Справа № 521/8814/24
Номер провадження № 2/521/622/25
(заочне)
18 вересня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Громіка Д.Д.,
при секретарі - Котигорох Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафу, трьох відсотків річних, моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 118290,00 грн., три відсотки річних в розмірі 25550,64 грн., а також моральну шкоду у розмірі 15000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09.02.2021 р. по справі №521/14052/20 було задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, стягнуто з останньої 3 000 дол. США, що за офіційним курсом долара США на день ухвалення рішення становило 82 995 грн. 30 коп., а також судовий збір. Зазначене рішення не було оскаржено та набрало законної сили. У справі №521/14052/20 судом було встановлено факти укладення попереднього договору №1612 від 16.12.2019 р., отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 авансу, не укладення договору купівлі-продажу квартири та не повернення авансу (гарантійної суми) у розмірі 3 000 дол. США. За заявою ОСОБА_1 Малиновським ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) було відкрито виконавчі провадження №65268486 та №65269050 з примусового виконання виконавчих листів по справі №521/14052/20 стосовно стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів. Наразі ОСОБА_2 заочне рішення суду у справі №521/14052/20 від 09.02.2021 року не виконано ані добровільно, ані у примусовому порядку в рамках виконавчого провадження, грошові кошти ОСОБА_1 так і не отримала, а ОСОБА_2 продовжує ними користуватись у власних інтересах, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду.
Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження та відкриття провадження по справі від 08.07.2024 року було постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 19.03.2025 року підготовче провадження було закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Однак направив на адресу суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд провести розгляд справи за його відсутності, проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась без поважних. Про час та місце розгляду справи належним чином направлялось повідомлення за місцем реєстрації відповідача, однак, згідно поштового повідомлення, адресат за місцем своєї реєстрації відсутній, що вказує на вручення судової повістки належним чином (п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК). Відзив у визначений судом строк відповідач не подала. А тому суд приходить до переконання про можливість розглянути справи у відсутності відповідача згідно вимог ч. 3 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК та ухвалює заочне рішення.
Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09.02.2021 року у цивільній справі № 521/14052/20 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 доларів США, що за офіційним курсом долара США встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення становить 82 995 гривень 30 копійок, а також судові витрати у справі в сумі 840 гривень 80 копійок, що були сплачені як судовий збір.
Дане рішення набрало чинності.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою державного виконавця Малиновського ВДВС м. Одеси ПМУ МЮ Гнатюком Д.В. від 26.04.2021 року по ВП № 65269050 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 521/14052/20, виданого 06.04.2021 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 82 995 гривень 30 копійок, а також судового збору в сумі 840 гривень 80 копійок.
Підтвердження виконання рішення суду матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, у частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року № 6-2168цс15, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Таким чином, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦПК України за увесь час прострочення.
Зазначена правова позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Згідно з розрахунком позивача 3 % річних за період з 04.09.2020 року по 22.05.2024 року - 648 дол. США, що на момент подання позову за курсом НБУ складає 25550,64 грн.
Крім цього позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 100% від гарантійної суми за невиконання попереднього договору, яка складає 3000 дол. США.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідно до умов попереднього договору №1612 від 16.12.2019 року сторони погодили в строк до 15.02.2020 року укласти договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири, також погодили вартість квартири, суму авансу (гарантійної суми), відповідальність сторін у разі неукладення основного договору.
ОСОБА_2 в п.п. 1.2.2., 2.1. попереднього договору №1612 від 16.12.2019 року підтвердила, що об'єкт нерухомості належить їй на праві власності, гарантувала, що на момент підписання основного договору квартира не буде продана, подарована чи відчужена іншим шляхом третім особам, знаходитись в заставі, передана в оренду повністю чи частково, та буде звільнена від будь-яких обмежень та обтяжень.
У попередньому договорі сторони також погодили, що у разі, якщо договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 не буде укладено з вини ОСОБА_2 (тобто не укладено на умовах і у строк, визначений попереднім договором, або у разі створення умов, за яких договір не зможе бути підписано) аванс (гарантійна сума) повертається ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 додатково зобов'язується сплатити на її користь штраф у розмірі 100 % від гарантійної суми (п. 1.4.2. попереднього договору).
17.12.2019 р. ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в якості авансу суму в розмірі 3000 доларів США (70 471,20 грн.) за купівлю вищевказаної квартири, на підтвердження чого нею була складена заява, підпис на якій було посвідчено нотаріально.
В момент передання грошей ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про те, що квартира знаходиться під арештом, зняттям якого займається її адвокат, для чого потрібен певний час, у зв'язку з чим в заяві про отримання авансу ОСОБА_2 зазначила в якості кінцевої дати продажу квартири - 01.08.2020 року.
Станом на 01.08.2020 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладено не було, оскільки ОСОБА_2 ще задовго до підписання з ОСОБА_1 попереднього договору №1612 від 16.12.2019 року продала квартиру ОСОБА_3 .
Так, на підставі договору купівлі-продажу від 12.07.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ластівка В.М., р/н 365, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 .
Отже, Основний договір між сторонами так підписаний і не був.
Відповідач порушила умови Попереднього договору, та основний Договір купівлі-продажу так і не було укладено з вини відповідача, в зв'язку з чим остання має понести відповідальність, передбачену таким Договором, а саме п. 1.4.2. Попереднього договору.
Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших умов, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що сам факт не укладення основного договору у строк, визначений попереднім договором, є порушенням зобов'язання.
З урахуванням зазначеного, зобов'язання (повернення забезпечувального платежу), відповідно до положень частини 1 статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами попереднього договору строку на укладання основного договору.
Таким чином, у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу суму забезпечувального платежу (авансу (попередньої оплати) відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку на укладення основного договору, тобто з 16 лютого 2020 року. При цьому, направлення жодних додаткових вимог не є обов'язковим.
Вищевикладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 22.09.2020 р. у справі № 918/631/19.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 1.3.1. Попереднього договору сторони оцінили зобов'язання, що виникли за цим договором у сумі 3000,00 дол. США.
Таким чином, сторони фактично встановили розмір штрафу, який дорівнює розміру авансу, за вчинення відповідачем дій, наслідком яких є порушення його істотних умов.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин першої-третьої статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідальність особи, яка порушила зобов'язання, наступає за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо особа доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання, така особа є невинуватою (частина перша, друга статті 614 ЦК України).
З огляду на викладене, суд, встановивши, що відповідач порушила умови попереднього договору щодо необхідності укладення основного договору у строк до 15.02.2020 року, доходить висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 100% суми сплаченого авансу в сумі 3000,00 до. США за вчинення таких дій є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд вказує на наступне.
За змістом статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.
Правовим наслідком ухилення сторони від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, є відшкодування збитків, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (частина друга статі 635 ЦК України).
Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема, якщо право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає із її положень; у випадках передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
Правовідносини, що виникли між сторонами за умовами попереднього договору, відповідно до якого сторони домовилися про укладення основного договору - купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна у вигляді квартири АДРЕСА_1 , за своїм змістом не є правовідносинами до яких підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 23 ЦК України або іншого спеціального нормативно-правового акту, оскільки він укладався між двома фізичними особами.
Так само, умовами самого попереднього договору не передбачено право його сторін на відшкодування моральної шкоди. Відтак, в суду відсутні правові підстави для стягнення в даному випадку із відповідача моральної шкоди, оскільки таке відшкодування не встановлено ані попереднім договором, та не передбачено законом для даного виду правовідносин.
Підсумовуючи все вищенаведене, суд доходить висновку про наявність правових підстав лише для часткового задоволення позовних вимог, та стягнення із відповідача на користь позивача суму штрафу в розмірі 118290 грн. 00 коп. (що еквівалентно 3000,00 дол. США), 3% річних у розмірі 25550 грн. 64 коп. (що еквівалентно 648 дол. США), а всього разом 143840,64 грн., а в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 15 000 грн. 00 коп. відмовляє з наведених вище підстав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України суд виходить із наступного.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1588,41 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1588,41грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 509, 526, 625 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 76-77, 80-82, 89, 133, 137, 141, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-266, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафу, трьох відсотків річних, моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних - 25550 грн. 64 коп., суму штрафу в розмірі 118290 грн. 00 коп. а всього стягнути - 143840 (сто сорок три тисячі вісімсот сорок гривень) 64 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1588,41грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2025 року.
Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ).
Суддя: Д.Д. Громік