість недопоставленої продукції становить 228681,00 грн, в той час як, обґрунтованою сумою штрафних санкції є 506799,81 грн, тобто штрафні санкції більш ніж двічі перевищують вартість продукції, яку позивач не отримав. До того ж, позивачем не надано суду доказів понесення збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання.
З огляду на вищевикладене, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру неустойки (пені, штрафу), враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру нарахованої відповідачу пені на 75%, а саме до 122698,04 грн (490792,14 грн - 75% = 122698,04 грн).
З огляду на встановлені вище обставини, враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, стягненню з відповідача на користь позивача з урахуванням зменшення підлягає пеня у сумі 122698,04 грн та штраф у сумі 16007,67 грн, тоді як у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти заявлених сум пені та штрафу слід відмовити.
Згідно із ч. 1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як передбачено ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13, ст.74 ГПК України).
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У цій справі суд дійшов висновку, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОРІШЕННЯ" пені та штрафу, а саме: про задоволення позову в частині стягнення пені у сумі 122698,04 грн та штрафу у сумі 16007,67 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені та штрафу належить відмовити.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимоги, розмір яких визнаний суд обґрунтованим (без урахування застосованого судом зменшення).
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОРІШЕННЯ" (01014, місто Київ, вул. Бойчука Михайла, будинок 28, ідентифікаційний код 36782316) на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська обл., Обухівський р-н, селище міського типу Козин, вул. РУДИКІВСЬКА, будинок 49, ідентифікаційний код 22927045) пеню у сумі 122698,04 грн, штраф у сумі 16007,67 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 6081,60 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 23.09.2025.
Суддя С.О. Турчин