23 вересня 2025 р.Справа № 641/3298/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 04.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Курганникова О.А., м. Харків, по справі № 641/3298/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Слобідського районного суду міста Харкова (раніше Комінтернівський районний суд міста Харкова) із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, в якому просив суд:
- скасувати постанову № 1540 від 28.04.2025 року за справою про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 17000 грн;
- провадження по адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП;
- стягнути судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.
Рішенням Слобідського районного суду міста Харкова від 04 червня 2025 року у справі № 641/3298/25 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 04 червня 2025 року у справі № 641/3298/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем приведено посилання на помилковість висновків суду першої інстанції про доведеність вини позивача у порушенні частини третьої статті 210-1 КУпАП, адже на думку позивача, відповідачем не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем відповідного адміністративного правопорушення. Позивачем зауважено, що Міністерство оборони України, як держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів мав можливість отримати інформацію стосовно позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. При цьому, під час розгляду справи суб'єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Відповідач своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 25.04.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 складно протокол про адміністративне правопорушення № 1513 у відношенні ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП за фактом порушення ОСОБА_1 в особливий період, законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Військовозобов'язаний ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особливий період, в порушення вимог абзацу 7 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону №3633, абзацу 2 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 18.05.2024 по 16.07.2024 не уточнив свої облікові дані- адресу проживання, та номер мобільного зв'язку протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом № 3633-ІХ через ЦНАП або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервістів або у ТЦК та СП. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 1513 від 25.04.2025 розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП призначено на 15 годин 00 хвилин, 28.04.2025.
28 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову № 1540 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн.
Згідно вказаної постанови 25.04.2025 о 09:00 годині встановлено факт порушення ОСОБА_1 в особливий період, законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Військовозобов'язаний ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особливий період, в порушення вимог абзацу 7 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону №3633, абзацу 2 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 18.05.2024 по 16.07.2024 не уточнив свої облікові дані- адресу проживання, та номер мобільного зв'язку протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом № 3633-ІХ через ЦНАП або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервістів або у ТЦК та СП, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Судовим розглядом встановлено, що підставою притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності стало не уточнення ним облікових та інших персональних даних протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ від 11.04.2024.
При цьому, доказів уточнення до 16.07.2024 включно своїх персональних даних ОСОБА_1 , не надано, відсутні будь-які посилання на виконання цього обов'язку позивачем.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв правомірно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а оскаржувана постанова є обґрунтована, тобто прийнята з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 235 КУпАП визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частини першої статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною третьою статті 210-1 КУпАП визначено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, тобто вказана норма відсилає до інших нормативно-правових актів.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а загальні засади проходження в Україні військової служби закріплені в Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
- військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
- військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
- військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
За приписами вимог абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Отже, враховуючи вимоги абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», всі військовозобов'язані, окрім тих що відносяться до абзаців 2-6 частини третьої вказаної норми, зобов'язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Приведені вище положення, зокрема, абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024, набрали свою силу 15 травня 2024 року.
Поряд з цим, за положеннями пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX (надалі - Закон № 3633-IX), зокрема, визначено, що під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року № 2105-IX:
- громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані:
- у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Отже, вищезазначені норми законодавства передбачають три шляхи, яким громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку, повинні були уточнити свої персональні дані з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно), а саме: через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
При цьому, останній день вказаного 60-денного строку для уточнення облікових даних припадав на 16.07.2024.
Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, 25 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 складно протокол про адміністративне правопорушення № 1513 у відношенні ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП за фактом порушення ОСОБА_1 в особливий період, законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (а.с. 41 том 1).
Вказаний протокол обґрунтований тим, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особливий період, в порушення вимог абзацу 7 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону №3633, абзацу 2 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 18.05.2024 по 16.07.2024 не уточнив свої облікові дані- адресу проживання, та номер мобільного зв'язку протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом № 3633-ІХ через ЦНАП або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервістів або у ТЦК та СП. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 1513 від 25.04.2025 розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП призначено на 15 годин 00 хвилин, 28.04.2025.
28 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову № 1540 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 7, 17 том 1), якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн.
Згідно вказаної постанови, 25.04.2025 о 09:00 годині встановлено факт порушення ОСОБА_1 в особливий період, законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Вказана постанова обґрунтована тим, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особливий період, в порушення вимог абзацу 7 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону №3633, абзацу 2 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 18.05.2024 по 16.07.2024 не уточнив свої облікові дані- адресу проживання, та номер мобільного зв'язку протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом № 3633-ІХ через ЦНАП або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервістів або у ТЦК та СП, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
З приведеного вище вбачається, що за оскаржуваною постановою № 1540 від 28 квітня 2025 року ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзацу 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону № 3633-IX та абзацу 2 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи учасників справи, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.
Так, за приписами примітки до статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Отже, з аналізу приведених норм випливає, що відповідальність за статтями 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстру) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі по тексту - Закон № 1951-VIII).
У відповідності до положень частини першої статі 5 Закону № 1951-VIII держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
За приписами частини другої статті 5 Закону № 1951-VIII визначено, що держатель Реєстру:
1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;
2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";
4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;
5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;
6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Згідно частини п'ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
У відповідності до частин восьмої та дев'ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
За приписами частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Даною частиною статті 14 Закону № 1951-VIII передбачено перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді інформацію через електронну інформаційну взаємодію.
Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", "Про розвідку" та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.
З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов'язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, до яких відносить і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами.
При цьому, у відзиву на позовну заяву відповідачем зауважено, що персональні данні військовозобов'язаного (зокрема, адреса місця проживання та номер мобільного телефону) не можливо отримати в повному обсязі шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно - комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторамми) яких є державні органи.
З такими твердженням колегія суддів не погоджується, оскільки у відповідності до положень частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді від, зокрема:
1) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, - відомості, зазначені у пунктах 1-5, 8, 8-1, 10, 11 частини першої статті 7 цього Закону;
2) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 21, 26 частини першої статті 7 цього Закону;
10) Міністерства внутрішніх справ України та інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 15, 15-1, 20, 20-1, 21, 24, 26, 27, 32 частини першої статті 7 цього Закону;
15) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, - відомості, зазначені у пунктах 7, 7-1, 8, 8-1, 11, 17, 33 частини першої статті 7 цього Закону;
17) централізованої системи державних установ, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття, - відомості, зазначені у пунктах 1-4, 7, 13, 16-2, 25 частини першої статті 7 цього Закону;
При цьому, як передбачено пунктами 7, 7-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать місце проживання та місце перебування, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Таким чином, приведені вище приписи статей 7 та 14 Закону № 1951-VIII вказують на те, що персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів містяться і в інших базах даних, з яких органи ведення Реєстру отримуються інформацію.
Отже, посилання відповідача на неможливість отримання деяких персональних даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно - комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторамми) яких є державні органи, є безпідставними.
В той же час, відповідачем не надано до суду апеляційної інстанції доказів вчинення ним дій щодо отримання персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статтею 14 Закону № 1951-VIII. Окрім того, відповідачем не надано до суду апеляційної інстанції доказів неможливості отримання персональних даних позивача у наведений спосіб.
Відтак, наведені норми визначаються наявність у відповідача можливості отримати персональні дані позивача з інших баз даних, проте відповідачем не доведено неможливості отримання таких даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних.
Посилання відповідача на те, що позивач не уточнив свої персональні дані жодним із визначених законом способів у термін з 19 травня по 16 липня 2024 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки визначальним у даному випадку для застосування адміністративної відповідальності до особи є саме неможливість отримання персональних даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних.
Виходячи з приведеного вище, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Поряд з цим, колегія суддів вважає слушними зауваження апеляційної скарги позивача про те, що оскаржувана постанова містить відомості про дату народження, місце проживання, місце праці, паспортні дані, які відрізняються від даних позивача. Таким чином, з приведеного вбачається, що відповідач в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення не встановив обставини, що мають значення для справи, що і є додатковою підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Підсумовуючи все приведене вище, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частини сьома статті 139 КАС України).
Матеріалами справи підтверджено, що згідно квитанції №8744-9064-4646-5654 від 05.05.2025 (а.с. 10 том 1) позивачем сплачено відповідно судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 605,60 грн та згідно квитанції №1418-5190-0967-8600 від 01.07.2025 (а.с.70 том 1) сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення у справі № 641/3298/25 у сумі 908,40 грн.
Оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, то керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь ОСОБА_1 в рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 1 514,00 грн.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 04.06.2025 по справі № 641/3298/25 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_2 №1540 від 28 квітня 2025 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень 00 копійок, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальній сумі 1 514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцяти) гривень 00 (нуль) копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій