Справа № 127/28950/25
Провадження №11-сс/801/785/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
24 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2025, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави, в кримінальному провадженні № 12025020050000576, внесеного до ЄРДР 13.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області віл 15.09.2025 до підозрюваного ОСОБА_8 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб, із визначеним розміром застави у сумі 242 240 грн, у кримінальному провадженні № 12025020050000576, внесеного до ЄРДР 13.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Слідчий суддя своє рішення аргументує тим, що ризики передбачені ст. 177 КПК України продовжують існувати, та жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім та доцільним у даному випадку.
Так, не погодившись із даною ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області віл 15.09.2025, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави у сумі 60 560 грн.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2025 є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки при визначенні розміру застави слідчий суддя допустив істотні порушення норм кримінального процесуального закону та не врахував фактичних обставин кримінального провадження.
Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 182, ч. 3 ст. 183 КПК України, визначаючи розмір застави, суд зобов'язаний враховувати майновий та сімейний стан підозрюваного, а також інші обставини, що мають істотне значення. Проте у даному випадку слідчий суддя безпідставно визначив заставу у розмірі 242 240 грн, яка є непосильною для підозрюваного та його родини, оскільки щорічний дохід становить близько 20 000 грн, підозрюваний має на утриманні матір похилого віку, цивільну дружину та малолітніх дітей. Визначений розмір застави фактично позбавляє підозрюваного можливості реалізувати право на звільнення з-під варти, перетворюючи заставу на каральний захід.
Апелянт звертає увагу, що практика Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Гафа проти Мальти», «Мангурас проти Іспанії», «Істомін проти України») послідовно вимагає, щоб застава встановлювалася у розмірі, співмірному з майновим станом особи та реально доступному для внесення. Натомість національний суд, визначивши заставу у надмірному розмірі, не надав жодних переконливих мотивів, які б виправдовували такий підхід, чим порушив вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, визначений слідчим суддею максимальний розмір застави суперечить завданням запобіжного заходу, оскільки застава покликана забезпечувати належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а не бути покаранням чи позбавляти особу можливості її внести.
Таким чином, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що при визначенні розміру застави не було враховано індивідуальних особливостей особи підозрюваного, його майнового та сімейного стану, а також практики ЄСПЛ, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Колегія суддів, вислухавши думку захисника ОСОБА_7 та підозрюваного ОСОБА_8 , які просили апеляційну скаргу задовільнити, скасувати ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області віл 15.09.2025 та постановити нову, у якій обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, проте визначити меншу суму застави, позицію прокурора, який заперечував щодо задоволення вказаної апеляційної скарги, прийшла до висновку, що в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , слід відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2025 відповідає.
Оскільки кожна кримінальна справа має унікальні фактичні обставини, суд не має права діяти за шаблоном чи формально, а зобов'язаний ухвалювати рішення, які є персоніфікованими, із врахуванням індивідуальних особливостей справи, конкретного обвинуваченого та специфіки доводів сторін у межах відповідного провадження.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів судової справи було встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи обізнаним про те, що на території України введено воєнний стан (відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дію якого неодноразово продовжено відповідно до Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»), в період часу з 15 години 50 хвилин по 16 годину 00 хвилин, 13.09.2025, перебуваючи на території Вінницького рибного господарства у с. Якушинці, Вінницького району, Вінницької області, поблизу водойми (49°13'43.4"N 28°22'21.5"E) зустрів ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перебував поблизу вищевказаної водойми та займався рибальством, після чого, між ними виникла словесна суперечка, за результатами якої, на ґрунті вказаного конфлікту, у ОСОБА_8 виник злочинний, корисливий умисел на відкрите заволодіння особистим майном ОСОБА_9 .
Так, розпочавши реалізацію свого злочинного корисливого умислу, направленого на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), ОСОБА_8 наблизився, до інвалідного електричного візка та усвідомлюючи суспільну небезпеку та караність своїх дій, з корисливих спонукань, діючи умисно та відкрито, в умовах воєнного стану, сів за кермо вказаного інвалідного електричного візка, марки «EL-GO» моделі «CTM HS - 570» який знаходився поряд із ОСОБА_9 , та привівши у дію двигун почав рухатися у невідомому напрямку.
Більше того, всіма вищевказаними протиправними діями, ОСОБА_8 довів свій злочинний намір до кінця, відкрито заволодівши майном потерпілого ОСОБА_9 , після чого залишив місце вчинення ним кримінального правопорушення, отримавши реальну можливість розпорядитись викраденим майном на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_8 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану.
14.09.2025 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Вінниця, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, місце проживання: АДРЕСА_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Вина підозрюваного ОСОБА_8 доводиться наступними зібраними доказами, які перебувають в кримінальному провадженні, зокрема: протоколом обшуку від 22.06.2025; протоколами огляду відеозапису з інтернет додатку «Телеграм», а саме каналу «Труха»; протоколами допитів свідків, а також іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_8 , відповідно до ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду; 2) незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 3) вчинити інше кримінальне правопорушення.
На даний час в органу досудового розслідування наявні підстави у застосуванні стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики, визначені ст. 177 КПК України, які вказують на те, що застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить його належну процесуальну поведінку та надасть можливість уникнути підозрюваному кримінальної відповідальності, шляхом переховування від органу досудового розслідування та суду.
При оцінці обставин, передбачених ст. 178 КПК України, досудове слідство приймає до уваги, що:
?наявні докази вчинення підозрюваним ОСОБА_8 тяжкого кримінального правопорушення, є вагомими та допустимими, отриманими у встановленому КПК України порядку;
?у разі визнання винуватим, ОСОБА_8 загрожує покарання за тяжкий злочин вчинений в умовах воєнного стану у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років;
?раніше ОСОБА_8 притягувався до кримінальної відповідальності.
Без застосування найсуворішого запобіжного заходу ОСОБА_8 може:
- переховуватись від органів досудового розслідування та суду;
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
А тому, колегія суддів прийшла до висновку, що слідчий суддя Вінницького міського суду вірно обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суд також враховує, що у даному кримінальному провадженні наявний потерпілий та свідки, показання яких мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи та прийняття законного рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризику незаконного впливу на свідків, потерпілих чи інших учасників кримінального провадження.
При цьому положення ст. 23 КПК України закріплюють принцип безпосередності дослідження доказів у суді, згідно з яким показання свідків повинні бути отримані судом у відкритому судовому засіданні.
Саме тому збереження їхньої процесуальної незалежності та вільного волевиявлення під час допиту є необхідною гарантією дотримання прав сторін та засад справедливого судового розгляду.
З огляду на процесуальний статус зазначених осіб та тяжкість інкримінованого підозрюваному злочину, суд вважає обґрунтованим існування ризику незаконного впливу на свідків, який має бути врахований при визначенні запобіжного заходу та умов його застосування.
Суд апеляційної інстанції також бере до уваги, що ОСОБА_8 є особою яка раніше притягувалась до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 185 КК України. Так, ОСОБА_8 засуджено вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 06.11.2017, до покарання у виді штрафу в розмірі 70 (сімдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1 190 грн., справа № 127/21347/17
Окрім того, на даний час Вінницьким міським судом Вінницької області здійснюється судовий розгляд обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12023020010001782 від 28.11.2023 за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, справа № 127/20786/24.
Слідчий суддя першої інстанції вірно зазначив, що застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу не може запобігти вищевказаним ризикам, оскільки:
1) особисте зобов'язання, є недостатньо суворим запобіжним заходом, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та міру можливого покарання, особу підозрюваного, його репутацію та соціальні зв'язки;
2) особиста порука, оскільки в підозрюваного відсутні поручителі, які заслуговують на довіру та зможуть доставити останнього до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу;
3) застава, оскільки в разі сплати застави він зможе продовжити злочинну діяльність чи переховуватися від слідства та суду, а також те, що на підставі того, що відповідно пункту 1, частини 4, статті 183 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
4) домашній арешт, оскільки в силу суворості міри покарання підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, внаслідок чого ймовірно можливо покине місце проживання.
Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_8 перебуваючи на території Вінницького рибного господарства, відкрито заволодів інвалідним електричним візком потерпілого ОСОБА_9 , 1951 року народження. Вчинення злочину відносно особи похилого віку, яка є фізично вразливою, із використанням обставин воєнного стану як об'єктивного фону, характеризує дії підозрюваного як особливо зухвалі та такі, що посягають на основоположні права і свободи потерпілого.
Тобто, ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України - грабіж, вчинений в умовах воєнного стану, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
Санкція зазначеної статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявний ризик того, що, усвідомлюючи суворість можливого покарання, підозрюваний може умисно ухилятися від органів досудового розслідування та суду.
Суворість санкції є одним із чинників, що обґрунтовує побоювання ухилення, і повинна оцінюватися судом у сукупності з іншими обставинами справи.
Водночас саме те, що злочин віднесений до категорії тяжких, вимагає від суду пошуку балансу між інтересами правосуддя та правами людини: з одного боку - врахування високих ризиків, притаманних такій категорії злочинів, а з іншого - обов'язку забезпечити пропорційність запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці визнає, що ризик втечі особи є допустимою та достатньою підставою для обрання тримання під вартою відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У цьому контексті визначення застави як альтернативного заходу дозволяє досягти належної рівноваги, оскільки гарантує виконання підозрюваним процесуальних обов'язків і водночас не створює надмірного втручання у його право на свободу.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні грошових коштів у дохід держави з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Застава виступає майновою гарантією належної процесуальної поведінки особи та альтернативою триманню під вартою у випадках, коли її застосування є достатнім для запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України.
У даному кримінальному провадженні слідчий суддя, обираючи щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, одночасно визначив розмір застави, що відповідає вимогам закону та є альтернативним заходом, який може бути застосований у разі її внесення. Таким чином, твердження захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував найсуворіший запобіжний захід, є необґрунтованими, оскільки законодавець прямо передбачає можливість поєднання тримання під вартою та застави як альтернативного механізму.
Більше того, при визначенні розміру застави суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги всі обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме:
?вагомість наявних доказів щодо вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України;
?обставини вчинення злочину - відкрите заволодіння майном потерпілого, особою похилого віку, в умовах воєнного стану;
?тяжкість покарання, яке може бути призначене у разі визнання його винуватим, - від 7 до 10 років позбавлення волі;
?репутацію підозрюваного, його вік та стан здоров'я, що свідчить про усвідомлення ним протиправності своїх дій;
?наявність постійного місця проживання, роботи та цивільного шлюбу, що підтверджує соціальні зв'язки та водночас не усуває ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що визначений розмір застави у сумі 242 240 грн відповідає принципу співмірності, є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та не є таким, що фактично позбавляє його можливості реалізувати право на внесення застави.
З даним висновком погоджується і колегія суддів, що визначений судом розмір застави відповідає характеру інкримінованого діяння, особі підозрюваного, його соціальним зв'язкам та іншим обставинам, що мають значення для кримінального провадження.
Отже, суд першої інстанції діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість ухвали.
Практика Європейського суду з прав людини, підтверджує те, що сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути єдиною та достатньою підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу - тримання під вартою.
А тому, Європейський суд з прав людини зобов'язує національні суди кожного разу оцінювати не лише тяжкість інкримінованого злочину, а й індивідуальні обставини конкретної особи, перевіряти пропорційність обмеження свободи та розглядати можливість застосування застави або інших більш м'яких заходів, які у достатній мірі забезпечать процесуальну поведінку підозрюваного.
У даному випадку слідчий суддя, обираючи запобіжний захід щодо підозрюваного ОСОБА_8 , дотримався зазначених стандартів, оскільки, з одного боку, врахував тяжкість інкримінованого діяння та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а з іншого - визначив альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, що забезпечує дотримання принципу пропорційності.
Таким чином, суд першої інстанції фактично знайшов ту «золоту середину», яка дозволяє одночасно гарантувати інтереси правосуддя та не допустити надмірного обмеження прав підозрюваного, що цілком відповідає стандартам, закріпленим у практиці ЄСПЛ.
Отже, беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та одночасно визначаючи розмір застави як альтернативного заходу, діяв у межах наданих повноважень і відповідно до вимог національного законодавства та стандартів ЄСПЛ, забезпечивши належний баланс між інтересами правосуддя і правами підозрюваного, а тому підстав для скасування ухвали немає, у зв'язку з чим її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_10 , залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12025020050000576, внесеного до ЄРДР 13.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4