Справа № 127/28713/25
Провадження №11-сс/801/773/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
23 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора
у режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.09.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 62025240040003487, внесеного до ЄРДР 01.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області віл 12.09.2025 до підозрюваного ОСОБА_8 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб із визначеним розміром застави у сумі 60 560,00 грн, у кримінальному провадженні № 62025240040003487, внесеного до ЄРДР 01.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Своє рішення слідчий суддя мотивує тим, що наведені слідчим у клопотанні факти знайшли своє підтвердження у зібраних доказах. Сукупність цих даних свідчить про обґрунтованість підозри та існування ризиків, передбачених законом. За таких обставин застосування більш м'якого запобіжного заходу не відповідало б тяжкості інкримінованого злочину та суперечило б завданню кримінального провадження щодо забезпечення дієвості процесу.
Так, не погодившись із даною ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області віл 12.09.2025, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 менш суворий запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що взяття під варту є виключним та найбільш суворим запобіжним заходом, який може застосовуватися лише тоді, коли менш суворі заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного. У даному випадку, на його переконання, існують усі підстави для обрання більш м'якого запобіжного заходу - особистого зобов'язання або домашнього арешту.
Апелянт наголошує, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які послався слідчий у клопотанні, належними та допустимими доказами не підтверджені. ОСОБА_8 після залишення військової частини самостійно з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що свідчить про відсутність наміру ухилятися від органів слідства чи суду. Він проходить військову службу за контрактом, визнає протиправність своїх дій і має намір продовжувати службу у Збройних Силах України.
Також вказує, що підозрюваний раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, наміру уникати судового розгляду не має і цілком виключає таку поведінку. Крім того, він має постійне місце проживання, де мешкає з матір'ю, сестрою, братом та дружиною, з якою перебуває у фактичних шлюбних стосунках, а також утримує двох малолітніх дітей 2022 та 2023 років народження. Особливі сімейні обставини підтверджуються й тим, що його батько, ОСОБА_9 , проходячи службу в лавах ЗСУ, рахується безвісти зниклим.
Усе це, на думку апелянта, свідчить про відсутність реальних ризиків, визначених ст. 177 КПК України, і доводить, що застосування тримання під вартою є надмірним заходом, тоді як належну процесуальну поведінку підозрюваного можна забезпечити шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку захисника ОСОБА_7 , та підозрюваного ОСОБА_8 , які просили апеляційну скаргу задовільнити, скасувати ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.09.2025, позицію прокурора, який заперечував щодо задоволення вказаної апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 слід залишити без задоволення з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 12.09.2025 відповідає.
Оскільки кожна кримінальна справа має унікальні фактичні обставини, суд не має права діяти за шаблоном чи формально, а зобов'язаний ухвалювати рішення, які є персоніфікованими, із врахуванням індивідуальних особливостей справи, конкретного обвинуваченого та специфіки доводів сторін у межах відповідного провадження.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів судової справи було встановлено таке, що 30.04.2024 між ОСОБА_8 та військовою частиною НОМЕР_1 , укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.04.2024 № 123 солдата ОСОБА_8 призначено на посаду курсанта військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», останній вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом в умовах воєнного стану, у військовому званні «солдат».
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 03.11.2024 солдата ОСОБА_8 призначено на посаду стрільця номера обслуги військової частини НОМЕР_2 та зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно вимог п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
17.03.2014 Указом В.о. Президента України №303/2014 «Про часткову мобілізацію» на території України оголошено часткову мобілізацію та після його затвердження 17.03.2014 Верховною Радою України цей Указ набрав чинності, у зв'язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розпочався особливий період.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, згідно з п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжений та триває по даний час.
Солдат ОСОБА_8 будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, окрім іншого, зобов'язаний свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно й чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, удосконалювати свою виучку та майстерність, знати та виконувати свої обов'язки й додержуватись вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, завжди пам'ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України в цілому, точно та вчасно виконувати покладені на нього обов'язки та поставлені йому завдання, додержуватись військової дисципліни, не допускати негідних учинків, виконувати розпорядок дня військової частини, точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), а також у разі потреби відлучитись питати дозволу у командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Згідно до ст. ст. 3-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, окрім іншого, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватись Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 48 від 16.02.2025, солдат військової служби за контрактом ОСОБА_8 , вважається таким, що прибув до військової частини НОМЕР_3 та облікований, як тимчасово прикомандирований військовослужбовець, на підставі бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 11.05.2024 № 7038 та розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 08.05.2024 № 6837.
Відповідно до ст. 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказом командира військової частини НОМЕР_3 встановлено розпорядок дня військової частини, в якому визначено, що о 09 год. 00 хв. проводиться шикування особового складу та о 18 год. 00. хв. завершується робочий день.
Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України військовослужбовець військової служби за контрактом солдат ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, 20.02.2025 у військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_8 виник злочинний умисел тимчасово ухилитися від проходження військової служби, в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_8 в порушення вищевказаних нормативно - правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, 20.02.2025 самовільно залишив розташування базового табору підрозділу військової частини НОМЕР_3 , що дислокується у АДРЕСА_1 та ухилявся від проходження військової служби до 07.09.2025 коли прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим фактично припинив вчинення ним кримінального правопорушення.
За час відсутності у розташуванні базового табору підрозділу військової частини НОМЕР_3 , що дислокується у АДРЕСА_1 , солдат ОСОБА_8 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про самовільне залишення військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
11 вересня 2025 року о 10 год. 40 хв. ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 615 КПК України.
11 вересня 2025 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у самовільному залишенні військової частини, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причини, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.
Підозра ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України обґрунтовується наступними доказами: витягу з ЄДРД за №62025240040003487 від 01.08.2025; повідомлення про кримінальне правопорушення; акту службового розслідування; протоколів допитів свідків; протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 11.09.2025; повідомлення про підозру від 11.09.2025, інших матеріалів кримінального провадження у їх сукупності.
На даний час в органу досудового розслідування наявні підстави у застосуванні стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики, визначені ст. 177 КПК України, які вказують на те, що застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить його належну процесуальну поведінку та надасть можливість уникнути підозрюваному кримінальної відповідальності, шляхом переховування від органу досудового розслідування та суду.
При оцінці обставин, передбачених ст. 178 КПК України, досудове слідство приймає до уваги, що:
?наявні докази вчинення підозрюваним ОСОБА_8 тяжкого кримінального правопорушення, є вагомими та допустимими, отриманими у встановленому КПК України порядку;
?у разі визнання винуватим, ОСОБА_8 загрожує покарання за тяжкий злочин вчинений в умовах воєнного стану у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років;
?раніше ОСОБА_8 не притягувався до кримінальної відповідальності.
Без застосування найсуворішого запобіжного заходу ОСОБА_8 може:
- переховуватись від органів досудового розслідування та суду;
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
А тому, колегія суддів прийшла до висновку, що слідчий суддя Вінницького міського суду вірно обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суд також враховує, що у даному кримінальному провадженні наявні свідки, показання яких мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи та прийняття законного рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризику незаконного впливу на свідків, потерпілих чи інших учасників кримінального провадження.
При цьому положення ст. 23 КПК України закріплюють принцип безпосередності дослідження доказів у суді, згідно з яким показання свідків повинні бути отримані судом у відкритому судовому засіданні.
Саме тому збереження їхньої процесуальної незалежності та вільного волевиявлення під час допиту є необхідною гарантією дотримання прав сторін та засад справедливого судового розгляду.
З огляду на процесуальний статус зазначених осіб та тяжкість інкримінованого підозрюваному злочину, суд вважає обґрунтованим існування ризику незаконного впливу на свідків, який має бути врахований при визначенні запобіжного заходу та умов його застосування.
Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
Санкція зазначеної статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявний ризик того, що, усвідомлюючи суворість можливого покарання, підозрюваний може умисно ухилятися від органів досудового розслідування та суду.
Суворість санкції є одним із чинників, що обґрунтовує побоювання ухилення, і повинна оцінюватися судом у сукупності з іншими обставинами справи.
Водночас саме те, що злочин віднесений до категорії тяжких, вимагає від суду пошуку балансу між інтересами правосуддя та правами людини: з одного боку - врахування високих ризиків, притаманних такій категорії злочинів, а з іншого - обов'язку забезпечити пропорційність запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці визнає, що ризик втечі особи є допустимою та достатньою підставою для обрання тримання під вартою відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У цьому контексті визначення застави як альтернативного заходу дозволяє досягти належної рівноваги, оскільки гарантує виконання підозрюваним процесуальних обов'язків і водночас не створює надмірного втручання у його право на свободу.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні грошових коштів у дохід держави з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Застава виступає майновою гарантією належної процесуальної поведінки особи та альтернативою триманню під вартою у випадках, коли її застосування є достатнім для запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України.
У даному кримінальному провадженні слідчий суддя, обираючи щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, одночасно визначив розмір застави, що відповідає вимогам закону та є альтернативним заходом, який може бути застосований у разі її внесення. Таким чином, твердження захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував найсуворіший запобіжний захід, є необґрунтованими, оскільки законодавець прямо передбачає можливість поєднання тримання під вартою та застави як альтернативного механізму.
Більше того, при обранні розміру застави суд першої інстанції вірно взяв до уваги наступні обставини.
Підозрюваний ОСОБА_8 проходить військову службу за контрактом, що свідчить про його готовність виконувати громадянський та конституційний обов'язок щодо захисту держави. Він визнає протиправність своїх дій, що підтверджує наявність у нього критичного ставлення до власної поведінки, та заявляє про намір надалі продовжувати службу у Збройних Силах України.
Матеріали провадження не містять даних про те, що підозрюваний раніше притягувався до кримінальної відповідальності. Наявні відомості вказують на його законослухняну поведінку в минулому та відсутність будь-яких фактів ухилення від органів досудового розслідування чи суду. Сам підозрюваний демонструє готовність співпрацювати зі слідством, не має наміру уникати судового розгляду, що свідчить про його свідоме ставлення до процесуальних обов'язків.
Крім того, ОСОБА_8 має сталі соціальні зв'язки та міцне сімейне оточення. Він постійно проживає за місцем реєстрації разом із матір'ю, сестрою, братом та дружиною, з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах. На його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей 2022 та 2023 років народження, що вказує на існування у нього сімейних обов'язків і додатково знижує ризик ухилення від правосуддя.
Окрему вагу має й те, що батько підозрюваного - ОСОБА_9 - проходячи службу в лавах Збройних Сил України, рахується безвісти зниклим, що об'єктивно ускладнює сімейне становище підозрюваного та покладає на нього додаткові обов'язки з піклування про сім'ю.
У сукупності наведені дані дають підстави характеризувати особу підозрюваного позитивно як військовослужбовця та члена суспільства, який виконує свій громадянський обов'язок, утримує родину, має сталі соціальні зв'язки та визнає протиправність своєї поведінки. Разом із тим, вказані обставини не спростовують факту пред'явленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та необхідності належного процесуального реагування.
Колегія суддів також бере до уваги, що визначений судом розмір застави відповідає характеру інкримінованого діяння, особі підозрюваного, його соціальним зв'язкам та іншим обставинам, що мають значення для кримінального провадження.
Отже, суд першої інстанції діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість ухвали.
Практика Європейського суду з прав людини, підтверджує те, що сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути єдиною та достатньою підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу - тримання під вартою.
А тому, Європейський суд з прав людини зобов'язує національні суди кожного разу оцінювати не лише тяжкість інкримінованого злочину, а й індивідуальні обставини конкретної особи, перевіряти пропорційність обмеження свободи та розглядати можливість застосування застави або інших більш м'яких заходів, які у достатній мірі забезпечать процесуальну поведінку підозрюваного.
У даному випадку слідчий суддя, обираючи запобіжний захід щодо підозрюваного ОСОБА_8 , дотримався зазначених стандартів, оскільки, з одного боку, врахував тяжкість інкримінованого діяння та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а з іншого - визначив альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, що забезпечує дотримання принципу пропорційності.
Таким чином, суд першої інстанції фактично знайшов ту «золоту середину», яка дозволяє одночасно гарантувати інтереси правосуддя та не допустити надмірного обмеження прав підозрюваного, що цілком відповідає стандартам, закріпленим у практиці ЄСПЛ.
Отже, беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та одночасно визначаючи розмір застави як альтернативного заходу, діяв у межах наданих повноважень і відповідно до вимог національного законодавства та стандартів ЄСПЛ, забезпечивши належний баланс між інтересами правосуддя і правами підозрюваного, а тому підстав для скасування чи зміни ухвали немає, у зв'язку з чим її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.09.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 62025240040003487, внесеного до ЄРДР 01.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4