Справа № 620/16837/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дубіна М.М.
23 вересня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати йому у період з 29.01.2020 по 07.05.2021 включно недоотриманого грошового забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі постанова №704), а також щодо виготовлення довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії за формою, передбаченою додатком 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 (далі Порядок №45), з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються відповідно до пункту 4 вказаної постанови №704, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому за період з 29.01.2020 по 07.05.2021 включно недоотримане грошове забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої постановою №704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести йому виплату недоотриманої грошової допомоги для оздоровлення за 2020 та 2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови №704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виготовити довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії за формою, передбаченою додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються відповідно до пункту 4 постанови №704, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року клопотання Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області та Міністерства внутрішніх справ задоволено, позов залишено без розгляду.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено будь - яких доводів та не надано доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, тому наявні підстави для залишення позову без розгляду відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність встановлених п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України підстав для залишення позову без розгляду, оскільки позивачем строк звернення до суду пропущений не був.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.
Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків його позовної заяви, подавши до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із вказанням підстав для його поновлення та з наданням доказів поважності причин такого пропуску.
03.03.2025 на виконання ухвали суду представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої з покликанням на позиції Верховного Суду зазначив, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли до внесення змін до Кодексу законів про працю України, коли обмеження будь-яким строком на звернення до суду з позовом було відсутнє. Крім того, представник позивача зазначив, що про порушення свого права та належний розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням та усіх пов'язаних з цим виплат позивач дізнався тільки фактично отримавши відповідь відповідача від 07.11.2024 №1515/2561, а відтак вважає, що строки на оскарження протиправної бездіяльності відповідача пропущені не були.
Суд першої інстанції виходив з того, що не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, у тому числі після закінчення дії карантину через COVID-19, тому не визнає поважними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, тому наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до вимог частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформулював висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
У свою чергу, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд першої інстанції наголосив на тому, що позивач мав об'єктивну можливість дізнатися про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за спірний період, за умови виявлення належної зацікавленості та вчинення активних дій з метою перевірки відповідності його розміру.
Щодо висновків суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 при вирішенні питання щодо застосування ст. 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) дійшла таких висновків:
- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України в попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»;
- з урахуванням п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП України, почався 1 липня 2023 року.
Предметом спору в цій справі є нарахування грошового забезпечення військовослужбовця та інших виплат за період із 29.01.2020 по 07.05.2021.
Отже, спірні правовідносини охоплювали часові проміжки до внесення змін до ст. 233 КЗпП України.
Так, період з 29.01.2020 по 07.05.2021 регулюється положеннями ст. 233 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22.
Враховуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги останню практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, колегія суддів дійшла до висновку, що твердження про пропуск позивачем строку звернення до суду є передчасним.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Колегія суддів зазначає про помилковий висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, тому ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року є передчасною та підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року - скасувати.
Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 23.09.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна