15 вересня 2025 року м. Харків Справа № 922/1138/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.
за участю секретаря судового засідання Погребняк А.М.,
за участю представників сторін,
позивача - Савін О.С., довіреність від 20.03.2024;
відповідача - Степанюк О.А., ордер серії АХ №1199989 від 05.04.2025;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, вх. №1570 х/1 на рішення господарського суду Харківської області від 18.06.25 ( повний текст 19.06.25, суддя Присяжнюк О. О. ) у справі №922/1138/25
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Моноліт", Харківська область, Ізюмський район, с. Підлиман,
до Приватного акціонерного товариства "Куп'янський молочноконсервний комбінат", Харківська область, м. Куп'янськ,
про стягнення коштів
Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Моноліт" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Куп'янський молочноконсервний комбінат", з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог, в якому просив стягнути з Приватного акціонерного товариства »Куп'янський молочноконсервний комбінат» на користь Селянського (фермерського) господарства “Моноліт» заборгованість в розмірі 1 876 526,05 грн та сплачений судовий збір в розмірі 22 521 грн. 26 коп.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.06.2025 у справі №922/1138/25 позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції судовим рішенням, апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, зокрема, у відзиві на позовну заяву, відповідач звернув увагу суду на ту обставину, що позовна заява та надані до неї документи взагалі не дають можливості зрозуміти та перевірити яким чином позивач вирахував ціну позовних вимог із розрахунку 11 778 грн. 32 коп. (без ПДВ)/за 1 тонну молока. Позивачем до матеріалів справи було додано лише ТТН та Спеціалізовані накладні на перевезення молочної сировини (форма № 1-ТН (МС), які не містять жодної погодженої сторонами ціни перевезеного молока в контексті щоденних партій молока. Підхід позивача по автоматичному множенню 11 778 грн. 32 коп. (без ПДВ)/за 1 тонну молока суперечив положенням п. 3.7., п. 4.2., п. 4.3. договору від 01.01.2019 р., оскільки якісні характеристики молока коливались з кожною партією молока, що поставлялось в різні дні згідно ТТН та Спеціалізованих накладних на перевезення молочної сировини (форма № 1-ТН (МС).
Апелянт вказує на те, що лист відповідача із оригіналом видаткової накладної повернувся назад та 31.03.2025 був вручений назад позивачу (що підтверджується трекінгом Укрпошти, який був наданий до матеріалів справи разом із запереченням на відповідь на відзив), що, в свою чергу, не є жодним свідченням того, що відповідач не мав жодних зауважень щодо розрахунку позивача. Причиною невручення листа було те, що м. Куп'янськ є місцем активних бойових дій, там не працюють поштові відділення та не відбувається доставка пошти, тому відповідача ніхто не інформував про те, що в селище Шевченкове надійшов лист для ПрАТ "Куп'янський МКК" для отримання. Факт відсутності надсилання окремих вимог в позасудовому порядку при наявності розгляду спору у суді, коли сторона письмово активно висловлює свої заперечення щодо ціни, не може бути належним доказом відсутності таких заперечень щодо вартості молока, поставленого у лютому 2022.
Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача , вх.№1570 х/1 на рішення господарського суду Харківської області від 18.06.25 у справі №922/1138/25; встановлено учасникам справи строк до 28.07.2025 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання (доданих до них документів) іншим учасникам справи; витребувано матеріали оскарження по справі № 922/1138/25 з Господарського суду Харківської області.
Також, колегія суддів зауважує, що на час винесення даної ухвали, в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, що може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.
До суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №922/1138/25.
До суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції позивач вказує на те, що факт поставки позивачем молока на адресу відповідача підтверджується матеріалами справи та визнається безпосередньо самим відповідачем; склалася ситуація коли відповідач отримав товар, без жодних заперечень, проте відмовляється за нього сплачувати; позивач надав до суду докази визначення вартості молока поставленого в лютому 2022 року, а саме: протокол узгодження базової ціни, податкову та видаткову накладну; в той же час відповідач заперечуючи проти позовних вимог не надав жодного контррозрахунку з визначенням власної ціни яку б він вважав правильною, не надав жодного доказу який би спростовував би надані позивачем докази.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 25.08.2025 призначено справу № 922/1138/25 до розгляду на "15" вересня 2025 р. о 11:45 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132.
У судове засідання 15.09.2025 представники сторін прибули, висловились на підтримку своїх доводів та заперечень.
Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. ( ч.1 ст.270 ГПК України).
Заслухавши доповідь головуючого по справі (суддю доповідача), дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія зазначає наступне.
Як зазначалося вище, рішенням по справі позовні вимоги задоволено.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.
01.01.2019 між Селянським (фермерським) господарством Моноліт (далі -Позивач, Постачальник) та Приватним акціонерним товариством Куп'янський молочноконсервний комбінат (далі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки молока №1808050220, за умовами якого постачальник зобов'язується передавати партіями виготовлену ним продукцію - молоко незбиране сире коров'яче, охолоджене (надалі - молоко), яке по якості відповідає вимогам ДСТУ 3662:2018 "Молоко коров'яче незбиране. Вимоги при закупівлі", та умовам даного Договору, у власність покупця в кількості згідно з п.2.1.Договору, а Покупець зобов'язується приймати молоко та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.
Відповідно до п. 1.2 договору під партією розуміється молоко, яке знаходиться в одній ємності, має однакові органолептичні та фізико-хімічні показники та оформлене одним товарно-транспортним документом.
Згідно з п. 3.1 договору Покупець зобов'язується приймати від Постачальника молоко узгодженими партіями та в строки згідно з наданим замовленням та графіком поставки (п.2.1.) при відповідності його якості вимогам, які передбачені умовами даного Договору, та забезпечити безпосередню участь водія в прийманні Товару в межах його обов'язків, згідно з робочою інструкцією.
Пунктом 3.7 договору передбачено обов'язок Покупця при виникненні розбіжностей якісних показників молока, вказаних Постачальником в спеціалізованій товарній накладній форми N1- ТН (МС), з фактичними, скласти відповідний акт та протягом двох годин інформувати Постачальника, відібрати проби молока та зберігати їх протягом однієї доби, в продовж якої сторони повинні урегулювати питання розбіжностей. В разі виникнення потреби у повторному проведенні дослідження молока, останнє проводиться за участю представника Постачальника.
Розділом 4 договору сторони узгодили ціну та порядок розрахунків.
Так, згідно з 4.1 договору закупівельна ціна на молоко є договірною і узгоджується сторонами в Протоколах узгодження договірних закупівельних цін на молоко, які є Додатком N1 до Договору. Факт продовження здачі молока Постачальником Покупцю в разі несвоєчасного повернення оформленого належним чином нового Протоколу узгодження договірних закупівельних цін на молоко протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання Постачальником є підтвердженням згоди Постачальника на здійснення розрахунку за молоко за новою ціною до повернення Протоколу.
За базову закупівельну ціну приймається договірна закупівельна ціна 1 тони молока вищого ґатунку термостійкого (І-ІІІ групи) при базових масових частках жиру та білку (відповідно 3,4% та 3,0.). Сплата за вміст жиру та білку в договірній закупівельній ціні однієї тони молока встановлюється в відсотковому співвідношенні 40:60. Розрахунок за молоко проводиться залежно від ґатунку, вмісту жиру та білку відповідно до вимог галузевих рекомендацій ГРУ 46.018-2002 (пункт 4.2 Договору).
За змістом п. 4.3 договору знижки та надбавки до базової закупівельної ціни однієї тони молока в залежності від якості молока розраховуються Покупцем в наступному порядку: 1) надбавка за молоко екстра ґатунку термостійкого (І-ІІ групи) до ціни вищого ґатунку термостійкого (I-III групи) - 200 гривень; 2) знижка за молоко першого ґатунку термостійкого (І-ІІІ групи) від ціни вищого ґатунку (І-ІІІ групи) - 200 гривень; 3) знижка для молока екстра, що не відповідає показникам термостійкості (І-ІІ групи), вищого та першого ґатунку, що не відповідає показникам термостійкості (І-ІІІ групи) - 2% від ціни відповідного ґатунку; 4) знижка за молоко неохолоджене - 5% від ціни відповідного ґатунку; 5) молоко, яке не відповідає вимогам першого ґатунку (але має показники КМАФАнМ не більше ніж 3000 тис. КУО/см.куб. та кількості соматичних клітин не більше ніж 800 тис.см/3), при наявності виробничої можливості у Покупця та згоди Постачальника, може бути прийняте на переробку відповідно до встановлених на підприємстві процедур зі знижкою 20% від ціни молока 1 ґатунку (за винятком випадків, коли молоко є небезпечним за показниками безпеки).
Пунктом 4.4 договору визначено, що розрахунок за поставлене молоко здійснюється в безготівковому порядку протягом 14-ти (чотирнадцяти) календарних днів з моменту поставки молока згідно з супровідними документами, актами розбіжностей та діючими Протоколами узгодження цін. Покупець і Постачальник визначили Вівторок та Четвер днями, в які здійснюється оплата за молоко, поставлене за цим Договором (надалі - "платіжний день"). У випадку, якщо останній день строку оплати, визначений Договором, припадає на святковий/неробочий день або на день, який не є платіжним днем, оплата здійснюватиметься в перший робочий платіжний день, наступний за таким святковим/неробочим днем, а штрафні санкції, передбачені Договором за недотримання строку оплати, в таких випадках не застосовуються.
Згідно з п. 5.4 договору молоко, яке не відповідає вимогам ДСТУ 3662:2018 та умовам даного Договору, а також встановленим в нормативних актах України вимогам щодо безпеки харчових продуктів, підлягає поверненню Постачальнику.
Відповідно до п. 8.1 договору останній набирає сили з 2019 і до 31.12.2019, а в частині здійснення розрахунків - до повного виконання Сторонами зобов'язань по даному договору. У випадку, якщо жодна з Сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 30 календарних днів до закінчення його дії, даний договір вважається пролонгованим автоматично на кожний наступний рік.
Договір підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Протоколом №29 узгодження договірних закупівельних цін, що є додатком №1 до договору, сторони узгодили з 06.10.2021 встановити закупівельні ціни однієї тони, у фізичній вазі, молока екстра термостійкого (І-ІІ групи), вищого та першого ґатунку термостійкого (І-ІІІ групи) при базових масових частках жиру та білку (відповідно 3.4% и 3.0%):
Екстра гатунок: 10 333 грн.ЗЗ коп., крім того 20% ПДВ - 2066 грн.67 коп., разом: 12 400 грн.
Вищий гатунок: 10 166 грн.67 коп., крім того 20% ПДВ - 2033 грн.33 коп., разом: 12 200 грн.
Перший гатунок: 10 000 грн.00 коп., крім того 20% ПДВ - 2000 грн.00 коп., разом: 12 000 грн.
24.02.2022 року між Селянським (фермерським) господарством Моноліт та Приватним акціонерним товариством Куп'янський молочноконсервний комбінат укладено Додаткову угоду №3 до договору поставки молока №1808050220 від 01.01.2019, якою сторони узгодили, зокрема, наступне:
Внести зміни до пункту 2.1. розділу 2 Договору та викласти його в наступній редакції:
2.1.Виробляти та постачати Покупцю партіями молоко по фізичній вазі (маса нетто) в обсягах, що узгоджується Сторонами в оперативному порядку на кожну наступну добу.
Внести зміни до пункту 3.1. розділу 3 Договору та викласти його в наступній редакції:
3.1.Приймати від Постачальника молоко узгодженими в оперативному порядку партіями згідно з пунктом 2.1 Договору та з наданим Постачальником та підтвердженим Покупцем замовленням при відповідності його якості вимогам, які передбачені умовами даного Договору, та забезпечити безпосередню участь водія в прийманні Товару в межах його обов'язків згідно з робочою інструкцією.
Внести зміни до пункту 4.4. розділу 4 Договору та викласти його в наступній редакції:
4.4. На період воєнного стану в Україні та в умовах економічної кризи, пов'язаної з вторгненням російських військ в Україну, розрахунок за поставлене молоко здійснюється в безготівковому порядку та виключно після реалізації виготовленої з прийнятого від Постачальника молока продукції та отримання Покупцем грошових коштів за цю продукцію, тобто після фактичного їх надходження на банківські рахунки Покупця. Розрахунок проводиться згідно з супровідними документами, актами розбіжностей та діючими Протоколами узгодження цін. Покупець і Постачальник визначили Вівторок та Четвер днями, в які здійснюється оплата за молоко, поставлене за цим Договором (надалі - платіжний день). У випадку, якщо останній день строку оплати, визначений Договором, припадає на святковий/неробочий день або на день, який не є платіжним днем, оплата здійснюватиметься в перший робочий платіжний день, наступний за таким святковим/неробочим днем, а штрафні санкції, передбачені Договором за недотримання строку оплати, в таких випадках не застосовуються.
На період воєнного стану в Україні та в умовах економічної кризи, пов'язаної з вторгненням російських військ в Україну, штрафні санкції та неня, пов'язані з несвоєчасною оплатою за молоко, Постачальником до Покупця не застосовуються.
Позивач посилається на те, що в лютому 2022 року ним було поставлено відповідачу молоко в загальній кількості 197,655 тон на загальну суму 2 796 024 грн 11 коп. разом з ПДВ, на підтвердження чого надає копію видаткової накладної №22 від 28.02.2022, а також копії товарно-транспортних накладних: №032 від 01.02.2022, №033 від 02.02.2022, №034 від 03.02.2022, №035 від 04.02.2022, №036 від 05.02.2022, №037 від 06.02.2022, №038 від 07.02.2022, №039 від 08.02.2022, №040 від 09.02.2022, №041 від 10.02.2022, №042 від 11.02.2022, №043 від 12.02.2022, №044 від 13.02.2022, №045 від 14.02.2022, №046 від 15.02.2022, №047 від 16.02.2022, №048 від 17.02.2022, №049 від 18.02.2022, №050 від 19.02.2022, №051 від 20.02.2022, №052 від 21.02.2022, №053 від 22.02.2022, №054 від 23.02.2022, №055 від 24.02.2022, №056 від 25.02.2022, №057 від 26.02.2022, №058 від 27.02.2022, №059 від 28.02.2022.
Крім того, в матеріалах справи наявні Акти про розходження кількісних та якісних показників від 05.02.2022, від 06.02.2022, від 07.02.2022, від 08.02.2022, від 09.02.2022, від 10.02.2022, від 11.02.2022, від 12.02.2022, від 13.02.2022, від 14.02.2022, від 15.02.2022, від 16.02.2022, від 18.02.2022, від 19.02.2022, від 20.02.2022, від 21.02.2022, від 22.02.2022, від 23.02.2022.
За розрахунком позивача вартість молока, поставленого Селянським (фермерським) господарством «Моноліт» Приватному акціонерному товариству Куп'янський молочноконсервний комбінат в період з 01 лютого 2022 по 23 лютого 2022 (включно) складає 1 876 526 грн. 05 коп. з ПДВ.
Рішенням господарського суду Харківської області від 08.11.2024 у справі №922/2316/24 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Куп'янський молочноконсервний комбінат" на користь Селянського (фермерського) господарство "Моноліт" 2 575 585,95 грн. заборгованості за товар, який поставлявся позивачем за договором у період до 31.01.2022 (включно).
11.03.2025 року позивач засобами поштового зв'язку направив на адресу відповідача два примірника видаткової накладної № 22 від 28 лютого 2022, які просив підписати та один екземпляр повернути на адресу позивача. Крім того, видаткову накладну 12.03.2025 направлено на електронну адресу відповідача.
20 березня 2025 року позивач засобами поштового зв'язку та на електронну адресу направив відповідачу вимогу в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України про сплату заборгованості в розмірі 1 876 771,71 грн.
Позивач вказує на те, що відповідачем не сплачено заборгованість у розмірі 1 876 526,05 грн за поставлене з 01.02.2022 по 23.02.2022 включно молоко.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на нижче викладене.
Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.
За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Так, спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поставки молока, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
За змістом ч. 1 статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У справі, що розглядається спірним, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання обсягу (кількості) поставленого відповідачу молока за договором, його ціни, розміру оплати та як результат суми боргу за поставлений товар, стягнення якої є предметом даного позову.
Для з'ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом потрібно дослідити умови укладеного між сторонами договору, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст наданих сторонами доказів на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача як покупця заборгованості за договором. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.06.2020р. по справі №924/233/18, направляючи на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області дану справу.
Так, апелянт, в обґрунтування своїх доводів вказує на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, він звернув увагу суду на ту обставину, що позовна заява та надані до неї документи взагалі не дають можливості зрозуміти та перевірити яким чином позивач вирахував ціну позовних вимог із розрахунку 11 778 грн. 32 коп. (без ПДВ)/за 1 тонну молока; позивачем до матеріалів справи було додано лише ТТН та Спеціалізовані накладні на перевезення молочної сировини (форма № 1-ТН (МС), які не містять жодної погодженої сторонами ціни перевезеного молока в контексті щоденних партій молока.
Судова колегія з такими аргументами не погоджується та зазначає на таке.
Вище вказано, що між Селянським (фермерським) господарством “Моноліт» та Приватним акціонерним товариством »Куп'янський молочноконсервний комбінат» укладено договір поставки молока №1808050220 від 01.01.2019, за умовами якого позивач зобов'язався передавати партіями виготовлену ним продукцію у власність відповідача, а відповідач зобов'язався приймати молоко та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.
Факт поставки молока в період з 01.02.2022 по 23.02.2022 включно не спростовується відповідачем, підтверджується наявними у справі товарно-транспортними накладними та актами розбіжностей кількісних або якісних показників.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Положення статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначають, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.
У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначено, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 року в справі № 905/49/15, від 29.11.2019 року в справі № 914/2267/18.
Верховний Суд також неодноразово звертав увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (такий висновок, зокрема, викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22).
Так, з наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних на перевезення молочної сировини слідує, що останні містять наступні реквізити: назву документа, дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ і яке є вантажовідправником, зміст та обсяг господарської операції, найменування молочної сировини, кількість, особисті підписи особи вантажовідправника та вантажоодержувача, які засвідчені відтисками печаток.
За таких обставин, оскільки надані позивачем товарно-транспортні накладні містять визначені Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" реквізити, останні є первинними документами, які доводять факт здійснення господарської операції.
Крім того, в матеріалах справи міститься видаткова накладна №22 від 28.02.2022, підписана представником Селянського (фермерського) господарства "Моноліт", та докази її направлення засобами поштового зв'язку та на електронну адресу відповідача.
Разом з цим, матеріали справи не містять доказів звернення ПрАТ »Куп'янський молочноконсервний комбінат» до Селянського (фермерського) господарства “Моноліт» з вимогою надати розрахунок вартості молока, поставленого у лютому 2022 року або заперечень відповідача щодо ціни поставленого йому молока.
Не містять, також, матеріали справи доказів повернення відповідачем отриманого молока, що могло б спростувати обсяг поставленого товару, зазначений у товарно-транспортних накладних.
Судова колегія зауважує, що з наявної в матеріалах справи видаткової накладної №12 від 31.01.2022, яка підписана сторонами та скріплена їх печатками, слідує, що сторонами узгоджено кількість молока (215,443 т.) у сумі 11 836,93 грн. (а.с.147).
Таким чином, посилання апелянта на те, що позовна заява та надані до неї документи взагалі не дають можливості зрозуміти та перевірити яким чином позивач вирахував ціну позовних вимог із розрахунку 11 778 грн. 32 коп. (без ПДВ)/за 1 тонну молока є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки у січні 2022 сторонами узгоджено ціну молока у сумі 11 836,93 грн., що є більшою ціною ніж 11 778 грн. 32 коп., що в свою чергу, свідчить про те, що сторони дійшли згоди щодо кількості та ціни молока.
Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 922/3816/19.
При цьому, незгода покупця з визначеною ціною укладеного та повністю виконаного договору поставки молока не може вважатись належною підставою невиконання договору.
Судова колегія зазначає, що умови, викладені в договорі, були визначені та погоджені сторонами. Договір містить умови про предмет, ціну та строк його дії (умови, що є обов'язковими відповідно до ст. 638 ЦК України), інші умови, жодна з яких не суперечить чинному законодавству.
Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18).
Матеріалами справи встановлено наявність між сторонами договірних відносин щодо поставки молока за договором поставки молока №1808050220 від 01.01.2019.
Як убачається з матеріалів справи, в період з 01.02.2022 по 23.02.2022 позивач, як постачальник, здійснював поставку молока відповідачу, який є покупцем за договором.
Разом з цим, доказів здійснення покупцем платежів з оплати поставленого молока у розмірі 1 876 526,05 грн., матеріали справи не містять.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем порушення останнім зобов'язань за договором поставки молока №1808050220 від 01.01.2019 в частині здійснення оплати поставленого товару на суму 1 876 526,05 грн.
Обставини проведення господарських операцій, які відображені у наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документах відповідачем не спростовані. Докази подані позивачем з найбільшою вірогідністю підтверджують передачу/поставку товару.
За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару, направлення претензії тощо, а приймання відповідачем товару підтверджується підписами у відповідних накладних, судова колегія дійшла висновку, що позивач свої зобов'язання щодо поставки товару за договором виконав належним чином, а відтак відповідач не звільняється від обов'язку сплатити вартість отриманого товару.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Згідно з частиною четвертою статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Відповідно, суд при розгляді даної справи враховує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, положення ст. 79 ГПК України, стандарт доказування "баланс імовірностей" (balance of probabilities).
У контексті вищезазначеного, судом приймаються до уваги положення ст. 86 ГПК України, якою передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Таким чином, вимоги позивача в сумі основного боргу у розмірі 1 876 526,05 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заяви Приватного акціонерного товариства "Куп'янський молочноконсервний комбінат" про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, слід зазначити на таке.
За змістом частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина 3 статті 202 ЦК України).
Відповідно до частини 5 статті 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до положень статті 601 ЦК України вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати наступним умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом (стаття 602 ЦК України).
Водночас, потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов'язання, для цього (припинення зобов'язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.
Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов'язань повністю або частково.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.
Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов'язань такими, що припинилися у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог (подібні висновки щодо застосування статей 601, 602 ЦК України наведені у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №904/1345/20, від 04.04.2023 у справі №911/2757/21, від 18.01.2024 у справі №910/512/23, від 31.01.2024 у cправі №910/14968/22 (910/7059/23)).
Також суд звертається до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 (пункти 47-51), відповідно до яких: безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47 постанови); за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48 постанови); заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 49 постанови); наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50 постанови); наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51 постанови).
Відповідач зазначає, що станом на 09.04.2025 ПрАТ "Куп'янський МКК" мало грошові вимоги до СФГ "Моноліт", які виникли 22.11.2022 на підставі факту отримання товару згідно накладної № ЦМКК0002358 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.10.2022 на суму 125 805, 00 грн. Крім того, на вказану суму відповідачем нараховано інфляційні втрати за період з 22.11.2022 по 01.04.2025 в розмірі 26 265,67 грн та 3% річних за період з 22.11.2022 по 01.04.2025 в розмірі 8 902,86 грн. Керуючись ст. 601 ЦК, відповідач заявив про припинення зустрічних однорідних вимог зарахуванням на суму 160 973,53 грн та направив відповідну заяву позивачу засобами поштового зв'язку.
В свою чергу, позивач заперечує проти зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки до матеріалів справи відповідачем не надано жодного договору, укладеного між сторонами. Щодо наданої відповідачем накладної № ЦМКК0002358 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.10.2022 позивач вказує, що ця накладна не містить жодних умов оплати, способу здійснення оплати, чи можливо це була поставка товару в рахунок погашення інших зобов'язань. Також позивач повідомляє, що відповідач не направляв на адресу позивача жодних претензій з вимогами оплати товару та встановленням будь-якого строку на оплату товару. Окрім того, довіреність № 29 на отримання від ПрАТ "Куп'янський МКК" цінностей, яку надав відповідач, виписана на голову СФГ “МОНОЛІТ» Супруна Сергія Григоровича, якому доручено отримати товар, проте в самій накладній стоїть підпис інженера Воронько В.В. При цьому у позивача відсутні жодні відомості про отримання товару, вказаного в накладній від 21 жовтня 2022 року.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що СФГ "Моноліт" не визнає наявних у нього обов'язків зі сплати коштів за накладною № ЦМКК0002358 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.10.2022 та нарахованих на них процентів річних та інфляційних втрат, тобто між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, відтак відсутня безспірність заявлених вимог.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зараховані, як зустрічні, в порядку статті 601 ЦК України, можуть бути лише саме основні зобов'язання. Вимоги про сплату передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, а відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.
У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 910/16135/18, де Верховний Суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що формально зараховані, як зустрічні, можуть бути лише саме основні зобов'язання, проте, за аналогією вищевказаних ст. 203 ГК, ст. 601 ЦК та ч. 11 ст. 238 ГПК, задля досягнення тієї ж мети, на яку направлені вищевказані статті, та з урахуванням наведених засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, може мати місце зарахування і вимог про сплату штрафних санкцій та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у випадку, якщо у кожної із сторін наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення таких вимог, оскільки в такому випадку будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання такими судовими рішеннями законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов'язковому виконанню.
Таким чином, враховуючи відсутність безспірності та однорідності вимог, заяву про зарахування яких подано відповідачем, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Отже, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ( ст.276 ГПК України)
В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що рішення по справі прийнято судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права. у зв'язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269,270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд
1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Куп'янський молочноконсервний комбінат" на рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2025 у справі № 922/1138/25 - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2025 у справі №922/1138/25- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 24.09.2025.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов