Номер провадження: 22-ц/813/2572/25
Справа № 492/503/21
Головуючий у першій інстанції Гусєва Н.Д.
Доповідач Громік Р. Д.
23.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Громіка Р.Д.,
суддів: Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 10 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
05 травня 2021 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ODH0AE00001608 від 27 вересня 2006 року, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 28 998,00 дол. США на термін до 28 вересня 2011 року, включно. Зобов'язання за вказаним договором були забезпечені договором поруки, поручителями за яким виступили відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які зобов'язалися відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_1 , що виникли з умов зазначеного вище кредитного договору. Позивач свої зобов'язання за вказаним договором виконав повністю та надав ОСОБА_1 обумовлену суму кредиту, а ОСОБА_1 належним чином свої зобов'язання не виконував, внаслідок чого рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2012 року було звернено стягнення на предмет застави. Позивач послався на те, що з відповідачів в рахунок погашення заборгованості на підставі рішення суду від 21 вересня 2012 року було звернено стягнення по кредитному договору за період з 27 вересня 2006 року по 13 липня 2012 року, але за період з 20 липня 2012 року по 29 січня 2021 року, перед банком знову виникла заборгованість у розмірі 1368,04 дол. США.
Враховуючи наведене, просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором на загальну суму 1 368,04 дол. США в еквіваленті (за курсом 28,19 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 січня 2021 року) 38 565,05 грн, а також судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 10 вересня 2024 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані всі обставини справи, не надано належної оцінки доказам, а оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як ухвалення рішення Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська від 01 березня 2012 року не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.
Порядок розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж тридцять розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тому апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 23 вересня 2025 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині мотивування.
Фактичні обставини справи.
На підставі матеріалів справи встановлено, що 27 вересня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ODH0AE00001608 зі сплатою процентів за користування кредитом та із кінцевим терміном повернення - 28 вересня 2011 року, включно.
Пунктом 1.3 даного договору визначено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, укладені договори поруки №№1608/Р та 1608/Р2 від 29 вересня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також договір застави рухомого майна від 29 вересня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, згідно з копією рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2012 року у справі №2/0417/5851/2012, що наявна в матеріалах справи, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет застави задоволено частково, а саме звернуто стягнення на рухоме майно за договором застави для задоволення грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № ODH0AE00001608 в розмірі 391401,86 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, поданого разом із позовною заявою, основна сума заборгованості за кредитним договором за період з 20 липня 2012 року по 29 січня 2021 року становить 5345,82 дол. США; заборгованість за прострочення грошового зобов'язання, у порядку, визначеному ч. 2 ст.625 ЦК України (3% річних від простроченої суми), становить 1368,04 дол. США.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, нарахування передбачених договором процентів після спливу такого строку є безпідставним.
Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що з ухваленням судового рішення у справі № 2/0417/5851/2012, яким частково задоволено вимоги кредитора, припинені правовідносини між сторонами за кредитним договором, зокрема зобов'язань щодо повернення кредитних коштів у повному обсязі та сплати нарахованих процентів, невиконання яких тягне відповідальність, встановлену статтею 625 ЦК України.
Позовні вимоги про стягнення коштів за тілом кредиту в даному позові АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не заявляв. Первісний кредитор АТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінив строк виконання основного зобов'язання, пред'явивши до позичальника і поручителя вимогу про стягнення кредитної заборгованості у 2012 році, за раніше винесеним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2012 року.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний суд зазначає, що якщо грошове зобов'язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов'язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов'язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов'язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (пункт 8.35).
Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Колегія суддів зазначає, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку (пеню) припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
За наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, відсутня підстава для нарахування процентів за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця в цих правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Таким чином, апеляційний суд зазначає, що після пред'явлення досудової вимоги (як окремого документа, так і позовної заяви) за кредитором зберігається право отримання компенсації майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою, що як раз передбачено частиною 2 ст. 625 ЦК України.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про те, що у зв'язку із пред'явленням дострокової вимоги позивач втратив право на нарахування трьох відсотків річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Водночас у задоволенні позову дійсно необхідно відмовити, однак з інших підстав.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
У постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 Верховний Суд також наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Як вже встановлено раніше судом апеляційної інстанції, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3% річних за основу береться прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні.
Розраховуючи розмір відсотків 3% за ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції застосовує таку формулу:
[Проценти] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка (%)] / 100% ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році].
Таким чином, сума боргу є однією з основним складових для вирахування сум, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ODH0AE00001608 від 27 вересня 2006 року, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 28 998,00 дол. США на термін до 28 вересня 2011 року, включно.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2012 року звернено стягнення на рухоме майно за договором застави рухомого майна №ODH0AE00001608 від 29 вересня 2006 року, а саме: автомобіль Mersedes-Benz, модель 412D, рік випуску: 1999, тип ТЗ: автобус пасажирський, р.н. НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , для задоволення грошових вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №ODH0AE00001608 від 27 вересня 2006 року в розмірі 391 401,86 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості, що наданий позивачем, основна сума заборгованості за кредитним договором за період з 20 липня 2012 року по 29 січня 2021 року становить 5345,82 дол. США; заборгованість за прострочення грошового зобов'язання, у порядку, визначеному ч. 2 ст. 625 ЦК України (3% річних від простроченої суми), становить 1368,04 дол. США.
Таким чином, позивачем визначене як базова сума боргу для нарахування трьох відсотків річних 5345,82 дол. США. Однак дана сума боргу не доведена належними та допустимими доказами, а зі змісту позовної заяви взагалі не зрозуміло як вона вирахована.
Колегія суддів зауважує, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження суми боргу у розмірі 5345, 82 дол. США. Крім того позивачем не зазначено та не підтверджено жодними доказами виконання відповідачами (як у добровільному порядку, так і в порядку примусового виконання) рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2012 року, чи відбулась реалізація заставного майна чи переоформлено заставне майно на позивача, у якому розмірі тощо.
За таких обставин, позивачем не доведено розмір грошового зобов'язання, яке є простроченим, а тому суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення підлягає зміні в частині мотивування.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 10 вересня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 23 вересня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева