22 вересня 2025 р. Справа № 440/15422/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2025, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, по справі № 440/15422/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив суд:
- визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлене листом № 6/59/12-1559 від 22.11.2024 про відмову у звільненні з військової служби ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі № 440/15422/24 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставини, що мають істотне значення для справи та ухвалення у справі законного та обґрунтованого рішення, не відповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі № 440/15422/24 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити вимоги позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на те, що правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2025 року по справі № 380/16966/24, з якої вбачається, що поняття “відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення» в контексті Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини. Тобто оскільки сестра позивача проживає за кордоном, а батько позивача має інвалідність ІІІ групи, це вказує реальну відсутність осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує - ОСОБА_2 , окрім ОСОБА_1 . Відтак, суд першої інстанції внаслідок не повного встановлення обставин справи, здійснив формальний розгляд даної справи та виходив з «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які наявні, але реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин.
Окрім того, на думку позивача, судом першої інстанції залишено поза увагою лінгвістичий розбір норми ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», адже “необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка)» сполучник чи є за значенням сурядним розділовим, що свідчить про те, що відповідна норма поділена на дві частини, а саме, перша частина: “необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків», та друга частина цієї норми: “необхідність здійснювати постійний догляд за одним із батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я».
Відповідач на апеляційну скаргу надав відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, позивач в апеляційній скарзі не просить витребувати та дослідити докази, які не були наявними у суду першої інстанції, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за участі його представника та розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно відомостей послужного списку, ОСОБА_1 з 18.03.2020 прийнятий у добровільному порядку на військову службу за контрактом строком на роки до військової частини НОМЕР_1 , де і продовжив проходження служби (а.с. 63-68 том 1).
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Зазначив, що мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою з інвалідністю II (другої) групи, що підтверджується довідкою до акти огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 А АГ № 540586. Батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 також є особою інвалідністю III (третьої) групи, що підтверджується довідкою до акти огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 АА13 № 112682. Сестра, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є особою з інвалідністю Ш (третьої) групи, що підтверджується довідкою до акти огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № І 12421. У зв'язку з цим вважає за необхідне звернутися з вимогою про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с. 8-10 том 1).
До рапорту додана нотаріально посвідчена копія паспорту ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія паспорту ОСОБА_2 , нотаріально посвідчена копія РНОКПГ1 ОСОБА_2 ; нотаріально посвідчена копія висновку №693 ЛКК; нотаріально посвідчена копія довідки МСЕК № 540586; копія довідка ІПРІ; довідка з пенсійного фонду, нотаріально посвідчена копія паспорту ОСОБА_5 ; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена копія РНОКПП ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена копія довідки МСЕК №і І 12682, нотаріально посвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_3 копія довідки ІПРІ; нотаріально посвідчена копія паспорту ОСОБА_6 ; витяг з реєстру територіальної громади; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_7 ; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про шлюб № НОМЕР_2 , рішення Автозаводського р/с; нотаріально посвідчена копія довідки МСЕК №112421; нотаріально посвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_4 , копія ІРПІ.
За результатами розгляду рапорту Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України листом від 22.11.2024 №6/59/12-1559 повідомила ОСОБА_1 , що в рапорті, підставою для звільнення визначено необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Виходячи з вказаної у рапорті інформації та доданих до даного рапорту матеріалів слід зазначити, що згідно копії паспорту ОСОБА_2 та свідоцтва про укладення шлюбу, остання перебуває в офіційно зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_3 . Також, до пакету документів долучено копії документів доньки ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_8 ). Долучені документи свідчать про наявність інших членів сім'ї першого ступеня споріднення, які мають можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , адже документи, які підтверджують, що чоловік чи донька, самі потребують постійного догляду згідно висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, до рапорту не додані. 3 метою повного обґрунтування підстав для звільнення з військової служби відповідно підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме для встановлення факту відсутності інших осіб здатних здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , Вам необхідно надати документи, видані відповідними державними установами України, в яких зазначається інформація стосовно наявності/відсутності членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення та \ разі наявності таких, відомості про неможливість здійснювати визначений догляд даними членами сім'ї за ОСОБА_2 , оскільки дані особи самі потребують постійного догляду згідно висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправно прийнято рішення, оформлене листом № 6/59/12-1559 від 22.11.2024 про відмову у звільненні зі служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з приведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" закріплено, що:
- особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, оскільки Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 було оголошено часткову мобілізацію (оприлюднений 17.03.2014), особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014. В той же час, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, а Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Таким чином, з приведеного вбачається, що особливий період в Україні діє з 17.03.2014, тоді як воєнний стан введено лише 24.02.2022 та він діє по сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами другою, третьою та п'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
При цьому, частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відтак, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Згідно із пунктом 3 Указу Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 дію Положення № 1153/2008 поширено на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту.
За приписами пункту 5 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Згідно з пунктами 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з приписами пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З аналізу вищевикладеного слідує, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, необхідною умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану з такої підстави як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, - є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи з інвалідністю I чи II групи, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як встановлено колегією суддів з матеріалів даної справи, ОСОБА_1 з 18.03.2020 прийнятий у добровільному порядку на військову службу за контрактом строком на роки до Військової частини НОМЕР_1 , де і продовжив проходження служби (а.с. 63-68 том 1).
12 вересня 2024 року до Військової частини НОМЕР_1 від ОСОБА_1 надійшов рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (а.с.86-88 том 1).
В тексті рапорту позивач зазначив, що його мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю II (другої) групи (підтверджується довідкою до акти огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ № 540586), батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також є особою інвалідністю III (третьої) групи ( підтверджується довідкою до акти огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 АА13 № 112682) і сестра, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю Ш (третьої) групи (підтверджується довідкою до акти огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 112421). У зв'язку з цим позивач звернувся з вимогою про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с. 8-10).
До вказаного рапорту додані: нотаріально посвідчена копія паспорту ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія паспорту ОСОБА_2 , нотаріально посвідчена копія РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально посвідчена копія висновку №693 ЛКК; нотаріально посвідчена копія довідки МСЕК № 540586; копія довідка ІПРІ; довідка з пенсійного фонду, нотаріально посвідчена копія паспорту ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена копія РНОКПП ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена копія довідки МСЕК №112682, нотаріально посвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_3 ; копія довідки ІПРІ; нотаріально посвідчена копія паспорту ОСОБА_6 ; витяг з реєстру територіальної громади; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_7 ; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про шлюб № НОМЕР_2 , рішення Автозаводського р/с; нотаріально посвідчена копія довідки МСЕК №112421; нотаріально посвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_4 , копія ІПРІ.
За результатами розгляду рапорту Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України листом від 22.11.2024 №6/59/12-1559 (а.с. 85 том 1) повідомила ОСОБА_1 , що в рапорті, підставою для звільнення визначено необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Виходячи з вказаної у рапорті інформації та доданих до даного рапорту матеріалів зазначено, що згідно копії паспорту ОСОБА_2 та свідоцтва про укладення шлюбу, остання перебуває в офіційно зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_3 . Також, до пакету документів долучено копії документів доньки ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_8 ). Долучені документи свідчать про наявність інших членів сім'ї першого ступеня споріднення, які мають можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , адже документи, які підтверджують, що чоловік чи донька, самі потребують постійного догляду згідно висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, до рапорту не додані. З метою повного обґрунтування підстав для звільнення з військової служби відповідно підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме для встановлення факту відсутності інших осіб здатних здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 необхідно надати документи, видані відповідними державними установами України, в яких зазначається інформація стосовно наявності/відсутності членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення та у разі наявності таких, відомості про неможливість здійснювати визначений догляд даними членами сім'ї за ОСОБА_2 , оскільки дані особи самі потребують постійного догляду згідно висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто з приведеного вбачається, що підставою відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби за контрактом з підстав визначених підпунктом "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», була наявність членів сім'ї першого ступеня споріднення щодо яких відсутні відомості, що дані особи самі потребують постійного догляду згідно висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Надаючи оцінку наявності такої підстави для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, колегія суддів зазначає наступне.
Так, обов'язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у випадку визначеному абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII є:
- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;
- відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.
Колегія суддів зазначає, що абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачає підставу для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану з військової служби через сімейні обставини, за умови наявності доказів, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відтак, з аналіз приведених вище приписів вбачається, що при застосуванні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII має бути доведено зокрема, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає безпідставним твердження позивача в частині зауважень про те, що при застосуванні лінгвістичного розбору положень абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII відповідна норма поділена на дві частини, а саме, перша частина: “необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків», та друга частина цієї норми: “необхідність здійснювати постійний догляд за одним із батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я».
Водночас, з доданих позивачем до рапорту документів встановлено, що ОСОБА_2 з 12.08.2024 встановлено другу групу інвалідності до 01.09.2025, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААГ №540586 (а.с. 23, 100 том 1). Висновок про умови та характер праці - без тяжких фізичних та психоемоційних навантажень, рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності - згідно ІПРІ.
За висновком лікарсько-консультативної комісії комунального некомерційного підприємства Кременчуцької міської ради "Лікарня інтенсивного лікування "Кременчуцька" №693 про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с. 99 том 1).
Згідно відомостей свідоцтва про шлюб чоловіком ОСОБА_2 є ОСОБА_3 (а.с. 33, 110 том 1).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ №112682 ОСОБА_3 з 24.01.2022 встановлено третю групу інвалідності безстроково (а.с. 35, 112 том 1). Висновок про умови та характер праці - без тяжких фізичних та психоемоційних навантажень, рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності - згідно ІПРІ.
Водночас, згідно з отриманими копіями документів немає таких, в яких було б вказано, що ОСОБА_3 , як особа з інвалідністю ІІІ групи, потребує постійного стороннього догляду.
Окрім того, згідно відомостей свідоцтва про народження у ОСОБА_2 є донька ОСОБА_7 (а.с. 43, 120 том ).
Відповідно до рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 20.09.2018 по справі № 524/5659/18 шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 розірвано. Прізвище ОСОБА_4 залишено - ОСОБА_11 (а.с. 45-46, 122-123 том 1).
За відомостями довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ від 112421 ОСОБА_4 з 02.12.2021 встановлено третю групу інвалідності до 01.01.2025 (а.с. 47, 124 том 1). Висновок про умови та характер праці - без тяжких фізичних навантажень, без довготривалої ходи та перебування на ногах, рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності - згідно ІПРІ.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 19.04.2024 ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_12 (а.с. 44, 121 том 11).
Водночас, згідно з отриманими копіями документів немає таких, в яких було б вказано, що ОСОБА_13 , як особа з інвалідністю ІІІ групи, потребує постійного стороннього догляду.
Частинами першою - третьою статті 3 Сімейного кодексу України встановлено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа.
Приписами абзацу другого частини 1 статті 1265 Цивільного кодексу України унормовано, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Статтею 1261 Цивільного кодексу України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
З приведеного вище вбачається, що у ОСОБА_2 , крім ОСОБА_1 , є інші члени сім'ї першого ступеня споріднення, які є особами з інвалідністю III групи.
При цьому, до рапорту позивача про звільнення з військової служби не було надано докази того, що ОСОБА_3 (батько позивача) та ОСОБА_4 (рідна сестра позивача), як особи першого ступеня споріднення із ОСОБА_2 (матір'ю позивача, яка потребує стороннього догляду) потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Між тим, слід зауважити, що подані до суду висновки медико-соціальної експертної комісії як відносно ОСОБА_3 , так і стосовно ОСОБА_4 , не містять висновків про те, що вказані особи, як є особами з інвалідністю III групи, потребують постійного догляду. Висновків лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я відносно вказаних осіб до суду позивачем не було подано.
Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2025 року по справі № 380/16966/24, колегія суддів вважає нерелевантною до спірних правовідносин, оскільки у приведені справі розглядається фактична неможливість здійснювати догляд за хворою особою іншими членами родини, які проходять військову службу, тобто фактично є особи першого ступеню споріднення, але фізично вони не можуть здійснювати такий догляд. При цьому, у спірній справі немає доказів того, що чоловік та донька ОСОБА_2 фізично не можуть здійснювати догляд за останньою.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Підсумовуючи приведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на положення статті 139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 по справі № 440/15422/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова