вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" липня 2025 р. Справа№ 910/78/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Сибіги О.М.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
прокурор: Колодчина Р.В., прокурор відділу Київської міської прокуратури;
від позивача: Поліщук М.В., самопредставництво;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: Галайба М.В., адвокат; Старцев Ю.К., адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 (повний текст складено 16.10.2024)
у справі № 910/78/23 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом Першого Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна фірма "Молоко",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомийка-Ендорфін"
про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У грудні 2022 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Міська рада, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна фірма "Молоко" (далі - ТОВ "Торговельна фірма "Молоко", відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомийка-Ендорфін" (далі - ТОВ "Автомийка-Ендорфін", відповідач 2) про:
1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13.07.2017, індексний номер № 36124792 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельна фірма "Молоко" на нежитлову будівлю літ. А, загальною площею 28,2 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 36-Б;
2) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.01.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельна фірма "Молоко" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомийка-Ендорфін", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новицькою Т. О. за реєстровим № 97;
3) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.01.2021, індексний номер № 56381927 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомийка-Ендорфін" на нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 28,2 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 40-Г, припинивши право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомийка-Ендорфін";
4) зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомийка-Ендорфін" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради частину земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:145:0012, площею 28,2 м2, розташовану на вул. Білоруській, 40-Г у м. Києві, та привести її у придатний для використання стан шляхом звільнення від нежитлової будівлі літ. "А", загальною площею 28,2 м2.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що реєстрація права власності на будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 36-Б, загальною площею 28,2 м2, за ТОВ "Торговельна фірма "Молоко" була незаконною, проведена всупереч Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, а тому на підставі статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підлягає скасуванню. Крім того, нежитлова будівля є об'єктом самочинного будівництва, а реєстрація права власності на таке майно не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного, отже, відповідачі не набули права власності на таке майно, у зв'язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво та відведення земельної ділянки. Також прокурор зазначає, що земельна ділянка за зазначеною вище адресою в установленому законом порядку ТОВ "Торговельна фірма "Молоко" або іншим фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, в тому числі для будівництва, не передавалась, правовстановлюючі документи на земельну ділянку не отримувались та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речові права на земельну ділянку за адресою: вул. Білоруській, 40-Г у Шевченківському районі міста Києва, за будь-якими фізичними чи юридичними особами не зареєстровані.
Мотивуючи наявність підстав для представництва інтересів держави та подання позову у даній справі в інтересах Київської міської ради, прокурор вказав, що внаслідок неправомірної реєстрації права власності на нерухоме майно (нежитлову будівлю літ. А) по вул. Білоруській, 40-Г (Білоруській, 36-Б) у Шевченківському районі м. Києва, яке розташоване на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади міста Києва, що не була відведена для цієї мети, держава в особі територіальної громади міста Києва позбавлена можливості повноцінно реалізувати права власника щодо свого майна, тоді як відповідно уповноважена на представництво інтересів власника - Київська міська рада, не виявила намір вживати заходи на захист інтересів держави щодо усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Справа розглядалась неодноразово.
За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у даній справі, суд першої інстанції, встановивши, що позов прокурора у цій справі спрямований на захист прав власника земельної ділянки - Київської міської ради, порушення яких відбулося внаслідок здійснення відповідачем 1 самочинного будівництва на земельній ділянці, дійшов висновку, що обрані прокурором способи захисту порушеного права позивача є неефективними, оскільки в разі задоволення таких позовних вимог не буде відновлено порушене право Київської міської ради як власника землі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі № 910/78/23; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі № 910/78/23 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор зазначив, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову прийнято з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 15, 16, 203, 215, 376, 391 Цивільного кодексу України, статей 90, 95, 102-1, 152 Земельного кодексу України, статей 2, 3, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а також з порушенням норм процесуального права (статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є підставою для його скасування.
Так, прокурор стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано, зокрема, що:
- заявлена у даній справі позовна вимога про звільнення земельної ділянки від самочинно збудованої нежитлової будівлі спрямована на усунення фактичного порушення прав власника такої земельної ділянки, а у поєднанні із вимогою про скасування державної реєстрації прав на об'єкт самочинного будівництва - вирішується юридична доля як земельної ділянки, так і розташованого на ній нерухомого майна;
-без скасування державної реєстрації права власності на самочинно збудований об'єкт порушене право територіальної громади міста на землю не відноситься та вказане обмежуватиме реалізацію правомочностей власника;
-реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, у силу приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного, ТОВ "Торговельна фірма "Молоко" не набуло права власності на спірне майно, не мало права його відчужувати шляхом укладення договору купівлі-продажу від 29.01.2021 з ТОВ "Автомийка-Ендорфін", у зв'язку з чим останній підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, як такий, що суперечить вимогам статей 203, 215, 376 ЦК України;
- виходячи з фактичних обставин цієї справи прокурор звернувся до суду з належним та ефективним способом захисту порушених прав на землю, який визначений чинним законодавством та застосування якого лише в сукупності відновить порушені права територіальної громади столиці на землю.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2024 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі №910/78/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.11.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/78/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі № 910/78/23.
Матеріали справи № 910/78/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 05.12.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 заяву суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М., Ходаківської І.П. про самовідвід від розгляду справи № 910/78/23 задоволено. Матеріали справи № 910/78/23 ухвалено передати для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2024 справу №910/78/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді- доповідача) Кравчука Г.А., суддів Тарасенко К.В., Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 задоволено клопотання прокурора про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення у даній справі, поновлено зазначений строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі №910/78/23, розгляд справи призначено на 21.01.2025 о 14 год 40 хв, запропоновано учасникам справи вчинити процесуальні дії у встановлені судом строки.
Однак, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці з 20.01.2025 по 24.01.2025 включно, судове засідання у призначений час не відбулось.
У зв'язку з участю головуючого судді Кравчука Г.А. у семінарі Національної школи суддів України 27.01.2025 та тимчасовою непрацездатністю судді Коробенка Г.П. з 28.01.2025 по 07.02.2025 включно, процесуальні дії у справі не здійснювались.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 розгляд апеляційної скарги прокурора на рішення суду першої інстанції у даній справі призначено на 11.03.2025 о 16 год 00 хв.
У судовому засіданні 11.03.2025 колегією суддів розгляд апеляційної скарги прокурора на рішення суду першої інстанції у даній справі відкладено на 26.03.2025 о 13 год 45 хв, про що винесено відповідну ухвалу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 розгляд апеляційної скарги прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі №910/78/23 відкладено на 24.04.2025 о 12 год 00 хв.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/78/23.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2025 апеляційну скаргу прокурора на рішення суду першої інстанції у даній справі передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Сибіги О.М., Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 вказаною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі №910/78/23, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 17.06.2025 о 16 год 15 хв.
Проте у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А. у відпустці з 09.06.2025 по 22.06.2025 включно, судове засідання у призначений час не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 розгляд апеляційної скарги прокурора у даній справі призначено на 22.07.2025 о 12 год 45 хв.
Позиції інших учасників справи.
25.12.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до суду апеляційної інстанції від ТОВ ""Автомийка-Ендорфін" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи заперечення проти вимог скаржника, відповідач вказує, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції, врахувавши норми матеріального права (статтю 376 ЦК України), а також висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 та Верховного Суду від 16.01.2024 у даній справі щодо вказаних положень матеріального права, зробив правильний висновок про неналежний спосіб захисту прав позивача, який заявлений у даному позові, та відповідно відмовив у задоволенні такого позову.
24.04.2025 до суду апеляційної інстанції через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Київської міської ради надійшло клопотання, в якому остання просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу прокурора - без задоволення, розгляд справи здійснити без участі представника Київської міської ради, про результати розгляду даної справи повідомити Київську міську раду в установленому чинним законодавством порядку.
Мотивуючи свою позицію щодо заперечення вимог апеляційної скарги прокурора, позивач посилається на висновки, викладені у пункті 30 постанови Верховного Суду від 16.01.2024 у даній справі, відповідно до яких суд касаційної інстанції вказав, що якщо позивач прагне захистити права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутися до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частин 4 та 5 статті 376 ЦК України. Тобто, позивач вважає, що Верховний Суд у даній справі зробив вказівку на ефективний спосіб захисту прав позивача, у разі якщо він вважає, що будівництво є самочинним. Проте, не дивлячись на такі вказівки, прокурор наполягає на тих позовних вимогах, які він заявив у позовній заяві.
Крім того, з огляду на те, що судом першої інстанції при вирішенні цього спору були виконані й інші вказівки Верховного Суду у даній справі щодо з'ясування обставин наявності/відсутності припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, як необхідної передумови звернення до суду, та щодо чинності договору оренди спірної земельної ділянки від 16.02.2023, укладеного між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Автомийка-Ендорфін" (орендар), та встановлено відсутність припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, що підтверджено прокурором, та чинність договору оренди землі, тому, за твердженням позивача, позовні вимоги прокурора є безпідставними та такими, що не могли бути задоволені. Отже, суд першої інстанції правильно і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову прокурора.
Явка представників сторін.
У судове засідання 22.07.2025 з'явилися прокурор та представники позивача і відповідача 2.
Відповідач 1 не забезпечив участь у судовому засіданні свого представника, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представника у судове засідання не звертався.
Враховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача 1.
Присутній у судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.
Представник позивача у судовому засіданні просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники відповідача 2 проти вимог апеляційної скарги заперечили, просять суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
13.07.2017 державним реєстратором Комунального підприємства "Благоустрій Шевченківського району" прийнято рішення № 36124792 про проведення державної реєстрації права приватної власності на будівлю літ. "А", розташовану за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 36-Б, загальною площею 28,2 м2 за ТОВ "Торговельна фірма "Молоко".
15.12.2017 державним реєстратором Комунального підприємства "Бюро державної реєстрації" прийнято рішення № 38768344 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині адреси об'єкта нерухомого майна літ. "А", а саме змінено на м. Київ, вул. Білоруська, 40-Г, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
29.01.2021 між ТОВ "Торговельна фірма "Молоко" (продавець) та ТОВ "Автомийка-Ендорфін" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новицькою Т. О. за реєстровим № 97, за умовами якого:
- продавець продав, а покупець купив належну продавцю будівлю, літ. "А", загальною площею 28,2 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 40-Г (пункт 1);
- відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 29.01.2021 № 242366452), право власності на відчужувану будівлю зареєстровано на ім'я продавця 12.07.2017 за № 21372096 державним реєстратором Комунального підприємства "Благоустрій Шевченківського району", м. Київ, Клоковським М. В. (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.12.2017 року, індексний номер витягу: 107827748). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1299666880000 (пункт 2);
- відповідно до відомостей зазначених у довідці від 15.01.2021 № 05702-490, виданій Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), у Міському земельному кадастрі земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 40-Г, не обліковується (пункт 3).
29.01.2021 державним реєстратором на нерухоме майно приватним нотаріусом Новицькою Т. О. прийнято рішення № 56381927 про проведення державної реєстрації права приватної власності на будівлю, літ. "А", загальною площею 28,2 м2, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 40-Г за ТОВ "Автомийка-Ендорфін".
25.02.2021 державним реєстратором на нерухоме майно приватним нотаріусом Кузьменко Ю. В. прийнято рішення № 56804729 про проведення державної реєстрації права приватної власності на будівлю, автомиючий комплекс літ. "А", розташовану за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 40-Г.
17.06.2021 державним реєстратором на нерухоме майно приватним нотаріусом Кузьменко Ю. В. прийнято рішення № 58809359 про проведення державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю літ. "А", розташовану за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 40-Г.
Київською міською радою 25.08.2022 прийнято рішення № 5167/5208 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Автомийка-Ендорфін" земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі на вул. Білоруській, 40-Г у Шевченківському районі м. Києва", яким вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель, передати ТОВ "Автомийка-Ендорфін", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,0273 га (кадастровий номер 8000000000:91:145:0012) для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі на вул. Білоруській, 40-Г у Шевченківському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
Відповідно до преамбули зазначеного рішення, його прийнято на підставі, зокрема, статей 9, 79-1, 83, 93, 116, 122, 124, 186 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 35 Закону України "Про землеустрій", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".
16.02.2023 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Автомийка-Ендорфін" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А. В. за реєстровим № 105, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 25.08.2022 № 5167/5208 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 25.08.2022 № 5167/5208 та цього договору є земельна ділянка з такими характеристиками:
- кадастровий номер 8000000000:91:145:0012;
- місце розташування: вул. Білоруська, 40-Г у Шевченківському районі м. Києва;
- цільове призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отримання прибутку для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі;
- категорія земель - землі житлової та громадської забудови;
- розмір - 0,0273 га.
Договір укладено на 10 років (пункт 3.1 договору).
Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує, що державну реєстрацію права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна здійснено у порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та за відсутності обов'язкових документів, визначених пунктом 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, зокрема документа про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості та документа, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташоване зазначене майно.
Крім того, за доводами прокурора, рішення Київської міської ради про надання земельної ділянки для будівництва до 2022 року не приймалось, правовстановлюючі документи на земельну ділянку по вул. Білоруській, 40-Г в Шевченківському районі міста Києва будь-якими фізичними та юридичними особами не отримувалися. Також, будівництво вказаного об'єкту здійснено за відсутності належних дозвільних документів на початок виконання будівельних робіт та введення об'єкту в експлуатацію.
Отже, зазначений об'єкт нерухомості збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто є самочинним, в силу частини 2 статті 376 ЦК України право власності у ТОВ "Торговельна фірма "Молоко", ТОВ "Автомийка-Ендорфін", або інших осіб на даний об'єкт не виникло.
Як стверджує прокурор, з наведеного убачається, що відповідачами на спірній земельній ділянці територіальної громади міста не лише здійснено самочинне будівництво нежитлової будівлі, а й здійснено незаконну реєстрацію права власності на вказаний об'єкт нерухомості та укладено правочин щодо самочинно збудованого об'єкту.
Вказані реєстраційні дії, як наголошує прокурор, здійснено для створення уявної законності набуття ТОВ "Автомийка-Ендорфін" права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером площею 0,0273 га (кадастровий номер 8000000000:91:145:0012) з метою подальшого заволодіння земельною ділянкою комунальної власності у позаконкурентний спосіб.
З огляду на вказане та вважаючи, що Київська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися земельною ділянкою та використовувати її в інтересах територіальної громади міста з максимально вигідним для себе економічним ефектом, оскільки ділянка використовується відповідачем для розміщення самочинно збудованого майна, а державна реєстрація права власності на нього є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі, прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом.
Заперечуючи проти позовних вимог, ТОВ "Автомийка-Ендорфін" у відзиві на позов зазначило, що нежитлова будівля була побудована до 1992 року, а тому державна реєстрація відбулась на підставі пункту 42 Порядку. Крім того, під час під час реєстрації права власності та зміни адреси, державні реєстратори здійснювали перевірку необхідних документів для проведення реєстраційних дій й не встановили наявність порушень. Відповідач 2 вважає себе добросовісним набувачем права власності на об'єкт нерухомого майна, а тому, на його думку, витребування від нього зазначеного об'єкта є неможливим.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Суд апеляційної інстанції, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом позову у даній справі є скасування рішення державного реєстратора, індексний номер: 36124792 від 13.07.2017 про державну реєстрацію прав власності за ТОВ "Торговельна фірма "Молоко" на нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 28,2 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 36-Б; визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеного об'єкту нерухомого майна від 29.01.2021, укладеного між вказаним власником та ТОВ "Автомийка-Ендорфін" та скасування рішення державного реєстратора, індексний номер:56381927 від 29.01.2021, про державну реєстрацію за останнім права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна з припиненням цього права, а також зобов'язання ТОВ "Автомийка-Ендорфін" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради частину земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:145:0012, площею 28,2 м2, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від нежитлової будівлі літ. "А", загальною площею 28,2 м2.
Підстави позову обґрунтовані відсутністю передумов для проведення державної реєстрації права власності за ТОВ "Торговельна фірма "Молоко" на спірне нерухоме майно, оскільки нежитлова будівля є об'єктом самочинного будівництва, а реєстрація права власності на таке майно не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного. Отже, відповідачі не набули права власності на таке майно у зв'язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво та відведення земельної ділянки, земельна ділянка за вказаною адресою відповідачу 1 або іншим особам у власність чи користування, в тому числі для будівництва, не передавалась, правовстановлюючі документи на цю земельну ділянку не отримувались та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК України).
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу.
Зазначене викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
Разом із тим невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо).
Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства, про що наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22.
Водночас питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).
Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282 ГПК України) суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
Положеннями статей 14, 269 ГПК України передбачено обов'язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
За наслідками розгляду позовних вимог у даній справі, суд першої інстанції встановив неефективність обраних прокурором способів захисту порушеного права позивача, оскільки в разі задоволення заявлених позовних вимог не буде відновлено порушене право Київської міської ради як власника землі. Посилаючись на норму статті 376 ЦК України, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, та висновки Верховного Суду у постанові від 16.01.2024 у даній справі, суд першої інстанції зазначив, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва у спірних правовідносинах була би вимога прокурора про знесення самочинного побудованого майна на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:91:145:0012, однак у даній справі така вимога прокурором не заявлялась.
При зверненні з апеляційною скаргою прокурор заперечує правомірність такого висновку суду першої інстанції, вказуючи, що "звільнення земельної ділянки від нежитлової будівлі" та "знесення" - це семантично тотожні позовні вимоги, які дають можливість однозначно визначити намір та вимогу прокурора - усунути фактичне порушення шляхом приведення земельної ділянки до стану, який існував до порушення. Вказані висновки є фактично підміною понять "звільнення" і "знесення", у зв'язку з чим суд першої інстанції, враховуючи підстави позову та з огляду на встановлений факт порушення інтересів держави на землю самочинним будівництвом, міг задовільнити позовні вимоги, виклавши резолютивну частину рішення у власній редакції із застосуванням поняття "знесення". Отже, за твердженням прокурора, висновки суду першої інстанції про неефективність способу захисту у спірних правовідносинах є помилковими, оскільки саме застосування обраних прокурором способів захисту, які визначені законом (статтями 391, 376 ЦК України), в комплексі призведе до відновлення порушеного права територіальної громади на володіння та користування спірною земельною ділянкою.
З приводу наведеного колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Судом першої інстанції встановлено, що державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А", розташовану за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 36-Б, загальною площею 28,2 м2 за ТОВ "Торговельна фірма "Молоко" було проведено 13.07.2017 державним реєстратором Комунального підприємства "Благоустрій Шевченківського району" на підставі довідки про показники об'єкта нерухомого майна від 29.06.2017 № 25-14, виданої Фізичною особою-підприємцем Мішиним В.М., а також технічного паспорту на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 36-Б, виготовленого 27.06.2017 ФОП Мішиним В. М., однак матеріали справи не містять, а Київською міською радою не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження прийняття рішень про надання земельної ділянки ТОВ "Торговельна фірма "Молоко" у власність або користування.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що право власності цього суб'єкта на спірний об'єкт нерухомості, який є самочинно збудованим, не виникло (як і сам спірний об'єкт не виник як об'єкт права власності). Право власності на спірний об'єкт самочинного будівництва не могло бути зареєстроване за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному статтею 376 ЦК України порядку. Якщо позивач прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутись до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частини 4 або 5 статті 376 ЦК України.
За змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України, за змістом якої особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку зі здійсненням самочинного будівництва.
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 ЦК України.
Так, частинами 3-5 статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Отже, знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.
Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 ЗК України).
Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті.
Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, якою обґрунтоване оскаржуване рішення суду першої інстанції, сформовано висновок, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Судовим рішенням про знесення спірного об'єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості). Якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини 1 статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
Суд апеляційної інстанції враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 як релевантну з огляду на її подібність зі справою, що розглядається.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає правильним звернення уваги суду першої інстанції на те, що вимогу про скасування державної реєстрації права власності на самочинне будівництво за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном (земельною ділянкою), якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди. У справі ж, яка розглядається (№ 910/78/23), мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності.
Схожу правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.
Як вже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини 1 статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, що з огляду на спрямування поданого прокурором позову на захист прав власника спірної земельної ділянки, порушення яких відбулося внаслідок здійснення відповідачем 1 самочинного будівництва на цій земельній ділянці, наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду у зазначених постановах та вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.01.2024 у даній справі, належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва у спірних правовідносинах є вимога про знесення самочинно побудованого майна на земельній ділянці за кадастровим номером 80000000000:91:145:0012, яка прокурором у даній справі не заявлялась.
Наразі обрані прокурором способи захисту порушеного права позивача не є ефективними способами захисту прав позивача як власника землі, оскільки задоволення відповідних позовних вимог не забезпечить усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, зокрема постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20.
Оскільки інші аргументи скаржника стосуються питання розгляду спору по суті, що не підлягає дослідженню через обрання прокурором неналежного (неефективного) способу захисту, відсутні передумови для надання їм правової оцінки.
Щодо посилання прокурора в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.08.2024 у справі №619/4134/21, колегія суддів апеляційного суду враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу (зокрема, постанова від 30.01.2019 у справі №755/10947/17), що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Таким чином, оскільки обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові, що, у свою чергу, свідчить про неможливість його застосування у випадку встановлення фактів порушення прав та інтересів позивача у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову прокурору у задоволенні позову повністю.
Наведеним спростовуються доводи, викладені у апеляційній скарзі, щодо незаконності оскарженого рішення суду першої інстанції.
Зважаючи на досліджені та встановлені у даній справі обставини, здійснивши їх оцінку у відповідності до вимог статті 86 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню у зв'язку з її необґрунтованістю.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Прокурором не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокурора.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі №910/78/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі №910/78/23 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/78/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 22.09.2025.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
О.М. Сибіга