22 вересня 2025 року
м. Київ
справа №320/14670/23
адміністративне провадження №К/990/36103/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України Ткаченко Наталії Миколаївни, Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання дій та рішень протиправними, скасування рішень, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України Ткаченко Наталії Миколаївни (далі - відповідач - 1; Ткаченко Н.М.), Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України (далі - відповідач - 2), Міністерства юстиції України (далі - відповідач - 3) про:
- визнання протиправними дій директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України Ткаченко Наталії Миколаївни, які полягають у внесенні подання від 12 жовтня 2022 року №1105-6.3/22/22 до Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, за скаргою адвоката Яковчука Івана Володимировича в інтересах ОСОБА_2 на дії судового експерта ОСОБА_1 від 13 вересня 2022 року (вихідний №13/09/2022; вхідний від 15 вересня 2022 року №106371-33-22 Міністерства юстиції України), щодо дисциплінарної відповідальності;
- визнання протиправним та скасування рішення Дисциплінарної плати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 26 жовтня 2022 року №7, яким відносно судового експерта ОСОБА_1 порушено дисциплінарне провадження, призначено аналіз її висновку від 27 жовтня 2021 року №129/21 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні від 01 квітня 2021 року №52021000000000164, проведення якої доручено фахівцям Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса», витребувано пояснення щодо фактів, викладених у скарзі адвоката Яковчука Івана Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , на дії експерта від 13 вересня 2022 року (вихідний № 13/09/2022-Х; вхідний Міністерства юстиції України від 15 вересня 2022 року № 106371-33-22);
- визнання протиправним і скасування рішення Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 08 грудня 2022 року № 4, яким притягнуто її,- судового експерта ОСОБА_1 , до дисциплінарної відповідальності та застосовано відносно неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі №320/14670/23 скасовано. Прийнято нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України Ткаченко Наталії Миколаївни, Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання дій та рішень протиправними, скасування рішень задоволено.
Визнано протиправними дії директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції Ткаченко Наталії Миколаївни, які полягають у внесенні подання від 12 жовтня 2022 року №1105-6.3/22/22 до Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, за скаргою адвоката Яковчука Івана Володимировича в інтересах ОСОБА_2 на дії судового експерта ОСОБА_1 від 13 вересня 2022 року (вихідний №13/09/2022; вхідний від 15 вересня 2022 року №106371-33-22 Міністерства юстиції України), щодо дисциплінарної відповідальності.
Визнано протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної плати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 26 жовтня 2022 року №7, яким відносно судового експерта ОСОБА_1 порушено дисциплінарне провадження, призначено аналіз її висновку від 27 жовтня 2021 року №129/21 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні від 01 квітня 2021 року №52021000000000164, проведення якої доручено фахівцям Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса».
Визнано протиправним і скасувати рішення Дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 08 грудня 2022 року №4, яким притягнуто судового експерта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано відносно неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
29 серпня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України, в якій скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року залишити в силі.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржуються судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи при цьому на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норм права, що потребує висновку:
- частини четвертої статті 69 Кримінального процесуального кодексу України, судовий експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи;
- пункту 1 частини п'ятої статті 69 Кримінального процесуального кодексу України, експерт зобов'язаний особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності - роз'яснити його;
- статті 7 Закону України «Про судову експертизу» (далі - Закон), визначено суб'єкти судово-експертної діяльності, зокрема судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом;
- пункту 1 частини першої статті 12 Закону в якому зазначено, що незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок;
- пункти 5, 11 частини третьої статті 14 Закону вказують, що дисциплінарним проступком судового експерта є самостійне збирання матеріалів, що підлягають дослідженню, а також самостійний вибір вихідних даних для проведення судової експертизи та порушення вимог законодавства щодо оформлення висновку судового експерта;
- частини вісімнадцятої статті 14 Закону у разі якщо протягом одного року з дня накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження судового експерта не піддано новому дисциплінарному стягненню, зазначений судовий експерт вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення, з внесенням відповідних відомостей до державного Реєстру атестованих судових експертів;
у взаємозв'язку із,
- пунктом 5 розділу VI Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2015 року № 301/5 (далі - Положення № 301/5), що визначає вимоги до звернення осіб щодо порушення дисциплінарного провадження відносно судового експерта;
- абзацом третім пункту 9 розділу VI Положення дисциплінарна палата ЦЕКК розглядає питання щодо дисциплінарної відповідальності судового експерта в межах порушень, зазначених у документах, доданих до подання;
- підпунктом 6 пункту 4 розділу ІІ Інструкції про особливості здійснення судовоекспертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства 12 грудня 2011 року № 3505/5 (далі - Інструкція № 3505/5), судовому експерту забороняється приймати до виконання проведення експертизи, якщо її проведення не доручено йому особисто;
- абзацом четвертим пункту 2.3 розділу IІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Інструкція № 53/5), в якому зазначено, що експерту забороняється самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно;
- абзацом дванадцятим пункту 2.2 розділу IІ Інструкції № 53/5 передбачено, що на експерта покладається обов'язок провести повне дослідження, дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені питання;
- дискреційними повноваженнями Комісії щодо визначення порушення вчиненого судовим експертом при виборі дисциплінарного стягнення (пункти 7, 9, 10 розділу VI Положення, стаття 14 Закону, стаття 19 Конституції України).
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судового рішення з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування вищезазначених норм права скаржник зазначає про те, що доводи апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального права при їх співставленні зі спірними правовідносинами, що полягає у наступних висновках суду:
- відповідачі не перевірили законність джерел отримання скаржником висновку судового експерта із матеріалів кримінального провадження № 52021000000000164;
- до моменту внесення подання, прийняття рішень від 26 жовтня 2022 року № 7 та від 08 грудня 2022 року № 4, Комісія вже розглядала інше звернення про дисциплінарну відповідальність з приводу можливих порушень під час складання того самого висновку судового експерта, за результатами чого прийняла рішення від 07 вересня 2022 року № 6, згідно з яким висновок складено методично правильно, у відповідності до вимог нормативно-правових актів із питань судово-експертної діяльності;
- у відповідності з договором від 10 січня 2018 року № 16а/18 про проведення експертних досліджень і судових експертиз та на підставі постанови від 30 серпня 2021 року старшого детектива Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Самойленка М.В., директор ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» Круть О.В. організував і забезпечив проведення експертизи, правомірно доручивши її проведення судовому експерту ОСОБА_1., яка діяла у складі вказаної юридичної особи;
- збирання матеріалів і вибір вихідних даних для проведення судової товарознавчої експертизи стосується визначення товарних характеристик об'єкта дослідження, який підлягає оцінці, та не належить до проведення експертом дослідження (методик, методів), яке може здійснюватися шляхом направлення запитів про ціни на об'єкт дослідження;
- комісія помилково кваліфікувала направлення запитів про ціни на об'єкт дослідження як, нібито, збирання матеріалів для проведення експертизи, що не відповідає вимогам проведення судової товарознавчої експертизи для якої такі запити є безпосереднім процесом дослідження (методиками, методами), яке експерт зобов'язаний провести відповідно до статей 69, 70, 101 Кримінального процесуального кодексу України, статті 12 Закону України «Про судову експертизу».
Отже, скаржник фактично просить Верховний Суд вирішити питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Разом із цим, відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судом апеляційної інстанції доказів у справі, водночас у силу наведеної вище норми КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наявна необхідність у формуванні правозастосовчої практики щодо наявності та достатності вчинених порушень судовим експертом при формуванні висновку для констатування факту невиконання наведених раніше вимог законодавства для притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження та дискреційними повноваженнями Комісії щодо визначення порушення вчиненого судовим експертом при формуванні висновку у кримінальному провадженні та виборі дисциплінарного стягнення.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Посилаючись на судові справи, в яких, на думку скаржника, судами попередніх інстанції по різному вирішено аналогічні спори, відповідач не обґрунтовує, що в зазначених справах висновки зроблені за аналогічних фактичних обставин та не містять індивідуальних ознак, характерних виключно для них.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.
Також, скаржник зазначає, що результат розгляду даної справи має виняткове значення, позаяк становить значний інтерес для Міністерства та Комісії, діючих судових експертів, а також для осіб, які звертаються із скаргами на дії/бездіяльність останніх з тим чи іншим питанням порушення їх прав.
При цьому, Суд звертає увагу скаржника, що допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України Ткаченко Наталії Миколаївни, Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання дій та рішень протиправними, скасування рішень - залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
М.В. Білак
Л.О. Єресько ,
Судді Верховного Суду