Справа № 344/1360/23
Провадження № 22-ц/4808/853/25
Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.
Суддя-доповідач Максюта
18 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач): Максюти І.О.
суддів: Баркова В.М., Пнівчук О.В.,
секретаря Петріва Д.Б.,
з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 адвоката Лютана З.Й., позивачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Пленюк М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Логвін Олександр Володимирович про визнання удаваним договору дарування та визнання права власності на квартиру, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лютан Зеновій Йосипович, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Мелещенко Л.В. 28 березня 2025 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_2 подано позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання удаваним договору дарування та визнання права власності на квартиру.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_5 . Після відкриття спадщини дізналася у нотаріуса, що квартира, яку вони з чоловіком купили разом у 2011 році за адресою АДРЕСА_1 , оформлена договором дарування і належить на праві приватної власності тільки йому.
У зв'язку з тим, що саме через раптову смерть ОСОБА_5 їй стало відомо про оформлення вчиненого правочину договором дарування, просить вважати наведену причину об'єктивною та надати можливість захищати порушені права у законному порядку.
08 жовтня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено шлюб. На момент укладення шлюбу вона та чоловік були працевлаштовані, у них в обох були вже повнолітні діти, інших додаткових витрат не було, тому вони після офіційної реєстрації шлюбу вирішили придбати квартиру за їхні спільні заощаджені кошти.
З початку 2011 року вони з чоловіком активно займались пошуками житла. Неодноразово зверталися до послуг ріелторів, шукали відповідні пропозиції у газетах та оголошеннях. У газеті «Афіша Прикарпаття» № 35 вона знайшла оголошення про продаж квартири по АДРЕСА_2 (біля вокзалу) з автономним опаленням та з власним двориком і гаражем.
При огляді квартири за оголошенням з'ясувалося, що квартира знаходиться на АДРЕСА_2 , замість гаража на подвір'ї був маленький сарай, а замість автономного опалення - пічка та електричне опалення.
Враховуючи те, що у неї були особисті грошові заощадження, оскільки вона працювала у період з 2000 по 2001 рік за кордоном, в її чоловіка були деякі особисті грошові заощадження, а також і те, що вони з чоловіком з 2009 року спільно заощаджували кошти на придбання квартири, оскільки кожен з них був працевлаштований з офіційними стабільними фінансовими доходами, вони погодилися на купівлю-продаж цієї квартири та відразу почали робити ремонтні роботи.
З власницею квартири по АДРЕСА_1 у адресою м. Івано-Франківську ОСОБА_3 вони з чоловіком познайомилися при огляді нерухомості та дізналися, що квартира належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. До моменту огляду спірної квартири і після її купівлі позивачка та її чоловік з ОСОБА_3 не зустрічалися жодного разу, довірливих відносин з ні у неї, ні у її чоловіка не було. Саме тому вважає, що інтересу в даруванні нерухомого майна, тим більше безоплатної передачі нерухомого майна, не було в жодної із сторін. Ціна квартири на момент продажу була погоджена між сторонами заздалегідь, її вартість становила 34 000 доларів США.
25 листопада 2011 року у приміщенні нотаріальної контори приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Логвіним О.В. посвідчено договір дарування, реєстраційний № 565.
Враховуючи наведене та зважаючи на те, що у чоловіка позивачки від попереднього шлюбу було двоє дорослих синів, один з яких більше 15 років не спілкувався з батьком, інший син уникав спілкування та взагалі не цікавився його життям, припускає, що чоловік ОСОБА_5 не хотів, щоб попередня родина дізналася вартість квартири, яка ними була куплена, та ініціював оформлення правочину купівлі-продажу квартири як договору дарування. Продавець ОСОБА_3 також не заперечувала про укладення такого правочину, оскільки кошти за квартиру отримала напередодні нотаріального оформлення квартири.
Вона була присутня при нотаріальному оформленні зазначеного договору дарування і вважає, що в той час у жодної зі сторін не було спрямованості волі на встановлення інших цивільно-правових наслідків, ніж ті, що передбачені договором купівлі-продажу, а саме одна сторона (продавець), ОСОБА_3 , передала майно (квартиру) у власність ОСОБА_5 , а покупець ОСОБА_5 прийняв і сплатив за неї грошову суму. Позивачка вважає, що у сторін, зокрема її чоловіка як покупця та ОСОБА_3 як продавця, була відсутня інша мета.
За таких обставин просила визнати удаваним договір дарування квартири, укладений 25 листопада 2011 року; застосувати до відносин, які виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з приводу придбання квартири правила щодо договору купівлі-продажу (який насправді уклали сторони); визнати за нею право власності на 1/2 частки квартири; визнати за нею, відповідно до законодавства про спадкування, право власності на 1/6 частки квартири; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відповідно до законодавства про спадкування, право власності на 1/6 частини квартири (а.с. 2-10, том 1).
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_3 , укладений 25 листопада 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Логвіним Олександром Володимировичем, договором купівлі-продажу.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_3 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.185-194, том 2).
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погодившись з даним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лютан З.Й., подав апеляційну скаргу з мотивів його незаконності та необґрунтованості.
Зазначає, що у пункті 1.6 договору дарування містяться положення про те, що сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, сторони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.
Таким чином, будь-яких перешкод щодо укладення договору купівлі-продажу на час укладення договору дарування у ОСОБА_5 та відповідачки ОСОБА_3 не було. Однак, такого договору вони не уклали.
У пункті 1.7 Договору зазначено, що сторони цей договір оцінюють в 34 281,00 грн. Згідно курсу НБУ за 2011 рік така вартість становить 4 285 доларів США (1 долар = 8,00 грн), тоді як позивачка стверджує, що квартиру придбано за 34 000 доларів США.
На думку представника апелянта, судом помилково встановлено, що у виданні « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (том 1, а.с.18) було розміщено оголошення про продаж квартири АДРЕСА_3 , оскільки із копії сторінки даного друкованого видання вбачається продаж двокімнатної квартири по АДРЕСА_2 , вартістю 30 000 доларів США. Тоді як спірна квартира розташована по АДРЕСА_4 і її загальна площа становить 45,85 кв.м та зі слів позивачки таку квартиру придбано за 34000 доларів США.
Крім того, із копії зазначеного вище друкованого видання неможливо встановити дату розміщення оголошення, а відтак в силу статті 79 ЦПК України такий доказ є явно недостовірний і не мав братися судом до уваги.
Також звертає увагу на те, що позивачкою заявлено шість позовних вимог, першою з яких є визнання договору дарування спірної квартири удаваним. Однак, судом саме у цій позовній вимозі відмовлено, оскільки задоволено тільки другу та третю позовні вимоги (визнано договір дарування квартири АДРЕСА_3 , укладений 25 листопада 2011 року, договором купівлі-продажу; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину зазначеної квартири).
Оскільки інші позовні вимоги є похідними від вирішення питання про удаваність договору дарування (у якій відмовлено), тому такі задоволенню не підлягали.
Відтак, вирішуючи даний спір, суд відмовив у визнанні оспорюваного договору дарування удаваним, тоді як, не зрозуміло з яких підстав, визнав цей договір укладеним як договір купівлі-продажу та, відповідно, визнав право власності на 1/2 частини квартири за позивачкою.
Крім того, визнаючи позов частково підставним, суд не застосував до спірних правовідносин строки позовної давності, про які було заявлено відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Оскільки позивачка у позовній заяві вказала, що була присутня у нотаріуса при оформленні оспорюваного договору дарування, а також в усних поясненнях підтвердила таке та додатково вказала, що зареєструвалась до квартири в 2013 році, що, в свою чергу, передбачало згоду власника на таку прописку, відтак позивачка довідалась і могла довідатись про те, що спірна квартира належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування, а не договору купівлі-продажу. Отже, позивачка знала про своє порушене право щонайменше якщо не в 2011 році (під час укладення договору), то в 2013 році (коли зареєструвалась до спірної квартири). Однак, звернулась до суду в 2023 році, тобто поза межами строку позовної давності.
За наведених підстав просить рішення суду у задоволеній частині позову скасувати та у цій частині ухвалити нове рішення про відмову у позові (а.с.200-206, том 2).
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Пленюк М.Д., подала відзив на апеляційну скаргу.
Заперечуючи наведені в апеляційній скарзі факти зазначає наступне. Щодо відсутності будь-яких перешкод щодо укладення договору купівлі-продажу на час укладенні договору дарування, то в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 зауважила, що в жодних родинних відносинах сторони не перебували, спірну квартиру вона отримала у спадщину від бабусі та згодом вирішила продати. Як саме цей договір називався, вона не зауважувала, оскільки її основною метою було отримання коштів. Про намір саме продати квартиру підтвердила і сусідка ОСОБА_7 (на момент продажу спірної квартири вона була головою ОСББ), яка була допитана як свідок.
Представник апелянта зазначає щодо розміщення у виданні «Афіша Прикарпаття» оголошення про продаж іншої квартири. Разом з тим, цьому питанню у судовому засіданні також приділялась окрема увага. Зокрема, встановлено, що подружжя ОСОБА_8 і ОСОБА_9 побачили оголошення про продаж квартири на АДРЕСА_2 (біля вокзалу), а коли оглядали місцевість з'ясувалось, що спірна квартира знаходиться по АДРЕСА_4 , що біля вокзалу.
Заперечуючи довід апеляційної скарги щодо неможливості встановити дату розміщення оголошення про продаж спірної квартири у друкованому виданні « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а відтак такий доказ є недостатнім, зазначає, що копію оголошення з друкованого видання ОСОБА_10 отримала у бібліотеці, відповідно до року випуску газети. Окрім газетного оголошення факт продажу спірної квартири підтвержида сама відповідачка ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_11 .
Щодо тверджень представника відповідача про незадоволення позовної вимоги щодо визнання правочину удаваним, то факт укладення саме договору купівлі-продажу було доведено свідченням відповідачки ОСОБА_3 . Спрямованість волі сторін удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, які передбачені правочином, також було доведено в суді поясненнями відповідачки ОСОБА_3 , що вона саме продавала квартиру. Тобто, воля особи полягала в отриманні коштів за своє майно та передачі його ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Дійсна воля у кожної сторони була своя: у подружжя ОСОБА_14 - воля була спрямована на отримання житла у власність, тоді як у ОСОБА_3 - на отримання коштів та покращення свого фінансового становища. Натомість, відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно у власність.
Щодо строків позовної давності, то судом було встановлено, що дружина ОСОБА_5 позивачка ОСОБА_10 була присутня в нотаріальній конторі, однак під час укладення спірного договору вона перебувала у коридорі приміщення і згоди на укладення саме договору дарування не надавала. Також судом встановлено, що позивачка дізналась про те, що спірна квартира була оформлена саме договором дарування тільки після смерті чоловіка під час переоформлення спадщини.
За наведених підстав просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін (а.с.228-234, том 2).
Інші сторони правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
У судове засідання не з'явилися відповідачі ОСОБА_3 (подала заяву про розгляд справи за її відсутності), ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , а також третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Логвін О.В. Суд виконав свій обов'язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання.
Вислухавши доповідь судді, пояснення представника особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 адвоката Лютана З.Й., позивачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Пленюк М.Д., дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що 25 листопада 2011 року між ОСОБА_3 , дарувальником, та ОСОБА_5 , обдаровуваним, укладений договір дарування квартири серії ВРО №206157, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Логвіним О.В. та зареєстрований в реєстрі за №565, за яким дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваного, а обдаровуваний приймає у власність квартиру АДРЕСА_3 (т.1, а.с. 11-14; т. 2 а.с. 95-96, 111).
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, 08 жовтня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_15 зареєстрований шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_14 (т. 1, а.с.15).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 16).
Згідно довідки про доходи №950, ОСОБА_2 працює в закладі дошкільної освіти (ясла-садок) № 4 «Калинова сопілка» з 24 липня 1984 року та отримує заробітну плату (т. 1, а.с. 17-17а, 23-24).
У друкованому виданні « ІНФОРМАЦІЯ_2 » було розміщено оголошення про продаж квартири АДРЕСА_3 (т.1 а.с.18).
На квартиру АДРЕСА_3 видано технічний паспорт (т. 1, а.с. 21-22; т. 2, а.с. 103-105).
ОСОБА_5 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_3 на підставі договору дарування, що підтверджується Витягом №32297245 про державну реєстрацію прав, виданим комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» 02.12.2011 року, та витягом № 10701327 від 25.11.2011 року з Державного реєстру правочинів (т. 1, а.с. 25-26).
Згідно звіту про оцінку майна квартири АДРЕСА_3 , ринкова вартість оцінюваного об'єкта складає без ПДВ 489 000,00 грн (т. 1, а.с. 36-47).
Відповідно до витягу з наказу № 36 від 04 лютого 2023 року, ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 на всі види забезпечення (т. 1, а.с. 126).
Як встановлено із витягу із наказу від 09 лютого 2023 року № 46, лейтенанта ОСОБА_4 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, призначено на посаду слухача курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації центру підвищення кваліфікації, ВОС -341000 (т. 1, а.с. 147-149).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 грудня 2022 року, спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_2 , сини ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Спадщина складається з 1/3 частки квартири АДРЕСА_5 (т. 1, а.с. 174; т. 2, а.с. 14, 29, 44).
Згідно довідки Житлово-експлуатаційної організації № 8 від 25.11.2011 року за № 6076, у квартирі АДРЕСА_3 ніхто не зареєстрований (т.2, а.с.97).
Як встановлено з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_3 (т. 2, а.с. 98, 103-195, 109-110).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 січня 2010 року, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_16 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її дочка ОСОБА_17 , у тому числі з урахуванням 1/2 частки майна, від якого відмовився чоловік ОСОБА_18 . Спадщина складається з квартири АДРЕСА_3 (т.2, а.с. 99-102).
Свідок ОСОБА_7 та відповідачка ОСОБА_3 , допитана у якості свідка, підтвердили удаваність договору дарування та фактичне вчинення договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 .
У матеріалах справи міститься заява представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лютана З.Й. про застосування строків позовної давності у спірних правовідносинах (а.с.124 том 2) .
Застосовані норми права
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19).
Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Із системного аналізу положень статей 203, 717 ЦК України слідує, що договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передання власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Відтак, особливістю договору дарування є його безоплатний характер.
Крім того, відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатне передання майна у власність обдаровуваного й передання його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 587/2729/17 (провадження № 61-10954св20).
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, вчиненого сторонами насправді.
Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Отже, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц, (провадження № 61-14680сво20)).
Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють цей правочин.
З урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання правочину удаваним є приватно-правовою конструкцією, спрямованою на захист приватних (цивільних) прав та інтересів. Цивільний суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем.
За змістом частини першої статті 235 ЦК України удаваність правочину може мати місце лише за умови вільної згоди усіх сторін на його укладення з метою приховання іншого правочину.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 60 Сімейного кодексу України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина третя статті 61 Сімейного кодексу України).
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) наголошував на тому, що «перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову в матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об'єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб'єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення».
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, тому обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).
Строк позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання удаваним договору дарування та визнання укладеним договору купівлі-продажу починається з дати вчинення договору дарування. При цьому позивач має довести неможливість дізнатися про укладення удаваного правочину раніше.
Така правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 16.04.2025 у справі № 332/534/22.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що з урахуванням приписів статті 235 ЦК України, договір дарування, укладений 25 листопада 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , за своєю приватно-правовою конструкцією є саме удаваним.
Судом вірно встановлені обставини вчинення договору купівлі-продажу квартири.
Однак при вирішенні цього спору суд не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме строк позовної давності, враховуючи те, що сторона у спорі, а саме представник відповідача ОСОБА_1 , заявив про його застосування.
Спірний правочин було укладено між відповідачкою ОСОБА_3 і спадкодавцем ОСОБА_5 25 листопада 2011 року.
Відповідно до матеріалів справи предметом позову у справі, що переглядається в апеляційному порядку, є: визнання договору дарування удаваним та застосування до правовідносин правила договору купівлі-продажу, визнання права власності на квартиру.
Позивачка у судовому засіданні пояснила, що вона самостійно займалася пошуками квартири для її купівлі з метою проживання у ній з чоловіком ОСОБА_5 , який згодом помер. До приватного нотаріуса з метою укладення договору з відповідачкою ОСОБА_3 вона ходила разом з чоловіком, однак з невідомих їй причин був укладений договір дарування, умовами та наслідками укладення якого вона не цікавилася аж до смерті чоловіка. Наслідки їй пояснив нотаріус при подачі нею заяви про прийняття спадщини.
Позивач вважає, що нею не пропущено строк позовної давності через необізнаність юридичних наслідків укладення договору дарування.
Колегія суддів зауважує, що юридична необізнаність особи не може бути підставою для продовження чи переривання строку позовної давності і його перебіг не може обчислюватися з дня, коли особі стало відомо про юридичні наслідки вчиненого правочину
Позивач не подала суду переконливих доказів про те, що їй стало відомо про порушене право лише після смерті чоловіка, оскільки вона мала об'єктивну можливість довідатися про таке порушення безпосередньо після укладення договору дарування.
За таких обставин, суд першої інстанції мав би застосувати строк позовної давності у цьому спорі, перебіг якого розпочався з 26 листопада 2011 року і закінчився 25 листопада 2014 року.
Отже, під час ухвалення рішення судом першої інстанції не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лютан Зеновій Йосипович, задовольнити частково.
Скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2025 року.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про визнання удаваним договору дарування та визнання права власності на квартиру.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_7 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3220,80 грн (три тисячі двісті двадцять гривень вісімдесят копійок).
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.О. Максюта
Судді: В.М. Барков
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 24 вересня 2025 року.