22 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 440/6650/24
адміністративне провадження № К/990/45255/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 440/6650/24
за позовом ОСОБА_1 до Котелевського районного суду Полтавської області про визнання протиправними та скасування розпоряджень, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року (суддя Довгопол М.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Курило Л.В., судді: Бегунц А.О., Мельнікова Л.В.),
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Котелевського районного суду Полтавської області, у якому просила визнати протиправними, визнати завідомо протиправними розпорядження голови Котелевського районного суду Полтавської області Мальцева Сергія Олексійовича від 23 квітня 2024 року, від 23 квітня 2024 року та від 25 квітня 2024 року про передачу до іншого суду - Зіньківського районного суду Полтавської області трьох цивільних справ, а саме: №535/139/15-ц (провадження №4-с/ 535/7/24), № 535/139/15-ц (провадження №4-с/535/8/24) та №535/139/15-ц (провадження №4-с/535/3/24) для розгляду їх по суті та скасувати їх.
Позов мотивований тим, що спірні розпорядження голови Котелевського районного суду Полтавської області прийняті з порушенням пункту 2 частини 1 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та процесуальних прав позивача на розгляд трьох судових справ саме Котелевським районним судом Полтавської області.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України). Роз'яснено, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що розпорядження голови суду про передачу справи на підставі пункту 2 частини першої статті 31 ЦПК України є процесуальним документом, який виноситься в межах цивільної справи (провадження), в порядку, передбаченому процесуальним законом. Прийняття такого розпорядження охоплюється поняттям «здійснення правосуддя», і є нічим іншим, як діяльністю суду, пов'язаною з розглядом судових справ у порядку цивільного судочинства, що врегульований процесуальним законом, а саме Цивільним процесуальним кодексом України.
Законодавством передбачено апеляційний та касаційний порядок оскарження судових рішень, а тому зауваження щодо діяльності судді чи суду або посадової особи суду, що пов'язані зі здійсненням правосуддя, у тому числі щодо передачі справи на розгляд іншого суду, можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення. Оскарження дій суду або судді, що пов'язані зі здійсненням правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання проти них судового процесу.
Таким чином, у разі незгоди позивачки з розпорядженнями голови Котелевського районного суду Полтавської області Мальцева Сергія Олексійовича від 23 квітня 2024 року, від 23 квітня 2024 року та від 25 квітня 2024 року про передачу до іншого суду - Зіньківського районного суду Полтавської області трьох цивільних справ, а саме: №535/139/15-ц (провадження №4-с/ 535/7/24), № 535/139/15-ц (провадження №4-с/535/8/24) та №535/139/15-ц (провадження №4-с/535/3/24), вона не позбавлена можливості викласти всі свої заперечення та доводи в апеляційній скарзі за результатами розгляду відповідної справи, однак ініціювання окремого судового провадження щодо оскарження вказаних розпоряджень є недопустимим, з огляду на приписи процесуального законодавства.
Зважаючи на те, що голова суду під час прийняття спірних розпоряджень про передачу справ не є суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції, і не може бути відповідачем у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ, відсутній публічно-правовий спір, який належить до юрисдикції адміністративного суду.
На підставі наведеного суд першої інстанції констатував, що позов ОСОБА_1 до Котелевського районного суду Полтавської області про визнання протиправними та скасування розпоряджень не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, врахувавши висновки Верховного Суду, суд першої інстанції роз'яснив, що спір, з яким звернулася ОСОБА_1 , не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Суд апеляційної інстанції у повній мірі підтримав позицію Полтавського окружного адміністративного суду та наведені в ухвалі про відмову у відкритті провадження висновки.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись з ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Незаконність оскаржуваних судових рішень позивачка обґрунтовує тим, що Конституція України гарантує їй оскарження у суді протиправних індивідуальних актів суб'єкта владних повноважень, яким є голова суду. Тому даний спір є публічно-правовим і відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Інший порядок оскарження розпоряджень голови суду Законом не передбачено, позаяк розпорядження голови суду не є судовими рішеннями та не підлягають оскарженню в апеляційному порядку.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 листопада 2024 року визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у складі: головуючи суддя (суддя-доповідач) Соколов В.М., Єресько Л.О., Губська О.А.
У зв'язку з обранням судді Губської О.А. до Великої Палати Верховного Суду, яка перебуває у складі колегії суддів, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2024 року визначено склад колегії суддів для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 : головуючий суддя - Соколов В.М., Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Ухвалою від 16 грудня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду оскаржуваних судових рішень.
20 лютого та 27 березня 2025 року від позивачки надійшли письмові заяви, в яких вони просить Суд урахувати наведені в них доводи та .
Ухвалою від 11 вересня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи. Позиція Верховного Суду.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Спірним у розглядуваному випадку є питання належності даного спору до юрисдикції адміністративних судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав/законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин.
Так, пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Отже, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовною заявою, у якій просила визнати протиправними, визнати завідомо протиправними розпорядження голови Котелевського районного суду Полтавської області від 23 квітня 2024 року, від 23 квітня 2024 року та від 25 квітня 2024 року про передачу цивільних справ до іншого суду.
Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням голови Котелевського районного суду Полтавської області від 23 квітня 2024 року «Про передачу справи № 535/139/15 до іншого суду» вирішено передати матеріали справи № 535/139/15 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця - заступника начальника Відділу примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Лукмасла Миколи Миколайовича щодо винесення постанови від 11 листопада 2021 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності, до Зіньківського районного суду Полтавської області, який є найбільш територіально наближеним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, судді Диканського районного суду Полтавської області відповідно до частини першої статті 37 ЦПК України не можуть брати участь у розгляді даної справи.
Розпорядженням голови Котелевського районного суду Полтавської області від 23 квітня 2024 року «Про передачу справи № 535/139/15 до іншого суду» вирішено передати матеріали справи № 535/139/15 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця - начальника Відділу примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Пироженко Л.І. до Зіньківського районного суду Полтавської області, який є найбільш територіально наближеним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, судді Диканського районного суду Полтавської області відповідно до частини першої статті 37 ЦПК України не можуть брати участь у розгляді даної справи.
Розпорядженням голови Котелевського районного суду Полтавської області від 25 квітня 2024 року «Про передачу справи № 535/139/15 до іншого суду» вирішено передати матеріали справи № 535/139/15 (провадження 4-с/535/3/24) за скаргою ОСОБА_1 про визнання недійсним звіту Приватного підприємства «Центр незалежної оцінки та експертизи» м. Полтави про оцінку житлового будинку боржника, заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), боржник - ОСОБА_2 , Приватне підприємство «Центр незалежної оцінки та експертизи» м. Полтави, до Зіньківського районного суду Полтавської області, який є найбільш територіально наближеним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, судді Диканського районного суду Полтавської області відповідно до частини першої статті 37 ЦПК України не можуть брати участь у розгляді даної справи.
Усі зазначені розпорядження містять посилання на пункт 2 частини першої статті 31 ЦПК України та мотивовані тим, що у Котелевському районному суді Полтавської області неможливо утворити склад суду для розгляду відповідних справ.
Так, за змістом пункту 2 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи.
Частиною четвертою статті 31 ЦПК України визначено, що передача справи з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі розпорядження голови суду на розгляд суду, найбільш територіально наближеного до цього суду.
Відтак, у випадку задоволення відводів та неможливості утворити новий склад суду ЦПК України передбачає процедуру передачі справи за підсудністю до іншого суду і такі процесуальні повноваження покладені на голову суду.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку голова суду не здійснює повноваження, пов'язані з реалізацією публічної влади, а реалізує обов'язок визначений процесуальним законом з метою забезпечення дотримання права на судовий захист особи, яка звертається до суду.
При цьому, якщо позивачка вважає, що справу розглянуто неповноважним складом суду, то вона повинна захищати свої права шляхом подання апеляційної скарги на відповідне судове рішення у цивільній справі, а не шляхом звернення за судовим захистом в порядку адміністративного судочинства про оскарження розпорядження голови суду щодо передачі справи за підсудністю.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Положеннями статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно, ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно, ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Отже, даний спір знаходиться поза площиною публічно-правових відносин, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому Суд зауважує, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі №9901/947/18.
За таких обставин вимоги ОСОБА_1 не підлягають окремому розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.
Такий правовий підхід відповідає усталеній судовій практиці у спорах з подібними правовідносинами, сформованій Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 1540/4005/18, а також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 580/2605/22 та від 11 серпня 2023 року у справі №580/6423/22.
Отже, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що їхній зміст не викликає сумнівів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права; рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з урахуванням усталеної правозастосовчої практики Великої Палати Верховного Суду у спорах з подібними правовідносинами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №440/650/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк