Справа № 154/855/25 Головуючий у 1 інстанції: Бєлоусов А. Є.
Провадження № 22-ц/802/1109/25 Доповідач: Здрилюк О. І.
23 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» на заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 25 липня 2025 року,
26 лютого 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі - ТОВ «ФК «Процент») звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що 24.03.2024 року між Товариством і відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 9171 у формі електронного документа з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 5 350 грн шляхом переказу коштів на її платіжну карту, строком на 365 днів (до 24.03.2025), зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5 % річних).
Свої зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом відповідачка належним чином не виконує, у результаті чого станом на 07.02.2025 заборгованість по сплаті процентів за період з 24.03.2024 по 07.02.2025 становить 42 597 грн, які позивач просить стягнути, а також відшкодувати витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Заочним рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 25 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» на підставі кредитного договору від 24.03.2024 № 9171 заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за період з 24.03.2024 по 22.04.2024 у розмірі 3 878,75 грн.
У решті позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» 220,58 грн судового збору та 910,58 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ФК «Процент», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову у заявленому розмірі, а також відшкодувати судові витрати по сплаті судового збору і за надання професійної правничої допомоги у судах першої та апеляційної інстанцій.
Позивач зазначає, що за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процентна ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит, з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладення такого договору. При цьому денна процентна ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).
Товариством здійснено розрахунок денної процентної ставки відповідно до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» на день укладення кредитного договору, з урахуванням пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону щодо обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі 2,5 %.
Також вважає, що суд неправомірно зменшив розмір судових витрат, що підлягають стягненню, оскільки товариством було подано усі належні докази на їх підтвердження, а від відповідача до суду першої інстанції заперечення щодо заявленого до стягнення розміру таких витрат не надходило.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подала.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати з таких підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути проценти за користування кредитом лише за період з 24.03.2024 по 22.04.2024 у розмірі 3 878,75 грн із розрахунку 133,75 грн (2,5 %) в день за 29 днів. У стягненні заборгованості по процентах за інший заявлений позивачем період суд відмовив, вважаючи на підставі п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими умови щодо визначеного договором розміру процентів за користування кредитом.
Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з матеріалами справи 24.03.2024 між ТОВ «ФК «Процент» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 9171 у формі електронного документа з використанням відповідачкою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором «857152».
За цим договором ОСОБА_1 отримала від Товариства фінансовий кредит у розмірі 5 360 грн на умовах строковості, зворотності, платності та взяла на себе зобов'язання повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом згідно з умовами укладеної угоди.
Підставою для надання кредиту Товариством стала заповнена ОСОБА_1 на вебсайті кредитодавця https://procent.com.ua анкета-заявка від 23.03.2024 № 106471, в якій вказані персональні дані позичальника, умови кредитування, номер банківської карти, яку позичальник бажала використати для отримання коштів № 5168-74ХХ-ХХХХ-5200.
Відповідач додатково підтвердила ознайомлення з умовами договору, підписавши електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «857152» таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача, інформаційне повідомлення для споживача фінансових послуг, лист про надання товариством власних контактних номерів телефонів, за якими може здійснюватись взаємодія між кредитодавцем та позичальником.
На виконання вказаного договору Товариством було надано ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб (шляхом перерахування на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 з дотриманням таких умов: сума кредиту - 5 350 грн; мета отримання коштів - для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; строк кредитування - 365 днів з дня надання кредиту; дата надання кредиту - 24.03.2024; за користування кредитом позичальниця сплачує кредитору 912,50 % річних від суми кредиту (денна процентна ставка - 2,5 %); кредит надається без забезпечення у виді застави.
Факт перерахування кредитодавцем коштів ОСОБА_1 підтверджено копією електронного платіжного документа з реквізитами: id 770571059, date 24.03.2024, sender ТОВ «ФК «Процент», card number 516874****00, payment method MasterCard, payment amount 5350,00 UAH, description перерахування коштів за договором 9171 від 24.03.2024 на умовах фінансового кредиту, витягом з інформаційно-телекомунікаційної системи https://procent.com.ua щодо дій, вчинених сторонами договору в електронній формі 24.03.2024.
На запит суду АТ КБ «ПриватБанк» листом від 19.05.2025 № 20.1.0.0.0/7-250519/57176-БТ підтвердило, що банківську карту № НОМЕР_2 емітовано на ім'я ОСОБА_1 , на рахунок відповідача 24.03.2024 надійшли кошти у розмірі 5 350 грн.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором від 24.03.2024 № 9171 (щоденні нарахування і погашення) заборгованість ОСОБА_1 станом на 07.02.2025 складає: строкова заборгованість за сумою кредиту - 5 350 грн; прострочена заборгованість по несплачених процентах за користування кредитом - 42 597 грн; всього заборгованості нараховано - 47 947 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача лише заборгованість за простроченими процентами за період з 24.03.2024 по 07.02.2025, тобто за 320 днів, у розмірі 42 597 грн, за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом згідно з п. 1.2 договору.
Так, кредитний договір було укладено сторонами 24.03.2024, а тому при його укладенні мають бути застосовані норми законодавства, чинні на дату його укладення.
Проте, умови Договору в частині нарахування процентів за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом не можуть бути застосовані, оскільки є нікчемними.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Вказана норма була введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 498-IX та набрала чинності 24.12.2023 року.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про споживче кредитування» законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1,00 %. Зміни до цієї статті набрали чинності з 24 грудня 2023 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Натомість відповідачу, всупереч вище наведених норм права нараховувалися проценти за користування кредитом понад 1 % в день (2,5 %).
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Частиною 2 статті 627 ЦК України також передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Укладений 24.03.2024 кредитний договір № 9171 за своєю суттю є договором споживчого кредитування, тому ТОВ «ФК «Процент» не мало права визначати проценту ставку у розмірі 2,5 % в день, оскільки її максимальний розмір не може перевищувати 1% в день.
Передбачений пунктом 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: 120 днів 2,5 %, 120 днів 1,5 %, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у частині 2 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Кредитний договір укладено 24.03.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 2,5 % є нікчемною в силу положень частини п'ятої статті 8 та частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», тому колегія суддів доходить висновку, що по зазначеному кредитному договору розмір заборгованості по процентах необхідно розраховувати за процентною ставкою 1 % в день за заявлений у позові період, а саме - з 24.03.2024 по 07.02.2024, тобто за 320 днів.
Оскільки позивачем надано кредит у розмірі 5 350 грн, то 1 % в день становить 53,50 грн, у зв'язку із чим розмір заборгованості по процентах за 320 днів становить 17 120 грн (53,50 х 320), який і підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).
Згідно вимог позову Товариство просило стягнути з відповідача кошти у розмірі 42 597 грн.
Оскільки до задоволення підлягають вимоги позивача у розмірі 17 120 грн, що становить 40,19 % від заявлених вимог, то на користь позивача з відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2 798,99 грн, з яких 973,56 грн - за подання позовної заяви і 1 825,43 грн - за подання апеляційної скарги.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції представником ТОВ «ФК «Процент» адвокатом Руденком К. В. надано копію договору про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію довіреності від ТОВ «ФК «Процент», копію акту приймання-передачі наданих послуг № 7 від 27.11.2024 до договору про надання юридичних послуг від 03.06.2024 на загальну суму 90 000 грн, копію витягу з реєстру № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 7 від 27.11.2024 до договору про надання юридичних послуг від 03.06.2024 з детальним описом таких робіт (підготовка позовної заяви і клопотання про витребування доказів, та складання адвокатського запиту про витребування доказів) на загальну суму 10 000 грн, який не підписано сторонами, копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів у сумі 90 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції представником ТОВ «ФК «Процент» адвокатом Руденком К. В. надано копію договору про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію довіреності від ТОВ «ФК «Процент», копію акту приймання-передачі наданих послуг № 58 від 06.08.2025 до договору про надання юридичних послуг від 03.06.2024 з детальним описом таких робіт (складання та подання апеляційної скарги) на загальну суму 15 000 грн, копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів у сумі 15 000 грн.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що хоча позовну заяву і апеляційну скаргу, які підготовлено та подано представником позивача - адвокатом Руденком К. В. задоволено частково, однак розміри витрат на правову допомогу 10 000 грн і 15 000 грн відповідно, не відповідають засадам цивільного законодавства щодо розумності та справедливості їх розміру, критерію реальності наданих адвокатських послуг, конкретним обставинам цієї справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Також судом ураховується, що надано копію витягу з реєстру № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 7 від 27.11.2024 до договору про надання юридичних послуг від 03.06.2024 на загальну суму 10 000 грн, який сторонами фактично не підписано. А платіжна інструкція кредитового переказу коштів у сумі 90 000 грн не підтверджує, що в цю суму переказу входять кошти у тому числі і за оплату послуг по цій справі.
Крім того, оскільки часткове задоволення позовної заяви та апеляційної скарги позивача здійснено апеляційним судом з урахуванням норм діючого законодавства, а не з підстав, зазначених позивачем, то апеляційний суд дійшов висновку, що понесені судові витрати за надання професійної правничої допомоги необхідно залишити за позивачем.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» задовольнити частково.
Заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 25 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 17 120 (сімнадцять тисяч сто двадцять) грн заборгованості по процентах за кредитним договором № 9171 від 24 березня 2024 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 2 798 (дві тисячі сімсот дев'яносто вісім) грн 99 коп судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді