16 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 260/3288/24
провадження № К/990/9012/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Білак М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Яроша Д.В.,
представника позивача - Лещинця Л.В. (в режимі відеоконференції),
представника відповідача-Головного сервісного центру МВС - Ємельяноввої І.О.
представника відповідача-Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) - Марка І.Г. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), Територіального сервісного центр №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року (в складі колегії суддів: судді-доповідач - Качмара В.Я., суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.) у справі №260/3288/24,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 09 травня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного сервісного центру МВС (далі - ГСЦ МВС, відповідач-1), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), Територіального сервісного центр № 2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив:
визнати протиправним та скасувати наказ ГСЦ МВС №2/6/6-кгі від 09.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » (з наступними змінами, внесеними наказом ГСЦ МВС №2/6/7-кп від 19.04.2024);
поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) з 21 квітня 2024 року;
зобов'язати ГСЦ МВС призначити (перевести) позивача на посаду начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС);
стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.04.2024 по день ухвалення рішення суду;
стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) на користь позивача судові витрати.
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць.
2. Не погоджуючись з наказом про своє звільнення, позивач вважав його протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного сервісного центру МВС від 09.04.2024 №2/6/6-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » (з наступними змінами, внесеними наказом Головного сервісного центру МВС №2/6/7-кп від 19.04.2024).
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) з 21 квітня 2024 року.
Зобов'язано ГСЦ МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).
Стягнуто з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 188 734,00 грн., з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць в розмірі 31 213,66 грн. - допущено до негайного виконання.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем 1 не доведено відсутність вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу, а тому він, як роботодавець, повинен був пропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які відповідають вимогам частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ, що існували на підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд взяв до уваги довідку від 06.05.2024 №10 про доходи позивача за останні два повні відпрацьовані місяці роботи, що передували звільненню (березень і квітень 2024 року) та визначив середньоденну заробітну плату в розмірі 1 451,80 грн.
5. Щодо вимоги про зобов'язання ГСЦ МВС призначити позивача на посаду начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), суд першої інстанції зазначав, що оскільки повноваження для виконання завдань та функції в новоствореному відділі передано Територіальному сервісному центру №2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), замість Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), що знаходиться в періоді заходів пов'язаних із припиненням діяльності, то відповідальним за призначення на відповідну посаду є саме ГСЦ МВС; метою відновлення порушено права в категоріях справ про незаконне звільнення з посади є насамперед ефективний захист порушеного права, який у даному випадку має місце, оскільки відділ в якому працював позивач, згідно матеріалів справи, перебуває в стані припинення діяльності.
6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2025 апеляційну скаргу Головного сервісного центру МВС задоволено.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 в частині зобов'язання Головного сервісного центру МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), скасовано і прийнято в цій частині рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 змінено: в абзаці п'ятому резолютивної частини цього рішення замінено слова і цифри « 188 734,00 грн. (сто вісімдесят вісім тисяч сімсот тридцять чотири гривні 00 копійок)» на слова і цифри « 70 021,90 гривню (сімдесят тисяч двадцять одну гривню 90 копійок).».
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
7. Із посиланням на правозастосовчу практику Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважав, зокрема, що поновлення позивача на посаді, яку він не обіймав до звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту його порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України та спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення; повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією відповідача і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатись у здійснення дискреційних повноважень державного органу.
8. Суд апеляційної інстанції зауважив, що Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), Територіальний сервісний центр №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), не припинено та вони перебувають в процесі припинення. Отже, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо зобов'язання ГСЦ МВС призначити позивача на посаду начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).
9. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд зазначав, що з урахуванням вимог пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому відбувалося звільнення позивача, з яким пов'язана виплата середнього заробітку, є лютий-березень 2024 року.
10. Суд апеляційної інстанції зауважив, що судом першої інстанції при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу взято до уваги Довідку, яка видана за період січень-квітень 2024 року без зазначення кількості відпрацьованих днів, що унеможливлює проведення правильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу; також встановлено, що в період з 08.11.2023 по день звільнення останній перебував на лікарняному, крім одного дня 24.03.2024 за який йому нараховано 538,63 грн. Суд апеляційної інстанції вважав, що вказана сума отриманого доходу і є середньоденною заробітною платою позивача для цілей виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах заявлених позовних вимог, а його розмір за період з 21.04.2024 по 21.10.2024 становить 70 021,90 грн (538,63 грн х 130 робочі дні).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї
11. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції та звертаючись із касаційною скарго до Верховного Суду, позивач просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2025 та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.10.2024.
12. Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України вказуючи, що судом апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладених в постановах від 28.02.2019 у справі №817/860/16, від 28.02.2018 у справі №817/280/16, від 31.05.2023 у справі №640/4922/20, від 24.02.2021 у справі №160/9760/19 щодо питання застосування статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в частині поновлення позивача на попередній посаді у РСЦ, який перебуває у стані припинення, без вирішення вимог позивача щодо призначення його на рівнозначну посаду у об'єднаній філії.
13. Також, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано Порядок №100 в частині розрахунку середньої заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу, без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №199/2128/15 (провадження № 61-29370св18), від 04.11.2022 у справі № 488/2652/20 (провадження №61-6738св22).
14. Крім того, підставою касаційного оскарження вказує пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частин першої та другої статті 42 КЗпП України, статті 235 КЗпП України, у аналогічних правовідносинах, у яких мала місце відмова роботодавця у пропонуванні і призначенні на посаду.
15. Скаржник, окрім іншого, зазначає, що апеляційний суд не врахував, що посада, яку позивач займав до звільнення, збереглася і була переміщена до об'єднаної філії РСЦ, при цьому помилково застосував відповідну правову позицію. Зауважує, що у спірних правовідносинах не відбулося жодного перейменування установи та юридичної особи; натомість мало місце об'єднання структурних підрозділів ГСЦ МВС при збереженні найменування ТСЦ, в якому працював позивач і збереження назви його посади. На переконання скаржника, судом апеляційної інстанції не враховано, що посаду у ТСЦ, що входив до складу колишнього РСЦ, з якої позивача звільнено, не просто скорочено, а по суті переміщено до складу об'єднаного РСЦ, а відтак формально такої посади у колишньому РСЦ не існує. Наголошує, що у спірних правовідносинах відбулося не скорочення, а розширення штату трьох колишніх РСЦ у складі нового об'єднаного РСЦ, а посади, які існували у колишніх трьох РСЦ, були переміщені та збереглися в об'єднаній філії, в тому числі у новоствореній об'єднаній філії збереглася посада держаної служби позивача і така не була ліквідована у структурі ГСЦ МВС в цілому, зі збереженням всіх функцій.
16. Позивач вважає, що судом апеляційної інстанції також помилково застосовано положення частини першої статті 235 КЗпП України щодо поняття «попередня робота» та щодо обрання ефективного способу захисту порушеного права. Зазначає про помилковість висновків про втручання у здійснення дискреційних повноважень ГСЦ МВС.
17. У відзивах на касаційну скаргу ГСЦ МВС та Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) просять залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а оскаржувану постанову залишити без змін.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
18. Касаційна скарга позивача до Верховного Суду надійшла 03.03.2025.
19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
20. Ухвалою Верховного Суду від 20.03.2025 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2025 у справі №260/3288/24.
21. Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2025 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
22. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2025 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.
23. Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2025 справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні на 09 вересня 2025 року на 12:00 год.
24. Ухвалою Верховного Суду від 01.09.2025 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - Лещинця Любомира Васильовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі №260/3288/24, забезпечено участь представника позивача у судовому засіданні, призначеному на 09 вересня 2025 року на 12:00 год у справі №260/3288/24, в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку відповідно до Положення про ЄСІТС.
25. Протокольною ухвалою Верховного Суду від 09.09.2025 оголошено перерву в судовому засіданні до 16 вересня 2025 року до 16:00.
26. Ухвалою Верховного Суду від 15.09.2025 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - Лещинця Любомира Васильовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та заяву представника Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) - Марка Ігоря Григоровича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №260/3288/24. Забезпечено участь представника ОСОБА_1 - Лещинця Любомира Васильовича та представника Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) - Марка Ігоря Григоровича у судовому засіданні, призначеному на 16 вересня 2025 року на 16:00 год у справі №260/3288/24, в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку відповідно до Положення про ЄСІТС.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ГСЦ МВС від 05.06.2020 №2/6/6-кп «Про призначення державних службовців регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС)» ОСОБА_1. призначено на посаду начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) у порядку переведення з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС).
28. Наказом Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) від 29.08.2023 №716 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» затверджено Перелік змін у штатах ГСЦ та територіальних структурних підрозділах сервісного центру, у тому числі, у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях. При цьому, вказаним наказом створено Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), у структурі якого перебував та якому підпорядковувався Територіальний сервісний центр №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).
29. ОСОБА_1 10.10.2023 був попереджений про наступне звільнення та йому запропоновані п'ять посад, три з яких не є рівнозначними посаді, яку займав позивач і при цьому жодна із запропонованих посад не передбачає роботу на території Закарпатської області.
30. Відповідно до штатних розписів на момент попередження позивача про наступне звільнення, станом на 10.10.2023, в ГСЦ МВС було 8 вакантних посад у ТСЦ 2146 (на правах відділу м. Іршава), в тому числі - посада начальника центру та 266 вакантних посад у регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Львівській, Івано- Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), в тому числі - 45 вакантних посад у Закарпатській області.
31. Станом на 04 грудня 2023 року у відповідача-1 були наявні: 43 вакантні посади у регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Львівській, Івано- Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), в тому числі - 2 вакантні посади у Закарпатській області (начальник ТСЦ № 2141 м. Ужгород та діловод ТСЦ № 2144 м. Хуст). Серед вказаних 43 вакантних посад - 12 посад начальників ТСЦ, які за своєю категорією є рівнозначними тій посаді, яку обіймав позивач і лише 2 з них були запропоновані позивачеві.
32. 17.10.2023 позивач звертався до ГСЦ із відповідною заявою про переведення його на вакантну та рівнозначну посаду тій, яку обіймав - начальника територіального сервісного центру № 2146 на правах відділу, м. Іршава) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).
33. Наказом ГСЦ МВС від 23.11.2023 №2/28/352-кп «Про переведення Гіркового А.Р. » призначено останнього на посаду начальника територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філії ГСЦ МВС) з 24 листопада 2023 року, за його заявою від 23.11.2023.
34. Листом від 04.12.2023 ГЦС МВС повідомив, що посада начальника територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філії ГСЦ МВС) станом на цю дату укомплектована, у зв'язку з чим не було прийнято рішення щодо переведення позивача.
35. Наказом ГСЦ МВС від 09.04.2024 №2/6/6-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади начальника територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області з 10 квітня 2024 року у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису ГСЦ МВС, з припиненням державної служби. Наказ прийнято відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», статті 24 Закону України «Про відпустки», наказу МВС від 29.08.2023 №716 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС». Підставою вказано попередження від 10.10.2023 про організаційно-штатні зміни та наступне звільнення з посади.
36. Наказом від 19.04.2024 за №2/6/7-кп внесено зміни до наказу ГСЦ МВС №2/6/6-кп від 09.04.2024, а саме: у пункті 1 цифри « 10» замінено цифрами « 20», а також викладено п.3 у новій редакції.
37. Наказом ГСЦ МВС від 24.04.2024 №2/28/150-кп «Про призначення Колеснікова Я.В. » призначено останнього на посаду начальника територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філії ГСЦ МВС) з 01.05.2024.
38. На виконання вимог наказу МВС від 05.06.2024 №372 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» (далі - Наказ №372; змінено територіальну дислокацію центру), Наказом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) від 02.08.2024 за №166 о/д «Про затвердження змін до положення ТСЦ» було затверджено зміни до «Положення про територіальний сервісний центр №2146 РСЦ ГСЦ МВС у Львівсткій, Івано-Франківській та Закарпатській областях», а саме: по тексту цього положення слова «м. Іршава» замінено словами «Берегівський район, с.Кам'янське».
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
39. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
41. Предметом даного касаційного оскарження, виходячи із вимог касаційної скарги та меж перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, є правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час вирішення позовних вимог про:
- зобов'язання ГСЦ МВС призначити позивача на посаду начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС);
- стягнення з ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 188 734 грн
42. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в окреслених межах, колегія суддів зазначає таке.
43. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
44. Частинами другою, третьою статті 5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
45. Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
46. Згідно із положеннями частини першої статті 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
47. Розділ IX Закону №889-VIII врегульовує питання припинення державної служби.
48. Так, згідно частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
49. Відповідно до частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
50. Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII визначено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
51. Задовольняючи позовні вимоги щодо зобов'язання призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), суд першої інстанції виходив з того, що Територіальний сервісний центр №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) входив до складу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС). Станом на час вирішення справи в суді першої інстанції було встановлено, що Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) знаходився у періоді проведення заходів, пов'язаних із припиненням діяльності, а Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) є його правонаступником.
52. Як уважав суд першої інстанції, відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво та сама по собі відсутність факту ліквідації юридичної особи не може слугувати підставою для відмови в задоволенні такої позовної вимоги, оскільки визначальною обставиною є саме одночасна юридична та фактична спроможність державного органу реалізовувати власні повноваження та виконувати законодавчо передбачені функції.
53. Суд першої інстанції також зазначав, що оскільки повноваження для виконання завдань та функції в новоствореному відділі передано Територіальному сервісному центру № 2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС), замість Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), що знаходиться в періоді заходів пов'язаних із припиненням діяльності, то відповідальним за призначення на посаду є саме Головний сервісний центр МВС.
54. Суд першої інстанції дійшов висновків, що вищевказана вимога позивача підлягала задоволенню, оскільки метою відновлення порушено права в категоріях справ про незаконне звільнення з посади є насамперед ефективний захист порушеного права, який у даному випадку має місце, оскільки відділ в якому працював позивач, перебував в стані припинення діяльності.
55. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема з того, що поновлення позивача на посаді, яку він не обіймав до звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту його порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України. В контексті своїх висновків, суд апеляційної інстанції також звернув увагу, що Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) та Територіальний сервісний центр №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) не припинено та вони перебували в процесі припинення.
56. Колегія суддів уважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції.
57. Так, згідно усталених висновків Верховного Суду у зв'язку із незаконним звільненням особи, остання підлягає поновленню на попередній роботі. Такий підхід є сталим, послідовним та відповідає правильному застосуванню частини першої статті 235 КЗпП України.
58. Для правильного вирішення спірної у цьому випадку позовної вимоги, слід звернути увагу на те, що, визнаючи порушення ГСЦ МВС процедури звільнення позивача, суд першої інстанції поновив ОСОБА_1 саме на посаді начальника Територіального сервісного центру №2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) (Посада-2), тобто на посаді, яку особа обіймала до незаконного звільнення. При цьому, рішення суду було допущено до негайного виконання саме в частині поновлення ОСОБА_1 на цій посаді. Указане відповідає правозастосовчій практиці Верховного Суду та свідчить про правильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції в цій частині
59. Отже, посилання суду апеляційної інстанції на неврахування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду України і Верховного Суду, щодо застосування статті 235 КЗпП України, є помилковими.
60. Надаючи оцінку застосування статті 235 КЗпП України, Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 у справі №640/4922/20 зазначав, що поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. Незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство, установа, організація, що допустили таке незаконне звільнення.
61. Верховний Суд, вирішуючи спори в частині поновлення незаконно звільнених працівників в структурах державних органів, які внаслідок процесів реформування державних органів періодично змінюють свою структуру шляхом ліквідації чи реорганізації старих органів та утворення нових, виходить із особливостей публічного правонаступництва.
62. Так, у постанові від 22.01.2020 у справі №2а-15057/09/2670 Верховний Суд указав, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому, обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
63. У цьому разі, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов'язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками.
64. Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.
65. Із встановлених судом першої інстанції обставин випливає, що внаслідок організаційно-штатних змін в ГСЦ МВС, мало місце фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) у Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).
66. У свою чергу, Верховний Суд погоджується із доводами відповідачів та мотивами суду апеляційної інстанції, що повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Повноваження щодо призначення працівника на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом у новоутвореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією відповідача і суд, як орган, що розглядає трудовий спір не повинен і не може втручатися у здійснення його дискреційних повноважень.
67. Проте, на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції в межах даного публічно-правового спору помилково ототожнює сукупність у цій справі позовних вимог (про поновлення позивача на посаді, яку він обіймав до звільнення та зобов'язання перевести на посаду) із позовними вимогами про поновлення на посаді, яку особа не займала до звільнення.
68. Суд послідовно наголошує на тому, що спосіб захисту порушеного права безпосередньо повинен бути пов'язаний з подальшою можливістю виконати судове рішення і є ефективним тоді, коли може забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
69. Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003 від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
70. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд першої інстанції виходив з принципу верховенства права щодо гарантування цього права відповідно до положень Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, котра звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
71. На думку суду першої інстанції, належним способом захисту порушеного права у цій справі є поновлення позивача на раніше займаній посаді із подальшим зобов'язанням відповідача-1 призначити на посаду начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).
72. Повертаючись до змісту оскаржуваного судового рішення, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин (підпункт «а»); доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції (підпункт «б»); мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт «в»).
73. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не оцінив на предмет підтвердження / спростування висновки суду першої інстанції щодо наявності чи відсутності у цій справі правонаступництва Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) у Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).
74. Суд апеляційної інстанції не надав оцінку та не перевірив, чи відбулося у спірних правовідносинах скорочення посади, на якій перебував позивач перед звільненням; чи відбулися у територіальному сервісному центрі №2146 передбачені пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підстави для застосування такої норми (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу), чи такі обставини існували лише на рівні Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС; чи були наявні будь-які ознаки реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) територіального сервісного центру №2146; чи може бути забезпечений в спірних правовідносинах інший спосіб захисту порушених прав позивача, ніж застосований судом першої інстанції.
75. Натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині спірної позовної вимоги, суд апеляційної інстанції зосередив лише увагу на фактах перебування в процесі припинення, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) та Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, м. Іршава) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), що не відповідає вимогам законності, вмотивованості та обґрунтованості судового рішення.
76. Верховний Суд - це суд права, а тому, виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачених частинами першою та другою статті 341 КАС України, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, або додатково перевіряти докази.
77. Отже, оскаржувана постанова в цій частині підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
78. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
79. Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку №100, відповідно до абзацу четвертого пункту 2 якого збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
80. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абзац п'ятий пункту 2 Порядку №100).
81. Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Порядку №100 якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
82. Відповідно до абзаців третього-п'ятого пункту 4 Порядку №100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
83. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
84. Обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача, суд першої інстанції взяв до уваги довідку про доходи від 06.05.2024 №10, видану Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), за останні два повні відпрацьовані місяці роботи, що передували звільненню, згідно якої позивачу було нараховано 62 427,35 грн. (березень 2024 року 29228,48 грн. + квітень 2024 року 33198,87 грн.). У цей період позивач відпрацював 43 робочих дні. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що середньоденна заробітна плата позивача складає 1 451,80 грн. (62 427,35 грн.): 43 робочі дні).
85. Змінюючи рішення суду першої інстанції, з посиланням на пункти 2, 8 Порядку №100, суд апеляційної інстанції зазначав, що останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому відбувалося звільнення позивача, з яким пов'язана виплата середнього заробітку, є лютий-березень 2024 року. Зауважено, що судом першої інстанції при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу взято до уваги довідку, яка видана за період січень-квітень 2024 року без зазначення кількості відпрацьованих днів, що унеможливлює проведення правильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
86. Указані висновки суду апеляційної інстанції є правильними та відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.
87. Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що в період з 08.11.2023 по день звільнення останній перебував на лікарняному, крім одного дня 24.03.2024, за який йому нараховано 538,63 грн. Отже, суд апеляційної інстанції вважав, що вказана сума отриманого доходу і буде середньоденною заробітною платою позивача для цілей виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах заявлених позовних вимог.
88. Такий висновок колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим та зазначає, що в цілях визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно встановити, передусім, період вимушеного прогулу та розмір середньоденної заробітної плати (визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочих (календарних) днів, що передували звільненню, на число відпрацьованих робочих (календарних) днів (див. пункт 8 Порядку №100).
89. Однак, як видно зі змісту позовної заяви, позивач зазначав, що з 08.11.2023 і до дня звільнення перебував на лікарняному, а відтак слідує, що абзаци 4 і 5 пункту 2 Порядку №100 не підлягають застосуванню, оскільки в період лютого-березня 2024 та грудня 2023 - січня 2024, позивач не працював. В контексті цього, не може братись до уваги також і єдиний день роботи - 24.03.2024, за який, як стверджували відповідачі, позивач отримав заробітну плату.
90. Судом апеляційної інстанції, як і судом першої інстанції залишено поза увагою факт відсутності в матеріалах справи доказів, з яких суд міг би обчислити середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача, виходячи з положень Порядку №100.
91. Враховуючи предмет касаційного провадження у цій справі, колегія суддів констатує також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час перегляду справи в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу; доводи касаційної скарги в цій частині частково знаходять своє підтвердження.
92. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
93. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
94. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження, враховуючи межі касаційного та апеляційного перегляду цієї справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову - скасувати в частині, якою скасовано рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про зобов'язання Головного сервісного центру МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) та в частині зміни рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; в цій частині справу слід направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині оскаржувану постанову - залишити без змін.
95. Під час нового розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.
96. Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.
97. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №260/3288/24 в частині скасування рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного сервісного центру МВС призначити ОСОБА_1 на посаду начальника Територіального сервісного центру № 2146 (на правах відділу, Берегівський район, с. Кам'янське) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) та в частині зміни рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року стосовно позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати.
3. В цій частині справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Восьмого апеляційного адміністративного суду.
4. В решті постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №260/3288/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і не оскаржується.
Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2025 року.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко
М.В. Білак
Судді Верховного Суду