Номер провадження: 11-кп/813/2177/25
Справа № 522/19251/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
потерпілої - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
обвинуваченого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_8 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 11.06.2025 року в кримінальному провадженні №12024163510000659 від 26.08.2024 року, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, є особою з інвалідністю ІІ групи, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України, та йому призначене покарання:
- за ч.4 ст.185 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі;
- за ч.1 ст.357 КК України у виді 2 (двох) років пробаційного нагляду.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання у виді пробаційного нагляду, більш суворим покаранням, ОСОБА_9 призначено остаточне покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України, на ОСОБА_9 покладені наступні обов'язки:
1. періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2. повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
3. не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Виконання покарання в частині виконання обов'язків, покладених на ОСОБА_9 , на підставі ст.76 КК України, покладено на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання останнього.
Початок строку виконання обов'язків, покладених на ОСОБА_9 , відповідно до ст.76 КК України, обчислюється з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов про стягнення з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_7 завданої матеріальної шкоди у розмірі 11687 (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят сім) гривень 43 копійки та моральної шкоди у розмірі 80000 (вісімдесят тисяч) гривень, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_7 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди грошові кошти у розмірі 8608 (вісім тисяч шістсот вісім) гривень 74 копійки та в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди - грошові кошти у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_7 - відмовлено.
Запобіжний захід вироком суду обвинуваченому не обирався.
Вироком суду вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Судом першої інстанції ОСОБА_9 визнаний винуватим в тому що, 24.08.2024 року, приблизно о 19 год. 00 хв., більш точного часу не встановлено, тобто в період дії воєнного стану введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, яким в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, та в подальшому Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 року затвердженим Законом України № 3891-ІХ від 23.07.2024 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 12.08.2024 року строком на 90 діб, тобто до 09.11.2024 року, він перебував біля входу на пляж «Дельфін», у м. Одесі, де на дерев'яному поручні помітив жіночу сумку білого кольору, яка належить ОСОБА_7 . У цей момент у нього виник умисел на таємне викрадення зазначеної сумки.
Реалізуючи раптово виниклий злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна ОСОБА_9 24.08.2024 року, приблизно о 19 год. 00 хв., більш точного часу не встановлено, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, з корисливим мотивом, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу, таємно викрав майно ОСОБА_7 , загальною вартістю 9723 гривень, а саме: сумку білого кольору, вартістю 3099 гривень, в якій знаходились: мобільний телефон марки «Samsung L10», в корпусі чорного кольорy, IMEI 1: НОМЕР_1 та ІМЕІ 2: НОМЕР_2 вартістю 6424 гривень; сім картка мобільного оператора «Київстар» 3 абонентським номером НОМЕР_3 , яка для потерпілої матеріальної цінності не становить; посвідчення водія та технічний паспорт на ім'я ОСОБА_7 ; банківська картка «ПриватБанк»; банківська картка «Універсальна»; банківська картка «Банк Південний»; банківська картка «Піреус Банк МКБ»; дисконтна картка АЗС «Окко», які матеріальної цінності потерпілій не становить та флеш накопичувач об'ємом 64 Гб, у корпусі чорного кольору, вартістю 200 гривень.
Після чого, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_9 зник з викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись ним на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_7 , майнової шкоди на загальну суму 9723 гривень.
Крім того, 24.08.2024 року, приблизно о 19 год. 00 хв. ОСОБА_9 , більш точний час не встановлено, перебуваючи біля пляжу «Дельфін», у м. Одесі, відкривши раніше викрадену ним сумку, білого кольору з особистими речами ОСОБА_7 , виявив у ній пластикову банківську картку АТ «Піреус Банк МКБ» № НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_7 . В цей же день, час, місці та за вказаних обставин у ОСОБА_9 виник умисел, направлений на привласнення офіційного документу, а саме вищевказаної пластикової банківської картки, вчинене з корисливих мотивів.
Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_9 не вживаючи будь-яких заходів для повернення банківської картки, усвідомлюючи те, що вона належить іншій особі та є офіційним документом, діючи умисно, з корисливим мотивом, взяв зазначену пластикову банківську картку АТ «Піреус Банк МКБ» » № НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_7 та яка згідно ст. 1 Закону України «Про інформацію», п.п. 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, засобом доступу до банківського рахунку, є безконтактною технологією оплати, забезпечує швидкі розрахунки без вводу PIN-коду та привласнив її з корисливих мотивів.
Після чого, ОСОБА_9 утримуючи вищевказаний офіційний документ при собі, розпорядився ним на власний розсуд.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_9 винуватими у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.185 КК України, за кваліфікуючими ознаками - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, а також за ч.1 ст. 357 КК України, за кваліфікуючими ознаками - привласнення офіційного документу, вчинене з корисливих мотивів.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Приморської окружної прокуратури ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на те, що місцевим судом проведено судовий розгляд в порядку ч.3 ст.349 КПК України, оскільки обвинувачений визнав себе винним у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень та підтвердив обставини їх вчинення, викладені в обвинувальному акті. Разом з тим, цивільний позов потерпілою, обвинувачений визнав частково, у розмірі 800 гривень, які він витратив з банківської картки потерпілої, однак не визнав вимоги потерпілої щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 80000 гривень.
Прокурор вважає, що з урахуванням невизнання обвинуваченим цивільного позову потерпілої, місцевий суд зобов'язаний був провести судовий розгляд в загальному порядку, у тому числі дослідити в судовому засіданні докази, які підтверджують або спростовують вимоги потерпілої.
Прокурор зазначає, що суд першої інстанції формально проаналізував вимоги діючого цивільного та цивільного процесуального законодавства, які регулюють питання відшкодування майнової та моральної шкоди, без належного обґрунтування та посилання на досліджені безпосередньо в судовому засіданні докази учасників судового провадження та зробив висновок про часткове задоволення вимог потерпілої не зазначивши в мотивувальній частині оскаржуваного вироку, якими саме доказами вони підтверджуються.
Захисником ОСОБА_8 також подано апеляційну скаргу, вякій не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить змінити вирок в частині стягнення з обвинуваченого матеріальної та моральної шкоди, зменшивши її розмір до 800 (вісімсот) гривень та 2000 (дві тисячі) гривень відповідно.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник посилається на необґрунтований розмір суми матеріальної шкоди, оскільки місцевим судом не конкретизовано з чого саме вона складається, а також зазначає про непомірний розмір стягнутої моральної шкоди для обвинуваченого, який є інвалідом ІІ групи та отримує пенсію у розмірі 2350 гривень.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок не оскаржений.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити, а також підтримав апеляційну скаргу захисника в частині вимог скасування вироку місцевого суду; потерпілої, яка залишила на розсуд суду вирішення питання за апеляційною скаргою прокурора та заперечувала на задоволенні скарги захисника; обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч.2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Положеннями ст.2 КПК регламентовано, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно до вимог ст.374 КПК та роз'яснень, які містяться в п.п. 16, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», судам вказано на необхідність точного виконання вимог ст.334 КПК про обґрунтування обвинувачення конкретними доказами не лише кожному підсудному, а й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо. З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини. Звернуто увагу судів на те, що згідно з вимогами ст.323 КПК в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК.
Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Однак, зазначені вимоги закону судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження виконані не були.
Згідно з положеннями ч.3 ст.373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до положень п.2 ч.3 ст.374 КПК мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити серед іншого докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
За змістом цієї норми закону у мотивувальній частині обвинувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у кримінальному провадженні, аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, а також мотивовані висновки суду про доведеність вчинення кримінального правопорушення або недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань та випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 та ст. 381 КПК. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК.
За своєю правовою природою ч. 3 ст. 349 КПК визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадження і зазначені у ч. 1 ст. 91 КПК.
Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.
Згідно ч. 1 ст. 351 КПК допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.
Положеннями п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК передбачено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
Суд першої інстанції не дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону, тому оскаржений вирок суду не можна вважати законним і обґрунтованим.
Так, місцевий суд, викладаючи у вироку показання обвинуваченого зазначив, що у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 визнав себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст. 357 КК України у повному обсязі та підтвердив, що дійсно при вказаних у обвинувальному акті обставинах він таємно викрав сумку з майном потерпілої ОСОБА_7 , яке у подальшому після його затримання було повернуто останній. Заявлений потерпілою цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди визнав частково у розмірі 800 гривень, а саме у розмірі суми витрачених коштів з банківської картки потерпілої, вимоги щодо стягнення з нього на користь потерпілої моральної шкоди не визнав. Заявив про щире каяття, просив суд суворо його не карати, а саме не позбавляти його волі, оскільки зробив для себе належні висновки. Також просив врахувати, що він є інвалідом 2-ї групи.
Наведене свідчить, що фактично обвинувачений не визнав заявлений потерпілою цивільний позов у розмірі матеріальної та моральної шкоди у розмірі 11687,43 грн. та 80000 грн., відповідно.
Проте, не зважаючи на фактичне невизнання ОСОБА_9 цивільного позову, місцевий суд розглянув кримінальне провадження в порядку ст.349 КПК, частково задовольнив позовні вимоги потерпілої, обмежившись лише допитом обвинуваченого та потерпілої.
Разом з цим, з урахуванням позиції обвинуваченого щодо часткового визнання цивільного позову потерпілої про відшкодування матеріальної шкоди та повного невизнання в частині моральної шкоди, місцевий суд мав перевірити та надати оцінку доказам, які підтверджують або спростовують вказані обставини, з урахуванням положень ст.91 КПК, зокрема дослідити та надати оцінку доказам, які підтверджують або спростовують позовні вимоги потерпілої, про що зазначити в мотивувальній частині обвинувального вироку.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 16.09.2024 року (справа №444/870/22), щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, відповідно до якого, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.
Таким чином, слід констатувати, що під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема судом не було проведено судовий розгляд у загальному порядку в частині розгляду оспорюваних обставин цивільного позову та в судовому засіданні безпосередньо не досліджено докази які підтверджують або спростовують позовні вимоги потерпілої.
Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Пунктом ч. 1 ст. 412 КПК України передбачено що, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, зокрема невідповідність рішення місцевого суду положенням КПК України, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, ухвала суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, зі стадії підготовного провадження.
Дійшовши висновку про існування підстав для скасування вироку та призначення нового розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів позбавлена можливості розгляду та надання оцінки апеляційним вимогам сторони захисту, що слугує підставою для часткового задоволення скарги захисника, в частині скасування вироку.
Частиною 2 та 3 ст. 415 КПК передбачено, що призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та часткового задоволення скарги захисника, скасування вироку суду з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
Під час нового розгляду, суду першої інстанції, неухильно дотримуючись вимог КПК України, необхідно звернути увагу на встановлені під час апеляційного розгляду та зазначені в ухвалі суду факти недотримання вимог кримінального процесуального закону, провести судове провадження у відповідності до вимог КПК та прийняти за його результатами законне і обґрунтоване рішення, яке буде відповідати вимогам закону та забезпечить виконання положень ст.ст. 2, 7 КПК.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 - задовольнити.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 11.06.2025 року в кримінальному провадженні №12024163510000659 від 26.08.2024 року, яким ОСОБА_9 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України - скасувати.
Призначити новий розгляд кримінального провадження №12024163510000659 від 26.08.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України, в суді першої інстанції, зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4