22 вересня 2025 р. № 400/4119/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005,
провизнання протиправним та скасування рішення від 25.03.2025 №7556/6/14-29-24-05-03, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), про:
визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області №7556/6/14-29-24-05-03 від 25.03.2025 про відмову у застосувані до фізичної особи- платника податків ОСОБА_1 норм пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України);
зобов'язання Головного управління ДПС у Миколаївській області застосувати до позивача норми пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та видати відповідне письмове повідомлення.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що оскаржуване рішення №7556/6/14-29-24-05-03 від 25.03.2025, яким позивачу було відмовлено у застосуванні спеціальних правил для підтвердження втрати первинних документів передбачених пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, прийнято відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин справи, зокрема, обставин знищення первинних документів позивача та неможливості їх вивезення внаслідок повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, окупації території Снігурівської громади та періодів, за які втрачено первинні документи. Також вказує, що єдиною підставою для відмови у застосуванні норм пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України відповідачем зазначено, що з 11.11.2022 року територія Снігурівської міської територіальної громади виключена з переліку тимчасово окупованих територій, а органами влади не встановлюються будь-які адміністративні перешкоди. ТОВ «АФ БЛАГО» оскаржувало в адміністративній справі №400/11599/23 відмову у прийнятті повідомленні про втрату первинних документів відносно себе , а не суб'єктів господарювання, які перебували на обслуговуванні.
Вказаним твердженням позивач не погоджується та звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року відкрито провадження у справі за справилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено без виклику сторін.
13.05.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив, у якому він заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити повністю. Відзив умотивовано тим, що за весь час здійснення підприємницької діяльності, позивачка не повідомляла відповідача про укладення договору з ТОВ «АФ БЛАГО» про надання послуг із ведення бухгалтерського та кадрового обліку .
ТОВ «АФ БЛАГО» не надає конкретний перелік документів, переданих ОСОБА_1 йому на збергігання та які були втрачені внаслідок розграбування офісу невстановленими особами збройних формувань російської федерації.
Відповідач за результатом розгляду повідомлення не встановив документальних підтверджень, що свідчать про втрату первинних документів ОСОБА_1 через проведення бойових дій на території Снігурівської міської територіальної громади, яка в період з 19.03.2022 року по 11.11.2022 року була окупованою збройними формуваннями російської федерації, та на території якої знаходився офіс ТОВ «АФ «БЛАГО» де, як зазначається в повідомленні, на відповідальному зберіганні знаходилися первинні бухгалтерські та кадрові документи ОСОБА_1
ГУ ДПС у Миколаївській області прийняло рішення від 25.03.2025 № 7556/6/14-29-24-05-02 «Про відмову у застосуванні норми підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України на підставі тих документів та доказів, які були наявні та надані ОСОБА_1 , просить в задоволенні позову відмовити, прийняте рішення залишити без змін.
З'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ГУ ДПС у Миколаївській області отримало електронне повідомлення від державного реєстратора про внесення до ЄДР запису від 27.01.2021 №2005200060007000223 рішення щодо припинення ФОП ОСОБА_1 підприємницької діяльності.
На підставі підпункту 78.1.7 пунктом 78.1 статті 78 ПК України, ГУ ДПС у Миколаївській області видано наказ від 27.02.2025 №261-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП ФО ОСОБА_1 » яким призначено вказану перевірку з 31.03.2025 тривалістю 5 робочих днів.
17.03.2025 до ГУ ДПС у Миколаївській області надійшло повідомлення позивача з посиланням на пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України про втрату первинних документів, пов'язаних із веденням ОСОБА_1 підприємницької діяльності.
Відповідач прийняв рішення про відмову у застосуванні норм підпункту 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України від 25.03.2025 №7556/6/14-29-05-02 повідомило позивача про відсутні підстав для застосування положень підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Зі змісту рішення вбачається, що відповідач вважає неможливим керуватися переліком, визначеним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» від 22.12.2022 № 309 при застосуванні підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у застосуванні положень пп.69.28 п.69 підрозділ 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК УКраїни, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки,
компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до норм ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п.п. 69.28 п. 69 Перехідних положень ПК України установлено, що до платників податків/податкових агентів, які провадили діяльність на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, і не можуть пред'явити первинні документи, на підставі яких здійснюється облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, як виняток із положень статті 44 цього Кодексу застосовуються спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності.
Підставами неможливості пред'явлення первинних документів є втрата (знищення чи зіпсуття) первинних документів або знаходження їх на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, у разі якщо їх неможливо вивезти або їх вивезення пов'язане з ризиком для життя чи здоров'я платника податків, фізичних осіб чи неможливе у зв'язку з адміністративними перешкодами, встановленими органами влади.
У разі втрати та/або неможливості вивезення первинних документів платник податків/податковий агент подає до контролюючого органу в довільній формі повідомлення про неможливість вивезення первинних документів, підписане керівником підприємства та головним бухгалтером, в якому зазначаються: обставини, що призвели до втрати та/або неможливості вивезення первинних документів, податкові (звітні) періоди, а також загальний перелік первинних документів (за можливості - із зазначенням реквізитів).
Дані та показники податкової звітності платника податків/податкового агента за податкові (звітні) періоди, зазначені у повідомленні, не можуть бути піддані сумніву лише на підставі відсутності первинних документів. Подане повідомлення є також підставою для збереження витрат (включаючи витрати у зв'язку з придбанням цінних паперів/корпоративних прав) та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток (включаючи від'ємний фінансовий результат за операціями з цінними паперами/корпоративними правами), та/або податкового кредиту з податку на додану вартість, та/або суми від'ємного значення податку на додану вартість минулих податкових (звітних) періодів без наявності договірних, розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення
бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Після подання до контролюючого органу повідомлення про неможливість вивезення первинних документів у зв'язку з їх знаходженням на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, запроваджується мораторій на проведення документальних перевірок щодо зазначених у повідомленні податкових (звітних) періодів.
У разі відмови у застосуванні положень цього підпункту контролюючий орган не пізніше одного місяця з дати отримання відповідного повідомлення від платника податків/податкового агента видає вмотивоване рішення із зазначенням підстави та доказів такої відмови.
Рішення контролюючого органу може бути оскаржено в адміністративному чи судовому порядку. До винесення остаточного рішення по справі контролюючий орган не може піддавати сумніву показники податкової звітності, а також ініціювати проведення будь-якої перевірки платника податків/податкового агента щодо податкових (звітних) періодів, зазначених у відповідному повідомленні.
На переконання відповідача згідно з переліком територій на яких ведетуть (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 №309, територія Снігурівської міської територіальної громади з 11.11.2022 року виключена з териоорії України тимчасово окуповані російською федерацією, і з цієї дати відноситься до території можливих бойових дій, на яку дія пенкту 69.28 не поширюється.Та вказує, що з 11.11.2022 року на території Снігурівської міської території громади органами влади не встановлювалися будь- які адміністративні перешкоди.
Поряд з цим, у пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, зокрема, зазначено, що Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Абзацом 3 пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України чітко встановлено, що відповідне повідомлення подається у разі втрати та/або неможливості вивезення первинних документів, сполучник «та/або» в тексті вказаної норми дає підстави дійти висновку, що платник податків має право вибору, яке повідомлення подавати, або про втрату документів, або про неможливість їх вивезення або одночасно і про втрату і про неможливість вивезення документів позивачем на ім'я відповідача надавалося повідомлення про втрату первинних документів з деталізованим переліком документів та із зазначенням податкових звітних періодів.
Крім того, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» унормовано, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Позивачем подавались до контролюючого органу повідомлення та заяви з усіма наявними у позивача документами, щодо наявності підстав для застосування спеціальних правил, визначених у ПК України, однак відповідач проігнорував надані позивачем документи, та прийняв незаконне рішення.
До позовної заяви додаються лист від ТОВ «АФ «БЛАГО» від 11.03.2025 року №57 та Договір про договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № Б-234 від 01.07.2017 дані документи не лишають сумніву у втраті документів.
З'ясовуючи, чи були дотримані контролюючим органом вимоги, з якими Податковий кодекс України пов'язує виникнення у контролюючого органу права приймати рішення за результатами розгляду повідомленням про втрату первинних документів та повідомлення про неможливість вивезення первинних документів та втрату первинних документів платника податків, суд встановив. підпунктом 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначено дві обставини, за яких до платника податків можуть бути застосовані визначені вказаним підпунктом спеціальні правила, а саме втрата (знищення чи зіпсуття)
первинних документів внаслідок бойових дій та/або неможливість вивезення первинних документів в зв'язку із знаходженням їх на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації.
При цьому, оскільки у абзаці третьому зазначеної норми вказані обставини граматично пов'язані сполучником «та/або», з метою застосування вказаних спеціальних правил вони можуть існувати як кожна окремо, так і в сукупності.
Абзац восьмий пп. 69.28. п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України містить єдину обставину, на підставі якої контролюючий орган має право прийняти рішення про відмову у застосуванні цієї норми.
Такою обставиною є втрата документів, що не пов'язана з проведенням на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, бойових дій.
При цьому пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, як і загальною нормою ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок доведення вказаної обставини покладено на контролюючий орган.
Отже, вказаним підпунктом ПК України передбачено підставу для відмови у застосуванні спеціальних правил виключно у разі втрати документів, що не пов'язана з проведенням на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, бойових дій.
Натомість, пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України не містить підстав для відмови у застосуванні спеціальних правил у разі неможливості вивезення платником податків первинних документів, якщо платником податків надано докази на підтвердження своїх доводів, а територія на якій знаходяться первинні документи визначена у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та територій, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Отже, тлумачення пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України дає підстави дійти висновку, що у разі якщо платник податків подав до контролюючого органу повідомлення про неможливість вивезення первинних документів з підстав ведення на територіях знаходження первинних документів бойових дій або якщо території тимчасово окуповані збройними формуваннями російської федерації, і будь яке знаходження там становить загрозу життю працівникам підприємства, у контролюючого органу не було підстав для відмови у застосуванні спеціальних правил до позивача.
Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних).
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 по справі № 818/1159/17.
Невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Аналогічна правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 04.12.2018 у справі № 821/1173/17 (№ К/9901/62719/18).
Оскаржуване рішення Відповідача про відмову у можливості застосування спеціальних правил для підтвердження даних, визначених у податковій звітності передбачених пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України є актами індивідуальної дії..
Відтак є всі підстави для застосування до позивача пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України. Крім того, пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України не містить такої підстави для відмови у застосуванні спеціальних правил як ненадання інформації про інвентаризацію втрачених документів, неподання документальних підтверджень обставин, що призвели до втрати первинних документів.
Також зазначений підпункт не передбачає обмежень щодо подання повідомлення про втрату первинних документів тільки після або під час документальної перевірки, яка проводиться контролюючим органом.
Тому твердження відповідача щодо того, що пред'явлення первинних документів та застосування норм 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України здійснюється після отримання платником податків запиту контролюючого органу згідно з вимог статеттей 44, 73 ПК України або під час проведення документальної перевірки, є необґрунтованим і суперечить законодавству.
З огляду на вищевикладене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 гривень.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
На підтвердження понесених витрат додані такі документи: договір про надання правової допомоги від 18.04.2025; детальний опис витрат адвоката за надану правову допомогу до Договору про надання правової допомоги від 18.04.2025 року; платіжна інструкція від 18.04.2025
Згідно з детельним описом витрат підтвердили, що виконавець надав а клієнт прийняв наступні послуги відповідно до умов Договору
- зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції, вартість - 2000 грн;
- підготовка позовної заяви та пакету документів, вартість - 18000 грн (1год /2000);
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат.Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір,
погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 по справі № 640/194/98/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.Тому, зважаючи на обсяг матеріалів справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, складність справи, значення справи для позивача, суд вважає співмірною та обґрунтованою сумою судових витрат на правничу допомогу, яку належить стягнути з відповідачів на користь позивача 5000,00 грн.
Платіжною квитанцією від 24.04.2025 року, що міститься в матеріалах справи, підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 1211,20 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005 код ЄДРПОУ 44104027) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області № 7556/6/14-29-24-05-03 від 25.03.2025 про відмову у застосувані до фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 норм пп. 69.28 п.69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 44104027) застосувати до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) норми пп. 69.28 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005 код ЄЖРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1211,20 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Мельник