22 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3006/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії з 01.01.2025 року із застосуванням обмеження виплати пенсії максимальним розміром та із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.01.2025 року без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач у січні 2025 року здійснив перерахунок пенсії позивача на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», протиправно застосувавши обмежуючі коефіцієнти, визначені зазначеною постановою, що призвело до зменшення розміру пенсії позивача. Позивач не погоджується з такими діями відповідача, оскільки вважає, що зміна умов та розміру пенсійного забезпечення підзаконним нормативно-правовим актом є порушенням закону, натомість такі повноваження належать виключно органу законодавчої влади.
Ухвалою суду від 25 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для відзиву на позовну заяву; витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України копію матеріалів пенсійної справи позивача.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що використання коефіцієнтів до пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до спеціальних законів (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), вжито для забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави шляхом справедливого та неупередженого розподілу ресурсів між громадянами і територіальними громадами із забезпеченням збалансованості бюджету. Вказано, що саме з метою забезпечення справедливого балансу інтересів отримувачів пенсій із урахуванням того, що держава має забезпечити виплату пенсій у розмірах, визначених законодавством, тим особам, для яких пенсія є основним джерелом доходів, статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет на 2025 рік» визначено, що у 2025 році на період воєнного стану передбачено застосування коефіцієнтів до пенсій, розмір яких перевищує 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Вказуючи на законність дій, вчинених під час проведення перерахунку пенсії позивача, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 10 липня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про зупинення провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 10 липня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про залучення до участі в даній справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Як вбачається зі змісту наявних у справі матеріалів і що також не заперечується сторонами, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснило перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2025 року з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Крім цього, починаючи з 01 березня 2025 року пенсійний орган на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року №209 призначив позивачу до виплати суму пенсії, застосувавши до перерахованої пенсії у вказаній вище сумі обмеження її максимальним розміром (стаття 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»). Так, замість розміру перерахованої пенсії у розмірі 34546,47 грн (з надбавками) фактично до виплати призначено суму 27385,34 грн.
У червні 2025 року позивач через свого представника подав до відповідача звернення з проханням здійснити перерахунок та виплату пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів та без обмеження її розміру, за результатами розгляду якого Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом від 12 червня 2025 року повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії.
За таких обставин позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною 2 статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (далі - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Законом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, є Закон України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно Закону №2262-XII держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У свою чергу, статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог указаної статті Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03 січня 2025 року №1 (далі - Постанова №1), пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Отже, фактично, Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» та положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законами України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що в свою чергу суперечить приписам частини третьої статті 1-1 Закону №2262-ХІІ, який є спеціальним законом у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Натомість зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Законів України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Тобто, обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-XII, шляхом застосування коефіцієнтів, визначених Постановою №1, яка є підзаконним нормативно-правовим актом, прямо заборонено частиною 3 статті 1-1 Закону №2262-XII.
В контексті наведеного суд наголошує, що у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008 та від 30.11.2010 №22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Згідно пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.
Суд враховує, що згідно частиною другою, третьою статті 8 Конституції України остання має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відтак у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки Законом №2262-XII не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосування до суми перевищення коефіцієнтів, то до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік і Постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році», на які посилається відповідач, обґрунтовуючи законність дій щодо проведення перерахунку пенсії позивача з 01.01.2025 року.
Крім цього, суд враховує, що згідно з частиною четвертою статті 63 Закону №2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
У постанові від 12.11.2019 у справі №826/3858/18 Верховний Суд сформував правовий висновок, що безпосередній словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій та змісту вказаних правових норм дає підстави вважати, що перерахунок раніше призначених пенсій визначений статтею 63 Закону №2262-XII. Кабінету Міністрів України лише надано право на встановлення умов, порядку та розміру для перерахунку пенсій, передбачених вказаною статтею. При цьому обчислення пенсії встановлюється статтею 43 Закону, яка має загальний характер та визначає вихідні дані відносно визначення грошового забезпечення для встановлення розміру як призначуваних пенсії, так і для перерахунку останніх, що є однорідними правовідносинами, виходячи зі змісту процитованого Закону.
Законодавець делегував Уряду повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, умовами слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під порядком розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення, як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій. При цьому орган виконавчої влади не уповноважений та не вправі змінювати визначений Законом перелік складових грошового забезпечення, які встановлені статтею 43 Закону №2262-XII. Адже до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України. Абзац 3 статті 11 Закону України №2262-XII містить безумовне застереження, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015 за №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Отже, як зазначено у постанові Верховного Суду у справі №826/3858/18, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.
Згідно постанови від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач, застосувавши при перерахунку пенсії позивача, призначеної відповідно до Закону №2262-XII, положення постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1, якою змінюються умови та/чи норми пенсійного забезпечення, діяв протиправно, не на підставі Конституції та законодавства України, яке регулює спірні відносини.
Тому суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області провести перерахунок пенсії з 01 січня 2025 року без урахування коефіцієнтів її зменшення, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням раніше проведених виплат.
Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.
Аналогічної позиції при вирішенні подібних спірних відносин дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №240/1202/25 (постанова від 08 квітня 2025 року), №560/1962/25 (постанова від 14 травня 2025 року), №560/4848/25 (постанова від 02 липня 2025 року) та ін.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Натомість доводи відповідача не свідчать про законність оскаржуваних дій.
Відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 968,96 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім цього, як вбачається зі змісту прохальної частини позову, позивач просить суд стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 5000,00 грн.
У зв'язку з цим суд зазначає наступне.
Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом Олару Д.В. (далі - Виконавець) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) 21 травняч 2025 року було укладено Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги (далі - Договір), згідно з яким виконавець приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу у справі про визнання бездіяльності протиправною та зобов?язання здійснити певні дії.
Згідно з пунктом 4.1 Договору розмір винагороди (гонорару), яку клієнт сплачує виконавцю за надану в межах цього договору професійну правничу (правову) допомогу, визначається сторонами в розмірі, передбаченого додатками до даного договору, які є не від'ємною частиною цього договору, і набувають чинності одночасно з договором з дня підписання сторонами.
На підставі вказаного вище Договору адвокатом Олару Д.В. 24 червня 2025 року видано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СЕ №11113787 на представництво інтересів ОСОБА_1 у Чернівецькому окружному адміністративному суді.
Як вбачається з довідки від 21 травня 2025 року, адвокатом Олару Д.В. отримано від ОСОБА_1 гонорар у сумі 5000,00 грн на підставі договору про надання професійної правничої (правової) допомоги.
Проаналізувавши вказані документи та враховуючи наведені вище норми процесуального права, суд вважає, що такими підтверджується сплата позивачем адвокату витрат на суму 5000,00 грн за надання професійної правничої допомоги у цій справі.
Крім цього, суд вважає, що довідка адвоката Олару Д.В. про отримання ним від позивача гонорару в сумі 5000,00 грн є належним доказом сплати понесених позивачем витрат на правову допомогу з огляду на таке.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 квітня 2020 року (справа №727/4597/19), відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.
Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає підстави для висновку, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Разом з цим, статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.
З урахуванням наведеного Верховний Суд вказав, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Поряд з цим, суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат необхідно виходити з критерію розумності їхнього розміру.
У цій справі суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;
- позов носить немайновий характер;
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- по аналогічних правовідносинах наявна численна судова практика.
Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16-а, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Крім цього, як зазначено Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року у справі №200/7763/19-а, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, з огляду на зміст заперечень відповідача щодо заявленої суми витрат на правничу допомогу, приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі на 1000,00 грн, оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача в сумі 1000,00 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2025 року з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01 січня 2025 року без урахування коефіцієнтів її зменшення, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням раніше проведених виплат.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 вересня 2025 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк