22 вересня 2025 р. № 400/8785/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенко В. В., за участю секретаря судового засідання Дидіної А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 з вимогами: визнати протиправною бездіяльність відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у відмові у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; зобов'язати відповідачів утриматися від призову позивача на військову службу, надавши відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі ч.4 стю.35 Конституції України та п.24 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він прийняв хрещення та є членом релігійної громади Незалежна Християнська церква «Хліб життя», має релігійні переконання, що основані на віровченні євангельських християн, яке забороняє використовувати зброю проти інших людей. Християнська церква «Хліб життя» включена до Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999. Право на звільнення від виконання військового обов'язку, особам, яким це суперечить релігійним переконанням громадянина, гарантовано ст.35 Конституції України. Позивач 17.07.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з відповідною заявою про надання йому відстрочки, але 07.08.2025 отримав повідомлення про відмову у наданні відстрочки.
Позивач вважає зазначену відмову протиправною, оскільки відповідно до п.24 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, у передбачених законом випадках. На думку позивача, передбаченим законом випадком є ч.4 ст.35 Конституції України, яка передбачає що, у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Тобто, підставою для надання ОСОБА_1 відстрочки від призову є не п.24 ч.1 ст.23 Закону, і не ч.4 ст.35 Конституції України, а юридичний склад, яким є сукупність юридичних фактів, які в структурній єдності спричиняють настання наслідку в формі встановлення, реалізації і припинення суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, правовідносин в цілому. Отже, допоки питання щодо заміни військового обов'язку на альтернативну службу уповноваженими органами держави протиправно не вирішено, а позивач, як це випливає зі змісту ч.4 ст35 Конституції України, призову на військову службу не підлягає, про що йдеться в п.24 ч.1 ст.23 Закону, вбачається суб'єктивно право на відстрочку.
Відповідач позов не визнав, надав відзив, в якому просив в задоволенні позову відмовити. Свою позицію аргументував тим, що заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу Законом не встановлена. Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни. До вказаних висновків також дійшов ККС ВС у справі № 601/2491/22 (провадження № 51-6732км23), зокрема до того, що у даних правовідносинах законами не передбачено можливості заміни військової служби під час мобілізації на особливий період альтернативною (невійськовою) службою. Щодо віровчення Позивача, яке закликає не використовувати зброю проти інших людей та не бути співучасником вбивства людей, слід зазначити наступне. У Збройних Силах України існує значна кількість професій та посад, що не пов'язані з безпосередньою участю у бойових діях та перебування на яких не суперечить заповіді «не вбий» (зокрема кухар, водій, діловод тощо).
Позивач надав відповідь на відзив, в якому повторив свої аргументи про право не виконувати військовий обов'язок у зв'язку зі своїми релігійними переконаннями, що гарантовано ст.35 Конституції України.
Суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні за участі представника позивача. В судовому засіданні 22.09.2025 представник позивача підтримав позиції позивача, викладені у процесуальних заявах по суті справи, представники відповідача в судове засідання не з'явились.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , 1986 р.н. проживає в м. Миколаєві та перебуває на обліку як військовозобов'язаний в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 2004 року ОСОБА_1 є членом релігійної громади Незалежної Християнської Церкви «Хліб Життя», з 2018 року є молодіжним пастором, з 2022 року пресвітером церкви та лідером групи прославлення.
13.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу на підставі п.24 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки він є вірянин євангелістської церкви, та його релігійні переконання забороняють військову службу.
До заяви ОСОБА_1 долучив: витяг з Конституції України, перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, копія довідки №419 від 11.07.2025, копія посвідчення пресвітеру; копія свідоцтва від 02.12.1996 №721-р про реєстрацію статуту релігійної громади, ксерокопія статуту Релігійної організації Незалежна Християнська Церква «Хліб Життя»; ксерокопія розпорядження від 10.05.2006 №153-р; ксерокопія свідоцтва серія НОМЕР_1 від 02.12.1996; ксерокопія військового квітка.
15.07.2025 Комісією з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглянуто заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки та прийнято рішення №59 про відмову у наданні відстрочки.
07.08.2025 Комісію повідомлено ОСОБА_1 про прийняте рішення про відмову у наданні відстрочки, оскільки в його випадку відсутні підстави для надання відстрочки, передбачені п.24 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до ч.4 ст.35 Конституції України, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ч.ч.2, 3, 4, 5 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає:
підготовку громадян до військової служби;
взяття громадян на військовий облік;
прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;
проходження військової служби;
виконання військового обов'язку в запасі;
проходження служби у військовому резерві;
дотримання правил військового обліку.
Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.2 Закону, види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
24) інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Ключове питання, яке постало перед судом у цій справі є:
- Чи може особа, у якої виконання військового обов'язку суперечить її релігійним переконанням, отримати відстрочку від призову за мобілізацією під час воєнного стану, з підстав, передбачених ст.35 Конституції України та п.п.24 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стаття 11 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» дає підстави для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу за відсутності підтверджень щодо істинності його релігійних переконань.
Але, при цьому необхідно враховувати, що зазначений предмет доказування (істинність релігійних переконань) має певну специфіку, у зв'язку з чим його дослідження, доведення або спростування, не може відбуватися за загальними правилами.
Сам факт будь-яких переконань особи, тим більше релігійних, не може бути доведений нічим іншим ніж висловленням саме цієї особи.
Оскільки по цій справі, позивач заявляє про наявність в нього відповідних релігійних переконань, у суду немає підстав для сумнівів у істинності цих переконань.
2. Суд звертає увагу, що ст.23 Закону взагалі не передбачає окремої категорії осіб, яким надається відстрочка від призову, саме у зв'язку з наявністю відповідних релігійних переконань.
3. Для застосування п.24 ч.1 ст.23 Закону, необхідно, щоб для відповідної категорії військовозобов'язаних цим чи іншим законом були передбачені відповідні випадки надання відстрочки. Але, стороною позивача посилань на закон, який надає право на відстрочку від призову не надається.
4. Гарантія, передбачена ст.35 Конституції України, щодо проходження альтернативної служби замість виконання військового обов'язку, не передбачає надання відстрочки від військової служби. Проходження альтернативної служби є за своїм змістом еквівалентно проходженню військової служби.
Більш того, відповідно до ст.1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна (невійськова) служба є лише формою виконання обов'язку перед суспільством. При цьому, виконання цього обов'язку покладається на особу у строки, що півтора рази перевищує строк військової служби. Проходження альтернативної (невійськової) служби пов'язано з покладення на особу певних обмежень, передбачених ст.8 Закону: брати участь у страйках; займатися підприємницькою діяльністю; навчатися в закладах освіти та ін.
Тобто, релігійне переконання не дорівнює звільненню особи від його конституційного обов'язку, передбаченого ст.65 Конституції України, а покладає на таку особу виконання обов'язку перед суспільством навіть у більшому обсязі, ніж виконання військового обов'язку, оскільки строк альтернативної служби навіть більше за строк проходження військової служби.
5. В цьому питанні законодавцем допущені прогалини, оскільки Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачена заміна військового обов'язку альтернативною службою лише щодо строкової військової служби. Натомість, в теперішній час, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» не містить взагалі такого різновиду військової служби, як строкова. Більш того, законодавством взагалі не врегульоване питання заміни виконання військового обов'язку альтернативною службу під час мобілізації у разі оголошення воєнного стану. Таким чином, питання практичної реалізації гарантій, передбачених ст.35 Конституції України, дійсно є проблемним та потребує врегулювання.
6. Разом з цим, незважаючи на констатацію проблеми реалізації гарантій, передбачених ст.35 Конституції України, суд звертає увагу, що відповідачами жодними чином зазначені гарантії не порушувалася та заходів щодо призову позивача на військову службу за мобілізацією не вживалася. Проблема нормативного врегулювання можливості чи неможливості проходження альтернативної (невійськової) служби під час воєнного стану, не є компетенцію відповідачів, тому суд не може покласти на них відповідальність за цю невизначеність.
Таким чином, вирішуючи ключове питання по справі, суд приходить до висновку, що ст.35 Конституції України не кореспондується зі п.24 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та не передбачає надання відстрочки від призову за мобілізацію під час воєнного стану, особам, у яких виконання військового обов'язку, суперечить її релігійним переконанням.
За таких обставин, рішення Комісії про відмову у наданні відстрочки позивачу за релігійними переконаннями є правомірним, підстав для його скасування суд не вбачає.
В задоволенні позову відмовити повністю.
В разі відмови у задоволенні позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_3 ) відмовити повністю.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Дата складання повного тесту рішення 23.09.2025
Суддя В. В. Біоносенко