вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
23.09.2025м. ДніпроСправа № 904/3917/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.
та представників:
від позивача: Дажук С.М.;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Сонях" (м. Вінниця)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" (м. Верхівцеве Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за договором поставки № 23-375 від 05.09.2023 у загальному розмірі 1 146 092 грн. 54 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Подільський Сонях" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 23-375 від 05.09.2023 у загальному розмірі 1 146 092 грн. 54 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 999 463 грн. 14 коп. - основний борг;
- 121 грн. 80 коп. - штраф;
- 29 618 грн. 36 коп. - інфляційні втрати;
- 11 045 грн. 64 коп. - 3% річних;
- 105 843 грн. 60 коп. - збитки.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 23-375 від 05.09.2023 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп. За прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, на підставі пункту 7.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару, в сумі 121 грн. 80 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з квітня по червень 2025 року у сумі 29 618 грн. 36 коп., а також 3% річних за період прострочення з 16.03.2025 по 17.07.2025 у сумі 11 045 грн. 64 коп. Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач не здійснив поставку товару, позивач був змушений придбати товар у третіх осіб за цінами, які були вище, ніж встановлені спірним договором, внаслідок чого позивач зазнав збитків на суму 105 843 грн. 60 коп., які підлягають стягненню з відповідача.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати у сумі 13 753 грн. 11 коп.
Ухвалою суду від 21.07.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.08.2025.
Разом з позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський Сонях" подано заяву про забезпечення позову (вх. суду № 31364/25 від 18.07.2025), в якій заявник просив суд накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод", які знаходяться на всіх його рахунках, в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, в сумі 999 463 грн. 14 коп. неповернутої попередньої оплати. В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилався на значний розмір позовних вимог та вказував, що виконання в майбутньому судового рішення у справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Позивач просив врахувати фінансові показники відповідача, отримані з відкритих джерел, відповідно до яких підприємство відповідача є збитковим. Крім того, позивач зазначав, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень відносно відповідача відкриті провадження про стягнення грошових коштів, в тому числі справи: №904/2667/25 (стягнення 626 868 грн. 46 коп.), № 904/2274/25 (стягнення суми попередньої оплати у розмірі 429 000 грн. 00 коп.), № 904/2593/25 (стягнення 379 421 грн. 77 коп.), та №904/3206/25 (стягнення 4 950 000 грн. 00 коп. - попередньої оплати, 75 945 грн. 21 коп. - 10% річних за користування чужими грошовими коштами, 332 640 грн. 00 коп. - неустойки в розмірі 0,1% від вартості непоставленого у строк товару, 594 000 грн. 00 коп. - штрафу 10%). Позивач просив також врахувати, що у даному випадку арешт пропонується накласти виключно на суму попередньої оплати у розмірі 999 463 грн. 14 коп., сплаченої позивачем, посилаючись на те, що такий захід є співмірним, оскільки не перевищує розміру суми, яка є лише однією з позовних вимог, а також спрямований на забезпечення реального виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 21.07.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Сонях" про забезпечення позову було задоволено судом та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод", які знаходяться на всіх його рахунках, в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, в розмірі 999 463 грн. 14 коп., до набрання рішенням по справі законної сили.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №33302/25 від 31.07.2025), в якій він просить суд надати можливість представнику позивача прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області була наявна технічна можливість для проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 04.08.2025 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 33719/25 від 04.08.2025), в якому він просить суд відмовити у задоволені вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 105 843 грн. 60 коп.; зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до розміру 5 000 грн. 00 коп. та розподілити витрати по сплаті судового збору між позивачем та відповідачем. В обґрунтування власної правової позиції відповідач посилається на таке:
- для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє від відповідальності боржника за заподіяні збитки. Відповідач зауважує, що доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача, який, звертаючись з позовом про стягнення збитків, відповідно до норм статті 22 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України повинен довести: об'єктивну необхідність укладення таких договорів поставки №15 від 22.04.2024, №15 від 22.04.2024 (договорів заміщення) саме внаслідок часткового невиконання відповідачем договору поставки № 23-375 та укладення договорів поставки аналогічного товару з такими ж базовими якісними показниками, на тих же умовах і в тій же кількості;
- позивач не надав доказів того, що укладення ним договорів заміщення об'єктивно є прямим та невідворотнім наслідком непоставки відповідачем товару за договором, та цей наслідок суб'єктивно не залежить від волі та бажання самого позивача та/або не залежить від сторонніх обставин. Укладення таких договорів на заміщення та визначення їх істотних умов здійснювалося позивачем на його власний розсуд, у своїх комерційних інтересах і повністю залежало від волі позивача. Відповідач вважає, що об'єктивна необхідність укладення таких договорів, саме як наслідок часткового невиконання відповідачем обов'язків з поставки товару, не підтверджена належними та допустимими доказами. Позивачем не долучено до матеріалів справи доказів існування у нього критично необхідної потреби в обсягах товару, передбаченого договорами на заміщення, як і не надано доказів того, що незадоволення відповідної потреби товару (у разі його наявності) могло б потягнути за собою негативні для нього наслідки, зокрема застосування штрафних санкцій з боку контрагентів, зупинку ліній виробництва, простій передзамовлених складських потужностей, простій транспорту, тощо. З огляду на зазначене відповідач вказує на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача (недопоставка товару) та витратами позивача (які заявлені до стягнення у вигляді збитків);
- відповідач зазначає, що надав гарантійний лист від 03.04.2025, в якому зобов'язався повернути попередню оплату позивачу до 30.04.2025, в розмірі 1 217 955 грн. 78 коп. Зазначена сума виникла внаслідок наявності заборгованості позивача перед відповідачем за товар по взаємовідносинах попереднього періоду в розмірі 7 044 грн. 22 коп., про що зазначено в Акті звірки взаємних розрахунків за період: вересень 2024 року - грудень 2024 року. Також 13.05.2025 відповідачем (постачальником за договором) було частково поставлено позивачу товар у кількості 24,840 тон за ціною 8 796 грн. 00 коп. у тому числі ПДВ, на загальну суму 218 492 грн. 64 коп., у тому числі ПДВ - 36 415 грн. 44 коп.), що підтверджується видатковою накладною № 185 від 13.05.2025. Відповідач зазначає, що він не мав на меті невиконання договору поставки, даний факт виник із низки обставин, які не залежать саме від відповідача, а саме: основний вид діяльності ТОВ "Верхівцевський ОЕЗ" - 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів та в зв'язку із несприятливими погодними умовами врожайність насіння соняшника, що є основною сировиною для виготовлення олії та шроту, була незначною, тому її кількість на ринку була в обмеженій кількості, а ціни у 2024 - 2025 роках на насіння врожаю 2024 року були зависокі, що вплинуло на формування виробництва та отримання прибутку товариства, але, як зазначає сам позивач в позовній заяві, відповідач намагався виконати умови договору шляхом часткової поставки товару, наданням гарантійних листів та інше.
У підготовче засідання 07.08.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з'явився, при цьому відповідач був повідомлений про день, час та місце судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 21.07.2025 до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 21.07.2025 доставлена до Електронного кабінету відповідача - 22.07.2025 (а.с. 78).
У вказаному засіданні судом було відзначено, що відзив на позовну заяву поданий відповідачем лише 04.08.2025, отже строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву не закінчився.
Також, у вказаному засіданні представник позивача заявив усне клопотання про надання йому можливості прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Вказане клопотання було задоволено судом.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.08.2025 підготовче засідання було відкладене на 09.09.2025.
Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 34949/25 від 12.08.2025), в якій він просить суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі та вважати твердження відповідача необґрунтованими та безпідставними, посилаючись на таке:
- позивачем у даній справі пред'явлено позов про стягнення з відповідача збитків у вигляді додаткових витрат, а не у вигляді упущеної вигоди. Позивач зауважує, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків;
- щодо підтвердження протиправності дій відповідача, позивач зазначає, що в даній справі постачальник (відповідач) не здійснив поставку товару відповідно до укладеного договору та специфікації № 4 до нього, в кількості 150,00 тон за ціною 8 170 грн. 00 коп. без ПДВ, або 9 804 грн. 00 коп. з ПДВ, на загальну суму 1 470 600 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ, в строк до 15.03.2025. Отже, невиконання відповідачем обов'язку щодо поставки товару у вказаний строк свідчить про протиправність його дій (наявність його вини). Позивач зауважує, що додатковим підтвердженням протиправності дій (наявності вини) відповідача є неповернення (станом на момент подання даної відповіді на відзив) попередньої оплати у сумі 999 463 грн. 14 коп., що не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву;
- щодо додаткових витрат, понесених позивачем, як стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (відповідачем), позивач вказує на те, що у зв'язку з тим, що постачальник (відповідач) не здійснив поставку товару відповідно до укладеного договору та специфікації № 4 до нього, в кількості 150,00 тон за ціною 8 170 грн. 00 коп. без ПДВ, або 9 804 грн. 00 коп. з ПДВ, на загальну суму 1 470 600 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ, в строк до 15.03.2025., ТОВ "Подільський сонях" (позивач) для виконання своїх зобов'язань перед іншими своїми контрагентами, поніс додаткові витрати, оскільки був змушений придбати товар у третіх осіб за цінами, які були вище ніж встановлено сторонами у Специфікації № 4 від 25.02.2025. На підтвердження додаткових витрат (збитків) позивач додає до позовної заяви копії підтверджуючих документів (щодо придбання 148,28 тон товару на загальну суму 1 559 776 грн. 80 коп.). Враховуючи вказане, позивач виснує, що існує причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача (факт несвоєчасної поставки узгодженого у специфікації до договору обсягу товару) та витратами позивача (які заявлені до стягнення у вигляді збитків);
- щодо помилковості твердження, що позивачем не долучено до матеріалів справи доказів існування у нього критично необхідної потреби в обсягах товару, передбаченого договорами на заміщення (договорами поставки в порядку подальшого перепродажу, переробки тощо), позивач зазначає, що вказане твердження є помилковим, оскільки у позовній заяві збитки розраховуються позивачем як додаткові витрати, а не як неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
У підготовче засідання 09.09.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з'явився, при цьому відповідач був повідомлений про день, час та місце судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 07.08.2025 до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 07.08.2025 доставлена до Електронного кабінету відповідача - 07.08.2025 о 18:30 (а.с. 108).
У вказаному засіданні судом було відзначено, що ухвалою суду від 21.07.2025 судом було запропоновано відповідачу подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив на позовну заяву.
Як убачається з матеріалів справи, відповідь на відзив на позовну заяву була надіслана позивачем відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, та доставлена до Електронного кабінету відповідача - 11.08.2025 о 23:52 год., що підтверджується наявною в матеріалах справи Квитанцією про доставку документів да зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС №4208276 (а.с. 126).
Отже, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач отримав відповідь на позовну заяву - 12.08.2025.
Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Враховуючи вказане, граничним строком для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву було 18.08.2025.
Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Суд зауважує, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції, зокрема, щодо наведених позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву обставин. У даному випадку додатково наданий строк, - більше двох тижнів, господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача).
Суд також зазначає, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 09.09.2025 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вказане, суд прийшов до висновку що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 09.09.2025 представник позивача підтвердив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, які йому відомі; надані всі докази, на які він посилається; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, а також позивачем подані всі заяви по суті справи, передбачені частиною 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим представник позивача підтвердив доцільність закриття підготовчого провадження.
Також, у вказаному засіданні представник позивача заявив усне клопотання про надання йому можливості прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Вказане клопотання було задоволено судом.
Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні 09.09.2025 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 09.092025 підготовче провадження було закрите та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.09.2025.
У судове засідання 23.09.2025 з'явився представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з'явився, при цьому відповідач був повідомлений про день, час та місце судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 09.09.2025 до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 09.09.2025 доставлена до Електронного кабінету відповідача - 10.09.2025 о 19:34 (а.с. 135).
Судом враховано, що за змістом частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Враховуючи вказане, судом встановлено, що відповідач був повідомлений про день, час та місце розгляду справи завчасно та належним чином.
Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 04.06.2020 у справі № 914/6968/16.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Також судом була додатково відзначена недоцільність відкладення судового засідання з огляду на те, що всі ухвали суду по даній справі були отримані відповідачем, але протягом строку розгляду справи відповідач наміру брати участь у розгляді справи не виявив: у жодне засідання його представник не з'явився.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засідання 23.09.2025 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.
У зазначеному судовому засіданні судом було оголошено зміст відзиву на позовну заяву.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 23.09.2025 проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови оплати та поставки товару, факт здійснення попередньої оплати у встановленому договором розмірі, факт настання строку поставки товару, факт поставки товару, допущення прострочення поставки товару, наявність підстав для повернення попередньої оплати у заявленій до стягнення сумі, наявність підстав для стягнення штрафу, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як убачається з матеріалів справи, 05.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський Сонях" (далі - покупець, позивач) укладено договір поставки № 23-375 (далі - договір, а.с. 26-27), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар - шрот соняшниковий тостований негранульований (далі - товар), в порядку та на умовах, передбачених договором.
У пункті 11.3. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.08.2024, а в частині виконання зобов'язань щодо розрахунків та штрафних санкцій - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками обох підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У розділі 2 договору сторонами були узгоджені умови щодо ціни, кількості та загальної вартості товару, а саме:
- одиниця вимірювання кількості товару - тонна (пункту 2.1. договору);
- найменування, кількість, ціна і обсяг партії товару, що поставляється, визначається у Специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору, та підписуються обома сторонами (пункт 2.2. договору);
- загальним обсягом товару згідно з договором є сумарний обсяг усіх поставлених партій товару, зазначений у Специфікаціях на кожну поставку партії товару та видаткових накладних згідно із договором (пункт 2.3. договору);
- загальною вартістю товару, що поставляється за договором, є сумарна вартість всіх поставлених партій товару, зазначена в Специфікаціях та видаткових накладних на кожну поставку партії товару згідно із договором (пункт 2.4. договору).
У відповідності до вказаних умов, позивачем та відповідачем була підписана Специфікація № 4 від 28.02.2025 до договору поставки № 23-375 від 05.09.2023 (а.с.28), в якій сторонами були визначені наступні характеристики товару:
- товар - шрот соняшниковий тостований негранульований;
- протеїн: 39%;
- кількість (+/- 10%) - 150 000 кг;
- ціна без ПДВ - 8,17 грн.;
- сума без ПДВ - 1 225 500 грн. 00 коп.; загальна сума з ПДВ - 1 470 600 грн. 00 коп.;
- строк поставки: до 15.03.2025;
- умови оплати: 100% попередньої оплати за товар.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5.1. договору оплата за товар здійснюється в гривнях, в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника шляхом здійснення 100% попередньої оплати за товар відповідно до рахунку постачальника протягом 3-х банківських днів з дати отримання покупцем рахунку. У постачальника зобов'язання поставити товар покупцеві виникає за умови, що покупцем належним чином виконані зобов'язання щодо оплати вартості товару.
Як було зазначено вище, у Специфікації № 4 від 28.02.2025 до договору сторони погодили такі умови оплати: 100% попередньої оплати за товар.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем був виставлений позивачу рахунок на оплату № 19 від 28.02.2025 щодо оплати шроту соняшникового тостованого негранульованого на суму 1 470 600 грн. 00 коп. (а.с. 28, на звороті).
З матеріалів справи також вбачається, що позивач здійснив оплату товару на загальну суму 1 225 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 5785 від 28.02.2025 на суму 1 225 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу "оплата за шрот соняшниковий тостований негранульований, згідно з договором № 23-375 від 05.09.2023, у тому числі ПДВ 20% - 204 166 грн. 67 коп." (а.с.29).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідачем був поставлений позивачу товар на суму 218 492 грн. 64 коп., на підтвердження чого позивачем та відповідачем була підписана видаткова накладна № 185 від 13.05.2025 на суму 218 492 грн. 64 коп. про поставку товару - шроту соняшникового тостованого негранульованого (а.с. 38).
Також, обома сторонами визнається факт наявності заборгованості позивача перед відповідачем станом на 31.12.2024 в сумі 7 044 грн. 22 коп., що також було зафіксовано в Акті звірки взаєморозрахунків за період вересень 2024 року - грудень 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський Сонях" за договором № 23-375 від 05.09.2023, в якому обома сторонами визнаний факт наявності станом на 31.12.2021 заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" в сумі 7 044 грн. 22 коп. (а.с.37).
Отже, матеріалами справи підтверджується, що обов'язок з поставки товару був виконаний відповідачем лише частково - на суму 218 492 грн. 64 коп.; сума здійсненої позивачем 28.02.2025 попередньої оплати була також зменшена самим позивачем на суму заборгованості позивача перед відповідачем у розмірі 7 044 грн. 22 коп.; доказів поставки товару на решту суми здійсненої позивачем попередньої оплати - 999 463 грн. 14 коп. (1 225 000,00 - 218 492,64 - 7 044,22) матеріали справи не містять.
З матеріалів справи також убачається, що позивач звертався до відповідача із претензією вих. № 317 від 03.04.2025, в якій вимагав у найкоротший термін, але не пізніше 5-ти календарних днів з моменту отримання претензії, повернути суму попередньої оплати у розмірі 1 225 000 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок за реквізитами ТОВ "Подільський Сонях" (а.с.35).
У відповідь на зазначену претензію відповідач надав Гарантійний лист від 03.04.2025, в якому зобов'язався повернути позивачу передплату за договором № 23-375 від 05.09.2023 у розмірі 1 217 955 грн. 78 коп. в строк до 30.04.2025.
Доказів повернення залишку попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп. (1 225 000,00 - 218 492,64 - 7 044,22) матеріали справи не містять.
Отже, позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 23-375 від 05.09.2023 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп. За прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, на підставі пункту 7.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару, в сумі 121 грн. 80 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з квітня по червень 2025 року у сумі 29 618 грн. 36 коп., а також 3% річних за період прострочення з 16.03.2025 по 17.07.2025 у сумі 11 045 грн. 64 коп. Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач не здійснив поставку товару, позивач був змушений придбати товар у третіх осіб за цінами, які були вище, ніж встановлені спірним договором, внаслідок чого позивач зазнав збитків на суму 105 843 грн. 60 коп., які підлягають стягненню з відповідача. Вказане і є причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Так, у розділі 3 договору сторонами були погоджені умови поставки та приймання товару, зокрема:
- постачальник забезпечує поставку товару на умовах FCA - склад постачальника (Дніпропетровська область, Кам'янський район, м. Верхівцеве, вулиця Нова, будинок 50, (згідно з Інкотермс 2010), якщо інші умови поставки товару не визначені Специфікацією (пункт 3.1. договору);
- датою поставки товару вважається дата приймання товару згідно з видатковою накладною, завіреною підписами уповноважених осіб обох сторін (пункт 3.2. договору);
- право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної на товар (пункт 3.3. договору).
Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору кількість товару визначається згідно з підписаною сторонами видатковою накладною. Якість товару має відповідати показникам, вказаним у Специфікації.
Як було зазначено вище, згідно з пунктом 5.1. договору оплата за товар здійснюється в гривнях, в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника шляхом здійснення 100% попередньої оплати за товар відповідно до рахунку постачальника протягом 3-х банківських днів з дати отримання покупцем рахунку. У постачальника зобов'язання поставити товар покупцеві виникає за умови, що покупцем належним чином виконані зобов'язання щодо оплати вартості товару.
Як було зазначено вище, у Специфікації № 4 від 28.02.2025 до договору сторони погодили такі умови оплати: 100% попередньої оплати за товар.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем був виставлений позивачу рахунок на оплату № 19 від 28.02.2025 щодо оплати шроту соняшникового тостованого негранульованого на суму 1 470 600 грн. 00 коп. (а.с. 28, на звороті).
З матеріалів справи також вбачається, що позивач здійснив лише часткову попередню оплату товару - на загальну суму 1 225 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 5785 від 28.02.2025 на суму 1 225 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу "оплата за шрот соняшниковий тостований негранульований, згідно з договором № 23-375 від 05.09.2023, у тому числі ПДВ 20% - 204 166 грн. 67 коп." (а.с.29).
Отже, суд встановив, що позивачем не були виконані умови договору щодо здійснення 100% попередньої оплати, яка складала 1 470 600 грн. 00 коп.; попередня оплата була здійснена лише частково - на суму 1 225 000 грн. 00 коп.
Таким чином, з огляду на положення пункту 5.1. договору, зобов'язання відповідача з поставки товару на суму 1 470 600 грн. 00 коп. в строк до 15.03.2025 не виникло, оскільки згідно з умовами пункту 5.1. договору у постачальника зобов'язання поставити товар покупцеві виникає за умови, що покупцем належним чином виконані зобов'язання щодо оплати вартості товару.
Аналогічні положення були узгоджені сторонами також в пункті 6.1.1. договору, в якому визначено, що постачальник зобов'язується забезпечити поставку товару на узгодженому сторонами базисі поставки за умови належного виконання покупцем вимог пункту 5.1. договору.
Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У той же час, зі змісту поданих сторонами заяв по суті справи, а також зі змісту листування між сторонами (претензії та гарантійного листа) вбачається, що відповідач не має наміру поставляти позивачу товар на суму 999 463 грн. 14 коп. (і вказане не зумовлено внесенням попередньої оплати у неналежному розмірі), а також визнає наявність зобов'язання з повернення залишку попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп.
З приводу вказаних обставин суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принципи верховенства права.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Відповідно до частин 2 - 4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", передбачене у частині третій статті 13 Цивільного кодексу України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв'язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини третьої статті 13 і частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин другої - п'ятої статті 13 Цивільного кодексу України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2. мотивувальної частини рішення).
У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов'язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Виходячи з принципів розумності та справедливості і не допускаючи проявів надмірного формалізму, оцінивши всі вказані обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для повернення позивачу залишку попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп., з огляду також на таке.
Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У даному випадку позивач посилається на те, що товар на суму здійсненої попередньої оплати в розмірі 999 463 грн. 14 коп. відповідачем поставлений не був, при цьому відповідач вказані обставини визнає та підтверджує наявність у нього зобов'язання з повернення вказаних грошових коштів позивачу (Гарантійний лист від 03.04.2025, а.с.37 на звороті).
Як було зазначено вище, зі змісту поданих сторонами заяв по суті справи, а також зі змісту листування між сторонами (претензії та гарантійного листа) вбачається, що відповідач не має наміру поставляти позивачу товар на суму 999 463 грн. 14 коп. (і вказане не зумовлено внесенням попередньої оплати у неналежному розмірі), а також визнає наявність у нього зобов'язання з повернення залишку попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп. позивачу.
Суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією із засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження поставки позивачу товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата, на суму 999 463 грн. 14 коп. відповідач не надав, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати позивачу.
Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару на суму 999 463 грн. 14 коп., а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу 999 463 грн. 14 коп. попередньої оплати.
Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Так, у пункті 7.2. договору передбачено, що у разі порушення терміну поставки товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцеві штраф у розмірі 0,01% від вартості непоставленого в строк обсягу товару.
За прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, на підставі пункту 7.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару, в сумі 121 грн. 80 коп.
Враховуючи встановлені вище обставини, суд відзначає, що зобов'язання відповідача з поставки товару на суму 1 470 600 грн. 00 коп. в строк до 15.03.2025 не виникло, оскільки згідно з умовами пункту 5.1. договору у постачальника зобов'язання поставити товар покупцеві виникає за умови, що покупцем належним чином виконані зобов'язання щодо оплати вартості товару.
Отже, прострочення поставки товару на суму 1 470 600 грн. 00 коп. (як і на суму 1 217 955 грн. 78 коп., яка визначена позивачем у зв'язку з наявністю у нього заборгованості перед відповідачем в сумі 7 044 грн. 22 коп.), узгодженого у Специфікації № 4 від 28.02.2025 до договору, у даній справі відсутнє; штраф в сумі 121 грн. 80 коп., нарахований на підставі пункту 7.2. договору, є неправомірним.
Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача в частині стягнення штрафу в сумі 121 грн. 80 коп.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з квітня по червень 2025 року у сумі 29 618 грн. 36 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.46-48), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суму заборгованості, а також період прострочення.
Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 46-48), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Як вірно зазначив позивач у позовній заяві, після пред'явлення покупцем продавцю вимоги про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами стає неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - постачальником) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима (наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15.
Так, з матеріалів справи вбачається, що претензія вих. № 317 від 03.04.2025, в якій позивач вимагав у найкоротший термін, але не пізніше 5-ти календарних днів з моменту отримання претензії, повернути суму попередньої оплати у розмірі 1 225 000 грн. 00 коп. (а.с.35), була отримана відповідачем 17.04.2025, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 2100300404407 (а.с.36).
Враховуючи вказане, а також визначений позивачем строк для повернення попередньої оплати (не пізніше 5-ти календарних днів), судом встановлено, що граничним строком для повернення залишку попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп. є 22.04.2025 (17.04.2025 + 5 календарних днів).
Отже, прострочення з повернення попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп. виникло у відповідача лише з 23.04.2025.
Також під час здійснення власного розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке:
- Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;
- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання;
- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.
Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення повернення попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп., судом встановлено, що граничним строком для повернення попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп. є 22.04.2025, попередня оплата відповідачем не повернута, отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з травня по червень 2025 року на суму 999 463 грн. 14 коп. та в цей період складають 21 092 грн. 67 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 21 092 грн. 67 коп.
Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідачів 3% річних за період прострочення з 16.03.2025 по 17.07.2025 у сумі 11 045 грн. 64 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 5 на звороті), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суму заборгованості, а також період прострочення.
Таким чином, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с. 5 на звороті), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за прострочення повернення попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп., судом встановлено, що граничним строком для повернення попередньої оплати в сумі 999 463 грн. 14 коп. є 22.04.2025, попередня оплата відповідачем не повернута, отже 3% річних підлягають нарахуванню наступним чином:
- в період з 23.04.2025 по 12.05.2025 на суму 1 217 955 грн. 78 коп. та в цей період складають 2 002 грн. 12 коп.;
- в період з 13.05.2025 по 17.07.2025 на суму 999 463 грн. 14 коп. та в цей період складають 5 421 грн. 75 коп.
Всього за розрахунком суду в заявленому позивачем періоді 3% річних складають 7 423 грн. 87 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 7 423 грн. 87 коп.
Крім того, позивач посилається на те, що у зв'язку з тим, що відповідач не здійснив поставку товару, позивач був змушений придбати товар у третіх осіб за цінами, які були вище, ніж встановлені спірним договором, внаслідок чого позивач зазнав збитків на суму 105 843 грн. 60 коп.
Так, позивач посилається на те, що постачальник (відповідач) не здійснив поставку товару відповідно до укладеного договору та Специфікації № 4 до нього, в кількості 150,00 тон за ціною 8 170 грн. 00 коп. без ПДВ, або 9 804 грн. 00 коп. з ПДВ, на загальну суму 1 470 600 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ, в строк до 15.03.2025, у зв'язку з чим позивач для виконання своїх зобов'язань перед іншими своїми контрагентами, був вимушений придбати товар у третіх осіб за цінами, які були вище ніж встановлено сторонами у Специфікації № 4 від 25.02.2025.
Як зазначено у позовній заяві, позивачем було придбано:
- в ТОВ "Соя Біотек" 24,44 тони згідно з накладною № СБ-618 від 05.03.2025 за ціною 10 800 грн. 00 коп./т, з ПДВ на суму 263 952 грн. 00 коп., що на 996 грн. 00 коп. дорожче (10 800 грн. 00 коп. - 9 804 грн. 00 коп. = 996 грн. 00 коп.), в зв'язку з чим отримало збитки в розмірі 24 342 грн. 24 коп. (розрахунок 24,44 т х 996 грн. 00 коп. = 24 342 грн. 24 коп.);
- в ТОВ "Соя Біотек" 24,68 тони згідно з накладною № СБ-634 від 05.03.2025 за ціною 10 800 грн. 00 коп./т, з ПДВ на суму 266 544 грн. 00 коп., що на 996 грн. 00 коп. дорожче, в зв'язку з чим отримало збитки в розмірі 24 581 грн. 28 коп.;
- в ТОВ "Аоил" 24,04 тони згідно з накладною № 385 від 07.03.2025 за ціною 10 380 грн. 00 коп./т, з ПДВ на суму 249 535 грн. 20 коп., що на 576 грн. 00 коп. дорожче, в зв'язку з чим отримало збитки в розмірі 13 650 грн. 96 коп.;
- в ТОВ "Аоил" 23,74 тони згідно з накладною № 388 від 07.03.2025 за ціною 10 380 грн. 00 коп./т, з ПДВ на суму 246 421 грн. 20 коп., що на 576 грн. 00 коп.. дорожче, у зв'язку з чим отримало збитки в розмірі 13 674 грн. 24 коп.;
- в ТОВ "Аоил" 25,56 тони згідно з накладною № 392 від 07.03.2025 за ціною 10 380 грн. 00 коп./т, з ПДВ на суму 265 312 грн. 80 коп., що на 576 грн. 00 коп. дорожче, у зв'язку з чим отримало збитки в розмірі 14 722 грн. 56 коп.;
- в ТОВ "Аоил" 25,82 тони згідно з накладною № 393 від 07.03.2025 за ціною 10 380 грн. 00 коп./т, з ПДВ на суму 268 011 грн. 60 коп., що на 576 грн. 00 коп. дорожче, у зв'язку з чим отримало збитки в розмірі 14 872 грн. 32 коп.
Як зазначає позивач, всього придбано 148, 28 тони на загальну суму 1 559 776 грн. 80 коп., у зв'язку з чим ТОВ "Подільський Сонях" (позивач) поніс додаткові збитки усього в розмірі 105 843 грн. 60 коп.
З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає таке.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що прострочення поставки товару на суму 1 470 600 грн. 00 коп. (як і на суму 1 217 955 грн. 78 коп., яка визначена позивачем у зв'язку з наявністю у нього заборгованості перед відповідачем в сумі 7 044 грн. 22 коп.), узгодженого у Специфікації № 4 від 28.02.2025 до договору, у даній справі відсутнє.
Отже, під час розгляду справи судом встановлена відсутність протиправної поведінки відповідача, а також вина відповідача у завданні позивачу збитків в сумі 105 843 грн. 60 коп.
Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача в частині стягнення збитків в сумі 105 843 грн. 60 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Застосовані ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2025 заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Під час звернення до господарського суду із позовною заявою, враховуючи подання вказаної заяви через систему "Електронний суд", підлягав сплаті судовий збір в розмірі 13 753 грн. 11 коп. (позивачем було сплачено 13 972 грн. 25 коп.).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Суд відзначає, що, у зв'язку з внесенням позивачем судового збору у більшому розмірі, частина судового збору (219 грн. 14 коп.) підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в порядку, передбаченому пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (після надходження відповідного клопотання за ухвалою суду).
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 12 335 грн. 76 коп., а також частина витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1 086 грн. 38 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Сонях" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" про стягнення заборгованості за договором поставки № 23-375 від 05.09.2023 у загальному розмірі 1 146 092 грн. 54 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" (вулиця Нова, будинок 50-А, м. Верхівцеве, Кам'янський район, Дніпропетровська область, 51600; ідентифікаційний код 36933660) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський Сонях" (вулиця Коновальця Євгена, будинок 46А, поверх 3, м. Вінниця, 21001; ідентифікаційний код 41973663) 999 463 грн. 14 коп. - основного боргу, 21 092 грн. 67 коп. - інфляційних втрат, 7 423 грн. 87 коп. - 3% річних, 12 335 грн. 76 коп. - частину витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 1 086 грн. 38 коп. - частину витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 23.09.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко