вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"22" вересня 2025 р. Cправа № 902/1005/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.,
За участю представників:
прокурора Ярмощук В.П., посвідчення №077237 від 11.04.2023
позивача Мірошніченко Т.Д., виписка з ЄДРЮО ФОП та ГФ
відповідач1 - Ільченко І.В., паспорт НОМЕР_1 від 14.04.2021
відповідача2 Ризванюк А.П., довіреність №675 від 24.12.2024,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (провул. Цегельний, 8, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21020) в інтересах держави в особі
Державного агентства лісових ресурсів України (вул. Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601)
Вінницької обласної військової адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл, 21050)
до: Ільченко Ірини Володимирівни ( АДРЕСА_1 )
до: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул. Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601) в особі Філії "Центральний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (провул. Медичний, 4 м. Черкаси, Черкаська обл., 18009)
про: визнання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою недійсним та її повернення
Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Вінницької обласної військової адміністрації звернувся з позовом до Господарського суду Вінницької області до ОСОБА_1 , до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Центральний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою недійсним та її повернення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2025 дану справу передано на розгляд судді Маслію І.В.
Ухвалою суду від 22.07.2025 позов залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків: 10 днів з дня вручення ухвали суду.
Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі, судом встановлено, що господарські правовідносини сторін виникли на підставі Договору довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012.
Підприємницька діяльність відповідача1 була припинена за її власним рішенням 28.07.2014, про що свідчить реєстраційний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати.
Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду України у його постанові від 04.12.2013 у справі № 6-125цс13, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у її постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18) (п. 38).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Такі висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18) (п.п. 72, 38).
Ухвалою суду від 01.09.2025 відкрито провадження у справі № 902/1005/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 22.09.2025.
08.09.2025 до суду від представника відповідача2 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається що останній визнає позов.
На визначену судом дату, 28.07.2025, в судове засідання з'явився прокурор та представники сторін.
У судовому засіданні відповідач1 подала заяву про визнання позову у повному обсязі.
Розглянувши у підготовчому засіданні, заяву відповідача1, господарський суд дійшов до висновку, що визнання позову відповідачем відповідає фактичним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі доказами, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому визнання відповідачами позову підлягає прийняттю господарським судом.
При визнанні відповідачем позову суд зважає на наступне.
Пунктом 1ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 191 цього Кодексу.
Згідно з ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи визнання позову відповідачем, суд вважає за можливе ухвалити рішення в підготовчому засіданні.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
В судовому засіданні 22.09.2025 в зв'язку з неявкою учасників справи на проголошення вступної та резолютивної частини рішення остання долучена до матеріалів справи без проголошення.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №357 від 15.07.2011 «Про надання в довгострокове тимчасове користування земельної ділянки» виділено у довгострокове тимчасове користування терміном на 49 років фізичній особі-підприємцю Ільченко Ірині Володимирівні для рекреаційних цілей лісову ділянку площею 0.8 га ДП «Вінницьке лісове господарство» в медах Якушинецької сільської ради Вінницького району.
На підставі вищевказаного розпорядження Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства прийнято наказ №46 від 18.08.2011 «Про надання у довгострокове тимчасове користування лісової ділянки фізичній особі-підприємцю Ільченко Ірині Володимирівні», яким наказано директору ДП «Вінницьке лісове господарство» виділити ФОП Ільченко І.В. лісову ділянку лісову ділянку, розташовану в кварталі 65 виділи 11, 12, 13, 15 площею 0,8 га Вінницького лісництва.
Відтак, 03.12.2012, на підставі розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №357 від 15.07.2011 та наказу Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства № 46 від 18.08.2011 між постійним лісокористувачем ДП «Вінницьке лісове господарство» та ФОП Ільченко Іриною Володимирівною укладено договір довгострокового тимчасового користування лісами (Договір).
Відповідно до п.п. 1,2 Договору ДП «Вінницьке лісове господарство» виділяє, а ФОП Ільченко І.В. приймає у довгострокове тимчасове користування (далі - користування) лісову ділянку з метою використання корисних властивостей лісів для рекреаційних потреб.
У користування виділяється лісова ділянка загальною площею 0,8 га на території Вінницького лісництва в межах Якушинецької сільської ради Вінницького району у кварталі 65 виділ 11, 12, 13, 15.
Відповідно до п. 3 Договору на момент передачі в користування на лісовій ділянці розміщені такі об'єкти: відсутні.
П. 6 Договору встановлено, що передача лісової ділянки в користування здійснюється без вилучення земельної лісової ділянки у Сторони 1.
Передача лісової ділянки не тягне за собою виникнення у Сторони 2 права власності на відповідну земельну лісову ділянку.
Сторона2 приймає у користування лісову ділянку не раніше дати підписання сторонами цього Договору (для лісів приватної власності - після його державної реєстрації) у термі 10 днів та складання акта приймання-передачі лісової ділянки. Акт приймання-передачі підписується сторонами протягом 10 днів з дати укладення цього Договору. (п. 8, 9 Договору).
Після припинення дії Договору Сторона 2 повертає лісову ділянку Стороні 1 протягом 10 днів.
П. 24 Договору встановлено, що останній укладено строком на 48 років, що діє з 3 грудня 2012 р. до 15 липня 2059 р. включно.
Дія договору припиняється у випадку: закінчення строку, на який його було укладено; припинення дії договору за взаємною згодою сторін; припинення діяльності однієї зі сторін; випадкового знищення, пошкодження лісової ділянки, що істотно перешкоджає її використанню стороною2; систематичного невиконання стороною 2 обов'язків, що передбачені цим договором та законом; використання лісової ділянки способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів або призводять до погіршення навколишнього природного середовища; вилучення у сторони 1 у встановленому законом порядку земельної ділянки, на якій розташована виділена в користування стороні 2 лісова ділянка; використання стороною 2 лісової ділянки у цілях, не передбачених цим Договором; використання стороною 2 відповідної земельної ділянки не за цільовим призначенням; проведення стороною 2 будь-якого будівництва, встановлення парканів чи інших споруд лінійного типу без згоди сторони1; з інших підстав, визначених законодавством (п. 29 Договору).
Цей договір набирає чинності після підписання сторонами (для лісів приватної власності - набирає чинності з дати реєстрації).
Вказаний Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Згідно плану лісонасаджень Вінницького лісництва ДП «Вінницький лісгосп» (2021 рік) та проєкту організації та розвитку лісового господарства ДП "Вінницьке лісове господарство" Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства (2022 рік), у кварталі 65, виділи 9, 10 та 5 розташований водний об'єкт - ставок площею 0,6 га.
Вказана земельна ділянка знаходиться у виділі 11, 12, 13, 15 кварталі 65 площею 0,8 га та відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування у 2021 році пройшла зміна виділів, а саме виділ 9, 10 та 5 площею 0, 8 га та розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 0510100000:02:117:0048.
Факт розташування на вищевказані земельній ділянці водного об'єкта підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності лісогосподарського призначення на території Вінницької міської територіальної громади 2024 року, розробленою у 2024 році ДП «Центр державного земельного кадастру».
На 10 та 27 аркушах вказаної технічної документації відображено водний об'єкт , що відповідає площі та конфігурації водного об'єкта, відображеного у графічних матеріалах землевпорядкування.
Відповідно до експлікації видів земельних угідь технічної документації із землеустрою, вищевказаний ставок відноситься до лісових ділянок, не вкритих лісовою рослинністю.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 866 припинено Державне підприємство "Вінницьке лісове господарство" шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Пунктом 8 наказу № 866 визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Вінницьке лісове господарство".
Згідно передавального акту від 04.01.2023, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.01.2023 № 36, здійснено безоплатну передачу активів та пасивів Державного підприємства "Вінницьке лісове господарство" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Вінницьке лісове господарство".
Враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 справі № 910/5953/17, постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №490/7372/17, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2022 у справі № 922/347/21, від 08.03.2023 року у справі № 909/916/16, норми ч. 2 ст. 167, ст. 82, ч. ч. 1, 5 ст. 104, ч. ч. 2, 3 ст. 107 ЦК України та те, що саме держава в особі уповноваженого органу прийняла рішення про реорганізацію вищевказаного підприємства шляхом приєднання, з часу прийняття рішення про реорганізацію до правонаступника перейшли всі права та обов'язки приєднаного підприємства.
Вінницькою окружною прокуратурою повідомлено Вінницьку обласну військову адміністрацію та Державне агентство лісових ресурсів України про виявлені порушення та наявність підстав для захисту інтересів держави.
З листів Вінницької обласної військової адміністрації від 23.06.2025 та Державного агентства лісових ресурсів України від 09.07.2025 вбачається відсутність в останніх наміру здійснювати захист порушених інтересів держави та вживати в судовому порядку заходів щодо визнання недійсними договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення ділянки лісогосподарського призначення.
З підстав викладеного, та оскільки відповідачами при укладенні Договору довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012 не дотримано вимог чинного лісового законодавства та як наслідок неправомірно надано Фізичній особі-підприємцю Ільченко Ірині Володимирівні у користування ставок площею 0,6 га, перший заступник керівника Вінницької окружної прокуратури звернувся до суду з даним позовом.
У відзиві на позовну заяву позиція відповідача2 зводиться до того, що останній позовні вимоги визнає, однак просить стягнути витрати зі сплати судового збору з відповідача1.
Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з такого.
Згідно із ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У статті 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі, землі лісогосподарського призначення.
За приписами ч. 1, 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України, ліс тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісова ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (ч. 4 ст. 1 Лісового кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Лісового кодексу України, лісові відносини суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
За змістом ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України, лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України Про охорону навколишнього природного середовища, цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
При цьому суд враховує, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, постанові Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 913/50/22).
Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно із ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За основним цільовим призначенням Земельного кодексу України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. "е" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).
Прокурором ставиться під сумнів правомірність укладення Договору довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012 на підставі якого Фізичній особі-підприємцю Ільченко Ірині Володимирівні надано у користування земельну ділянку загальною площею 0,8 га до складу якої, окрім іншого, входить ставок площею 0,6 га.
Згідно із ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
За приписами ч. 1 ст. 16 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 18 Лісового кодексу України, об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути довгостроковим терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: - власники лісів або уповноважені ними особи; - підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (частина 7 статті 18 Лісового кодексу України).
Положеннями ч. 1 ст. 20 Лісового кодексу України визначено, що тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: 1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації.
За змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, Фізичній особі-підприємцю передано в довгострокове тимчасове користування лісову ділянку для рекреаційних потреб загальною площею 0,8 га на території Вінницького лісництва в межах Якушинецької сільської ради Вінницького району у кварталі 65, виділи 9, 10 та 5 розташований водний об'єкт - ставок площею 0,6 га
Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Також, згідно із положенням ст. 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
З огляду на вищезазначені норми права, землі, зайняті іншими водними об'єктами та не зайняті лісами, належать до земель водного фонду.
Відповідно до вимог частин 1, 4, 5 статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Судом встановлено, що пунктами 1, 2 Договору визначено, що ДП «Вінницьке лісове господарство» виділяє, а ФОП Ільченко І.В. приймає у довгострокове тимчасове користування (далі - користування) лісову ділянку з метою використання корисних властивостей лісів для рекреаційних потреб.
У користування виділяється лісова ділянка загальною площею 0,8 га на території Вінницького лісництва в межах Якушинецької сільської ради Вінницького району у кварталі 65 виділ 11, 12, 13, 15.
Згідно із ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Разом з тим доказів погодження землекористувача та згоди власника земельної ділянки водного фонду на якій розміщений водний об'єкт (ставок) на оренду, матеріали справи не містять та учасниками справи суду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, таких доказів не надано.
Згідно зі ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 вказаної статті).
З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги в частині визнання Договору довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012.
Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).
З огляду на те, що судом встановлена недійсність Договору довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012, ділянка лісогосподарського призначення загальною площею 0,8 га з розміщеним на ній водним об'єктом, що розташована у виділах 5, 9, 10 кварталу 65 Вінницького лісництва Філії «Центральний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на території Вінницької територіальної громади, розпоряднику земельної ділянки Вінницькій обласній військовій адміністрації за актом приймання-передачі.
За вказаних обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Разом з тим, ч. 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Враховуючи викладений вище висновок Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини, зокрема те, що спірний Договір був укладений між Фізичною особою-підприємцем та відокремленим підрозділом Державного підприємства "Вінницьке лісове господарство", а також підставою укладання було розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації, № 357 від 15.07.2011, з огляду на мотиви задоволення позову у цій справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України та покладення судового збору, сплаченого за подання позову, пропорційно на вказаних учасників справи.
Аналогічного висновку дійшов Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 17.06.2025 у справі №902/1061/24, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 09.09.2025 у справі №902/1061/24.
Згідно з частиною 1 статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма міститься в частині 3 статті 7 Закону України Про судовий збір. З урахуванням наведеного, прокуратурі підлягає поверненню з державного бюджету 50 % сплаченого судового збору, а саме у розмірі 3028,00 грн, на підставі ухвали суду, а інша частина в розмірі 3028,00 грн підлягає розподілу між позивачем2 та відповідачами.
Керуючись ст.ст. 46, 73, 86, 123, 129, 130, 185, 191, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним Договір довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012, укладений між Державним підприємством "Вінницьке лісове господарство" та Фізичною особою-підприємцем Ільченко Іриною Володимирівною.
Зобов'язати Ільченко Ірину Володимирівну ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) повернути ділянку лісогосподарського призначення загальною площею 0,8 га з розміщеним на ній водним об'єктом, що розташована у виділах 5, 9, 10 кварталу 65 Вінницького лісництва Філії «Центральний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на території Вінницької територіальної громади, розпоряднику земельної ділянки - Вінницькій обласній військовій адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21050, код ЄДРПОУ 20089290) за актом приймання-передачі.
Стягнути з Вінницької обласної військової адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21050, код ЄДРПОУ 20089290) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл.,21050, код ЄДРПОУ 02909909; Держказначейська служба України, м. Київ, р/р ІВАN UA 568201720343110002000003988, МФО 820172) 1009,33 грн витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з Ільченко Ірини Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл.,21050, код ЄДРПОУ 02909909; Держказначейська служба України, м. Київ, р/р ІВАN UA 568201720343110002000003988, МФО 820172) 1009,33 грн витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул. Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034) в особі Філії "Центральний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (провул. Медичний, 4 м. Черкаси, Черкаська обл., 18009, код ЄДРПОУ 45625546) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл.,21050, код ЄДРПОУ 02909909; Держказначейська служба України, м. Київ, р/р ІВАN UA 568201720343110002000003988, МФО 820172) 1009,33 грн витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС “Електронний суд», відповідачу1 - рекомендованим листом.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 24 вересня 2025 р.
Суддя Маслій І.В.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу1 (вул. Шевченка, 5-А, кв. 156, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21034)