Номер провадження: 11-сс/813/1558/25
Справа № 496/4678/25 1-кс/496/1332/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
представника власників майна - адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 30.07.2025 року про арешт майна в кримінальному провадженні №12025162250000625 від 25.07.2025 року,
встановив:
оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого СВ ОРУП №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_8 в кримінальному провадженні №12025162250000625 від 25.07.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, та накладено арешт на майно, вилучене 25.07.2025 року під час проведення огляду місця події поза межами населеного пункту Біляївка Одеського району Одеської області на блок пості за географічними координатами: 46.49855, 30.17500, на автодорозі Т-1625, а саме: транспортний засіб легкового типу, марки «Tоyota CARINA E», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , сірого кольору; мобільний телефон «maxcom mm142», в корпусі сірого кольору, з встановленим номером телефону НОМЕР_3 , які належать ОСОБА_9 та мобільний телефон «Samsung galaxy J1» (2016) в золотистому корпусі, з встановленим номером телефону НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_10 .
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на наявність підстав для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вищевказане майно, яке було вилучене підчас огляду місця події є тимчасовим вилученим майном та відповідно до положень ст.98 КПК України має значення речових доказів у кримінальному провадженні, оскільки містить відомості, які можуть бути використані, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, представник власників майна ОСОБА_10 та ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 ,подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги адвокат посилається на відсутність підстав для арешту майна, формальність постанови слідчого про визнання вилученого майна речовим доказом, а також на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази вчинення будь-якого правопорушення.
Прокурор будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не звертався.
Заслухавши суддю-доповідача; представника власників майна, який підтримав апеляційну скаргу; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів приходить до висновку про таке.
Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У теоретичному аспекті «належна правова процедура» - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя. До гарантій, які у своїй сукупності формують належну правову процедуру, відносяться право на судовий захист, право на ефективне розслідування; право на швидкий суд; право на публічний суд; право на неупереджений суд; право на суд неупереджених присяжних; право на змагальний процес; презумпція невинуватості; право не свідчити проти себе; право на допит в суді свідків обвинувачення; право на допомогу адвоката під час судового розгляду; право бути вислуханим; право не піддаватися двічі покаранню за один й той самий злочин; право на безпосередній процес; право на безперервний процес; право на оскарження.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Приписами ст. 3 КПК передбачено, що слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, та забезпечення законності провадження по справі на стадії досудового розслідування. Це зумовлює специфічний характер виконуваної ним кримінально-процесуальної функції, а саме: забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на стадії досудового розслідування кримінального провадження.
При розгляді даної апеляційної скарги колегія суддів, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норми КПК узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
При застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали судового провадження, колегією суддів встановлено наступне.
Слідчим відділом ОРУП №2 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні №12025162250000625 від 25.07.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, за наступних обставин.
25.07.2025 року, о 12 год 47 хв, до ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що поза межами населеного пункту Біляївка Одеського району Одеської області на блок пості за географічними координатами: 46.49855, 30.17500, зупинено транспортний засіб «Tayota CARINA E», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_9 , який перевозив ОСОБА_10 з метою перетину державного кордону України.
25.07.2025 року слідчим СВ ОРУП №2 ГУНП в Одеській області проведений огляд місця події за адресою: Одеська область, м. Біляївка, територія БП «Зелений Хутір», що розташована на а/д Т-1625 за географічними координатами 46.49855, 30.17500, під час якого було виявлено та вилучено: транспортний засіб легкового типу, марки «Tоyota CARINA E», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , сірого кольору; мобільний телефон «maxcom mm142», в корпусі сірого кольору, з встановленим номером телефону НОМЕР_3 , та мобільний телефон «Samsung galaxy J1» (2016) в золотистому корпусі, з встановленим номером телефону НОМЕР_4 .
28.07.2025 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на зазначене майно, вилучене 25.07.2025 року під час проведення огляду місця події.
Клопотання мотивоване тим, що метою арешту є забезпечення можливої конфіскації майна, як виду покарання, спеціальної конфіскації та збереження речових доказів, та вилучене майно має суттєве значення для проведення повного, всебічного досудового розслідування кримінального правопорушення, а тому існують підстави вважати, що майно могло бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, могло зберегти на собі сліди злочинів, а також може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Перевіривши матеріали судової справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що розглядаючи клопотання органу досудового розслідування, слідчий суддя не звернув уваги на невідповідність клопотання вимогам ст.171 КПК, та ухвалив передчасне рішення, яке не можна вважати законним та обґрунтованим, з огляду на таке.
За змістом ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 31) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.173 КПК, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 98 КПК, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на вказане в клопотанні майно, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.171 КПК з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
Клопотання слідчого про арешт вилучених автомобіля та мобільних телефонів, які належать ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , не відповідає вимогам ч.2 ст.171 КПК, оскільки в ньому відсутнє будь-яке належне обґрунтування підстав та мети арешту (ст.170 КПК).
У порушення абз.2 ч.2 ст.171 КПК до клопотання не додано відповідних оригіналів або копій документів та інших матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, окрім як копій протоколу огляду місця події, постанови про визнання предметів речовими доказами, а також протоколів допиту свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які є співробітниками ДПС України, про те, що на блок посту «Зелений Хутір» зупинили автомобіль «Tоyota CARINA E», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_9 з пасажиром ОСОБА_10 , які не надали однозначної відповіді щодо напрямку свого руху.
У клопотанні зазначається, що вилучене під час огляду майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення та можуть бути використані як докази, з урахування визнання вилученого майна речовими доказами.
Колегія суддів констатує, що матеріали клопотання не містять жодного доказу відносно того, що вилучене майно містить на собі сліди кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, було засобом чи предметом будь-якого кримінально караного діяння, а також обґрунтування стосовно того, яке відношення власники майна мають до даного кримінального провадження.
Клопотання слідчого містить загальний перелік правових підстав для накладення арешту на майно, а саме, що воно необхідне з метою збереження речових доказів, забезпечення конфіскації майна як виду покарання, та спеціальної конфіскації.
Однак, будь-яких доказів цих доводів, клопотання та долучені до нього копії матеріалів кримінального провадження не містять, також в матеріалах судового провадження відсутні відомості про призначення будь-яких експертних досліджень вилучених мобільних телефонів, на які посилається орган досудового розслідування у клопотанні.
Відомості про пред'явлення підозри в даному кримінальному провадженні також відсутні.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що звертаючись із клопотанням про накладення арешту на майно, прокурором не долучено документів, які можливо перебувають в розпорядженні органу досудового розслідування, на підтвердження того, що вилучене майно може бути використано як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення саме у даному кримінальному провадженні з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.332 КК України.
Колегія суддів звертає увагу, що необґрунтоване накладення арешту майна може в подальшому потягнути за собою негативні наслідки для даного кримінального провадження та не буде слугувати його завданням, а також може порушити законні права власників та володільців майна.
За таких підстав, у даному кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, клопотання слідчого не може бути розглянуто по суті, оскільки воно не відповідає вимогам ст.171 КПК, з урахуванням відсутності обґрунтування підстав та мети для накладення арешту.
На переконання апеляційного суду, встановлення вказаних обставин слугуватиме досягненню дієвості кримінального провадження, та буде дієвим запобіжником настання шкідливих наслідків як для кримінального провадження, так і для власників/володільців майна.
За таких підстав, враховуючи недотримання прокурором вимог ст.171 КПК, слідчий суддя повинен був керуватися вимогами ч.3 ст.172 КПК та мав повернути прокурору клопотання для усунення недоліків.
Не звернувши уваги на недоліки клопотання про арешт майна, слідчий суддя прийняв клопотання до розгляду, розглянув його та постановив оскаржену ухвалу, яка суперечить положенням ст.ст. 2, 7, 170, 173 КПК.
Відповідно до ч.3 ст.407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги невідповідність клопотання слідчого вимогам ст.171 КПК, яка не була усунута слідчим суддею суду першої інстанції, в порядку ч.3 ст.172 КПК, та приймаючи до уваги те, що кримінальне провадження на даний час перебуває на стадії досудового розслідування, строк якого ще не закінчився, що дає можливість прокурору усунути недоліки клопотання та повторно звернутися до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, у разі існування для цього підстав.
За наведених обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з прийняттям нової ухвали про повернення клопотання прокурору для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст.171 КПК.
Керуючись ст.ст. 132, 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_10 та ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 30.07.2025 року, якою в рамках кримінального провадження №12025162250000625 від 25.07.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, накладено арешт на майно, вилучене під час проведення огляду місця події, а саме: транспортний засіб легкового типу, марки «Tоyota CARINA E», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , сірого кольору; мобільний телефон «maxcom mm142», в корпусі сірого кольору, з встановленим номером телефону НОМЕР_3 ; мобільний телефон «Samsung galaxy J1» (2016) в золотистому корпусі, з встановленим номером телефону НОМЕР_4 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого СВ ОРУП №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_8 про накладення арешту на майно, виявлене та вилучене 25.07.2025 року під час проведення огляду місця події поза межами населеного пункту Біляївка Одеського району Одеської області на блок пості за географічними координатами: 46.49855, 30.17500, на автодорозі Т-1625, в кримінальному провадженні №12025162250000625 від 25.07.2025 року - повернути прокурору для усунення недоліків викладених в мотивувальній частині ухвали, на протязі 72 (семидесяти двох) годин, з моменту отримання повного тексту ухвали апеляційного суду.
Копію ухвали надіслати на адресу слідчого та прокурора.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4