Справа № 752/26891/24
23 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н.П.
Суддів: Кобаля М.І., Мельничука В.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 року, суддя Ольшевська І.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, від 23.09.2024, серії АВ №00000149, винесену відповідачем відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, і закрити справу про адміністративне правопорушення, а також стягнути судовий збір.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 23.09.2024 Державною службою України з безпеки на транспорті винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно ОСОБА_1 , а саме, що будучи відповідальною особою, 17.08.2024 о 10 год 51 зв за адресою: Н-07, км 291+793 Сумська область, допустив рух транспортного засобу DAF FT XF 105.460 днз. НОМЕР_1 із перевищенням нормативних параментів, зазначених у п. 22.5 ПДР України, перевищення загальної маси транспортного засобу на 6,200% 12.48 тон при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбаченап ч.2 ст. 132-1 КУпАП.
За вчинення даного адміністративного правовопорушення ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн.
Відповідно до зазначеної у постанові інформації про технічний стан, який в автоматизованому режимі зафіксовано правопорушення:
Виміряні з урахуванням похибки вагові або габаритні параметри ТЗ, загальнаи маса 42480 кг.
Фактичні зафіксовані параметри ТЗ: кількість вісей - 5 шт., спарені колеса - 2 вісь, відстань між вісями 1-2, 3788 мм, 2-3; 5203 мм, 3-4% 1418 мм, 4-5; 1311 мм, навантаження на вісь 1 -7450 кг, 2 - 12850 кг, 3 - 8700 кг, 4 - 8950 кг, 5- 9250 кг, загальна маса - 47 200 кг, висота - 3,769 м; ширина - 2,404 м; довжина - 13,7 м.
Отже, відповідачем в оскаржуваній постанові встановлено, що позивач допустив рух транспортного засобу із перевищенням параметрів, зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 6,200% (2,48 тонн), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тонн.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію власником транспортного засобу DAF FT XT 105.460 д.н.з. НОМЕР_1 спеціалізований вантажний тягач та транспортного засобу M&V N4TS31A-E д.н.з. НОМЕР_2 спеціалізований трьохвісний вантажний напівпричіп контенеровоз є Скороход Василь Леонідович.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Як вже зазначено судовою колегією вище, головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Василенко Д.І., складено постанову серії АВ №00000149 від 23.09.2024, згідно з якою встановлено, що 23.08.2024 о 10 год 51 хв, за адресою Н-07, км 291+793, Сумська обл., відповідальна особа відповідальна особа ОСОБА_1 , допустила рух транспортного засобу DAF FT XT 105.460 днз. НОМЕР_1 із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 6,200% (2.48 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. За вказане правопорушення позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500,00 грн.
Приписами статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено повноваження центрального органу державної влади, що забезпечує реалізацію державної політики і безпеки на наземному транспорті. Серед таких повноважень є здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно підпункту 1 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю (підпункти 15, 27 пункту 5 Положення).
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 2.4-1 Правил дорожнього руху встановлено, що у місці здійснення габаритно-вагового контролю на вимогу працівника пункту габаритно-вагового контролю або поліцейського водій вантажного автомобіля (в тому числі механічного транспортного засобу) повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також:
а) передати для перевірки документи, зазначені в підпунктах "а", "б" і "г" пункту 2.1 цих Правил;
б) надати транспортний засіб та причіп (за наявності) для вагового та/або габаритного контролю відповідно до встановленої процедури.
Підпунктом 4 п. 2 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою КМУ від 08.10.2018 №1145 встановлено, що належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи (особа, яка виконує повноваження керівника юридичної особи) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру несуть відповідно до статті 142 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
При цьому, у разі невнесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача транспортного засобу, то особою, відповідальною за вчинення адміністративного правопорушення, є особа, за якою зареєстрований транспортний засіб або ж керівник юридичної особи.
Частиною 1 ст. 14-3 КУпАП встановлено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Частиною 3 ст. 132-1 КУпАП встановлено, що ухилення або відмова від проходження габаритно-вагового контролю, а так само перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, розташування транспортних засобів на проїзній частині, вчинення правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121 цього Кодексу, в зоні габаритно-вагового контролю - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до приписів ст. 229 КУпАП органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина друга статті 122-2, частини друга, третя статті 132-1, стаття 132-2, частина п'ята статті 133, частини перша, друга, четверта, п'ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2, частина друга статті 134, абзаци четвертий, шостий та восьмий статті 135).
Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
1) на автомобільному транспорті - посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (частина друга статті 122-2, частини друга, третя статті 132-1, стаття 132-2, частини перша, друга, четверта, п'ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2); керівник перевізника, який в установленому законодавством порядку надає транспортні послуги, його заступники та контролери (частина третя статті 119, частина п'ята статті 133, частина друга статті 134, абзаци четвертий, шостий та восьмий статті 135);
2) на пасажирському електротранспорті (тролейбус, трамвай) - керівник перевізника, який в установленому законодавством порядку надає транспортні послуги, його заступники та контролери (частина третя статті 119, частина п'ята статті 133, частина друга статті 134, абзаци четвертий та восьмий статті 135).
Пунктом 15 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою КМУ від 08.11.2006 № 1567 встановлено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:
наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);
відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
оснащення таксі справним таксометром;
відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);
виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Пунктом 21 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою КМУ від 08.11.2006 № 1567 встановлено, що у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Пунктом 30 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою КМУ від 08.11.2006 № 1567 встановлено, що у 30. За наявності в діях фізичної особи - автомобільного перевізника ознак адміністративного правопорушення притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Частиною 1 ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 14-3 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
З наведених норм закону можна дійти висновку, що відповідальною особою за правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, є фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, належний користувач транспортного засобу, відомості про якого внесені до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, або вантажовідправника.
Оскільки позивач є власником вищевказаних транспортних засобів і в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів на момент винесення оскаржуваних постанов були відсутні відомості про іншого належного користувача або вантажовідправника, суб'єкта адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП в даній постанові визначено вірно.
Щодо доводів суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був при встановленні технічних зарактеристик ТЗ позивача ідентифікувати його як двовісний автомобіль (тягач) із трьохвісним напівпричепом (контейнеровозом) та визначити можливе перевищення ним фактичної маси, виходячи з максимально дозволеної для контейнеровозів у розмірі 44 тони, а не 40 тон, колегія суддів звертає увагу на таке.
Положенням п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 №363 визначено, що сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
У п. 1.10 Правил дорожнього руху зазначено, що причіп - це транспортний засіб, призначений для руху тільки в з'єднанні з іншим транспортним засобом. До цього виду транспортних засобів належать напівпричепи і причепи- розпуски.
Отже, напівпричепи - засоби без джерела енергії та які не можуть самостійно пересуватися і перевозити вантажі по дорогах, а тому рушійною силою для них є саме тягачі як основний транспортний засіб, котрий здійснює перевезення вантажів, власник якого є суб'єктом адміністративної відпоовідальності за порушення у сфері безпки на автомобільному транспорті, у т.ч. і за ст. 132-1 КУпАП.
З огляду на зазначене, у постанові у справі про адміністративне правопорушення має фіксуватися марка, модель, держаний номерний знак тячага, оскільки причіп не має власного джерела енергії і пристосований для буксирування автомобілем. Дана обставина узгоджується з вимогами ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що форма постанови визначена у Додатку І до Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному реживі, затверженої наказом Мінінфраструктури № 512 від 27.09.2021 та у якій зазначено, що у постанові необхідно зазначити інформацію про марку, модель, державний номерний знак транспортного засобу, тоді як інформація про тягач до якого прикріплений причіп, що не може самостійно рухатись, не передбачена.
Механізм фіксації адміністративних правопрушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі передбачений Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, який затверджено Постановою КМ України від 27.12.2019 №1174.
Пунктом 7 Порядку ( у редакції на час виникнення правовідносин) визначено, що фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку.
За змістом п. 12 Порядку автоматичний пункт може забезпечувати:
- вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу;
- вимірювання загальної маси транспортного засобу;
- визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій;
- вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу;
- визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу (за можливості);
- вимірювання габаритів транспортного засобу (за можливості);
- фіксацію та розпізнавання номерного знака транспортного засобу;
- фіксацію фронтального зображення транспортного засобу;
- фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей);
- первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-комунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв'язку із використанням наскрізного шифрування;
- автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-комунікаційної системи.
Згідно з п. 15 Порядку ( у редакції від 28.02.2024) метадані повинні містити дані про, зокрема, засоби вимірювальної техніки - назва засобу вимірювальної техніки та його умовне позначення, серійний номер, найменування виробника, найменування власника засобу вимірювальної техніки, інформацію про відповідність та/або результати повірки (дата повірки, строк дії повірки).
Отже, даний Порядок не передбачає фіксацію державного номерного знаку напівпричепа.
Як убачається з оскаржуваної постанови, відповідачем було визначено тип транспортного засобу із напівприпечом, а із наданих до справи фотофіксацій видно зафіксований тягач і приєднаний до нього напівприпеч.
У наказі Міністерства транспорту України від 14 січня 1997 року №363 «Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (далі - Правила № 363) міститься визначення н/причеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій - контейнерів.
Згідно п.17.6. Правил № 363, для перевезення контейнерів перевізник повинен надавати автомобілі (автопоїзди) із бортовими платформами або спеціалізований рухомий склад (низькорамні напівпричепи - контейнеровози, автомобілі із вантажопіднімальними пристроями тощо).
Відповідно до п.17.2-17.5 Правил №363, забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів. Універсальні автомобільні контейнери, що належать перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб.м, місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера.
Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб.м).
Після завантаження вантажу вантажовідправник повинен зачинити контейнер, закріпити ручку замка контейнера дротом діаметром не менше 2 мм, опломбувати контейнер у порядку, передбаченому розділом 9 цих Правил, навісити бирку довжиною 120-150 мм і шириною 80-100 мм, на якій зазначаються пункти відправлення та призначення вантажу і найменування вантажоодержувача (п.17.15. Правил № 363).
При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач не надав доказів перевезення контейнеру із відповідним маркуванням.
Разом з тим, з товаро-транспортної накладної від 13 серпня 2024 року №818408 убачається, що на автомобілі перевозилась пшениця насипом, що заборонено п.17.2-17.5 Правил №363.
Як убачається з оскаржуваної постанови, позивача було притягнуто до відповідальності за порушення вимог п.22.5 ПДР, а саме: перевищення загальної маси транспортного засобу при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон.
У відповідності до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно норм ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги», визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частина 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» визначає, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 ст. 2 Міжнародної конвенції про безпечні контейнери, контейнер означає предмет транспорного обладнання, а) що має постійний характер і, відповідно, є досить міцним, щоб бути придатним для багаторазового використання.; б) спеціально сконструйований для полегшення перевезення вантажів одним або кількома видами транспорту без проміжного перезавантаження;в) сконструйований з урахуванням необхідного закріплення та (або) легкої обробки й для цього обладнання кутовими фітингами, тощо;
Термін «контейнер» не включає ні транспортних засобів, ні пакування; однак він поширюється на контейнери, коли вони перевозяться на шасі.
З матеріалів справи убачається, що вказані у постановах сідельний тягач з напівпричепом перевозили предмет з ознаками контейнеру, проте вказаний предмет не містить маркування та пломбування.
В наданій позивачем до справи ТТН відсутні номери контенеру, та докази того, що перевезення було здійснено саме в контейнері
Окрім того, суд зазначає, що якщо в реєстраційних документах ТЗ вказано «контейнеровоз», від є типу причепа або напівпричепа для перевезення контейнерів по автомобільних дорогах, то лише при використанні такого ТЗ як засобу спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій - контейнерів, допускається навантаження, передбачене п.22.5 ПДР.
Щодо доводів позивача про розгляд справи за його відсутності, колегія суддів звертає увагу, що згідно з ч. 4 ст. 2795 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачене ст. 132-2 цього Кодексу, та правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у т.ч. в автоматичному режимі, може виноситись без особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Отже, в цій частині доводи позивача є безпідставними і спростовуються вищевикладеними обставинами.
Посилання позивача в позовній заяві на судові рішення апеляційних адміністративних судів, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо зстосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому таке рішенння підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною п ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.
Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 271, 272, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 04 квітня 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Кобаль М.І.
Мельничук В.П.