23 вересня 2025 року
м. Київ
справа №160/10127/23
адміністративне провадження № К/990/49958/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Кравчука В.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №160/10127/23
за позовом ОСОБА_1
до Дніпровської міської ради
про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року (головуючий суддя: Неклеса О.М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (колегія у складі: головуючого судді Ясенової Т.І., суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.), -
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Дніпровської міської ради (далі - відповідач, Рада), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Ради від 19 жовтня 2022 року №124/28 «Про відмову гр. ОСОБА_1 в передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»;
- зобов'язати Раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0703 га, в районі АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1210100000:01:621:0082.
2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказувала, що рішенням Ради від 23 січня 2019 року №262/40 їй надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0703 га по АДРЕСА_1 . Позивачем було виготовлено таку технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0703 га із наступним присвоєнням кадастрового номера земельної ділянки 1210100000:01:621:0082, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою щодо затвердження такої технічної документації із землеустрою. Оскільки Рада не прийняла ані рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані рішення про відмову у затвердженні такого проекту, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі №160/3952/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Ради при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; зобов'язано останню розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1210100000:01:621:0082, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
16 листопада 2022 року представником позивача було отримано рішення Ради VIII скликання «Про відмову гр. ОСОБА_1 в передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» від 19 жовтня 2022 року №124/28, в якому зазначено, що причиною відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є невідповідність місця розташування об'єктів нерухомості на земельній ділянці вимогам законів, а саме наявністю на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, правовстановлюючі документи на які не надано.
Це рішення Ради позивач вважає неправомірним й таким, що порушує її право на набуття у власність земельної ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Ради від 19 жовтня 2022 року №124/28 «Про відмову гр. ОСОБА_1 в передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; зобов'язано Раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0703 га, в районі АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1210100000:01:621:0082.
4. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що норма частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України (в редакції Закону №1423-ІХ; далі - ЗК України), яка регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, не надає відповідному органу місцевого самоврядування після погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймати будь-яке інше рішення, ніж про його затвердження та надання такої земельної ділянки у власність. Перевірка ж проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.
Апеляційний суд у своєму рішенні також зазначив про непоширення встановленої підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України заборони на спірні правовідносини щодо затвердження проекту землеустрою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
6. Ці вимоги скаржник обґрунтовує помилковістю висновків судів першої та апеляційної інстанцій, неправильним застосуванням ними норм матеріального права до правовідносин, які є предметом розгляду у справі, а також неврахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі №480/3895/22, від 18 вересня 2024 року у справі №380/11336/22, від 16 березня 2023 року у справі №400/4409/21, від 11 січня 2024 року у справі №320/368/22, а також правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у її постанові від 22 серпня 2021 року у справі №200/606/18.
7. 24 грудня 2024 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.
8. З наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Тацій Л.В., Кравчук В.М.
9. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за означеною касаційною скаргою.
10. Позивач у поданому до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню.
11. Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Ради від 23 січня 2019 року №262/40 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), громадянам у м. Дніпрі» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.0703 га, по АДРЕСА_1 .
13. Між позивачем та ТОВ «Геоспектр-7» укладено договір на виконання робіт з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №51-02-19-ПЗ від 22 лютого 2019 року.
14. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки має позитивний містобудівний висновок Департаменту по роботі з активами головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради №14/27-383 від 08 травня 2020 року, позитивний висновок Державного агентства водних ресурсів України №42/ДП/21-20 від 17 лютого 2020 року, а також позитивний висновок експертизи документації ГУ Держгеокадастру у Київській області №6018/20 від 27 травня 2020 року.
15. Не отримавши рішення Ради щодо затвердження проекту землеустрою, позивач звернулась до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року по справі №160/3952/21, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Ради при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також зобов'язано розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:621:0082 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
16. Листом №Д-16/4-1/09-21 від 27 вересня 2021 року Радою повідомлено ОСОБА_1 , що її клопотання було розглянуто та долучено до документів, на підставі яких підготовлено проект рішення «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». Однак, за результатами голосування депутатів Ради за проект рішення це рішення не було прийняте, тобто фактично відмовлено в затвердженні проекту землеустрою.
17. 16 листопада 2022 року представником позивача отримано рішення Ради VIII скликання «Про відмову гр. ОСОБА_1 в передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» №124/28 від 19 жовтня 2022 року, в якому зазначено, що причиною відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є невідповідність місця розташування об'єктів нерухомості на земельній ділянці вимогам законів, а саме: наявністю на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, правовстановлюючі документи на які не надано.
18. Не погоджуючись із таким рішенням Ради, ОСОБА_1 звернулася до суду.
19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах й дотримання процесуальних норм, виходить з наступного.
20. У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
22. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
23. За змістом статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
24. Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
25. За приписами частин першої та третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
26. Як установлено частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
27. За змістом пункту 6 частини другої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
28. Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (частина восьма статті 186 ЗК України).
29. Згідно із частиною дев'ятою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
30. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).
31. Отже, у відповідності до вимог чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення Ради законодавства підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
32. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
33. Як уже зазначалося вище, на час прийняття відповідачем спірного рішення частиною восьмою статті 186 ЗК України було передбачено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
34. Таким чином, за наявності підстав, визначених вказаною нормою, орган місцевого самоврядування своїм рішенням може відмовити у затвердженні документації із землеустрою.
35. У цьому випадку підставою для відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно оскаржуваного рішення стала невідповідність місця розташування об'єктів нерухомості на земельній ділянці вимогам законів, а саме наявністю на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, правовстановлюючі документи на які не надано.
36. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що наявність на окресленій земельній ділянці по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1210100000:01:621:0082, споруди теплиці підтверджено містобудівним висновком Департаменту по роботі з активами головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради №14/27-383 від 08 травня 2020 року, у якому вказано, що розміщення будинку, господарських будівель і споруд на зазначеній території відповідає вимогам чинної містобудівної документації. При цьому згідно із наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна» (положення якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин) теплиця є тимчасовою спорудою, яка не потребує введення в експлуатацію.
37. Виходячи із наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказана відповідачем підстава для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не узгоджується із вимогами законодавства, як наслідок, оскаржуване рішення Ради є протиправним та підлягає скасуванню.
38. Водночас, приймаючи оскаржуване рішення від 19 жовтня 2022 року №124/28 «Про відмову гр. ОСОБА_1 в передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» відповідач, серед іншого, керувався й положеннями підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, про що безпосередньо зазначено у самому рішенні. Проте, така обставина залишилася без належної уваги та оцінки судів попередніх інстанцій.
39. У контексті наведеного Слід зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти й по цей час.
40. Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
41. Отже, як на дату прийняття спірного рішення відповідача, так і на час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій в Україні діяв воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану».
42. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року №2145-IX (далі - Закон №2145-IX) внесено зміни, серед іншого, до ЗК України.
43. Зокрема, Розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктами 27 і 28.
44. У підпункті 5 пункту 27 Розділу X «Перехідних положень» ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення Ради) зазначено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням ряду особливостей, зокрема: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
45. Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07 квітня 2022 року.
46. Таким чином, у спірній ситуації позивачу відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та, відповідно, у передачі безоплатно у власність такої, у тому числі й на підставі підпункту 5 пункту 27 Розділу X «Перехідних положень» ЗК України.
47. Натомість судом першої інстанції у цій справі така обставина взагалі залишена поза увагою. Апеляційний же суд, вказуючи на непоширення встановленої підпунктом 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України заборони на спірні правовідносини щодо затвердження проекту землеустрою, на переконання Верховного Суду, неправильно застосував означену норму матеріального права, адже надання у власність земельної ділянки, заборона щодо чого встановлена законодавцем на час дії в Україні воєнного стану, є власне наслідком прийняття органом місцевого самоврядування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення такої землі.
48. Системний аналіз норм ЗК України дає підстави стверджувати, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, після отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення як про про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так і одночасно про надання її у власність.
49. У контексті обставин даної справи варто зазначити, що Верховний Суд раніше вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в контексті подібних за своїм змістом правовідносин й, зокрема, у своїй постанові від 03 серпня 2023 року у справі №300/3771/22 сформулював наступні правові висновки.
« З огляду на зміни, які внесені до ЗК України Законом №2145-IX, із 7 квітня 2022 року до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відтак, приймаючи спірне рішення, Загвіздянська сільська рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області діяла у відповідності до положень підпункту 5 пункту 27 розділу «Перехідні положення» ЗК України, оскільки інших альтернативних дій вказана місцева рада не вправі була вчиняти.
Таким чином, cпірне рішення відповідача є таким, що прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, та відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, а тому не підлягає скасуванню ».
50. Наведена правова позиція підтримана касаційним судом у подальших своїх постановах від 18 лютого 2025 року у справі №380/10564/22, від 18 вересня 2024 року у справі №380/11336/22.
51. Оскільки як оскаржуване рішення Ради, так і рішення судів попередніх інстанцій у цій справі прийняті після 07 квітня 2022 року, тобто в період чинності норми, яка встановлює заборону під час дії воєнного стану на безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
52. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
53. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
54. Відтак, Верховний Суд вважає, що є правові підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
55. Щодо доводів касаційної скарги про помилкове віднесення судом першої інстанції справи до категорії справ незначної складності, то колегія суддів зазначає наступне.
56. Відповідно до статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
57. Справи, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, визначені у частині четвертій статті 257 КАС України, з якою кореспондується норма частини першої статті 263 цього Кодексу.
58. Положеннями частини четвертої статті 12 КАС України передбачено справи, спори у яких розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження
59. З огляду на предмет даного спору ця справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, а тому з урахуванням характеру правовідносин, складності справи суд першої інстанції у межах наданого йому законом розсуду вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження і Верховний Суд не вбачає у цій справі порушення вищенаведених норм процесуального законодавства, а тому відхиляє відповідні доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі.
60. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року - скасувати.
Ухвалити у справі №160/10127/23 нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.Г. Стеценко
Л.В. Тацій
В.М. Кравчук ,
Судді Верховного Суду