23 вересня 2025 року справа № 580/5065/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
07.05.2025 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) в особі представника адвоката Дубовенко Вікторії Ігорівни з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.05.2023 по 13.11.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.05.2023 по 13.11.2023.
Обгрунтовуючи позовну заяву, представник зазначила, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений зі служби 12.05.2023. На день виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунку. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі № 580/5732/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.06.2022 по 12.05.2023 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок (нарахування) та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2023 роки, одноразову допомогу при звільненні, грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Тому вважає, що 17.03.2025 у позивача виникло право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Указує, що враховуючи, що позивача звільнено зі служби 12.05.2023, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 13.05.2023 по 13.11.2023. За захистом прав та інтересів позивача звернулась до суду з цим позовом.
Відповідач проти позову заперечив. У відзиві на позовну заяву, наданому до суду 23.06.2025, вказав, що відповідач при звільненні провів нарахування та виплату всіх сум, які не оспорювались на дату звільнення позивача. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України). Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Також зазначив, що остаточний розрахунок з позивачем проведено не було, у зв'язку з відсутністю фінансування за цією статтею видатків. З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.
З'ясувавши доводи сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.05.2023 № 106-РС звільнений у запас через сімейні обставини. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.05.2023 № 135 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 12.05.2023.
Постановою від 17.03.2025 у справі № 580/5732/24 Шостий апеляційний адміністративний суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.06.2022 по 12.05.2023 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок (нарахування) та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2023 роки, одноразову допомогу при звільненні, грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами відповідач не провів остаточного розрахунку з позивачем на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі № 580/5732/24 станом на день звернення позивача до суду з цим позовом.
Позивач вважаючи, що, право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у нього виникло 17.03.2025 після набранням рішенням суду законної сили, звернувся в особі свого представника до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим у справі обставинам суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 116 Кодекс законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. .
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
При цьому суд врахував правові висновки Верховного Суду, зокрема викладену в постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Як встановив суд постановою від 17.03.2025 у справі № 580/5732/24 Шостий апеляційний адміністративний суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.06.2022 по 12.05.2023.
Однак, відповідач не провів остаточного розрахунку з позивачем на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі № 580/5732/24.
Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасно заявленою, оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем на час розгляду цієї справи, докази виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі № 580/5732/24 у матеріалах справи відсутні, витребуваних судом доказів проведення відповідачем виплати належних позивачу сум при звільненні на виконання зазначеного вище судового рішення до матеріалів справи не надано. Ураховуючи зазначене, суд позбавлений можливості обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Отже, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, при прийнятті рішення щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід врахувати необхідність дотримання принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні.
Аналогічна позиція щодо пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлена в постановах Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 580/278/19, від 14.07.2021 справі № 240/12178/20, від 12.08.2021 у справі №420/4554/20.
У той же час, на переконання суду, для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід встановити чіткі суми розміру усіх належних позивачу сум.
Проте у матеріалах справи відсутні докази повного розрахунку із позивачем згідно постанови суду від 17.03.2025 у справі № 580/5732/24, тобто не здійснено остаточного розрахунку з позивачем, що в свою чергу унеможливлює вирішення питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби та обрахунку конкретної суми середнього заробітку.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про зобов'язання відповідача виплатити позивачу суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.05.2023 по 13.11.2023, є передчасною та такою, що звернена на майбутнє.
Окрім того, суд звертає увагу, що гарантоване в ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Наведене вище узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, який було висловлено в постанові від 12.02.2020 у справі №160/7402/18.
При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Оскільки відсутній факт реального розрахунку з працівником позовні вимоги в цій частині є передчасними, однак позивач не позбавлений права звернутися до суду в разі порушення його прав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.
Ураховуючи, що суд відмовив у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО