17.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/6835/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання: Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Протеняка Олександра Михайловича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 (суддя Ліпинський О.В.)
у справі № 904/6835/23
за позовом Керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Апостолівської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Протеняка Олександра Михайловича
про зобов'язання вчинити певні дії,-
Керівник Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області (далі - Прокуратура / Прокурор) в інтересах держави в особі Апостолівської міської ради (далі - АМР) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Протеняка Олександра Михайловича про зобов'язання:
- повернути АМР за актом прийому-передачі земельну ділянку комунальної форми власності з кадастровим номером 1220310100:03:003:1487 площею 0,0027 га, яка розташована за адресою: вул. Ветеранів (без номеру) в м. Апостолове, Криворізького району, Дніпропетровської області (далі - земельна ділянка) у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду;
- усунути перешкоди АМР у користуванні земельною ділянкою, та на суміжній без кадастрового номеру земельній ділянці площею 0,0035 га, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - торгового павільйону літ. Б-2, площею під забудовою 49,4 кв.м. та навіс літ. б, площею під забудовою 6,4 кв.м (загальною площею під забудовою 55,8 кв.м).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.12.2009 між ФОП Протеняком О.М., як орендарем, та АМР, як орендодавцем, укладено договір оренди землі № 20/09 (далі - договір), на підставі якого відповідачу було передано в оренду земельну ділянку, яку він не повернув після припинення дії договору. Більш того відповідач на земельній ділянці та за її межами збудував двоповерховий прямокутний торговий павільйон за відсутності дозвільних документів та в порушення умов договору оренди, без письмової згоди орендодавця.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 у справі № 904/6835/23 позов задоволено. Зобов'язано Протеняка О.М. повернути АМР за актом прийому-передачі земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Зобов'язано Протеняка О.М. усунути перешкоди АМР у користуванні земельною ділянкою, та на суміжній без кадастрового номеру земельній ділянці площею 0,0035 га, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - торгового павільйону літ. Б-2, площею під забудовою 49,4 кв.м та навіс літ. б, площею під забудовою 6,4 кв.м (загальною площею під забудовою 55,8 кв.м). Стягнуто з Протеняка О.М. на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 4 294,40 грн судового збору.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення об'єкта оренди після припинення дії договору, а отже Протеняк О.М., який відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, незважаючи на втрату статусу суб'єкта підприємницької діяльності, як фізична особа має повернути АМР за актом прийому-передачі земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. В той же час на земельній ділянці комунальної форми власності, яка була надана відповідачу за договором оренди землі, а також за її межами, на земельній ділянці площею 0,0035 га, останній збудував капітальний двоповерховий павільйон літ. Б-2, площею під забудовою 49,4 кв.м та навіс літ. б, площею під забудовою 6,4 кв.м, при цьому спорудження зазначеного нерухомого майна здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети (частина ділянки площею 0,0027 була надана під розміщення та обслуговування малої архітектурної форми, а не під капітальне будівництво, решта ділянки площею 0,0035 га взагалі не відводилась), без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проєкту, у зв'язку з чим такий об'єкт є самочинним будівництвом, а відтак відповідач має усунути перешкоди АМР у користуванні земельною ділянкою, та на суміжній без кадастрового номеру земельній ділянці площею 0,0035 га, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом знесення такого об'єкту самочинного будівництва.
Не погодившись з вказаним рішенням ФОП Протеняк О.М. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та залишити позовну заяву без розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що в 2010 році на земельній ділянці він завершив будівництво торгового павільйону - магазину та прийняв його в експлуатацію, про що 28.10.2010 КП "Апостолівське бюро технічної інвентаризації" виготовило та видало технічний паспорт згідно якого торгівельний павільйон, на переконання апелянта, є законним та не є самочинним. Водночас, з метою його державної реєстрації забудовник Протеняк О.М. 05.01.2024 подав начальнику відділу містобудування та архітектури АМР звернення на яке 18.01.2024 надійшла відповідь про те, що оформлення та реєстрація самочинної будівлі по вул. Ветеранів б/н в м. Апостолове в Єдиний державній електронній системі можлива тільки після визнання права власності на забудову за рішенням суду. Скаржник повідомив суд першої інстанції про наявність справи № 184/161/24 за позовом Протеняка О.М. до АМР про визнання права власності на самочинне будівництво - нежитлове приміщення торгівельний павільйон загальною площею 55,8 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим просив зупинити провадження у справі № 904/6835/23 до прийняття рішення у справі № 184/161/24, проте такі доводи не були прийняті господарським судом, як і доводи про необхідність закриття провадження у господарській справі, оскільки відповідач не є суб'єктом підприємницької діяльності, а також про відсутність права у Прокурора на звернення до господарського суду з даним позовом в особі позивача, та про необхідність відкладення розгляду господарської справи до прийняття Дніпровським апеляційним судом постанови у справі № 184/161/24 за результатами розгляду апеляційної скарги Протеняка О.М. поданої на ухвалу Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 07.08.2024, якою було зупинено провадження у цивільній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/6835/23. Також апелянт зазначав про неповідомлення його господарським судом про дату, час і місце судового засідання, у зв'язку з чим відбувся розгляд справи за його відсутності та те, що знесення об'єкту самочинного будівництва, яким відповідач користується вже на протязі 14 років, є крайньою мірою впливу і є можливою лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи впливу з метою усунення цих порушень.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2025, у складі колегії суддів: Мороза В.Ф. (головуючий), Іванова О.Г., Чередка А.Є., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
27.01.2025 до апеляційного суду надійшов відзив Дніпропетровської обласної прокуратури на апеляційну скаргу, в якому прокурор вказував, що:
- постанова Дніпровського апеляційного суду від 03.12.2024 у справі № 184/161/24, якою скасовано ухвалу Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 07.08.2024, була прийнята після винесення оскаржуваного апелянтом рішення господарського суду у даній справі. Крім того, зазначена постанова апеляційного суду ніяким чином не стосується розглянутої господарської справи № 904/6835/23, тим паче що зібрані докази дозволяли суду встановити та оцінити обставини (факти), які були предметом судового розгляду. Окрім того позов до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області Протеняк О.М. подав після звернення Прокурора із позовом до Господарського суду Дніпропетровської області;
- з акту обстеження земельної ділянки № 52 від 03.11.2023 вбачається, що в приміщеннях спірної будівлі здійснюється господарська діяльність інших суб'єктів господарювання, тож ФОП Протеняк О.М. на теперішній час здає в оренду спірну будівлю іншим суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності. Водночас згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Протеняк О.М. тимчасово припинив підприємницьку діяльність, про що внесено відповідний запис до реєстру від 26.10.2023, та вже 03.01.2024 знову зареєстрував свою підприємницьку діяльність, номер запису: 2010350000000475579 змінивши при цьому види економічної діяльності, зменшивши їх кількість. На теперішній час, ФОП Протеняк О.М. знову має статус ФОП з 14.01.2025, номер запису: 2010350000000708633. Таким чином, враховуючи той факт, що предметом позову Прокурора є повернення земельної ділянки шляхом підписання акту прийому-передачі та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, що за своїм функціональним призначенням є господарською спорудою та може використовуватися ФОП Протеняком О.М., виключно як ФОП, та зазначена фізична особа має статус ФОП починаючи з 1996 року, тобто мала його і на час побудови самочинного будівництва на спірних земельних ділянках комунальної форми власності не відведених під забудову, та протягом всього часу її використання і по теперішній час, а тимчасове неодноразове припинення підприємницької діяльності носить суто формальний характер, тому зазначений спір може бути вирішено виключно господарським судом. В той же час, сам по собі спір про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва має похідний характер від позовної вимоги про повернення земельної ділянки шляхом підписання акту прийому-передачі у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду, оскільки усі заявлені позовні вимоги обґрунтовуються Прокурором обставиною незаконності зайняття під самочинне будівництво земельних ділянок комунальної власності, що унеможливлює законну та повноцінну реалізацію правомочностей власника щодо землі. Відтак з урахуванням характеру спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред'явлення позову, у тому числі до фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства;
- щодо правових підстав для представництва інтересів держави у Прокуратури для звернення з відповідною позовною заявою до ФОП Протеняка О.М., то про виявлені порушення щодо факту самочинного будівництва та самовільному зайнятті земельних ділянок Прокуратурою повідомлено АМР листами, проте органом місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено повноваження щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірні земельні ділянки не було вжито дій, що підтверджується відповідними листами. Саме через бездіяльність уповноваженого органу у Прокурора з'явилося не тільки право, а й обов'язок звернутися із даним позовом до суду для захисту інтересів держави в особі АМР. В той же час звернення Прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання у користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє;
- будівництво двоповерхового торгового павільйону здійснено за відсутності будь-яких дозвільних документів та в порушення умов договору оренди земельної ділянки, без письмової згоди орендодавця на будівництва об'єктів нерухомого майна, а отже самочинне будівництво об'єкту за відсутності відведення земельної ділянки комунальної власності саме для будівництва, відсутності отримання та затвердження у встановленому законодавством порядку проєктної документації на будівництво, відсутності дозволу на проведення будівельних робіт та без введення об'єкту будівництва в експлуатацію, що підтверджується листами АМР, які додані до позовної заяви, порушуються права власника земельної ділянки щодо користування, володіння, розпорядження земельними ділянками під спірним об'єктом самочинного будівництва. В той же час з моменту припинення дії договору акт повернення земельної ділянки не укладався, тобто фактично ФОП Протеняк О.М. продовжив користуватись земельною ділянкою.
29.01.2025 до апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому представник зазначав, що у Протеняка О.М. відсутні у користуванні чи приватній власності земельні ділянки на яких розміщений об'єкт самочинного будівництва, а отже постанова Дніпровського апеляційного суду у справі № 184/161/24 від 03.12.2024 жодним чином не відноситься до справи № 904/6835/23, її позовних вимог і обставин та не впливала на розгляд судом першої інстанції господарської справи № 904/6835/23. З моменту припинення дії договору між позивачем та відповідачем акт повернення земельної ділянки не укладався, тобто фактично позивач продовжив користуватись земельною ділянкою, порушуючи права територіальної громади. Більш того, Протеняк О.М. розмістив об'єкт самочинного будівництва на несформованій (без кадастрового номеру) земельній ділянці площею 0,0035 га, яка є суміжною з земельною ділянкою за кадастровим номером 1220310100:03:003:1487, площею 0,0027 га. Протеняк О.М. не мав правових підстав для здійснення будівництва на землях комунальної форми власності та дотепер не має законних підстав для їх використання. Твердження апелянта щодо його неналежного повідомлення судом першої інстанції про дату, час і місце засідання суду та розгляду справи за його відсутності є необґрунтованими, оскільки Протеняк О.М. має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі електронний суд ЄСІТС (дата реєстрації: 05.07.2024 10:00).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.03.2025 розгляд справи призначено на 02.07.2025.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2025 відкладено на 17.09.2025.
В судове засідання 17.09.2025 з'явився прокурор. Інші учасники справи не з'явились в судове засідання, були повідомлені про час розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі №11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 зазначав, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Таким чином відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.
Враховуючи те, що суд визнав необов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо підстав здійснення Прокуратурою представництва інтересів держави в особі АМР у спірних правовідносинах.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Національного банку України може здійснюватися Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу (далі - ЗК) України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених ЗК України.
Зокрема, статтею 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Ураховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є АМР як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Апостолове, а також суб'єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Апостолове.
У позовній заяві прокурор зазначав, що порушення інтересу держави у спірних правовідносинах відбулося внаслідок неповернення відповідачем земельної ділянки після припинення дії договору оренди, а також здійснення на неї та за її межами самочинного будівництва.
28.06.2023, 26.07.2023, 19.10.2023 Прокурор звертався до АМР з листами, в яких повідомляв, що Прокуратурою вирішується питання щодо наявності підстав для застосування заходів представницького характеру, в зв'язку з чим просив надати інформацію про вжиті або заплановані АМР заходи щодо звернення до суду з позовом про зобов'язання ФОП Протерняка О.М. усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою комунальної форми власності кадастровий номер 1220310100:03:003:1487, та суміжною із нею земельною ділянкою. Проте АМР заходів стосовно порушеного питання не вжито, у зв'язку з чим 26.12.2023 Прокуратурою було направлено АМР повідомлення про прийняте рішення щодо звернення до Господарського суду Дніпропетровської області з даним позовом.
Враховуючи вищевикладене, при зверненні до господарського суду з вказаним позовом Прокуратурою в інтересах держави в особі АМР було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах, а отже заява відповідача про залишення позову без розгляду, з підстав відсутності у Прокурора права на звернення до суду, правомірно відхилена судом першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2009 АМР прийняла рішення № 1986-27V про надання земельної ділянки по вул. Ветеранів, б/н в оренду для розміщення та обслуговування торгового павільйону приватного підприємця Протерняка О.М.
01.12.2009 між ФОП Протеняком О.М., як орендарем, та АМР, як орендодавцем, укладено договір оренди землі № 20/09 (далі - договір), строком дії до 01.12.2014, з правом пролонгації. Договір зареєстровано в ДП "Центр державного земельного кадастру" 20.05.2010 за № 041011700804).
Відповідно до п. 2 договору в оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,0027 га, кадастровий номер 1220310100:03:003:1487.
За змістом пунктів 3, 4 договору на земельній ділянці знаходяться об'єкти малої архітектурної форми. Земельна ділянка передається в оренду разом з існуючими будівлями та спорудами.
Відповідно до п. 28 договору орендарю заборонено здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та перепланування об'єкта, що орендується.
01.12.2009 сторони підписали акт прийому-передачі земельної ділянки, переданої в оренду.
Додатковою угодою № 1/14 від 26.12.2014 сторони продовжили строк дії договору оренди на 5 років, а також, змінили умови договору в частині розміру орендної плати.
21.01.2015 проведено державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1220310100:03:003:1487, зі строком дії до 31.01.2020.
27.07.2021 відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету АМР за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності складено акт № 2. Під час проведення перевірки ФОП Протерняк О.М. був присутній (далі - суб'єкт господарювання) і на вимогу посадової особи щодо надання документів, які є необхідними для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, суб'єктом господарювання були надані наступні документи: копія технічного паспорту на торговий павільйон, виготовлений КП "Апостолівським бюро технічної інвентаризації", станом на 28.10.2010; копія витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 32976899, від 31.01.2015; копія договору оренди землі № 20/09 від 01.12.2009 за кадастровим номером 1220310100:03:003:1487; викопіювання; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1214030612020, від 21.07.2020.
Під час проведення перевірки з'ясовано, що на земельних ділянках комунальної форми власності за кадастровим номером 1220310100:03:003:1487 площею 0,0027 га та за її межами на земельній ділянці площею 0,0035 га збудовано 2-х поверховий прямокутний торговий павільйон, площа забудови якого складає 0,0062 га. Розміри в плані будівлі 10,93х4,83 м та ганок з навісом розмірами 4,48х1,48 м, загальною площею приміщень 74,8 кв.м. Висота будівлі 7 м.
За результатами аналізу наданих документів було встановлено порушення пункту 11 постанови № 466 від 13.04.2011 "Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт", а саме: відсутні дозвільні документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів на будівництво будівлі торгівлі по вул. Ветеранів, в м. Апостолове Криворізького району, Дніпропетровської області.
Листом від 27.09.2021 КП "Апостолівське бюро технічної інвентаризації" повідомило, що згідно архівних даних та реєстраційних книг станом на 01.01.2013 стосовно власника торгового павільйону " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: м. Апостолове, вул. Ветеранів, б/н, проведена технічна інвентаризація, право власності не оформлено.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відсутня інформація щодо реєстрації права власності на будь-який об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Апостолове, вул. Ветеранів, за ФОП Протеняком О.М.
Звертаючись з позовом до суду Прокурор вказував, що на підставі договору відповідачу було передано в оренду земельну ділянку, яку він не повернув після припинення дії договору. Більш того відповідач на земельній ділянці та за її межами збудував двоповерховий прямокутний торговий павільйон за відсутності дозвільних документів та в порушення умов договору оренди, без письмової згоди орендодавця, що зумовлює визнання такого будівництва самочинним, відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення об'єкта оренди після припинення дії договору, а отже Протеняк О.М., який відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, незважаючи на втрату статус суб'єкта підприємницької діяльності, як фізична особа має повернути АМР за актом прийому-передачі земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. В той же час на земельній ділянці комунальної форми власності, яка була надана відповідачу за договором оренди землі, а також за її межами, на земельній ділянці площею 0,0035 га, останній збудував капітальний двоповерховий павільйон літ. Б-2, площею під забудовою 49,4 кв.м та навіс літ. б, площею під забудовою 6,4 кв.м, при цьому спорудження зазначеного нерухомого майна здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети (частина ділянки площею 0,0027 була надана під розміщення та обслуговування малої архітектурної форми, а не під капітальне будівництво, решта ділянки площею 0,0035 га взагалі не відводилась), без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проєкту, у зв'язку з чим такий об'єкт є самочинним будівництвом, а відтак відповідач має усунути перешкоди АМР у користуванні земельною ділянкою, та на суміжній без кадастрового номеру земельній ділянці площею 0,0035 га, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом знесення такого об'єкту самочинного будівництва.
Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ст. 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗМ України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно зі ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
Відповідно до п. 19 договору оренди, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (п. 34 договору оренди).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як вже зазначалось земельна ділянка площею 0,0027 га була передана відповідачу в користування на підставі договору оренди землі № 20/09 від 01.12.2009, строк дії якого (з урахуванням додаткової угоди від 26.12.2014) було визначено до 31.01.2020.
Враховуючи, що доказів на підтвердження продовження строку дії договору після 31.01.2020, сторонами до матеріалів справи не надано, як і на виконання відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди після припинення дії договору, то висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині повернення АМР за актом прийому-передачі земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 1220310100:03:003:1487 площею 0,0027 га, яка розташована за адресою: вул. Ветеранів (без номеру) в м. Апостолове, Криворізького району, Дніпропетровської області (далі - земельна ділянка) у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду є обґрунтованими.
Разом з цим на земельній ділянці комунальної форми власності кадастровий номер 1220310100:03:003:1487 площею 0,0027 га, яка була надана відповідачу за договором оренди землі, а також за її межами, на земельній ділянці площею 0,0035 га, останній збудував капітальний двоповерховий павільйон літ. Б-2, площею під забудовою 49,4 кв.м та навіс літ. б, площею під забудовою 6,4 кв.м.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма ч. 2 ст. 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч. 3 ст. 375 ЦК України). Відповідно до змісту ч. 4 ст. 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються ст. 376 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Отже, наведеною нормою імперативно визначено, що:
(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, в тому числі збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил;
(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;
(3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
Спорудження вищезазначеного нерухомого майна здійснено на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети (частина ділянки площею 0,0027 була надана під розміщення та обслуговування малої архітектурної форми, а не під капітальне будівництво, решта ділянки площею 0,0035 га взагалі не відводилась), без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проєкту, а отже такий об'єкт є самочинним будівництвом.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
З урахуванням приписів ст. 376 ЦК України належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Висновки щодо ефективного способу захисту прав власника земельної ділянки у разі самочинного будівництва є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19.
За викладених обставин, вимоги позову про зобов'язання відповідача усунути перешкоди АМР у користуванні земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 1220310100:03:003:1487 площею 0,0027 га, та на суміжній без кадастрового номеру земельній ділянці площею 0,0035 га, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, правомірно визнано судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню.
Слід також зазначити, що відповідач перед здійсненням будівництва спірної забудови, ознайомившись зі змістом земельного та цивільного законодавства, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про незаконність здійснення забудови за відсутності у нього дозвільних документів та в порушення умов договору оренди земельної ділянки, без письмової згоди орендодавця. Проігнорувавши вимоги законодавства, відповідач фактично взяв на себе ризики, пов'язані, в тому числі, із можливим знесенням самочинно збудованого об'єкта будівництва, а отже порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.
Як свідчать дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач - Протеняк В.М. припинив свою господарську діяльність як суб'єкт підприємницької діяльності, про що 01.11.2024 внесено відповідний запис.
Однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП (навіть діяльність якої припинено, як у даному випадку) відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 зі справи № 910/8729/18).
Окрім того позовні вимоги у цій справі пов'язані між собою підставою виникнення, стосуються одного і того самого майна - земельної ділянки, що має наслідком повернення її власнику у разі задоволення позову. Водночас повернення майна без усунення перешкод шляхом приведення її у придатний до використання стан (знесення об'єкту самочинного будівництва) неможливе, тобто відповідно до ст. 173 ГПК України заявлені вимоги слід розглядати в межах однієї справи.
Таким чином, незважаючи на припинення підприємницької діяльності, Протеняк О.М. відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, а спори, стороною яких є така особа, незважаючи на втрату статус суб'єкта підприємницької діяльності, віднесені до юрисдикції господарських судів, у зв'язку з чим посилання апелянта про наявність правових підстав для закриття провадження у даній справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, є помилковими.
З урахуванням викладеного, вимоги Прокурора правомірно задоволені судом першої інстанції в повному обсязі, шляхом покладення визначених в позові зобов'язань на відповідача, як фізичну особу.
Щодо доводів апелянта про наявність у суду першої інстанції підстав для зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 184/161/24, слід зазначити наступне.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За наведеною нормою обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Враховуючи наведене, відсутні підстави для зупинення провадження у цій справі, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, оскільки розгляд справи № 184/161/24 не є перешкодою для встановлення та оцінки, з урахуванням вимог ст.ст. 74, 86 ГПК України, суттєвих обставин у даній справі судом першої інстанції.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції").
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Обов'язок національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
Також помилковими є твердження відповідача про те, що підставою відкладення розгляду господарської справи (до прийняття постанови) є розгляд Дніпровським апеляційним судом апеляційної скарги Протеняка О.М. поданої на ухвалу Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 07.08.2024 у справі № 184/161/24, оскільки суд відкладає розгляд справи у встановлених ГПК випадках (ст. 216 ГПК України) і наведена апелянтом підстава такою не є.
Доводи апелянта про неповідомлення його про дату, час і місце судового засідання та розгляд справи судом першої інстанції за його відсутності до уваги не приймаються, оскільки відповідач приймав участь у розгляді господарським судом справи, подавав клопотання, відзив на позовну заяву та має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі електронний суд ЄСІТС (дата реєстрації: 05.07.2024 10:00), про судове засідання, яке відбулось 28.11.2024, відповідач повідомлений належним чином (а.с. 23 том 3).
Відтак, переглянувши оскаржуване рішення, колегія суддів дійшла висновку про те, що твердження скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то витрати по сплаті судового збору за її подання, у відповідності до положень статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Протеняка Олександра Михайловича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 у справі № 904/6835/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 у справі № 904/6835/23 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 24.09.2025
Головуючий суддя В.Ф.Мороз
Суддя А.Є.Чередко
Суддя О.Г.Іванов