Справа № 620/1881/24
23 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н.П.
Суддів: Кобаля М.І., Штульман І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року, суддя Баргаміна Н.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просила:
- визнати протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови підготувати та надати до Головного управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 для перерахунку пенсії ОСОБА_1 станом на 29.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та на 01.01.2024, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік на тарифний коефіцієнт, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: премії, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (за роботу з таємними документами) для проведення перерахунку пенсії;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 для перерахунку пенсії ОСОБА_1 станом на 29.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та на 01.01.2024, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік на тарифний коефіцієнт, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: премії, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (за роботу з таємними документами) для проведення перерахунку пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка має право на отримання довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з визначенням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 29.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 для перерахунку пенсії.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020, з 01.02.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023 відповідно.
В решті позову відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 900,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційну скаргу подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивачка звернулась до відповідача з заявою про підготовку та направлення до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області довідки про грошове забезпечення станом на 29.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та на 01.01.2024 із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Листом від 23.01.2024 № 5/1238с Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернігівській області було роз'яснено порядок складення та надіслання відповідної довідки, вказано, що станом на 22.01.2024 списки для перерахунку грошового забезпечення не надходили, законних підстав направляти будь-які довідки до Головного управління Пенсійного фонду в Чернігівській області не має.
Вважаючи відмову відповідача щодо видачі та направленні до пенсійного органу довідок протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанцій, дійшов висновку, що починаючи з 29 січня 2020 року, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оскільки відповідач не здійснив обрахунку місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множення на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому наявні підстави для зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020, з 01.02.2021, з 01.02.2022, з 01.02.2023 відповідно.
При цьому судом першої інстанції врахував, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, яка набула чинності 20 травня 2023 року, абзац 1 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 викладено у новій редакції. Відповідно до цієї редакції, для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, застосовується інший базовий показник, відмінний від прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Таким чином суд попередньої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо виготовлення довідки станом на 01.01.2024 задоволенню не підлягають.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до щодо виготовлення довідки станом на 01.01.2024 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Переглядаючи справу в межах апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (надалі Закон - № 2262-ХІІ).
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» . Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Тобто з 01 січня 2018 року пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Відповідно частини статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Під час апеляційного перегляду у цій справі спірним є питання правомірності обрахунку грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20 травня 2023 року виходячи з розрахункової величини для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що у вказаному періоді відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінет Міністрів України, зокрема пунктом 2 Постановою № 481, цю розрахункову величину замінив на сталу розрахункову величину - 1762 грн.
Позивачка не погоджується з позицією суду, наполягаючи на тому, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 суперечить Конституції України та звужує обсяг існуючих прав військовослужбовців. Звертає увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 визнано протиправними дії Кабінету Міністрів України під час прийняття Постанови № 481, а пункт 2 цієї постанови, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, визнано протиправним та нечинним.
Тобто позивачка по суті не згодна із Постановою № 481, однак у межах даної справи, вона не ставить вимогу про скасування вказаного нормативно-правового акта.
Так, Верховний Суд у постановах від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі №160/21190/21, від 15.02.2024 у справі №520/27906/21, від 17.04.2024 у справі №300/3779/23 та інших, неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29.05.2018 у справі №800/341/17 та від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право, вийти за межі позовних вимог, суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13.03.2023 у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі №160/21190/21, від 17.04.2024 у справі №300/3779/23, від 15.02.2024 у справі №520/27906/21).
Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи колегія суддів апеляційного суду враховує таке.
З 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв відповідно до чинного нормативно-правового акту, а тому не допустив порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивачки.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.
Спеціальним Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов'язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).
Водночас визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Таким чином, суд оцінює оскаржувані дії відповідача з огляду на чинність нормативно-правових актів, застосованих у заявлений позивачкою період.
При цьому підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Так, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Постанова № 481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях №320/29450/24, №320/41449/23, №320/35573/23.
Отже, внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24.
В указаній постанові Верховний Суду звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог щодо видачі довідки для переранку пенсії станом на 01.01.2024 року.
Посилання на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 є необґрунтованим, адже, згідно з частиною 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 №481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Дана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 30.06.2025 у справі №280/8605/24.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.