Номер провадження 22-ц/821/1292/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №697/1307/24 Категорія: 331400000 Колісник Л. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
23 вересня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіГончар Н. І., Сіренко Ю. В.
секретар Івануса А.Д.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Бовшика М. Ю. на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.05.2025 (повний текст складено 06.05.2025, суддя в суді першої інстанції Колісник Л. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні,
у червні 2024 року представник позивача адвокат Бовшик М. Ю. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що після початку війни батько позивача молодший сержант ЗСУ ОСОБА_3 після мобілізації захищав Батьківщину в с. Вершина Бахмутського району Донецької області та ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання загинув.
Позивач звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_2 за роз'ясненням щодо отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022, де їй було роз'яснено про те, що таку допомогу вона зможе отримати якщо доведе факт, що вона перебувала на утриманні загиблого ОСОБА_3 .
Позивач також зазначила, що з 09.03.2013 після припинення шлюбних стосунків між її батьками, коли ОСОБА_1 було ще 14 років, її мати звернулась до суду про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_1 , та з 2013 року і по день смерті ОСОБА_3 приймав участь в її утриманні.
Вказує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не працює, не отримує пенсію, не відноситься до осіб з інвалідністю, перебувала на утриманні свого батька і отримувала від нього допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів існування.
Також позивач зазначила, що її брат -відповідач ОСОБА_2 також претендує на отримання одноразової грошової допомоги, проте не оспорює факту перебування ОСОБА_1 на утриманні їхнього батька.
Наведені обставини обумовили звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду, яким просила встановити факт її перебування на утриманні в батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.05.2025 у задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 суд керувався тим, що в даній справі позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували її перебування на утриманні загиблого батька, зокрема доказів отримання пенсії по втраті годувальника або доказів того, що одержувана від нього допомога була для позивача постійним і основним джерелом засобів до існування.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача адвокат Бовшик М. Ю. подав 09.06.2025 засобами апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити рішення, яким встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні в батька ОСОБА_3 шляхом отримання допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.
В обґрунтування вказує на те, що суд першої інстанції припустився помилки, зазначивши про те, що Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги, а тому не може відповідати за вказаним позовом. Проте, у позивача виник спір з вказаним відповідачем, який не визнає її право на виплати.
Також зазначає, що протягом всього часу з 2013 року по день смерті ОСОБА_3 приймав участь в утриманні позивача, про що свідчить копія судового рішення. Крім того, свідченням того, що позивач одержувала від батька допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування є копії квитанцій про перерахування батьком ОСОБА_3 їй коштів, як допомогу.
У своїх поясненнях по справі представник МОУ Кучма А. В. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, оскільки скаржником не наведено жодних обґрунтувань щодо незаконності рішення.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що згідно із свідоцтвом про народження позивача ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 від 08.07.1998 виданого виконкомом Степанецької сільської ради Канівського району, Черкаської області, актовий запис № 8, в графі батьки записані - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.8).
Рішенням Канівського міськрайонного суду № 697/35/13-ц від 21.01.2013 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на дочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 500 (п'ятсот) гривень щомісячно починаючи з 09.01.2013 і до її повноліття (а.с.14-15).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 29.07.2022 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 390. Місце смерті - Донецька область, Бахмутський район село Вершина (а.с.9 на звороті).
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть та довідки про причину смерті № 3654 від 23.07.2022, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , смерть настала внаслідок вибухової травми внаслідок військових дій (а.с.8 на звороті, 9).
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту перебування на утриманні свого батька, позивач зазначає, що вона щомісячно отримувала від батька ОСОБА_3 грошові перекази та знаходилась на його утриманні.
На підтвердження своїх доводів позивач надала платіжні інструкції АТ КБ «Приватбанк» за період з травня 2022 року по липень 2022 року, відповідно до яких ОСОБА_3 здійснював грошові перекази на її ім'я.
Відповідно до скріншоту про зарахування грошових коштів на рахунок позивачу, ОСОБА_1 отримала розрахунок при звільненні військовослужбовця за вересень 2022 в сумі 158 911,33 грн та додаткову винагороду військовослужбовцю за вересень 2022 в сумі 68 500,00 грн. (а.с.11).
З пояснень ОСОБА_1 , вказаних у позові вбачається, що вона звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_2 за роз'ясненням щодо отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022, де їй пояснили, що вона зможе отримати таку допомогу, якщо доведе факт перебування на утриманні загиблого ОСОБА_3 .
Правовідносини, наявні між сторонами у справі на підставі наведених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.
Відповідно до пункту 2 частин першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Згідно із частинами першою, другою статті 16 вказаного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
Згідно зі ст. 16-1 даного Закону право на призначення та отримання грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до частини третьої статті 16-2 Закону розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975). Згідно з пунктом 3, 8 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.
Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.
Повнолітні діти, вдова (вдівець) та батьки вважаються непрацездатними, якщо вони на день загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста мали (набули) право на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 9 цього Порядку, у рівних частках.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 975 до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 4 цього Порядку, належать зокрема утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Стаття 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII встановлює, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.
Статтею 31 Закону № 2262-XII передбачено, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
За змістом позовної заяви ОСОБА_1 предметом позову є встановлення факту її перебування на утриманні батька, який загинув, оскільки саме встановлення такого факту необхідно їй для отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ№ 168 від 28.02.2022. Водночас, позивач та її представник при зверненні до суду з позовом не надали доказів звернення до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум із заявою про виплату такої допомоги і у її виплаті позивачу цим відповідачем було відмовлено.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то суду слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Отже, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 червня 2018року у справі № 210/2422/16-ц, від 22 травня 2019року у справі № 520/6518/17, від 22 жовтня 2020року у справі № 210/343/19.
Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини перша статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
На підтвердження вимог щодо встановлення факту перебування позивача на утриманні загиблого батька заявницею долучено до матеріалів справи рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.03.2013, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 09.01.2013 і до її повноліття.
Суд не бере до уваги даний доказ в контексті заявлених вимог - встановлення факту перебування на утриманні загиблого - повнолітньої дитини, оскільки відповідно до норм Сімейного кодексу України, утримання неповнолітніх дітей є обов'язком обох батьків, а заявниця досягла повнолітнього віку ІНФОРМАЦІЯ_6 .
На підтвердження заявлених позовних вимог позивач також долучила до позовної заяви квитанцію до платіжної інструкції від 22.06.2022., тобто в день її народження, про відправлення ОСОБА_3 ОСОБА_1 , 10 000 грн; - квитанцію від 15.06. 2022 про відправлення суми в розмірі 5 000 грн; - квитанцію від 07.07 2022 про відправлення суми в розмірі 2 000 грн;- квитанцію від 25.05.2022 про відправлення суми в розмірі 50025 грн; -квитанції (повторюються двічі) від 29.06 2022 про відправлення суми в розмірі 5 000 грн та від 14.07.2022 про відправлення 7 000 грн; -квитанцію від 07.07. 2022 про відправлення суми в розмірі 26 000 грн.
Отже, з наданих доказів вбачається, що батько відправляв кошти позивачці в період з травня по липень 2022 року, під час проходження служби в ЗСУ, що не свідчить про систематичність та постійність, протягом тривалого часу, надання їй відповідного матеріального забезпечення .
Жодних інших доказів, які б підтверджували той факт, що позивач систематично отримувала допомогу від ОСОБА_3 суду не надано. Апеляційний суд вважає, що надані позивачем письмові докази не свідчать про те, що вона перебував на повному утриманні свого загиблого батька, і допомога, яка надавалась позивачу була для неї єдиним постійним і основним джерелом засобів до існування.
Інші доводи позивача стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судом першої інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.05.2025 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.05.2025 в даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 23.09.2025.
Суддя-доповідач
Судді