Справа № 500/4559/25
23 вересня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за № 192550010928 від 23.07.2025 про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання у Карло-Лібнехтовському технічному училищі №21 Донецької області;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 липня 2025 року, зарахувавши до загального страхового стажу позивача період його навчання у Карло-Лібнехтовському технічному училищі №21 Донецької області у період із 01.09.1982 по 04.04.1984 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16.07.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії на підставі п.4 .1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву було передано для розгляду та прийняття рішення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, який у призначенні пенсії відмовив у зв'язку із недостатнім страховим стажем позивача на момент подання ним заяви про призначення пенсії.
Відмова територіального органу Пенсійного фонду мотивована тим, що до страхового стажу не було враховано період навчання у Карло-Лібнехтовському технічному училищі №21 Донецької області з 01.09.1982 по 04.04.1984, що і слугувало підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді від 05.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
21.08.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсі за віком, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 04.04.1984 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 17.07.1982, оскільки виправлено дату видачі диплому.
Також у вказаному рішенні зазначено, що для зарахування періоду навчання до страхового стажу необхідно надати диплом або уточнюючу довідку про період навчання та форму навчання, видану навчальним закладом на підставі первинних документів.
21.08.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, заслухавши покази свідків, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 16.0.2025 про призначення пенсії за віком, відповідно п.4 ч.1 ст. 115 Закону України від 09.07.2024 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності вказану заяву передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатами розгляду поданої заяви та документів, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняло рішення від 23.07.2025 № 192550010928, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із недостатнім страховим стажем.
Як слідує із вказаного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи період навчання у Карло-Лібнехтовському технічному училищі №21 Донецької області з 01.09.1982 по 04.04.1984, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 17.07.1982, оскільки виправлено дату видачі диплому.
Не погоджуючись із таким рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 115 Закону № 1058, право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок порання, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 17.07.1982, позивач з 01.09.1982 по 04.04.1984 навчався у Карло-Лібнехтовському технічному училищі №21 Донецької області.
Запис у трудовій книжці скріплений відбитком гербової печатки училища та підписом службової особи.
Відмовляючи у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу позивача відповідач вказував на те, що було виправлено дату видачі диплому.
Також у вказаному рішенні відповідач зазначив, що для зарахування періоду навчання до страхового стажу необхідно надати диплом або уточнюючу довідку про період навчання та форму навчання, видану навчальним закладом на підставі первинних документів.
Щодо наведеного, суд зазначає наступне.
На час внесення відомостей щодо спірного періоду до трудової НОМЕР_1 від 17.07.1982 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
При цьому, при вирішенні цієї справи суд враховує те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Крім того, позивач позбавлений можливості надати відповідачу диплом, оскільки як він стверджує останній втрачено, а також уточнюючу довідку про період навчання та форму навчання, видану навчальним закладом на підставі первинних документів, оскільки навчальний заклад в якому він навчався, знаходиться на тимчасово окупованій території України (місто "Карла-Лібнехта" перейменовано на "Соледар").
Однак, вказані обставини не можуть порушувати право позивача на пенсійне забезпечення та не залежать від його волі.
Також слід зазначити, що для зарахування стажу важливим є саме період навчання а не дата видачі диплома.
Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відповідач не зараховуючи до страхового стажу позивача період навчання у Карло-Лібнехтовському технічному училищі №21 Донецької області з 01.09.1982 по 04.04.1984, допустив надмірний формалізм, діяв не в межах та не у спосіб визначений чинним законодавством.
Відтак, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову в призначенні пенсії № 192550010928 від 23.07.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.
Тому, з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання у Карло-Лібнехтовському технічному училищі №21 Донецької області з 01.09.1982 по 04.04.1984 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову в призначенні пенсії № 192550010928 від 23.07.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання у Карло-Лібнехтовському технічному училищі №21 Донецької області з 01.09.1982 по 04.04.1984 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ 22933548).
Головуючий суддя Баб'юк П.М.