Справа 206/3664/25
Провадження 2/206/2121/25
23 вересня 2025 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Малихіної В.В.
секретар судового засідання Тимченко Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтаера» про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати, -
30 червня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду міста Дніпра із позовом ТОВ «Нафтаера» про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з 01.05.2023 року по 10.03.2025 року ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з відповідачем в особі ТОВ "НАФТАЕРА". ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача у якості охоронника пожежного охорони. З вересня 2024 року відповідач не виплачував позивачу заробітну плату, а саме з 01 вересня 2024 року по 10 березня 2025 року у загальному розмірі 51689,99 грн. З метою вирішення питання щодо виплати нарахованої, але вчасно невиплаченої заробітної плати, позивач звернувся до адвоката Фещенко В.I., яка в свою чергу звернулася до відповідача з адвокатським запитом №11 від 13.01.2025 року. Крім того, 15.01.2025 позивач, діючи спільно з іншими працівниками служби охорони ТОВ "Нафтаера", звернувся до відповідача з письмовим повідомленням-вимогою про виплату нарахованої, але вчасно невиплаченої заробітної плати. Відповідач не вчинив жодних дій щодо виплати позивачу ОСОБА_1 нарахованої, але вчасно невиплаченої заробітної плати, через що 10.03.2025 позивач ОСОБА_1 мусив звільнитися відповідно до положень п.1 ст.36 КЗоТ України. Проте, на порушення вимог ст.ст.116, 117 КЗоТ України станом на день звільнення 10.03.2025 року - відповідач не провів із позивачем повний розрахунок, а саме не виплатив заборгованість нарахованої, але своєчасно невиплаченої заробітної плати з вересня 2024 року по день звільнення та інші суми, які підлягають виплаті працівнику при звільненні. 02.01.2025 позивач ОСОБА_1 отримав від відповідача ТОВ "Нафтаера" трудову книжку та «особистий рахунок за березень 2025», згідно з яким розмір сум, що підлягають виплаті працівнику при звільненні становить 51689,99 грн. Відповідно до вимог ст.30 Закону України «Про оплату праці» відповідач повинен щомісячно видавати позивачу повідомлення із зазначенням табельного номеру працівника, кількості відпрацьованих годин, розміру нарахованої заробітної плати,переліку та розміру відрахувань, розміру заробітної плати, яка підлягала до виплати позивачу (після відрахування податків та зборів), однак зазначеної норми закону відповідач не дотримувався. Просить суд, стягнути з ТОВ «Нафтаера» на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 51689,99 грн., а також судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. Допустити негайне виконання цього рішення в частині виплати ОСОБА_1 заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Стягнути з ТОВ «Нафтаера» на користь держави судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
01 липня 2025 року ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра відкрито провадження у справі та призначено справу по суті в порядку спрощеного позовного провадження, задоволено клопотання позивача про витребування документів.
Від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява з проханням розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.
Представник відповідача ТОВ «Нафтаера» в судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.
Від відповідача відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило, у зв'язку з чим суддя вважає можливим застосувати положення ст.280 ЦПК України та розглянути справу заочно.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступні підстави.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період часу з 01.05.2023 року по 10.03.2025 року, знаходився у трудових відносинах з ТОВ «Нафтаера», що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 .
Наказом №8-К від 10.03.2025 року, ОСОБА_1 , який працював на посаді охоронника пожежного охорони Нижньодніпровського відділення у ТОВ «Нафтаера» звільнено за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП.
Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та ч.1 ст.94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст.ст.21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Частиною 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч.5 ст.97 КЗпП України.
Як вказано у ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
На теперішній час сума заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем становить 51689,99 грн, що підтверджується особистим рахунком за березень 2025 року. Зазначені обставини відповідачем в судовому засіданні спростовані не були.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 51689,99 грнпідлягає задоволенню.
Таким чином, суд знаходить доведеним той факт, що в порушення вимог ст.116 КЗпП України відповідачем при звільненні позивача не проведено з ним повний розрахунок та не виплачено йому усіх належних йому сум.
З приводу вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до положення статті 10 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом.
Згідно з вимогами частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1, 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
За приписами ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги; 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду: договір про надання професійної правничої допомоги від 18.06.2025 року; копію акту виконаних робіт згідно з договором №100 від 30.06.2025 року, згідно якого загальна сума виконаних захисником робіт складає 3000,00 грн. та копію квитанції від 30.06.2025 року, згідно якої ОСОБА_1 за договором №100 від 30.06.2025 року було сплачено 3000,00 грн.
Оскільки від відповідача в порядку ч.5 ст.137 ЦПК України, не надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, та/або їх необґрунтованості, які підлягають розподілу між сторонами, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 3028,00 грн., відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь держави, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідач від сплати судового збору за цією категорією справ не звільняється.
Судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
В порядку п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На підставі викладеного, керуючисьст.ст.43, 59 Конституції України,ст.10 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ст.27 Закону України «Про працю», ст.ст.47, 94, 115, 116 Кодексу Законів про працю України, ст.ст. 12, 13, 76-89, 133, 134, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 272, 273, 280-284, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтаера» (61000, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, буд.33, код ЄДРПОУ 34682037) про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтаера» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 51689,99 грн., а також судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., а всього 54689,99 (п'ятдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят дев'ять грн) грн. 99 коп.
Допустити негайне виконання цього рішення в частині виплати ОСОБА_1 заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтаера» на користь держави судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.В. Малихіна