Справа № 640/24110/19 Суддя (судді) першої інстанції: Петричкович А.І.
23 вересня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року (м.Хмельницький, дата складання повного тексту - 14.03.2025) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство енергетики України, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про визнання протиправним та скасування розпорядження,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 №1122-р «Про припинення повноважень президента Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Недашковського Ю.О.».
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство енергетики України, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», про визнання протиправним та скасування розпорядження.
Суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням особливостей заявленого предмета позову цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що даний спір не належить до юрисдикції цивільних судів.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання протиправними та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 №1122-р «Про припинення повноважень президента Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» ОСОБА_1 ».
З матеріалів справи вбачається, що 05.03.2015 розпорядженням Кабінету Міністрів України за №124-р позивача було призначено президентом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Листом Міністерства енергетики та захисту довкілля України за №1.1-50-13258 від 26.11.2019 до Прем'єр-міністра України констатовано, що міністерство порушує клопотання щодо припинення повноважень ОСОБА_1 , президента Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 №1122-р вирішено припинити повноваження президента Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» ОСОБА_1 відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
Згідно з наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 03.12.2019 №884-о відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності», розпорядження КМ України від 27.11.2019 №1122-р «Про припинення повноважень президента Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» ОСОБА_1 » вирішено припинити повноваження та звільнити 04.12.2019 президента Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» ОСОБА_1 відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. Контракт, укладений з ОСОБА_1 від 27.06.2014 №43-а/14 із змінами до нього, вважати припиненим на підставі пп. «г» п.25 контракту (з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом) (а.с.116, т.1).
Суд першої інстанції виходив з того, що посада президента Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» не відноситься до посад публічної служби та не має характеру публічної служби, враховуючи норму п.17 ч.1 ст.4 КАС України.
Трудовий договір (контракт) з позивачем припинений роботодавцем - Міністерством енергетики та захисту довкілля України з 04.12.2019 наказом за №884-о, відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, шляхом припинення контракту з інших підстав, передбачених законодавством та контрактом.
Відтак, оскарження розпорядження Кабінету Міністрів України, яке стосується трудових відносин позивача з підприємством є по суті трудовим спором, який не вирішується у порядку адміністративного судочинства. Тобто, фактично правовідносини є трудовими, які стосуються звільнення позивача не з публічної служби, а з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», тому цей спір не розглядається в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим, не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, тому наявні підстави для закриття провадження п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами підпунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Аналіз наведених вище норм процесуального закону дає підстави для висновку, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та охоронювані законом інтереси рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, проте, ці рішення, дії чи бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на вказане визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, термін «публічно-» означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач звернувся до суду з метою скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 №1122-р «Про припинення повноважень президента Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» ОСОБА_1 ».
Частиною 3 ст.21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Згідно з п.1.1 Статуту Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» це підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики та захисту довкілля України.
Пунктом 7.7 Контракту визначено, що контракт з президентом ДП «НАЕК «Енергоатом» укладає в установленому порядку Міністр енергетики та вугільної промисловості України (а.с.150-176, т.1).
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №1268 від 17.10.1996 президент, перший віце-президент компанії, а також віце-президенти компанії призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: припинення повноважень посадових осіб.
Відповідно до ч.2 ст.81 ЦК України, юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, правовий статус державного службовця регулює Закон України «Про державну службу» № 889-VIII.
Дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами (пункт 15 частини третьої статті 3).
Таким чином, Закон України «Про державну службу» не поширюється на спірні правовідносини. Посада на якій перебував позивач не відноситься до посад держаної служби. Крім того, перебування позивача на посаді президента Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» не є діяльністю на державній політичній посаді.
Частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства
Вищезазначене дає підстави для висновку, що дана справа не є адміністративною, а спір між сторонами слід розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли при здійсненні трудової діяльності позивача не пов'язаної з проходженням публічної служби, що в свою чергу виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Стосовно доводів позивача про те, що оскаржуване розпорядження Кабінету Міністрів України є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому такий спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає наступне.
Сутність даного спору полягає у вирішенні питання правомірності звільнення позивача з посади, діяльність на якій не пов'язана з проходженням публічної служби, а орган в якому працював позивач є державною установою та не є органом державної влади, що виключає можливість його розгляду адміністративним судом.
Та обставина, що звільнення позивача було реалізовано спочатку розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 №1122-р, а потім наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 03.12.2019 №884-о, який було прийнято на виконання вказаного розпорядження Уряду, не спростовує факту звільнення позивача саме з посади президента Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Позовні вимоги про скасування таких рішень є пов'язаними з одними правовідносинами, а саме трудовими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №826/20585/14.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів даної справи, з урахуванням суб'єктного складу сторін, предмету, та підстав позову, а також правових норм, якими регулюються спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність закриття провадження у даній справі, з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки цей спір не є публічно-правовим.
Судом першої інстанції вірно вказано, що даний спір відноситься до юрисдикції цивільного судочинства
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 23.09.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна