Справа № 420/23022/25
23 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття та не реєстрації запитів
До Одеського окружного адміністративного суду 14.07.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття та не реєстрації запитів від 29 червня 2025 року та 8 липня 2025 року;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти та зареєструвати письмові запити ОСОБА_1 від 29 червня 2025 року та 8 липня 2025 року;
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати відповідь на запити від 29 червня 2025 року та 8 липня 2025 року у строк, визначений законодавством.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, він є колишнім солдатом військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , призваним ІНФОРМАЦІЯ_1 з вересня 2020 року. У рамках реалізації мого права на доступ до інформації, передбаченого статтею 34 Конституції України та Законом України «Про інформацію», мною було направлено два запити на отримання інформації до військової частини НОМЕР_1 . Ці запити стосувалися результатів службового розслідування щодо видачі виправленої довідки про обставини поранення від 30 березня 2022 року, а також відомостей про виплату додаткової винагороди за жовтень 2022 року. Перший запит було надіслано на електронну адресу Відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 29 червня 2025 року, другий повторно - 8 липня 2025 року через підсистему "Електронний суд", що підтверджується квитанцією №3938992. Станом на 13 липня 2025 року я не отримав жодної відповіді на зазначені запити, що свідчить про бездіяльність військової частини.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді від 21.07.2025 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі за позовом та вирішено провести її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст.262 КАС України).
24.07.2025 до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що у військовій частині НОМЕР_1 наявна лише одна офіційна електронна пошта - ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка вказана в контактах на офіційному сайті 28ombr.army.
Таким чином, якщо направлення запиту від 29.06.2025 здійснювалося на електронні пошти: ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_4 , які не закріплені за жодною посадовою особою військової частини НОМЕР_1 , відповідальною за реєстрацію вхідної кореспонденції, то це не може розглядатися як належний доказ надсилання вищевказаного запиту. У зв'язку з цим він не був зареєстрований, і, як наслідок, відповідь на нього не надавалась (через зазначену електронну пошту в адміністративному позові).
А тому, на думку військової частини НОМЕР_1 , відсутні підстави вважати право позивача на отримання інформації порушеним.
Згідно статті 24 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи. Виходячи з цього, позивач звернувся з запитом від 08.07.2025 неналежним чином, оскільки Електронний суд призначений для документообігу виключно між учасниками судового процесу.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
Матеріали справи містять запит ОСОБА_1 на адресу Командира військової частини НОМЕР_1 від 29.06.2025 (а.с.5) у якому адресант, із посиланням на приписи Закону України «Про доступ до публічної інформації» та пункт 8 Положення про порядок забезпечення військовослужбовців довідками про участь у бойових діях та обставини отримання поранень, затвердженого наказом Міністерства оборони України №606 від 14.08.2014, просив:
« 1.Надати копію результатів службового розслідування, проведеного за моїм запитом від 28.04.2025 (вх.№12438), включаючи:
номер та дату наказу про результати розслідування;
висновки щодо правильності дати поранення (30.03.2022) у виправленій довідці про обставини поранення №2265.
2.Надати довідку з відомостями про виплату додаткової винагороди за жовтень 2022 року, із зазначенням:
точної дати виплати;
номера банківського рахунку, на який було здійснено перерахування;
суми виплати та періоду перебування на стаціонарному лікуванні, за який нараховано винагороду.
3.У разі, якщо виправлена довідка про обставини поранення №2265 від 08.05.2022 (з датою поранення 30.03.2022) була видана за результатами розслідування, надати її копію на вищезазначені мої поштову та електронну адреси.».
Матеріали справи містять скріншот екрану монітору (а.с.7), щодо направлення файлу на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивачем надано до суду докази направлення запиту від 29.0.2025 до Електронного кабінету військової частини НОМЕР_1 через систему Електронний суд (а.с.8-9).
Вважаю спірну бездіяльність протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи дану справу, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права регламентовано Законом України «Про звернення громадян» та Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Статтею 5 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Згідно з ч.1, 3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації».
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п.2 ч.1 ст.5 цього Закону доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Сфера дії цього Закону не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ч.1 ст.19 України «Про доступ до публічної інформації»).
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації, відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Частиною 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Порядок розгляду і надання відповіді на запит визначено у ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.1 ст.20 Закону); у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.4 ст.20 Закону).
У ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» наведений вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання.
Так розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Аналіз зазначених норм законодавства доводить, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Розглядаючи питання щодо реалізації права на доступ до інформації, слід розрізняти звернення за Законом України «Про звернення громадян» та Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Так, Закон України «Про звернення громадян» передбачає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб'єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень. Незалежно від наявності у розпорядника інформації статусу суб'єкта владних повноважень, спори з приводу оскарження його рішень, дій чи бездіяльності є публічно-правовими і на них поширюється юрисдикція адміністративних судів, проте, за обов'язкової умови, що запитувана у нього інформація є публічною у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Особливістю цього Закону є те, що він не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Варто відзначити, що право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов'язані між собою.
Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заява (клопотання) і скарги (ст.3 Закону України «Про звернення громадян»), до суб'єктів владних повноважень, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації.
Під запитом на інформацію розуміється прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Тобто, мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз'яснення тощо).
Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію.
Подання вказаного запиту обґрунтовано позивачем Законом України «Про доступ до публічної інформації».
На переконання суду, запитувана позивачем інформація не є публічною у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», а відтак спірні правовідносини не регулюються вказаним законом.
Пленум Вищого адміністративного суду України у п. 19 Постанови №10 від 29.09.2016 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» роз'яснив, що суди під час розгляду справ повинні мати на увазі, що якщо запит про надання публічної інформації є фактично зверненням (заявою, клопотанням) про надання інформації згідно із Законом України «Про звернення громадян», то в такому разі у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації необхідно відмовляти в задоволенні позову з тих підстав, що право позивача на отримання публічної інформації не порушено.
Враховуючи вищевикладене, суд вказує, що запити позивача за своєю суттю є зверненням до відповідача щодо надання інформації, а не запитом на отримання публічної інформації.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування в адміністративній справі покладається саме на відповідача-суб'єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій (законність прийнятих рішень).
Суд зазначає, що належними й допустимими доказами направлення конкретної кореспонденції адресату є копія фіскального чеку про надання послуг поштового зв'язку та опис вкладення у поштове відправлення із відбитком штемпеля відділення поштового зв'язку, підписом уповноваженої особи відділення поштового зв'язку та підписом відправника.
Визначення поняття «офіційна електронна адреса» чинне законодавство України не наводить.
Разом з тим, у Положенні про Єдину базу даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб'єктів владних повноважень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 січня 2011 року №5, яке є чинним, наводиться визначення поняттю «електронна адреса суб'єкта владних повноважень», відповідно до якого це адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. При цьому ідентифікатором є адреса електронної пошти, визначена як офіційна суб'єктом владних повноважень, а доменним іменем - ім'я у домені gov.ua, зареєстроване суб'єктом владних повноважень.
Згідно з абзацами першим, другим пункту 11 частини першої, частиною другою статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про: їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти.
Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Отже, електронна адреса, інформацію про яку опубліковано на офіційному веб-сайті суб'єкта владних повноважень є такою, що передбачена для отримання вхідної кореспонденції, та є офіційною електронною адресою цього органу державної влади.
Доказів того, що запити позивача направлені на офіційну електронну адресу відповідача, матеріали справи не містять також.
При цьому, суд погоджується з позицією відповідача, що Згідно статті 24 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи. Виходячи з цього, позивач звернувся з запитом від 08.07.2025 неналежним чином, оскільки Електронний суд призначений для документообігу виключно між учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу приписів ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положеннями статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно із вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб, за загальним правилом, є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист, зазвичай, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 815/219/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 766/12374/17.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 360/1193/17 наголошено на тому, що однією з умовою розгляду судом питання про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів такою бездіяльністю.
Суд враховує, що з огляду на дію в адміністративному судочинстві таких принципів адміністративного судочинства, як змагальність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, позивачу було надано можливість обґрунтовано заперечити проти доводів та доказів відповідача і надати свої належні й допустимі докази та довести їх переконливість перед судом, зокрема в частині отримання відповідачем запитів.
Позивач відповідних доказів не надав, а надані ним докази, як вже зазначалося вище, не доводять відповідної обставини та не можуть визнаватися достовірними в цілях розгляду адміністративної справи.
Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Решта доводів висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття та не реєстрації запитів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - Командир військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА
.