про відмову у відкритті касаційного провадження
23 вересня 2025 року
м. Київ
справа №380/11465/25
адміністративне провадження № К/990/38003/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росанбуд»
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року (колегія у складі суддів Носа С.П., Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.)
у справі № 380/11465/25
за позовом керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова
до Львівської міської ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Росанбуд»
про визнання протиправною та скасування ухвали,
У червні 2025 року керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова (далі також - позивач, заявник) звернувся до суду з позовною заявою до Львівської міської ради, в якому просив визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 16.05.2024 № 4952 «Про надання ТзОВ «Росанбуд» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Панаса Мирного,13».
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 380/11465/25.
Згодом керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій заявник просив:
- зупинити дію індивідуального акту - ухвали Львівської міської ради від 16.05.2024 № 4952 «Про надання ТзОВ «Росанбуд» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Панаса Мирного,13» до набрання законної сили рішенням у даній справі;
- накласти заборону Львівській міській раді здійснювати розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Панаса Мирного, 13 Товариство з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» (далі - ТОВ «Росанбуд») та заборони приймати рішення (ухвали) щодо надання земельної ділянки на вул. Панаса Мирного, 13 ТОВ «Росанбуд» до набрання законної сили рішенням у даній справі;
- заборони іншим особам вчиняти дії щодо набуття права власності чи права користування на земельну ділянку орієнтовною площею 0,6947 га (у тому числі орієнтовною площею 0,2235 га для облаштування громадського простору (скверу) на вул. Панаса Мирного, 13 для будівництва та обслуговування житлових будинків з приміщеннями громадського призначення та підземними паркінгами.
Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.06.2025 відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Надалі Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 12.08.2025, задовольнивши частково апеляційну скаргу керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова, скасував ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 в частині та прийняв у відповідній частині постанову, якою заяву позивача задовольнив частково, а саме:
- зупинив дію ухвали Львівської міської ради від 16.05.2024 № 4952 «Про надання ТзОВ «Росанбуд» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Панаса Мирного,13» до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі № 380/11465/25;
- відмовив у задоволенні іншої частини вимог заяви про забезпечення позову.
15.09.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» (далі - ТОВ «Росанбуд», третя особа, скаржник), в якій третя особа з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2025, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 залишити без змін.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, Суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).
З правового аналізу наведених норм Кодексу вбачається, що основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судами встановлено, що позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради від 16.05.2024 № 4952 «Про надання ТзОВ «Росанбуд» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Панаса Мирного,13» містить очевидні ознаки протиправності такого рішення, оскільки відповідно до Генерального плану м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 № 3924, така земельна ділянка знаходиться в межах територій існуючих навчальних вищих навчальних закладів, технікумів, профтехучилищ. Отже, оскаржуваною ухвалою надано дозвіл на відведення земельної ділянки всупереч вимогам Генерального плану м. Львова, чим порушено ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Крім того, земельна ділянка щодо якої надано дозвіл на виготовлення проекту відведення має площу 0,6947 га, в тому числі 0,2235 га. Тобто, площа запитуваної земельної ділянки більше ніж в сім разів перевищує загальну площу будівлі. При цьому заявник, покликаючись на правові висновки у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 909/1345/14, звертає увагу на те, що отримання земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі для нового будівництва, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями ст.ст. 134, 135 Земельного кодексу України. Також, звертав увагу, що земельна ділянка відводиться не для обслуговування наявної будівлі, а для будівництва та обслуговування житлових будинків з приміщеннями громадського призначення та підземними паркінгами. У зв'язку з цим, на думку заявника, питання про відведення спірної земельної ділянки повинно було вирішуватися за результатами земельних торгів.
До того ж, на переконання заявника, у розгляду Львівською міською радою проекту землеустрою та прийняття рішення про надання ТОВ «Росанбуд» до прийняття судового рішення по суті позовних вимог у справі № 380/11465/24, останнє матиме правові підстави для реєстрації майнових прав на земельну ділянку, після чого виконання рішення суду у цій справі буде неможливим. До того ж, набуття та реєстрації майнових прав на землю ускладнить захист та відновлення порушення інтересів держави, адже вимагатиме вже не попередження вибуття земельної ділянки, а витребування останньої набувача. Тому прийняття рішень міською радою з приводу затвердження проекту відведення земельної ділянки та надання її ТОВ «Росанбуд» унеможливить виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених інтересів держави, за захистом яких звертається прокурор.
Відмовляючи у задоволенні заяви керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не надав доказів існування очевидних ознак протиправності оскаржуваного та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулась до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю та очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та третім особам до ухвалення рішення в адміністративній справі за поданим позовом до суду, як і не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) таких прав та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому.
Проте суд апеляційної інстанції, з посиланням на висновки щодо застосування норм процесуального права, викладених у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 07.04.2020 у справі № 826/13413/18, від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18 та від 07.04.2020 у справі № 826/13413/18 зазначив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Також апеляційний суд зауважив, що суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед, тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
У контексті наведеного слід відзначити, що Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 у справі № 120/7708/20-а зауважив, що незважаючи на те, що отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки само по собі не означає позитивного рішення про надання її у власність, однак таке рішення свідчить про вчинення відповідним органом, який надає дозвіл та передає земельні ділянки у власність, юридичної дії, яка є передумовою передання земельної ділянки у власність, тому таке рішення охоплюється заходами забезпечення позову.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи та доводи заяви про забезпечення позову, погоджується з твердженнями позивача, що невжиття заходів забезпечення позову, у даній справі, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених і оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності наявності у цьому випадку для задоволення заяви позивача про забезпечення позову. Правильне застосування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. При цьому, скаржник у касаційній скарзі не спростував такі висновки Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з ч. 2 ст. 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За таких обставин, касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки, у цьому випадку, правильне застосування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні п. 5 ч. 1 та ч. 2 ст. 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 328, 332, 333, 359 КАС України, Верховний Суд,-
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Росанбуд» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у справі № 380/11465/25.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб