22 вересня 2025 року справа №360/434/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 6 травня 2025 року у справі № 360/434/25 (головуючий І інстанції Тихонов І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (даді - відповідач 2), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2024 року по 26 січня 2025 включно, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року та 1 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028.00 грн;
- зобов'язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА в Луганській області Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2024 року по 26 січня 2025 включно, виходячи із встановленого на на 1 січня 2024 року та 1 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028.00 грн;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 грудня 2024 року по 26 січня 2025 включно, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2024 року по 26 січня 2025 включно, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року та 1 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028.00 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 6 травня 2025 року позов задоволений:
- визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2024 року по 26 січня 2025 включно, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року та 1 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
- зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2024 року по 26 січня 2025 включно, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року та 1 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 грудня 2024 року по 26 січня 2025 включно, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2024 року по 26 січня 2025 включно, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року та 1 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Відповідачем 2 подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Апелянт вважаэ, що питання розрахункової величини (розміру) прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Закон № 1402-VIII визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році.
Отже, оклад судді складається з розрахункової величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб», розмір якого встановляється на 1 січня календарного року та відповідного коефіцієнту (множника), який залежить від інстанції. При цьому Закон № 1402-VIII не дає визначення «прожиткового мінімуму для працездатних осіб» та не вказує нормативно-правового акту, яким необхідно керуватись для визначення розміру такої розрахункової величини.
Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, який надіслав матеріали справи, які сформовані в електронній формі та частково в паперовій формі.
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи у змішаній формі (електронно-паперовій) і дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.
Позивач Указом Президента України № 514/2004 від 11.05.2004 призначений на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України від 18.02.2010 року №1910-VI «Про обрання судів» позивача обрано суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області безстроково.
Указом Президента України від 09.12.2011 №1113/2011 «Про переведення суддів» ОСОБА_1 переведено на посаду судді Біловодського районного суду Луганської області.
Наказом в.о.голови Біловодського районного суду Луганської області №1 «Про призначення ОСОБА_1 », на підставі Указу Президента України наказано ОСОБА_1 приступити до виконання обов'язків судді Біловодського районного суду Луганської області з 04.01.2012 року з окладом згідно штатного розпису та встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу.
Наказом голови Біловодського районного суду Луганської області №6 «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років» позивачу встановлена щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу з 12.06.2020.
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 №99 від 02.04.2022 року ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Відповідно до наказу голови Біловодського районного суду Луганської області від 02.04.2022 № 1-ВЧ позивача з 02 квітня 2022 року увільнено від роботи у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.
11 червня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі п.п. «з» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» № 2232-XII від 25 березня 1992 року.
На підставі наказів в.о.голови Біловодського районного суду №01/2-ос та №01/3-ос від 12.06.2024 року позивач повернувся до виконання обов'язків судді Біловодського районного суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 14 січн 2025 року ОСОБА_1 відряджено до Чуднівського районного суду Житомирської області.
Наказом в.о.голови Біловодського районного суду від 23.01.2025 №01/2-в ОСОБА_1 відряджений до Чуднівського районного суду Житомирської області з 27 січня 2025 року.
За довідкою ТУ ДСА в Луганській області від 13.03.2025 № 191/25-Вих нарахування та виплата суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2024 по 26.01.2025 здійснювалися з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.
Згідно з ч. 1 статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
За ч.ч. 1, 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з ч. 3 статті 135 Закону №1402-VIII, яка, згідно рішення Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11.03.2020, діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
За ч. 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема: 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Згідно з ч. 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, Законом №1402-VIII визначений базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, який становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
За ч. 2 статті 4 Закону №1402-VIII зміни до Закону №1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що у 2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить з 01 січня - 3028,00 грн., для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102,00 грн.
Суд враховує, що Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. При цьому норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, стаття 130 Конституції України викладена в новій редакції. Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є - Закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є - законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.
Згідно з п. 2 ч. 2, ч. 4 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
За ст. 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно зі ст. 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).
За ст. 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Згідно ст. 4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Апеляційним судом, згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, враховано правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду, в п.п. 102-111 постанови від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, предметом розгляду якої були подібні правовідносини.
«102. За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
103. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками з таких міркувань.
104. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
105. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
106. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
107. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
108. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
109. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
110. Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
111. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Таким чином, відсутні правові підстави для обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 грудня 2024 року по 26 січня 2025 включно, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 3028 гривні.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.
Щодо судових витрат.
За ч.ч. 1-3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, правовою підставою для відшкодування судових витрат позивачу (судовий збір, правнича допомога), який не є суб'єктом владних повноважень, є задоволення позову (часткове задоволення).
В даному випадку у задоволені позову відмовлено, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат у цій справі щодо позивача.
Також, не підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору на користь відповідача, оскільки КАС України передбачено тільки відшкодування судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, суд першої інстанції, внаслідок порушення норм матеріального права, неправильно вирішив справу, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 6 травня 2025 року у справі № 360/434/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволені позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Повний текст постанови складений 22 вересня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв