Справа № 191/4836/23
Провадження № 1-кп/191/352/23
19 вересня 2025 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області колегіально у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження №62022050020000184 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Краснодон міста Краснодона Луганської області, громадянина України, який має вищу освіту, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,
наказом начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області від 23.04.2021 року №187 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 призначено на посаду старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Старобільського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Луганській області.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи - це органи прокуратури. Національної поліції, служби безпеки. Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Таким чином. ОСОБА_7 є працівником правоохоронного органу.
Згідно зі ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Відповідно до ст.64 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_7 присягнув на вірність Українському народові та зобов'язався, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
Водночас ОСОБА_7 складеної ним присяги не дотримав та в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст. 1, 2, 17 Конституції України, ст. 2, 64 Закону України «Про Національну поліцію», зрадив українській державі та всьому Українському народові, вчинивши злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Так, 24.08.1991 р. Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч.1 ст.17, ч.1 ст.65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва збройних сил РФ, досудове розслідуванім та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і збройних сил РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування чорноморського флоту РФ (далі - ЧФ РФ) на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та збройних сил РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим ім. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи генерального штабу збройних сил РФ (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб збройних сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов'язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протесаного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та збройних сил РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини XX століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м.Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та збройних сил РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи ЧФ РФ, що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ збройних сил РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.
Також, представниками влади і збройних сил РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Луганськ та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія РФ шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств РФ, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Луганської області всупереч законодавству України 11 травня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Луганської народної республіки», за результатами якого 12.05.2014 р. проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Луганська народна республіка» (далі - лнр).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної лнр представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Луганської області сформовані підрозділи політичного (так звані органи державної влади лнр) та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
У результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Луганської області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань РФ, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, РФ на території Луганської області так званої лнр, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018 р., Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 р. та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 р. визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 року припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
19.02.2022 р. керівництвом РФ в умовах триваючого міжнародного збройного конфлікту в порушення положень ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р., ст. 23 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 р., Загальної декларації про права людини, ст. 36 Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст. 30, 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» на тимчасово окупованій території Луганської області оголошено примусову загальну мобілізацію громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території Луганської області, в тому числі неповнолітніх, для участі у військових діях, спрямованих проти держави Україна.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ володимир путін, а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1. 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 р., принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 р. та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 р. № 36/103, від 16.12.1970 р. № 2734 (XXV) від 21.12.1965 р. № 2131 (XX), від 14.12.1974 р. № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022 р. на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях і здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24 лютого 2022 року указом президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.
14.03.2022 р. Указом Президента України №13 3/2022 продовжений строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
21.04.2022 р. Указом Президента України №259/2022 продовжений строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 квітня 2022 року строком на 30 діб.
03.03.2022 р. військовослужбовці Збройних Сил РФ, шляхом збройної агресії, спільно з представниками так званої лнр, які є частиною окупаційної адміністрації РФ, здійснили тимчасову окупацію території м.Старобільськ Старобільського району Луганської області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об'єктами.
Так, приблизно 07.03.2022 р. (більш точний час органами досудового розслідування не встановлений) ОСОБА_7 перебуваючи на території м.Старобільськ Старобільського району Луганської області, тобто на території, що тимчасово окупована збройними силами РФ, будучи громадянином України та працівником правоохоронного органу України - старшим оперуповноваженим сектору кримінальної поліції Старобільського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Луганській області, діючи умисно та добровільно, зустрівся з представниками так званої лнр, що є частиною окупаційної адміністрації РФ, які запропонували йому перейти на сторону окупанта, тобто на бік ворога України у воєнний час.
Під час вказаного спілкування ОСОБА_7 , діючи умисно та усвідомлюючи протиправність своїх дій, добровільно надав згоду вказаним представникам РФ на вступ до структурного підрозділу лнр окупаційної адміністрації РФ, а саме до так званого «Старобельского районного отдела внутренних дел МВД ЛНР» (мовою оригіналу), тобто перейти на бік ворога, усвідомлюючи при цьому те, що в період триваючого збройного конфлікту та в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Після чого, ОСОБА_7 приблизно 12.03.2022 р., але не пізніше 24.06.2022 р. розпочав свою «службу» у вказаному незаконно створеному структурному підрозділі окупаційної адміністрації РФ - так званому «Старобельском РОВД МВД ЛНР» (мовою оригіналу), розташованому за адресою: м.Старобільськ, вул.Айдарська, 20, завдаючи шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Умисні дії обвинуваченого ОСОБА_7 , що виразились у вчиненні державної зради, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, кваліфіковані за ч.2 ст.111 КК України.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні обставини, зазначенні в обвинувальному акті підтримала у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченого зазначила, що показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та подані письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій ОСОБА_7 , а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною для того, щоб довести винуватість останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, поза розумним сумнівом.
Відтак, прокурор просила суд визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією усього належного на праві приватної власності майна та з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у судових і правоохоронних) та місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки. А також просила позбавити спеціального звання «старший лейтенант поліції» та залишити без змін ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.
Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 (in absentia), який показань суду не надавав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
Відповідно до ухвали Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.11.2024 року судом було постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
Судом вживалися заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_7 для забезпечення доступу до правосуддя, у зв'язку із чим останній викликався в судові засідання в порядку ст. 323 КПК України: повістки про виклики та інформація про процесуальні документи публікувалися у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур'єр», на офіційному веб-сайті судової влади та на офіційному веб-сайті офісу Генерального прокурора.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_7 повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, відмовився від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинене на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та міг захищати себе безпосередньо в такому суді, що так само свідчать про його наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.
У той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_7 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що під час розгляду кримінального провадження з об'єктивних причин у нього не було можливості поспілкуватися з обвинуваченим, тому його позиція йому не відома. У той же час стороною обвинувачення не встановлена добровільність зайняття посади: можливо до обвинуваченого застосовувалися погрози чи він вчинив діяння у стані крайньої необхідності. Тому є сумніви у доведенні стороною обвинувачення вини обвинуваченого, а всі сумніви повинні трактуватися на користь обвинуваченого. Таким чином має бути ухвалений виправдувальний вирок.
Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та судом вживалися достатні заходи щодо дотримання прав обвинуваченого ОСОБА_7 на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
Суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими під час судового розгляду доказами.
Зокрема, були досліджені наступні письмові докази:
- копія послужного списку (особистий №0122756) ОСОБА_7 ;
- копія витягу з наказу ГУНП в Луганській області №187 о/с від 23.04.2021 року про призначення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 старшим оперуповноваженим сектору кримінальної поліції Старобільського РУП ГУНП в Луганській області;
- копія наказ ГУНП в Луганській області №505 від 25.02.2022 року щодо введення плану евакуації (передислокації) підрозділів ГУНП в Луганській області;
-копія паспорта громадянина України на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_1 , виданого 20.07.2012 року Краснодонським МВ ГУМВС України в Луганській області;
-протокол огляду від 13.09.2022 року, відповідно до якого оглянуто відео, розміщене на телеграм каналі «мвд лнр» під назвою мовою оригіналу «В Старобельске сотрудники полиции присягнули на верность Луганской народной республики и ее народу» за участю свідка ОСОБА_12 . Під час огляду свідок впізнав ОСОБА_7 , який перебував у приміщенні Старобільського відділу поліції та урочисто складав присягу на вірність лнр, перебуваючи у камуфльованому одязі, з шевронами т.зв. лнр, тримав у руках теку з текстом присяги, на якій зображення символіки РФ. Прапор триколор. На стенді у приміщенні де відбувалась присяга також розміщена символіка рф, у вигляді герба з червоною зіркою та прапору триколора;
-протокол огляду від 13.09.2022 року, згідно з яким оглянуто відео, розміщене на телеграм каналі «мвд лнр» під назвою мовою оригіналу «В Старобельске сотрудники полиции присягнули на верность Луганской народной республики и ее народу» за участю свідка ОСОБА_8 . Під час огляду свідок впізнала ОСОБА_7 , який перебував у приміщенні Старобільського відділу поліції та урочисто складав присягу на вірність лнр, перебуваючи у камуфльованому одязі, з шевронами т.зв. лнр, тримав у руках теку з текстом присяги, на якій зображення символіки РФ. Прапор триколор. На стенді у приміщенні де відбувалась присяга також розміщена символіка рф, у вигляді герба з червоною зіркою та прапору триколора;
-протокол огляду від 13.09.2022 року, відповідно до якого оглянуто відео, розміщене на телеграм каналі «мвд лнр» під назвою мовою оригіналу «В Старобельске сотрудники полиции присягнули на верность Луганской народной республики и ее народу» за участю свідка ОСОБА_9 . Під час огляду свідок впізнав ОСОБА_7 , за рисами обличчя, статурою, зачіскою, який складав присягу на вірність лнр, перебуваючи у зеленій формі притаманній одягу окупантів;
-протокол огляду від 01.07.2022 року, згідно з яким оглянуто відео, розміщене на телеграм каналі «мвд лнр» під назвою мовою оригіналу «В Старобельске сотрудники полиции присягнули на верность Луганской народной республики и ее народу» за участю свідка ОСОБА_11 . Під час огляду свідок впізнав колишнього оперуповноваженого СКП Старобільського РУП ГУНП в Луганській області ОСОБА_7 , за рисами обличчя, статурою, зачіскою, який складав присягу на вірність лнр, перебуваючи у зеленій формі притаманній одягу окупантів;
-протокол огляду від 01.07.2022 року, відповідно до якого оглянуто відео, розміщене на телеграм каналі «мвд лнр» під назвою мовою оригіналу «В Старобельске сотрудники полиции присягнули на верность Луганской народной республики и ее народу» за участю свідка ОСОБА_10 . Під час огляду свідок впізнала колишнього оперуповноваженого СКП Старобільського РУП ГУНП в Луганській області ОСОБА_7 , за рисами обличчя, статурою, зачіскою, який складав присягу на вірність лнр, перебуваючи у зеленій формі притаманній одягу окупантів;
-протокол огляду від 03.07.2022 року, згідно з яким оглянуто відео з назвою мовою оригіналу «Видео № 1 Луганск. 27 апреля 2014», щодо створення так званого «суверенного государства луганская народная республика»;
-протокол огляду від 03.07.2022 року, відповідно до якого оглянуто офіційний сайт т.зв. «народного совета лнр» (мовою оригіналу), розділ законодавства, де розміщені акти окупаційної адміністрації, зокрема «Закон о полиции» (мовою оригіналу) та її структура;
-Протокол огляду від 03.07.2022 року, відповідно до якого оглянуто відеозапис під назвою мовою оригіналу «Подписание документов о признании донецкой и луганской народной республик» та оглянуто публікацію під назвою мовою оригіналу «Указ главы Луганской народной республики о объявлении мобилизации и применении некоторых мер, направленных на обеспечение режима военного положения, введенного на территории Луганской народной республики»;
-протокол огляду від 03.07.2022 року, згідно з яким оглянуто сайт т. зв. мвд лнр, на якому розміщено законодавство т. зв. лнр, у тому числі «указ об обьявлении мобилизации и применении некоторых мер, направленных на обеспечение режима военного положения, введенного на территории Луганской народной республики» (мовою оригіналу) та «Указ о признании лнр» (мовою оригіналу);
-протокол огляду від 03.07.2022 року, відповідно до якого оглянуто «Закон о системе исполнительных органов государственной власти лнр», Структура исполнительных органов государственной власти лнр» та «Закон о полиции» (мовою оригіналу).
Також допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , пояснила, що їй стало у 2023 році, що частина співробітників Старобільського РУП склали присягу окупантам. ОСОБА_7 складав присягу у приміщенні актової зали Старобільського РУП. Він був у формі поліції т.зв. лнр. На даний час вже детально не пам'ятає, що було на відео. На досудовому розслідуванні їй для огляду давали відео, де вона впізнала ОСОБА_7 . Протокол огляду вона читала і підписувала. Був наказ ГУНП в луганській області про евакуацію Старобільського РУП до м.Дніпро. Вона 14.03.022 року евакуювалась разом з сім'єю, так як чоловік був у Києві, то одразу не змогли виїхати. Їй не відомо, чи прибував до м.Дніпро ОСОБА_7 . Зі сторони окупантів примусу не було, ніхто не тиснув. Вона вважає, що хто хотів виїхати, той виїхав. ОСОБА_7 знала добре, так як у 2019 році вона була призначена до кадрового підрозділу Старобільського РУП. Також їй відомо, що ОСОБА_7 ще будучи курсантом складав присягу. Також його під час проходження служби було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, але за що вже не пам'ятає, так як вони долучали лише матеріали внутрішнього розслідування до особової справи. У неї на окупованій території лишились знайомі, що раніше працювали в поліції України, але не пішли на співпрацю з окупантами. У ОСОБА_7 не було дружини і дітей, а за батьків вона не знає. Взагалі вона не очікувала від нього такого, бо він завжди приходив на допомогу, був лояльним.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що йому відомо про те, що ОСОБА_7 після повномасштабного вторгнення пішов працювати до відділу внутрішніх справ окупантів. Це стало йому відомо з відео про складання присяги ОСОБА_7 , з якого він впізнав його за зовнішністю. Він був у зеленій формі, що належить окупаційній владі рф. Він тримав папку і читав присягу. Він (свідок) виїхав з окупованої території 01.03.2022 року. Керівництвом було доведено про евакуацію до м.Дніпро, бо м.Старобільськ було вже окуповане. ОСОБА_7 не пояснював, чому залишився. Жодної інформації не було про примус щодо його вступу на службу. Він (свідок) з ОСОБА_13 телефонували працівникам і доводили до відома про необхідність евакуації до м.Дніпра. ОСОБА_7 цю вимогу не виконав. Присягу ОСОБА_7 складав у загальному залі, де завжди збирали особовий склад Старобільського РУП на наради, інструктажі. Наказ про необхідність евакуації доводився саме в тому залі, де ОСОБА_7 потім складав присягу окупантам. Взагалі працівники Старобільського РУП виїжджали в різні дні. Були також працівники, які залишилися на окупованій території, але не пішли на співпрацю і в подальшому виїхали за кордон. ОСОБА_7 під час проходження служби притягувався до дисциплінарної відповідальності за невиконання окремих доручень слідчого. На момент повномасштабного вторгнення він (свідок) був заступником начальника Старобільського РУП і відповідав за кадрове забезпечення. ОСОБА_7 алкоголем не зловживав та був середнього рівня працівником. Відомо, що нібито його батьки були на окупованій території з 2014 року. Він навчався у Луганському інституті МВС, а потім вже закінчував навчання в іншому закладі через окупацію м.Луганська. Також відомо, що він був не одружений та орендував житло.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_7 до повномасштабного вторгнення працювала в Старобільському РУП: вона старшим слідчим, а він оперуповноваженим. Був наказ щодо евакуації у м.Дніпро. Деякі співробітники ще 24.02.2022 року виїхали, але вона ще залишалась. 11.03.2022 року вона була зареєстрована, як така, що прибула до місця дислокації Старобільського РУП у м.Дніпро. Відомо, що частина співробітників залишилась на окупованій території. Пізніше їй стало відомо, що 10.03.2022 року після окупації м.Старобільськ частина співробітників перейшла на сторону окупантів і серед них був ОСОБА_7 . Пізніше була публікація щодо складання присяги ним у залі Старобільського РУП, який вона добре знала. Про те, що 05.03.2022 року окупанти зайшли до приміщення Старобільського РУП дізналася від інших співробітників. Саме місто Старобільськ було окуповане 01.03.2022 року. Вона обмежувалась у пересуванні містом. Також їй відомо, що деякі працівники брали участь у зборах, де представники окупантів пропонували перейти працювати до них. Вона вважає, що все це було добровільно, бо деякі співробітники залишилися там, але працювати не пішли. Так як ОСОБА_7 був працівником поліції України, то він складав присягу Україні. При складані присяги окупантам ОСОБА_7 був у камуфльованому неукраїнському одязі та тримав папку. Вважає, що він цілком добровільно пішов працювати на окупантів. Можливість виїхати була. Наказ про евакуацію доводився керівником Старобілсьького РУП на нараді., але приблизно 30% особового складу залишилась. ОСОБА_7 був відповідальним. Станом на 2022 рік він вже був ВПО. У нього нібито не було дружини і дітей. Здається він з ОСОБА_14 переїхав. Під час досудового розслідування їй демонстрували відео, де ОСОБА_7 приймав присягу. У приміщенні були прапор і символи т.зв. лнр.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснив, що під час вторгнення окупантів до м.Старобільськ начальником Старобільського РУП ОСОБА_13 було повідомлено про ситуацію та про евакуацію до м.Дніпро. Коли він виїхав до м.Дніпра, то побачив у телеграм каналі «мвд лнр» відео присяги окупантам ОСОБА_7 у приміщенні Старобільського РУП - актовій залі. Інші, хто там був присутній, йому не знайомі. ОСОБА_7 був у камуфльованій формі працівника поліції рф. Також були шеврони і він тримав папку у руках. Чи були якісь символи вже точно не пам'ятає, але здається була радянська символіка і точно не українська. Він чітко впізнав ОСОБА_7 . Він (свідок) особисто виїжджав до м.Дніпра 28.03.2022 року зранку, скориставшись послугами приватного перевізника, а ввечері вже прибув на місце. Тиск щодо нього не застосовували. Лише ОСОБА_16 пропонували йому йти працювати до окупантів, так як вона працювала до окупації у відділі кадрів і вже почала з ними співпрацювати. Це було у приміщенні Старобільського РУП, куди він пройшов через пропуски, бо необхідно було здати автоматичну зброю, що була у нього. Також ОСОБА_17 сказала, що йому необхідно здати посвідчення поліцейського, на що він відповів, що викинув його. У той день, коли проходив пропускний пункт, також бачив бланк з прізвищами колишніх співробітників Старобільського РУП, які вже могли вільно проходити, так пішли працювати до окупантів. Можливість виїхати була. На момент вторгнення ОСОБА_7 був оперуповноваженим. У нього (свідка) залишилися родичі на окупованій території з якими він спілкується і які повідомили, що бачили ОСОБА_7 у цивільному одязі, але чи працює він у поліції на даний час не знають. Також знає, що ОСОБА_7 з м.Алчевськ (ВПО). Про його батьків нічого не знає. Він (свідок) брав участь при перегляді відео на досудовому розслідуванні. Крім того, він працював ВРПП Старобільського РУП і приблизно 5 років знав ОСОБА_7 .
Будь-яких доказів у ході судового розгляду стороною захисту, яка була вільна у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначений КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив необхідні умови для реалізації процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Одночасно слід зазначити, що суд не покладає в обґрунтування даного вироку в якості доказів вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, інші матеріали та процесуальні документи, що надані стороною обвинувачення, оскільки за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними процесуальними особами.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Так, судом визнано загальновідомими та такими, що не потребують доказування обставинами те, що 24.02.2022 р. військовослужбовці збройних сил РФ шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Запорізькій, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, здійснили часткову окупацію території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан в Україні на 30 діб, період якого в подальшому був продовжений і діє на до даного часу.
З досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що ОСОБА_7 будучи громадянином України, перебуваючи на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Старобільського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Луганській області, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання РФ території Старобільського району, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади, в період проведення військових дій на території Луганської області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою РФ, після чого виконував вказівки і розпорядження керівників окупаційної адміністрації РФ. З власної ініціативи добровільно надав згоду представникам РФ на вступ до структурного підрозділу окупаційної адміністрації РФ, так званого «Старобельского районного отдела внутренних дел МВД ЛНР» (мовою оригіналу), завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, чим вчинив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.
Вказаний висновок суду ґрунтується на аналізі письмових доказів та показань, наданих в судовому засіданні свідками.
Так, однією із форм об'єктивної сторони державної зради є перехід на бік ворога в період збройного конфлікту. Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна перебуває у стані війни або збройного конфлікту. Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званій фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові.
З суб'єктивної сторони перехід на бік ворога в період збройного конфлікту може бути вчинено тільки з прямим умислом, який характеризується конкретним усвідомленням суб'єкта, що він добровільно встановлює злочинний зв'язок із ворогом в період збройного конфлікту, і його дії завідомо спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, що характеризує інтелектуальний момент прямого умислу особи. При цьому зміст прямого умислу суб'єкта полягає в тому, що він усвідомлює, що своїми діями, які полягають у наданні допомоги ворогу, спричиняє шкоду зовнішній безпеці України та бажає спричинення такої шкоди з будь-яких мотивів.
Дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджений той факт, що ОСОБА_7 на час окупації м.Старобільськ збройними формуваннями РФ і до моменту прийняття присяги на вірність т.з. «лнр», тобто на час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, був діючим працівником правоохоронного органу Національної поліції України.
Що стосується доводів захисту про те, що стороною обвинувачення не доведено добровільність дій ОСОБА_7 , то вони не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Зокрема, суд звертає увагу на положення ст.22 КПК України, згідно з якими кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений повідомлявся судом про розгляд провадження у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, а під час судового розгляду був присутній його захисник.
Незважаючи на вказані обставини, стороною захисту жодних доказів на підтвердження можливого впливу на обвинуваченого окупаційною владою надано не було.
З урахуванням наведеного та враховуючи, що суд не уповноважений на здійснення перевірки обставин, про які не повідомляла сторона захисту, наведені доводи суд розцінює виключно як спосіб захисту.
Також суд приймає до уваги, що співпраця ОСОБА_7 із окупаційної владою не мала короткостроковий характер та останній, за наявності такого бажання та наявності примусу з боку окупантів, міг би знайти можливість припинити її та покинути окуповану територію Луганської області тощо, втім нею не скористався до даного часу.
Згідно із показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні, вони та знайомі їм особи мали можливість покинути окуповану територію та будь-яка особа, яка не виявила бажання зайняти посаду при окупаційній владі, не була до цього примушена. Відсутні підстави ґрунтовно припускати, що саме у ОСОБА_7 окупаційна влада була зацікавлена настільки, щоб примушувати його зайняти посаду у структурному підрозділі окупаційної адміністрації РФ, створеному на тимчасово окупованій території України.
Крім того, публічне складання присяги на користь ворога, а також участь у діяльності такого формування діючим працівником Національної поліції України під час воєнного стану та збройного конфлікту надали можливість ворогу у використані такого відео контенту в мережі інтернет на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України в якості негативної пропаганди заохочення зради та взірця корисної для ворога поведінки іншими громадянами та правоохоронцями України.
Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що жодний із досліджених судом доказів та жодна з обставин, які ним підтверджуються, не вказує на те, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване діяння не добровільно. Доводи захисника про зворотне зводяться до міркувань загального характеру та висловлення припущень.
На підставі оцінки зібраних доказів в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає доведеним той факт, що громадянином України ОСОБА_7 , який будучи працівником правоохоронного органу, не звільненим з посади в Старобільському РУП ГУНП в Луганській області, зрадив Присязі вірно служити Українському народові, порушив обов'язки дотримуватись Конституції України та законів України, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки, надав добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою РФ та перейшов на бік ворога.
При обранні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно із ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, характер діяння, форму й ступінь вини, мотиви вчинення кримінального правопорушення і дані про особу винного, який раніше не судимий.
Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не встановлено.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Таким чином, зважаючи на той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 , як громадянин України, вчинив особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України в період встановленого в Україні воєнного стану, то суд, враховуючи особу обвинуваченого, підвищену суспільну небезпечність даного злочину, його тяжкість, наявність обставини, що обтяжує покарання та відсутність пом'якшуючих покарання обставин, вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства та призначає покарання в межах санкції ч.2 ст.111 КК України у виді позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому на праві приватної власності майна.
Враховуючи, що інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення вчинено ним у статусі працівника правоохоронного органу - Національної поліції України, він перебував у спеціальному званні «старший лейтенант поліції» та обіймав посаду, пов'язану з виконанням функцій держави, суд вважає за доцільне застосувати до нього додаткові покарання у виді позбавлення спеціального звання та позбавлення права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у судових і правоохоронних) та місцевого самоврядування, відповідно до ст. 54, 55 КК України, які не передбачені санкцією ч.2 ст.111 КК України.
При цьому суд враховує правовий висновок Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо застосування ст. 55 КК України, викладений у постанові від 04 вересня 2023 року у справі №404/2081/22, відповідно до якого, у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи, що відносно ОСОБА_7 судом обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, то його необхідно продовжити до набрання вироком законної сили.
Керуючись ст. 368, 370, 374 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, та призначити йому покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому на праві приватної власності майна та з позбавленням на підставі ст.55 КК України права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у судових і правоохоронних) та місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_7 спеціального звання «старший лейтенант поліції».
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 рахувати з моменту його фактичного затримання.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у судових і правоохоронних) та місцевого самоврядування рахувати з моменту відбуття основного покарання.
Продовжити ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку після проголошення негайно вручити захиснику та прокурору.
Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
Судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3