печерський районний суд міста києва
Справа № 757/40067/25-к
пр. 1-кс-34010/25
08 вересня 2025 року Печерський районний суд міста Києва у складі: слідчого судді - ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання директора ДП «Санаторій Синяк» ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 62019100000001170 від 20.08.2019, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2023, справа № 757/12536/23-к,
До провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання директора ДП «Санаторій Синяк» ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 62019100000001170 від 20.08.2019, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2023, справа № 757/12536/23-к, а саме: скасувати встановлену даною ухвалу заборону користування та розпорядження об'єктом нерухомого майна за реєстраційним номером 563290621227, який розташований за адресою: цілісний майновий комплекс Закарпатська область, Мукачівський район, с. Синяк, вул. Без назви, будинок 1.
Мотивуючи подане клопотання про скасування арешту майна, вказує, що арешт накладено не обгрунтовано та стороною обвинувачення не наведено об'єктивних даних, які б підтверджували, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження продовжує існувати необхідність у вжитті заходу забезпечення цього провадження, такого як арешт майна.
Вказаний арешт накладено безпідставно, необґрунтовано, також посилається на те, що в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження минула потреба, враховуючи, що кримінально-процесуальне законодавство не містить такої підстави для арешту майна з метою забезпечення кримінального провадження як - запобігання відчуженню державного майна. Заборона користування та розпорядження вказаним майном ставлять під загрозу надання оздоровчих послуг, зупинка діяльності закладу матиме наслідком не лише фінансові збитки, а це також негативно позначається на колективі підприємства, оскільки фактично позбавляє персонал їх робочих місць. Здійснюючи господарську діяльність, підприємство сплачує податки всіх рівнів, що в свою чергу є вагомим внеском для держави в даний складний час. Отже, накладення арешту із забороною користування та розпорядження, має негативний наслідок та вплив на діяльність ДП «Санаторій Синяк» та ставить під загрозу проходження лікування та реабілітації осіб, які мають відповідні потреби, також під загрозою збереження робочих місць висококваліфікованого персоналу санаторію.
Представник заявника направив на адресу суду заяву щодо розгляду клопотання за його відсутності. Доводи клопотання підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити з підстав у ньому зазначених.
Прокурор направив на адресу суду письмові заперечення, згідно яких розгляд клопотання просив проводити без його участі. Щодо задоволення клопотання категорично заперечує з викладених підстав.
За таких обставин, слідчий суддя розглянув клопотання у відсутність прокурора та представника заявника на підставі ст. 26 КПК України.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.
Судовим розглядом встановлено, що що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019100000001170 від 20.08.2019 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України..
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03.04.2023 у справі № 757/12536/25-к накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на нерухоме майно, серед яких об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 563290621227, який розташований за адресою: цілісний майновий комплекс Закарпатська область, Мукачівський район, с. Синяк, вул. Без назви, будинок 1.
Накладаючи арешт на майно, слідчий суддя виходив з того, що з огляду на обставини ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, представлених доказів за матеріалами клопотання в їх сукупності, а також на те, що прокурором у клопотанні доведено необхідність накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, оскільки в органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, є предметом кримінального правопорушення, міг зберегти на собі сліди злочину та може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому слідчий суддя з метою забезпечення кримінального провадження та можливого використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також враховуючи правову підставу для арешту майна та наслідки арешту майна для інших осіб.
Так, порядок скасування арешту майна визначений ст. 174 КПК України, якою передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
З урахуванням зазначеної норми КПК України, слідчий суддя приходить висновку про наявність права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 Кримінального процесуального кодексу України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.
При цьому, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. Арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Слідчий суддя дослідивши матеріали, вважає, що доводи клопотання про скасування арешту є необґрунтованими, оскільки на час винесення ухвали про накладення арешту на майно, існували підстави для такого арешту, крім того слідчим суддею не встановлено, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї або іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Так, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом у порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Статтею 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого; обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2 ст. 22 КПК України).
При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Вказані норми кримінального процесуального законодавства та відповідна практика Європейського суду з прав людини, вказує, що особі, яка звертається із клопотанням до суду, процесуальним законодавством надаються не лише права, а і покладаються обов'язки.
Так, виходячи із тих питань, які відносяться до компетенції слідчого судді, при дослідженні матеріалів клопотання про скасування арешту майна, слідчий суддя приходить висновку, що зазначені в клопотанні про скасування арешту майна доводи не вказують на необґрунтованість накладення арешту на майно та не доводять, що в подальшому в застосуванні арешту відпала потреба, оскільки за встановлених обставин вбачається, що підстави на які посилається директор товариства, що на його думку, свідчать про необхідність скасування вказаного арешту, є предметом перевірки органу досудового розслідування, а відомостей про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування, наразі не надано.
За вказаних обставин, під час судового розгляду даного клопотання за наданими матеріали, встановлено, що втручання органу досудового розслідування у право власності обумовлене законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права. Також, слідчим суддею встановлено, що даний час забезпечується «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав власників та відповідно існує пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються органом досудового розслідування, та метою, яку прагнуть досягти.
При дослідженні матеріалів клопотання про скасування арешту, слідчим суддею не встановлено обґрунтованості заявлених вимог, оскільки не доведено, що викладені обставини в клопотанні базуються на об'єктивних фактах і правових підставах, а відтак клопотання задоволенню не підлягає.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що директором ДП «Санаторій Синяк» на даній стадії кримінального провадження, в силу принципу змагальності сторін, не доведено зокрема необґрунтованості накладення арешту на майно та не доведено не можливості користування зазначеним нерухомим майном, відсутність потреби в продовженні дії такого заходу, а відтак слідчий суддя приходить висновку, про наявність підстав для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності та вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про скасування арешту.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 22, 26, 106, 92, 98, 167, 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -
Клопотання директора ДП «Санаторій Синяк» ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 62019100000001170 від 20.08.2019, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.04.2023, справа № 757/12536/23-к залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1