Справа № 167/215/25 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч І. І.
Провадження № 22-ц/802/790/25 Доповідач: Матвійчук Л. В.
24 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 30 квітня 2025 року
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 13 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №100276498. Згідно з умовами кредитного договору сума кредиту становить 20 000 грн, строк кредитування - 30 днів (до 12 лютого 2022 року), комісія за надання кредиту - 2 200 грн, яка нараховується за ставкою 11% від суми кредиту одноразово, проценти за користування кредитом - 7 500 грн (1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом), стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом - 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, тип процентної ставки за договором - фіксована. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання ним одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
Позивач зазначав, що ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредит у розмірі 20 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача, реквізити якої він надав товариству при укладенні договору.
Однак, відповідач ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 28 175 грн, з яких: 18 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 7 975 грн - заборгованість за відсотками, 2 200 грн - заборгованість за комісією.
Позивач також вказував, що 16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 16072024, згідно з умовами якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а останнє прийняло належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 16 липня 2024 року до договору факторингу № 16072024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у розмірі 28 175 грн, з яких: 18 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 7 975 грн - заборгованість за відсотками, 2 200 грн - заборгованість за комісією. З моменту отримання права вимоги до відповідача ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій.
Ураховуючи наведене, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит № 100276498 від 13 січня 2022 року у розмірі 28 175 грн, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 30 квітня 2025 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за договором про споживчий кредит № 100276498 від 13 січня 2022 року у розмірі 28 175 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові ТОВ «ФК «ЄАПБ».
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що відповідач ОСОБА_1 договір про споживчий кредит №100276498 від 13 січня 2022 року з ТОВ «Мілоан» в електронному вигляді не укладав та не підписував, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримував. Матеріали справи містять копію кредитного договору, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису. Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Також відсутні будь-які докази, що підтверджують перерахування ТОВ «Мілоан» коштів ОСОБА_1 за кредитним договором, та отримання саме відповідачем вищезазначених коштів. Крім того, в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості за кредитним договором.
Відзиву на апеляційну скаргу позивач не подав.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 24 вересня 2025 року - дата складення повного судового рішення.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що 13 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладений в електронній формі договір про споживчий кредит № 100276498 шляхом його підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором «J33387», який був надісланий на зазначений у договорі його номер мобільного телефону НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 1.1. договору кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (п. 1.1. договору).
Сума (загальний розмір) кредиту становить 20 000 грн (п. 1.2. договору).
Кредит надається строком на 30 днів з 13 січня 2022 року (строк кредитування) (п. 1.3. договору).
Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредиту (дата платежу): 12 лютого 2022 року (п. 1.4. договору).
Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 29 700 грн (п. 1.5. договору).
Комісія за надання кредиту: 2 200 грн, нараховується за ставкою 11,00% від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1).
Проценти за користування кредитом: 7 500 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2. договору).
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Пунктом 2.3. договору передбачено пролонгацію строку кредитування.
Продовження вказаного в п. 1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1.).
Пунктом 2.3.1.2. договору передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користування кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилася до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною у п. 1.6. договору.
У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Відповідно до п. 6.1. договору він укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та доступний, зокрема, через сайт кредитодавця та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно з п. 6.2. договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію кредитодавця про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення кредитодавцю електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається кредитодавцем електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт кредитодавця, мобільний додаток, месенджери або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд кредитодавця направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником кредитодавцем.
Відповідно до п. 6.3. договору, приймаючи пропозицію кредитодавця про укладання цього договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т. ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) кредитодавцем, що розміщені на сайті кредитодавця та є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 6.4. договору укладення кредитодавцем договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. (п.6.5. договору).
Згідно з додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 100276498 від 13 січня 2022 року ОСОБА_1 необхідно було повернути кредит за вказаним договором до 12 лютого 2022 року у розмірі 29 700 грн з яких: 20 000 грн - кредит, 7 500 грн - проценти, 2 200 грн - комісія.
Отже, сторони погодили строк повернення тіла кредиту, відсотків, комісії та їх розміри.
ТОВ «Мілоан» на виконання умов кредитного договору надало відповідачу кредит у розмірі 20 000 грн. Кредитні кошти зараховані на платіжну карту відповідача № НОМЕР_2 , що підтверджується платіжним дорученням 38068677 від 13 січня 2022 року.
Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 28 175 грн, з яких: 18 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 7 975 грн - заборгованість за відсотками, 2 200 грн - заборгованість за комісією. Відповідач на виконання умов кредитного договору погасив лише 2 000 грн тіла кредиту та 2 000 грн процентів по кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості.
16 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 16072024, згідно з умовами якого (пункти 1.1., 1.2.) ТОВ «Мілоан» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 та є невід'ємною частиною договору.
Згідно з актом приймання-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 16072024 від 16 липня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників у кількості 10388.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №16072024 від 16 липня 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 28 175 грн, з яких: 18 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 7 975 грн - заборгованість за відсотками, 2 200 грн заборгованість за комісією.
ТОВ «ФК «ЄАПБ» звертаючись до суду з цим позовом у своїх вимогах зазначало, що відповідач зобов'язання за договором про споживчий кредит №100276498 від 13 січня 2022 року належним чином не виконував, через що утворилася заборгованість у розмірі 28 175 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь товариства.
За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
На підтвердження укладення договору про споживчий кредит №100276498 від 13 січня 2022 року з ТОВ «Мілоан» позивач надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором «J33387», який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.
Отже, підписання відповідачем договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідає вимогам чинного законодавства.
У постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.
Наданий позивачем доказ - електронний договір № 100276498 від 13 січня 2022 року про надання споживчого кредиту у паперовій формі, посвідченій в порядку, передбаченому законом, спростовує доводи сторони відповідача про те, що рішення суду ґрунтується на доказах, які відповідач ставить під сумнів, оскільки позивачем електронний доказ поданий у визначеній законом формі, що не викликає жодних сумнівів у відповідності поданої копії (паперової) оригіналу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються:
- доходи кредитодавця у вигляді процентів;
- комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;
- інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Отже, відповідно до наведених положень вказаного Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням кредиту. Встановлення обов'язку по сплаті комісії за надання кредиту у кредитному договорі відповідає принципу свободи договору. Відповідач уклавши кредитний договір погодився сплатити комісію за надання кредиту.
Аналізуючи умови кредитного договору, колегія суддів дійшла висновку про правомірність дій товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки умовами договору передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів.
Наведене узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Згідно з ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що позивач надав належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника, а також кредитний договір, який містить усі істотні умови договору та був укладений в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи і згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України вважається укладеним в письмовій формі. Урахувавши, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісій та існування у позичальника заборгованості за цим договором, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором про споживчий кредит №100276498 від 13 січня 2022 року у розмірі 28 175 грн, з яких: 18 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 7 975 грн - заборгованість за відсотками, 2 200 грн - заборгованість за комісією, на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ», до якого згідно з умовами договору факторингу № 16072024 від 16 липня 2024 року перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Разом з тим, відповідач не спростував розмір заборгованості за кредитним договором, як і не спростував тієї обставини, що платіжна картка, на яку були перераховані кредитні кошти у розмірі 20 000 грн, відповідно до умов п. 2.1. кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти, який був відкритий ТОВ «Мілоан» в ТОВ Елаєнс, належить не йому, а іншій особі. Відповідач також не подав контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про задоволення позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» є законним та обґрунтованим.
Висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом розгляду суду першої інстанції, яким суд надав належну правову оцінку, а тому не потребують повторної оцінки апеляційним судом.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 30 квітня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя
Судді: