11 вересня 2025 р.Справа № 480/8296/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції А.І. Сидорук) від 17.04.2025 року (повний текст складено 10.06.25 року) по справі № 480/8296/24
за позовом Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш"
до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
про визнання протиправними та скасування рішень,
Позивач, АТ "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.07.2024 № 392/35-00-07-02-23, відповідно до якого виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за березень 2024 року у розмірі 8647288 грн та відсутність права на врахування такої суми від'ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок погашення податкового боргу;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.07.2024 № 393/35-00-07-02-23, відповідно до якого встановлено відсутність складання та/або реєстрації операції з вивезення за межі митної території України у митному режимі експорту та відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 Податкового кодексу України, податкових накладних/розрахунків коригування та застосований штраф у розмірі 13600 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що податкове повідомлення-рішення, яким позивачу відмовлено у бюджетному відшкодуванні, є неправомірним, оскільки на момент прийняття рішення нормою п. 200.4-1 ст. 200 ПК України не було передбачено обмеження прав платника податку у разі застосування санкцій до кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи. Однак саме на позивача, який є платником податків, не були накладені санкції. Стосовно податкового повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штраф, позивач також вважає його протиправним, оскільки ним вчасно було подано на реєстрацію податкові накладні.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 року по справі № 480/8296/24 позовні вимоги залишено без задоволення.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що чинним законодавством України, як на час проведення перевірки, так і під час прийняття відповідачем рішення, чітко визначено, що права платника податку можуть бути обмежені лише у разі застосування до платника податків спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України «Про санкції». Вказує, що жодна норма податкового законодавства України, яка була чинна як на час проведення перевірки та під час прийняття відповідачем рішення, не підлягає розширеному трактуванні та не передбачала обмеження прав платника податків через застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України «Про санкції» до кінцевих бенефіціарних власників такого платника податків. Також зазначив, що позивачем були додержані строки реєстрації податкових накладних, встановлені п. 89 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 19.07.2024 № 393/35-00-07-02-23 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 27.05.2024 до 14.06.2024 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку стосовно позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.
За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт від 20.06.2024 № 334/35-00-07/05785448 (а.с. 199-211, том 1).
За висновками акту перевірки контролюючим органом встановлено порушення підприємством позивача визначення дати податкових зобов?язань по операціях з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту. У ВМД, які включені до податкової декларації з ПДВ за березень 2024 року, а саме у рядку 2.1 «операції, що оподатковуються за нульовою ставкою» № 1859, № 1861 та № 1864, зазначена дата оформлення ВМД - 29.02.2024 року, що засвідчено проставленою особистою номерною печаткою митника з датою 29.02.2024 року. У ВМД зазначені умови поставки FCA - це означає, що відправник виконує свої зобов?язання, передаючи товар, що пройшов митне очищення для експорту, перевізнику, вказаному покупцем у названому місці чи пункті. Цим місцем є територія заводу м. Суми. Підприємством складені та зареєстровані податкові накладні по даті перетину митного кордону України (01.04.2024), а не по даті остаточного оформлення ВМД згідно з печаткою митника (29.02.2024).
Також, в акті перевірки встановлено, що на засновника H.M.S. CAPITAL LIMITED та кінцевого бенефіціарного власника АТ "Сумський завод "Насосенергомаш'' - ОСОБА_1 , накладено санкції, арешт майна, у зв'язку з чим підприємству позивача відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ.
На підставі вказаного акту відповідачем 19.07.2024 прийнято два податкові повідомлення-рішення, а саме: № 392/35-00-07-02-23 (про відмову позивачу у бюджетному відшкодуванні 8647288 грн); № 393/35-00-07-02-23 (про накладення на позивача штрафу у сумі 13600 грн за несвоєчасне поданням на реєстрацію податкових накладних) (а.с. 18-21, том 1).
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку про їх безпідставність.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 200.7 ст. 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних законів (санкцій)» № 3317-ІХ від 10.08.2023 р. передбачено, що платники податку, щодо яких у порядку встановленим Законом України «Про санкції», прийняті рішення про застосування спеціальних економічних санкцій та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від'ємного значення» (ст. 200.4-1 ст. 200 ПК України).
В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей податкового адміністрування під час воєнного стану для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства» від 18.06.2024 № 3813-ІХ, внесено зміни до п. 200.4-1 ст. 200 ПК України: «Платники податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», прийняті рішення по застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від'ємного значення».
Суми такого від'ємного значення зараховуються у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Змістом п. 200.12-1 ст. 200 ПК України передбачено, що з дати прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», зупиняються бюджетне відшкодування узгодженої суми бюджетного відшкодування та перебіг строків здійснення такого бюджетного відшкодування, визначених цією статтею.
Зазначена в абзаці першому цього пункту сума бюджетного відшкодування залишається доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та перераховується цим органом на рахунок платника податку в обслуговуючому банку/небанківському надавачі платіжних послуг та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, протягом п'яти операційних днів з дати прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України «Про санкції».
Відповідно до п. 200.14-1 ст. 200 ПК України якщо протягом періоду проведення контролюючим органом камеральної або документальної перевірки прийнято рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», такий контролюючий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення-рішення, в якому зазначається відмова в наданні бюджетного відшкодування.
В межах спірних правовідносин відповідач по справі виходив з того, що аналіз положень п. 200.4-1 ст. 200 ПК України дає підстави для висновку про те, що для застосування вказаної норми права необхідно, що б санкції були застосовані до однієї з наступних осіб: самого платника податку, засновників (учасників) платника податку та/або кінцевого бенефіціарного власника платника податку.
В свою чергу, позивач наполягає на тому, що п. 200.41 ст. 200 ПК України, в редакції чинній під час перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення, встановлював, що платники податку, щодо яких у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від'ємного значення. Тобто, у зазначеній нормі законодавець чітко звернув увага на те, що не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від'ємного значення саме платники податку до яких застосовано санкції у порядку встановленому Законом України «Про санкції».
Надаючи оцінку цим доводам сторін, колегія суддів зазначає, що в ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що відповідно Додатку 1 до Рішення РНБО у складі фізичних осіб, до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) під № 2 зазначається ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин російської федерації, відомості згідно з Єдиним державним реєстром платників податків російської федерації ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , який в свою чергу являється бенефіціарним власником АТ «Сумський завод «Насосенергомаш».
Відповідно Додатку 2 до Рішення РНБО, у складі юридичних осіб до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) під № 21 зазначається Нафтек памп Лтд (Naftech Pump Ltd, попередня назва H.M.S. CAPITAL LIMITED). Відомості згідно з даними Департаменту реєстрації компаній та інтелектуальної власності Республіки Кіпр: реєстраційний номер - НЕ285433. Місцезнаходження юридичної особи: Республіка Кіпр, м. Ларнака (Grigori Auxentiou, 12, Skourou Building, Flat/Office, 51, 6023, Larnaka, Cyprus).
Згідно баз даних податкового органу, засновником АТ «Сумський завод «Насосенергомаш» є ЕЙЧ.ЕМ.ЕС.КЕПІТАЛ ЛІМІТЕД (H.M.S. CAPITAL LIMITED) (Кіпр, реєстраційний номер НЕ 285433). Кінцевим бенефіціарним власником (контролером) обох підприємств є ОСОБА_1 .
Контрольний пакет акцій АТ «Сумський завод «Насосенергомаш» належить іноземній компанії ЕЙЧ.ЕМ.ЕС.КЕПІТАЛ ЛІМІТЕД (H.M.S. CAPITAL LIMITED), яка зареєстрована в Республіці Кіпр, статутним капіталом якої на 100% володіє АТ «Група ГМС» код 5087746036483, яка зареєстрована в м. Москва, вул. Авіаконструктора Мікояна, 12, бенефіціарний власник (контролер) цих підприємств є громадянин російської федерації ОСОБА_1 .
Крім того, судовим розглядом встановлено, що Печерським районним судом м. Києва 12.08.2022 у справі № 757/19296/22-к (кримінальне провадження від 11.04.2022 № 42022000000000435) накладено арешт на нерухоме майно підприємства позивача.
Відповідно до пп. 14.1.241-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України термін «кінцевий бенефіціарний власник» вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.
Кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).
Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.
Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов'язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.
При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 14 березня 2023 року у справі № 640/12206/19.
Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, суд зазначає, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи (позивача) та його засновником є фізична особа-нерезидент, іноземець, на якого накладено санкції в порядку, встановленому Законом України "Про санкції".
Позивачем зазначена обставина фактично не заперечується, а доводи позовної заяви в цій частині ґрунтуються виключно на тому, що редакція п. 200.41 ст. 200 ПК України, яка була чинною під час перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення, свідчила про те, що не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від'ємного значення саме платники податку (без конкретизації про їх кінцевих бенефіціарних власників) до яких застосовано санкції у порядку встановленому Законом України «Про санкції».
Колегія суддів зазначає, що згідно преамбули Закону України “Про санкції» № 1644-VII від 14 серпня 2014 року (далі - Закон № 1644-VII) слідує, що інститут санкцій законодавець запровадив з метою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров'ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1644-VII встановлено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
Положеннями ч. 1 ст. 2 Закону № 1644-VII визначено, що правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.
Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону № 1644-VII рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України.
Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 5 Закону № 1644-VII реалізація санкцій щодо особи, щодо якої застосовано санкції, у сфері відносин, які регулюються Податковим кодексом України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, забезпечується контролюючим органом шляхом здійснення заходів, передбачених пунктом 21-1.1 статті 21-1 Податкового кодексу України.
Відповідно до ст. 21-1 ПК України контролюючі органи виконують рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийняті у порядку, встановленому Законом України "Про санкції», шляхом здійснення таких заходів:
анулювання ліцензій на право здійснення діяльності у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального - у разі застосування санкції щодо анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності;
відмова/зупинення у поверненні помилково та/або надміру сплачених сум податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пені, штрафів - у разі застосування санкції щодо зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань;
відмова в наданні розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), а також у прийнятті рішення про перенесення строків сплати розстрочених (відстрочених) сум - у разі застосування санкції щодо зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань;
зупинення/відмова в наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість - у разі застосування санкції щодо зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань.
Підставою для здійснення контролюючим органом заходів, визначених пунктом 21-1.1 цієї статті, є рішення про застосування (внесення змін) спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийняте у порядку, встановленому Законом України "Про санкції».
З огляду на встановлені судом обставини та наведені вище норми права, з урахуванням наявності обмежувальних заходів, що передбачені Законом України "Про санкції" та застосовані відносно кінцевого бенефіціарного власника підприємства позивача, суд вважає, що прийняття рішення про отримання бюджетного відшкодування за березень 2024 року у розмірі 8647288 грн та наявність права на врахування такої суми від'ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок погашення податкового боргу, суперечить меті застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України “Про санкції», що полягає у захисті національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальній цілісності України, її економічній самостійності, прав, свобод, та законних інтересів громадян України, суспільства та держави, та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.07.2024 № 392/35-00-07-02-23.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.07.2024 № 393/35-00-07-02-23, колегія суддів зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що згідно висновків акту перевірки АТ «Сумський завод «Насосенергомаш» у вантажних митних деклараціях (ВМД), які включені до податкової декларації з ПДВ за березень 2024 року у рядку 2.1 «операції, що оподатковуються за нульовою ставкою» № 1859, № 1861 та № 1864 зазначена дата оформлення ВМД 29.02.2024 року, що засвідчено проставленою особистою номерною печаткою митника. У ВМД зазначені умови поставки FCA, що означає, що відправник виконує свої зобов'язання, передаючи товар, що пройшов митне очищення для експорту, перевізнику, вказаному покупцем у названому місці чи пункті, цим місцем є територія заводу м. Суми. Підприємством були складені та зареєстровані податкові накладні по даті перетину митного кордону України - 01.04.2024 року, а не по даті остаточного оформлення ВМД згідно печатки митника - 29.02.2024 року.
Колегія суддів зазначає, що спірним питанням в цій частині є встановлення того, з якого моменту виникають податкові зобов'язання у разі експорту товару: з моменту оформлення вантажних митних декларацій або під час перетину митного кордону, як на цьому наполягає позивач.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталося раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Таким чином, при експорті товарів датою виникнення податкових зобов'язань є дата оформлення митної декларації, що засвідчує перетинання митного кордону України, оформленої відповідно до вимог митного законодавства.
Відповідно до пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією (далі - МД), оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України (далі - МК України).
Колегія суддів зазначає, що процедура митного оформлення товарів з метою постачання нерезиденту через митний кордон України розпочинається з моменту подання митному органу (митниці) декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації, та інших необхідних документів для такого оформлення (в разі електронного декларування - подання електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію), згідно з п. 1 ст. 248 МК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 264 МК України з моменту прийняття митним органом МД вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
Згідно з ч. 1 ст. 266 МК України декларант зобов'язаний, зокрема, здійснити декларування товарів відповідно до порядку, встановленому МК України. Крім того, на вимогу митного органу пред'явити товари для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей.
Після вчинення цих дій відбувається засвідчення митним органом факту завершення виконання заявником усіх необхідних митних процедур шляхом поставлення відповідних митних забезпечень (у т.ч. за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на МД або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії, згідно з ч. 5 ст. 255 МК України.
Відповідно до пункту 16 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450 (далі - Постанова № 450), митна декларація на паперовому носії вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення. Електронна митна декларація вважається оформленою за наявності внесеної до неї посадовою особою митного органу, яка завершила митне оформлення, за допомогою автоматизованої системи митного оформлення відмітки про завершення митного оформлення та засвідчення такої декларації електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що навіть якщо дата початку митного оформлення та дата завершення митного оформлення не збігаються, згідно з пп. 195.1.1 ст. 195 ПК України, саме проходження останнього етапу засвідчує факт вивезення товарів за межі митної території України, оскільки згідно приписів п. 187.1 ст. 187 ПК України в разі експорту товарів - датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, оформлення митної декларації, а не дата перетинання митного кордону України.
Таким чином, у випадку поміщення товарів у митний режим експорту, повідомлення про фактичне вивезення товарів за межі митної території України не потребується, а тому датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ при здійсненні платником операцій з вивезення товарів за межі митної території України у випадках, коли дата оформлення митної декларації та дата фактичного вивезення товарів за межі митної території України не співпадають та припадають на різні податкові періоди, є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформленої відповідно до вимог МКУ та Постанови № 450.
Враховуючи те, що позивач не склав та не зареєстрував в ЄРПН податкові накладні у визначений законом строк, а саме з моменту оформлення вантажних митних декларацій - 29.02.2025 р., колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення від 19.07.2024 № 393/35-00-07-02-23 є правомірним.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 року по справі № 480/8296/24 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов
Повний текст постанови складено 22.09.2025 року