23.09.25
22-ц/812/1340/25
Провадження №22-ц/812/1340/25
Іменем України
23 вересня 2025 року м. Миколаїв
колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Шурмою Є.М.,
за участю: позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №489/2660/25 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту» на рішення, яке постановив Інгульський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Коваленка Ігоря Володимировича у приміщенні цього суду 26 травня 2025 року, повний текст складено того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту (далі - ДП «Моррічсервіс») про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Позов мотивовано тим, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у справі №480/724/18 її апеляційну скаргу задоволено, рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову, а саме - визнано незаконним та скасовано наказ Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків (далі - Інспекція) від 10 квітня 2018 року №148/к «Про звільнення ОСОБА_2 , провідного фахівця Миколаївської регіональної філії з роботи з 10 квітня 2018 року у зв'язку із скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України» та поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків з 10 квітня 2018 року, стягнуто з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 квітня 2018 року по 22 березня 2023 року у розмірі 513770 грн без утримання податків та обов'язкових платежів та 5000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Відповідно до витягу з ЄДРПОУ від 20 липня 2024 року Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків ліквідовано згідно запису від 08 липня 2024 року та правонаступником всіх її прав та обов'язків є Державне підприємство «Сервісний центр морського та річкового транспорту». Тому обов'язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника та виплату стягнутих сум покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної організації є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції. Крім того, на стадії виконання судового рішення Миколаївський районний суд Миколаївської області по справі №480/724/18 ухвалою від 01 серпня 2024 замінив боржника з Інспекції на ДП «Моррічсервіс». На виконання рішення суду 05 лютого 2025 року Шевченківський ВДВС у місті Києві ЦМУ з рахунків ДП «Моррічсервіс» примусово стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 квітня 2018 року по 22 березня 2023 року та моральну шкоду. Після стягнення вказаних сум відповідач так і не розпочав процедуру поновлення позивача на роботі добровільно, тому позивачка неодноразово надсилала відповідні заяви до керівника ДП «Моррічсервіс» щодо свого поновлення на роботі. ДП «Моррічсервіс» було видано наказ №16-ос 07 березня 2025 року про поновлення позивачки на роботі, що відповідач як правонаступник роботодавця мав зробити ще 23 березня 2023 року. Миколаївським районним судом Миколаївської області 14 квітня 2023 року був виданий виконавчий лист, згідно якого Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків необхідно було поновити позивача на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків з 10 квітня 2018 року. Позивачка не подавала виконавчий лист для примусового виконання, так як вона мала надію на добровільне виконання рішення суду. Крім того чинне законодавство не зобов'язує працівника вживати будь-які заходи для свого поновлення на роботі, це є обов'язком роботодавця. У постанові Верховного суду від 17 червня 2020 р. у справі № 521/1892/18 (провадження № 61- 9740св18) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника». Відповідач не видав наказ про поновлення позивачки на роботі негайно після проголошення судового рішення, тому період після проголошення судового рішення - 23 березня 2023 року до дати ознайомлення позивача з наказом та допуску до роботи - 13 березня 2025 року, що є затримкою виконання рішення та вимушеним прогулом позивача. Так як виплата середнього заробітку повинна проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, тому у відповідача як правонаступника виник обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у відповідності до статті 236 КЗпП України. Останніми місяцями роботи позивача перед звільненням були лютий та березень 2018 року, тому саме заробітна плата за вказані місяці враховується при розрахунку середньомісячного заробітку. Відповідно до довідки про доходи позивача від 16 квітня 2018 року № 21, яка міститься в матеріалах цивільної справи №480/724/18, у лютому 2018 року позивачці була нарахована заробітна плата у сумі 10040 грн 20 коп., а у березні 2018 року - 6975 грн 16 коп. Отже середньоденна заробітна плата позивачки становить 415 грн. (10040 грн. + 6975,16 грн.), а вимушеним прогулом є період з 23 березня 2023 року (наступний день після винесення постанови Миколаївським апеляційним судом рішення про поновлення на роботі позивача) до 12 березня 2025 року (до дати ознайомлення позивача з наказом та допуску до роботи 13.03.2025), що становить 515 робочих днів, а відтак - розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача становить 213725 грн. (515 роб. дн. х 415 грн.) без утримання податків та обов'язкових платежів.
Посилаючись на викладене, позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, починаючи з 23 березня 2023 року по 12 березня 2025 року у розмірі 213725 грн без утримання податків та обов'язкових платежів.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача в задоволені позову просив відмовити, посилаючись на те, що 05 лютого 2025 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в примусовому порядку було стягнуто з рахунків ДП «Моррічсервіс» кошти на виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 року. У відповіді на звернення від 20 лютого 2025 року позивачці було повідомлено, що з метою виконання постанови суду ДП «Моррічсервіс» листом від 25 лютого 2025 року № 09-02/1523 направило до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України проект структури та штатного розпису для погодження. Після отримання погодження від Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (лист від 06.03.2025 № 459/08- 1/14-25) наказом від 07 березня 2025 р. № 16-ос скасовано наказ Інспекції від 10 квітня 2018 року № 148/к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_3 на посаді провідного фахівця з 10 квітня 2018 року та допущено її до роботи. На підставі заяви ОСОБА_1 від 13 березня 2025 року ДП «Моррічсервіс» видано наказ від 13 березня 2025 року № 18-ос «Про припинення трудового контракту» та відповідно до цього наказу ОСОБА_1 виплачена компенсація за 166 календарних днів невикористаної щорічної відпустки - 43 659,66 грн. Також ДП «Моррічсервіс» виплатило заробітну плату позивачці за березень 2025 року (1 робочий день) - 380 грн 96 коп. Відповідач звертає увагу суду на те, що позивачка була звільнена з посади 10 квітня 2018 року, до прийняття рішення про реорганізацію Інспекції шляхом приєднання до ДП «Моррічсервіс», а обов'язок щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді було покладено на Інспекцію, оскільки на дату винесення постанови Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 року Інспекція не була припинена, а ДП «Моррічсервіс» лише з 08 липня 2024 року остаточно набуло усіх прав і обов'язків Інспекції і лише 01 серпня 2024 року визначено боржником у виконавчих провадженнях. Отже ДП «Моррічсервіс» вживало всіх можливих заходів для виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 р., а також жодним чином не затягувало виконання згаданої постанови. ДП «Моррічсервіс» не заперечує факт реорганізації Інспекції та передачі прав та обов'язків до ДП «Моррічсервіс». Водночас відповідач наголошував, що на момент прийняття рішення Миколаївським апеляційним судом від 22 березня 2023 року ДП «Моррічсервіс» не було стороною у справі № 480/724/18, не було повідомлено про наявність судового провадження, в межах якого приймалося рішення про поновлення позивача; не отримувало копії рішення суду або відповідного виконавчого документа на адресу ДП «Моррічсервіс» у передбачений законом спосіб; не мало можливості вжити заходів для добровільного та своєчасного виконання рішення, оскільки не було обізнане про його існування. За такого відповідач вважав, що у даному випадку прослідковується корисний мотив та бажання позивачки щодо стягнення якомога більше державних коштів, а відповідно до правових висновків Верховного Суду, зокрема у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 при розгляді питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суд має встановити наявність вини роботодавця, його ухилення від виконання обов'язку та період затримки, що має значення для розрахунку. Враховуючи, що затримка передбачає бездіяльність або зволікання без поважних причин, а ДП «Моррічсервіс» діяло добросовісно і оперативно після отримання інформації про судову справу підстав для застосування стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови не існує.
Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2025 року позовні вимоги задоволені.
Стягнуто з ДП «Моррічсервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період із 23 березня 2023 р. по 12 березня 2025 р. в розмірі 213725 грн без утримання податків та обов'язкових платежів та на користь держави судовий збір в розмірі 2137 грн 25 коп.
Рішення суд мотивував тим, що підставою поновлення позивачки на роботі є постанова Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, відповідно до якої виконати вказаний обов'язок мав відповідач - Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, яка наказом від 26 квітня 2022 року № 113 «Про реорганізацію Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків» Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України була припинена шляхом приєднання до ДП «Моррічсервіс». Відповідне рішення було внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 квітня 2022 року, номер запису 1000711270030002802. 08 липня 2024 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про припинення юридичної особи - Інспекції (номер запису 1000711120043002802). Видання наказу про поновлення позивача на роботі було здійснено ДП «Моррічсервіс», яке є правонаступником Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, лише 13 березня 2025 року, з цієї дати відповідач здійснив фактичний доступ позивачки до роботи.
Суд вважав, що не має значення, коли саме позивачка звернулася до відповідача із заявою про поновлення її на роботі, а також не має значення, чи звертала позивачка виконавчий лист про її поновлення на роботі до примусового виконання, до того ж стягнення з відповідача середнього заробітку за вимушений прогул та моральної шкоди відбувалося в примусовому порядку.
Також суд не прийняв доводи відповідача про його необізнаність про судовий спір та не передання йому Інспекцією переліку судових справ, оскільки відповідач є правонаступником всіх прав та обов'язків Інспекції, тому дійшов висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 23 березня 2023 року по 12 березня 2025 року.
Щодо розрахунку середнього заробітку за період затримки виконання рішення, суд першої інстанції виходив з обставин, встановлених постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 року про те, що останніми місяцями роботи ОСОБА_1 перед звільненням були лютий та березень 2018 року, а відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , наданої відповідачем (Інспекцією), від 16.04.2018 № 21 у лютому 2018 року їй нарахована заробітна плата у сумі 10040,20 грн, а у березні 2018 року - 6975,16 грн. Тому суд виходив з того, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 415,00 грн. (10040 грн. + 6975,16 грн.) : 41 роб. день за лютий та березень. Оскільки період невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі становить 515 робочих днів, то розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 213725,00 грн. (515 х 415,00), без утримання податків та обов'язкових платежів.
Щодо строку звернення позивача до суду за захистом порушеного права, суд першої інстанції вважав, що такий строк не пропущений з огляду на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 19 червня 2024 року у справі № 205/1543/23 (провадження №61-2329 св 24) про те, що невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після видачі роботодавцем зазначеного наказу незалежно від тривалості затримки його видачі. Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день поновлення його на роботі.».
В апеляційній скарзі ДП «Моррічсервіс» вказує, що рішення суду є необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати й ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ДП «Моррічсервіс» не заперечує факт реорганізації Інспекції та передачі прав та обов'язків до ДП «Моррічсервіс», разом з тим на момент прийняття рішення Миколаївським апеляційним судом від 22 березня 2023 року ДП «Моррічсервіс» не було стороною у справі № 480/724/18, не було залучено до судового процесу; не було повідомлено про наявність судового провадження, не отримувало копії рішення суду або відповідного виконавчого документа на адресу ДП «Моррічсервіс» у передбачений законом спосіб; не мало можливості вжити заходів для добровільного та своєчасного виконання рішення, оскільки не було обізнане про його існування. Лише після надходження у липні 2024 року заяви про заміну сторони виконавчого провадження ДП «Моррічсервіс» фактично дізналося про рішення суду, ухвалене у березні 2023 року. На думку відповідача, сам по собі наказ про реорганізацію не є підставою для висновку про обізнаність правонаступника про конкретне судове рішення, а факт видання наказу про реорганізацію не є правовою підставою для покладення на правонаступника обов'язку з виконання судового рішення, якщо відсутні докази його обізнаності про таке рішення. Крім того, судом не враховано і бездіяльність позивачки, яка з моменту ухвалення рішення у березні 2023 року ніяк не повідомляла правонаступника про винесене щодо неї рішення. На думку відповідача, наведене спростовує висновок суду про наявність вини у діях або бездіяльності ДП «Моррічсервіс» Щодо обчислення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100), що призвело до неправильного визначення розміру стягнення середнього заробітку на користь позивача. Так суд, обчислюючи суму середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду, використав показники заробітної плати позивача за лютий і березень 2018 року, тобто за період, що передував її первісному звільненню 10 квітня 2018 року. Такий підхід є юридично помилковим і суперечить прямій нормі Порядку № 100, яким визначено, що середня заробітна плата обчислюється за останні два календарні місяці фактичної роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. У цій справі подією, з якою пов'язане нарахування, є завершення затримки виконання судового рішення, тобто фактичне поновлення позивача на роботі, що відбулося 07 березня 2025 р., і її повторне звільнення - 13 березня 2025 року. До цього в лютому 2025 р. позивач перебувала в офіційних трудових відносинах із відповідачем. Таким чином, період, що має враховуватися для обчислення середньої заробітної плати - це лютий та березень 2025 року.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним положенням закону.
Як убачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у справі 480/724/18 задоволено позов ОСОБА_1 : визнано незаконним та скасовано наказ Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 10 квітня 2018 року Мо148/к «Про звільнення ОСОБА_3 , провідного фахівця Миколаївської регіональної філії з роботи з 10 квітня 2018 року у зв'язку із скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України», поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків з 10 квітня 2018 року. Стягнуто з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 квітня 2018 року по 22 березня 2023 року у розмірі 513770,00 грн. без утримання податків та обов'язкових платежів та 5000,00 в рахунок відшкодування моральної шкоди, допущено негайне виконання постанови суду у частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць (а.с. 8-15).
26 квітня 2022 року наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України № 113 «Про реорганізацію Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків» як органом управління вирішено припинити юридичну особу - Інспекцію, шляхом приєднання до Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту».
Це рішення було внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 квітня 2022 року, номер запису 1000711270030002802 (а.с. 16-17).
08 липня 2024 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про припинення юридичної особи - Інспекції (номер запису 1000711120043002802), правонаступником припиненої юридичної особи вказано ДП «Моррічсервіс» (а.с. 20-21).
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 01 серпня 2024 року у справі № 480/724/18 здійснено заміну боржника у виконавчому листі від 14.04.2023 у справі № 480/724/18 з боржника Інспекції на його правонаступника - ДП «Моррічсервіс» (а.с. 14-15).
05 лютого 2025 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в примусовому порядку було стягнуто з рахунків ДП «Моррічсервіс» на користь ОСОБА_1 кошти на виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 року.
20 лютого 2025 року позивачка звернулася із заявою до ДП «Моррічсервіс» про виконання постанови апеляційного суду в частині поновлення її на роботі (а.с. 22-23).
Наказом ДП «Моррічсервіс» від 07т березня 2025 року № 16-ос «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 )» на виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у справі 480/724/18 в частині поновлення на роботі скасовано наказ Інспекції від 10 квітня 2018 року № 148/к «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_3 на посаді провідного фахівця з 10 квітня 2018 року та допущено до роботи (а.с. 32).
На підставі заяви ОСОБА_1 від 13 березня 2025 року ДП «Моррічсервіс» видано наказ від 13 березня 2025 року № 18-ос «Про припинення трудового контракту». Відповідно до зазначеного наказу ОСОБА_1 виплачена компенсація за 166 календарних днів невикористаної щорічної відпустки - 43659,66 грн. Також, ДП «Моррічсервіс» була виплачена заробітна плата за березень 2025 року (1 робочий день) - 380,96 грн. (а.с 33).
Позивачка вважає, що оскільки рішення апеляційного суду від 22 березня 2023 року в частині її поновлення на роботі підлягало негайному виконанню, але фактичне її поновлення відповідач здійснив лише 13 березня 2025 року, тому за період з 23 березня 2023 року (день поновлення рішенням суду на роботі) по 13 березня 2025 року (день видання наказу про поновлення на роботі) є затримкою виконання судового рішення та її вимушеним прогулом, за весь період якого відповідач зобов'язаний виплати їй середній заробіток.
Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позову.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з таких міркувань.
Отже предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною другою статті 129 Конституції України обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України).
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22).
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 14 ЦПК України).
Згідно зі статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
У статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Зазначена правова позиція сформульована у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, у постанові Верховного Суду від 21березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц, від 21 червня 2023 у справі № 461/7423/21.
Сталою судова практика в застосуванні статті 236 КЗпП України є і в інших, справах, перегляд яких здійснював Верховний Суд.
Так, в постанові від 13 листопада 2024 у справі № 362/3769/23 Верховний Суд вказав, що: «Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 511/1284/19 (провадження № 61-6184св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22), від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) та багатьох інших).
Тобто законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права, також Конституцією України, статтею 18 ЦПК України. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися (див.: постанову Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц).
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника».
Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19 (провадження № 61-4490св21).
Отже, законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України, законодавець виходив з того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: 1) чи мала місце затримка виконання такого рішення, 2) у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, 3) та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.».
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається, суд установив, що підставою поновлення позивачки на роботі є постанова Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у справі 480/724/18, відповідно до якої виконати вказаний обов'язок мав відповідач - Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків.
Виконавчі листи на виконання вказаного судового рішення були видані Миколаївським районним судом Миколаївської області 14 квітня 2023 року (а.с. 34).
До ухвалення остаточного судового рішення у справі 480/724/18 наказом від 26 квітня 2022 року № 113 «Про реорганізацію Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків» Державної служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України було припинено юридичну особу - Інспекцію шляхом приєднання до ДП «Моррічсервіс», про що було внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 квітня 2022 року, номер запису 1000711270030002802.
08 липня 2024 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відомості про припинення юридичної особи - Інспекції (номер запису 1000711120043002802).
Наказ про поновлення позивачки на роботі виданий ДП «Моррічсервіс», яке є правонаступником Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, лише 13 березня 2025 року, з цієї дати відповідач здійснив фактичний доступ позивачки до роботи та цього дня позивачка звільнилася з роботи за угодою сторін.
За такого суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що негайне виконання судового рішення про поновлення позивачки на роботі не було здійснено ні Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків, яка на дату прийняття постанови апеляційного суду перебувала на стадії припинення, ні ДП «Моррічсервіс», яке є правонаступником всіх прав та обов'язків Інспекції, яке не могло не знати про реорганізацію Інспекції, фактичне припинення якої відбулося 08 липня 2024 року, та видало наказ про поновлення позивача на роботі лише 13 березня 2025 року.
При цьому немає значення, коли саме позивачка звернулася саме до відповідача із заявою про поновлення її на роботі, а також не має значення, чи звертала позивачка виконавчий лист про її поновлення на роботі до примусового виконання, оскільки роботодавець, у цьому випадку - Інспекція, а після її припинення її правонаступник - ДП «Моррічсервіс» повинен був негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника ОСОБА_1 .
Такий висновок суду першої інстанції, який підставно відхилив аргумент відповідача про відсутність вини у невиконанні рішення суду, узгоджується з наведеними норами права, що регулюють спірні правовідносини, та сталою судовою практикою Верховного Суду.
За такого хибними є доводи апеляційної скарги про відсутність вини ДП «Моррічсервіс» у тривалому невиконанні рішення суду про поновлення позивачки на роботі, тому що не мають правового значення посилання відповідача на необізнаність про судове рішення, ухвалене на користь ОСОБА_1 з урахуванням того, що відповідач прийняв на себе як правонаступник усі обов'язки Інспекції, а тривалість процесу реорганізації двох юридичних осіб, імовірне неналежне виконання працівниками юридичної особи не можуть покладати на працівника, права якого поновлені судовим рішенням, негативні наслідки.
За такого суд правильно вважав доведеною вимогу позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 22 березня 2023 року (день ухвалення постанови апеляційним судом про поновлення ОСОБА_1 на роботі) по 12 березня 2025 року (день видання наказу про поновлення позивачки на роботі та її допуск до роботи), оскільки 13 березня 2025 є єдиним та останнім днем роботи позивача.
Щодо розрахунку судом першої інстанції середнього заробітку за період затримки виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За такого середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі має вираховуватися із заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю її незаконного звільнення, а не після її поновлення, як вважає відповідач, на що посилається також в апеляційній скарзі. Тому колегія суддів такі аргументи відхиляє як такі, що суперечать приписам нормативно-правового акту та встановленим обставинам справи.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі провів розрахунок середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення позивачки на роботі наступним чином.
Як встановлено у постанові Миколаївського апеляційного суду від 22 березня 2023 року у справі 480/724/18, останніми місяцями роботи ОСОБА_1 перед звільненням були лютий та березень 2018 року.
Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , наданої відповідачем (Інспекцією) від 16 квітня 2018 року № 21 у лютому 2018 року їй нарахована заробітна плата у сумі 10040,20 грн, а у березні 2018 року - 6975,16 грн.
Таким чином середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 415,00 грн. (10040 грн. + 6975,16 грн.) : 41 роб. день за лютий та березень.
Період невиконання рішення про поновлення позивача на роботі з 23 березня 2023 року (наступний день після винесення постанови апеляційним судом) по 12 березня 2025 року (до дати фактичного поновлення позивача на роботі) становить 515 робочих днів.
Відтак розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, становить 213725,00 грн. (515 х 415,00).
Щодо строку звернення позивачки до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції закону, що діяла на день звернення з позовом, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18) зазначено, що: «середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
У постанові від 19 червня 2024 року у справі № 205/1543/23 (провадження №61-2329 св 24) Верховний Суд вказав, що: «Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України.
У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після видачі роботодавцем зазначеного наказу незалежно від тривалості затримки його видачі.
Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день поновлення його на роботі.».
Матеріалами справи підтверджується, що наказ про поновлення позивача на роботі видано 13 березня 2025 року, а до суду вона звернулася 10 квітня 2025 року, тобто з дотримання встановленого законом тримісячного строку для звернення до суду за захистом трудового права.
Враховуючи викладене доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки при ухваленні рішення суд повно та всебічно встановив обставини справи на підставі наявних у справі та проаналізованих відповідно до статті 89 ЦПК України доказів, надав їм належну правову оцінку, визначившись із характером спірних правовідносин, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та дотримався вимог процесуального закону, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування в силу статті 375 ЦПК України.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги, залишення без змін рішення суду, яким позов задоволений, та на положення статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судом апеляційної інстанції судових витрат, які у цій справі покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту» залишити без задоволення, рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 24 вересня 2025 року