22 вересня 2025 р. Справа № 520/8923/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., по справі № 520/8923/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду в Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) недоплачену частини разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 10805,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 по справі № 520/8923/25 та прийняти нове рішення суду, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Відтак, оскільки Постановою № 369 у 2024 році було встановлено, що розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України учасникам бойових дій становить 1000 грн, який і був виплачений ОСОБА_1 , підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_2 від 28.03.2024.
10.03.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою нарахувати та виплатити щорічну разову допомогу, як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум такої допомоги відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом №9472-8262/О-03/8-2000/25 від 03.04.2025 року на звернення позивача повідомило, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» визначено Порядок використання коштів державного бюджету для здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Також вказано, що законом № 3551-Х11 не передбачено виплату разової грошової виплати до Дня Незалежності України в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо здійснення разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі меншому, ніж встановленому положенням чинного законодавства України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся за захистом своїх прав до Харківського окружного адміністративного суду.
Суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон № 3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений статтею 12 Закону № 3551-XII (пункти 1-22), зокрема, частиною 5 статтею 12 Закону №3551-XII передбачено виплату учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 року №367-XIV та доповненням ст. 12 Закону №3551-ХІІ частиною 4 наступного змісту:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Так, зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VІ були внесені зміни до ч. 5 ст. 12 Закону №3551-XII виклавши норму в наступній редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.».
Однак, вказані вище зміни були визнані неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015 року) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, зокрема, статтю 29 розділу IV Закону № 489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон № 107-VI) положення статті 12 Закону № 3551-ХІІ щодо грошової допомоги учасникам бойових дій викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У цьому ж Рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яке визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У лютому 2020 року, після ухвалення Конституційним Судом України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) частина 5 ст.12 Закону №3551-XII діяла у своїй первісній редакції.
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" від 20.03.2023 року №2983-IX внесено зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закону). Статтю 17-1 Закону про виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня виключено. Частину 5 статті 12 викладено в новій редакції: "Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Постановою Кабінету Міністрів України № 754 затверджуються порядки використання коштів для соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань і виплати до Дня Незалежності України.
Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Про жертви нацистських переслідувань", затвердженого Постановою № 754, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 р. в такому розмірі:
- учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції гідності та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків в розмірі 1000 грн.
Колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14.05.2025 у справі №440/14216/23 за результатами перегляду рішення Верховного Суду у зразковій справі, яка є типовою до цієї справи, предметом спору в якій було питання правомірності виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік особам з інвалідністю внаслідок війни (що регулюється статтею 13 Закону №3551-XII, аналогічні правовідносини врегульовані статтею 12 щодо учасників бойових дій) у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, а не у розмірі, обчисленому виходячи з мінімальних пенсій за віком згідно з попередніми редакціями Закону № 3551-XII.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, відповідаючи на питання щодо можливості Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, дійшла, серед іншого, виснувала про таке.
Приурочення зазначеної виплати до іншої дати з мотивів проведення декомунізації, про що чітко викладено в пояснювальній записці, не змінює і не може змінювати її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни [категорія осіб, які так само як і учасники бойових дій мають право на грошову допомогу до Дня Незалежності], оскільки мета виплати такої соціальної допомоги не змінилася надання матеріальної підтримки особам з інвалідністю внаслідок війни, вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.
Оскільки фрагмент цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новелою у механізмі правового регулювання застосування згаданої виплати для ветеранів війни, тому є підстави для висновку, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України не є зміненою (за умовами та підставами виплати) щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня. Такий правовий результат досягнуто шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, а не через внесення змін у бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Проаналізувавши висновки, сформульовані Конституційним Судом України в рішеннях від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 22.05.2018 № 5-р/2018, від 01.06.2016 № 2-рп/2016, від 08.10.2008 № 20-рп/2008, від 26.12.2011 № 20-рп/2011та від 25.01.2012 № 3-рп/2012, Велика Палата Верховного Суду узагальнила, що держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У статті 46 Конституції України соціальний захист пов'язано, зокрема, «з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї» (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2009 № 9-рп/2009).
До того ж, Конституційний Суд України звертав увагу, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України; згідно із частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом; складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у пунктах 1 4 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх під час формування соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів (абзаци другий, четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.11.2018 № 9-р/2018).
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частину п'яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки.
Винятково законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.
На виконання конституційного обов'язку, приписів частини п'ятої статті 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі № 3551-ХІІ визначила правовий статус учасників бойових дій як особливої окремої категорії громадян, обсяг їх соціального захисту та гарантій, зокрема передбачила пільги учасникам бойових дій (стаття 12).
20.03.2023 Верховна Рада України прийняла Закон № 2983-IX (набрав чинності 15.04.2023), яким частину п'яту статті 12 Закону № 3551- XII викладено в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Вирішуючи питання, чи може Держава Україна в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.
Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, що не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України.
Відповідно право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з введенням воєнного стану визначені статтею 6 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389-VIII), пунктом 5 частини першої якої передбачено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», пунктом 3 якого визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що потрібні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.
Отже, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, яка включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 (це ж стосується і частини п'ятої статті 12) Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1 4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п'ятою статті 13 (це ж стосується і частини п'ятої статті 12) Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Крім того Велика Палата Верховного Суду під час апеляційного перегляду зразкової справи № 440/14216/23 визначилась стосовно того, чи відповідали внесені законодавцем зміни до Закону № 3551-XII принципу домірності (пропорційності), базуючи свої висновки на встановлених Європейським судом з прав людини (далі ЄСПЛ) критеріях щодо втручання у право на мирне володіння майном.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, в цій справі не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів зазначає, що обставини справи №440/14216/23 є подібними до обставин справи, що розглядається, оскільки питання щодо виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, регулюється одним розділом Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, а саме: Розділом III Пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту.
Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі мають враховуватися судами під час ухвалення рішення в типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у постанові.
З огляду на вказане, на переконання колегії суддів, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 1000 грн, ГУ ПФУ застосувало правила частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.
З огляду на викладене та те, що чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, що зумовлює задоволення вимог апеляційної скарги відповідача.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи те, що під час вирішення справи суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 по справі № 520/8923/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 по справі № 520/8923/25 - скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій