22 вересня 2025 р. № 400/6542/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачів1. Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005, 2. Державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області Марченко Віктор Олександрович, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005,
провизнання протиправним та скасування рішення від 24.03.2025 №77975065, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області (далі також - відповідач 1), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області Марченка Віктора Олександровича від 24.03.2025 року № 77975065;
- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту за надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою від 25.06.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін у судове засідання).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту за надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області прийнято рішення від 24.03.2025 року № 77975065 про відмову у проведенні реєстраційних дій з реєстрації нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_2 .
Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги заперечує та просить відмовити у задоволенні останніх. Мотивуючи свою позицію державний реєстратор вказує, що вчиняв дії в межах Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Так, відповідно до пунктів 4 частини першої статті 24 Закону підставами для відмови у державній реєстрації прав є подання документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. А відсутність інформації про реєстрацію до 01.01.2013 року в поданих документах не дає встановити вищенаведені норми Закону, а саме подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Реєстратор може проводити державну реєстрацію прав виключно у разі встановлення відсутності суперечностей між заявленими і зареєстрованими правами. У зв'язку з цим, державний реєстратор Департаменту з надання адмінінстративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області ОСОБА_2 24.03.2025 року за № 77975065 прийняла оскаржуване рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, надавши всі підстави для відмови, а саме пункт 4 частини першої статті та пункт 8 частини першої статті 24 Закону.
Ухвалою від 17.07.2025 року суд залучити в якості відповідача у справі державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області Марченка Віктора Олександровича (далі також - відповідач 2).
Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги заперечує, та просить відмовити у задоволенні останніх.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
22.04.2003 року, на підставі договору купівлі-продажу ВАК № 032852, ОСОБА_1 була придбана квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Державна реєстрація права власності квартири була здійснена реєстратором БТІ у м. Олешки (Цюрупинськ) у відповідності до норм законодавства, діючого на момент придбання нерухомості.
Постановою Верховної Ради України від 19.05.2016 року (1377-VIII), назву міста Цюрупинськ Цюрупинського району Херсонської області було змінено на місто Олешки.
Місто Олешки Херсонської області є тимчасово окупованою територією Украіни, відповідно до «Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого Наказом від 22.12.2022 №309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
20.03.2025 року, ОСОБА_1 звернулася до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Миколаївської області із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу ВАК № 032852 від 22.04.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Цурюпинського районного нотаріального округу Херсонської області Левківським І.П., зареєстрованого в реєстрі за № 653.
20.06.2024 року вулицю Крилова в місті Олешки, Херсонської області, було перейменовано на вулицю Олеся Гричаного на підставі розпорядження начальника Олешківської міської військової адміністрації від 20.06.2024 року.
До вищезазначеної поданої заяви, позивачем було долучено довідку КП «Херсонське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради № 237 від 25.02.2025 року, в якій останнім зазначено, що надати інформацію щодо реєстрації об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , не видається за можливе, так як робота Олешківської філії «ХБТІ» ХОР на даний час не відновлена (тимчасово знаходиться під окупацією рф).
За результатом розгляду поданої заяви, державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Миколаївської області - Марченко Віктором Олександровичем, прийнято рішення про відмову в проведенні державних реєстраційних дій від 24.03.2025 року №77975065, посилаючись на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та на абз. 3 п.14 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127.
Підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій зазначено: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням та вважаючи його таким, що порушує матеріальні права, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного:
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно ч. 3 ст. 3 Закону № 1952, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону № 1952).
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952 державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону № 1952 визначено, що суб'єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Так, ч. 3 ст. 10 Закону № 1952 врегульовано, що державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Пунктом 1 ст. 20 Закону № 1952 визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Згідно ст. 23 Закону № 1952 розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках:
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
2. Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.
3. Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.
Статтею 24 Закону № 1952 передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, а саме після завершення строку, встановленого ч. 3 ст. 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав (п.8 ч.1 ст.24 Закону).
Як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_1 , 20.03.2025 року звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
До заяви було додано наступні документи: - договір купівля продажу квартири ВАК № 032852, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Також долучено довідку КП «Херсонське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради № 237 від 25.02.2025 року, в якій останнім зазначено, що надати інформацію щодо реєстрації об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , не видається за можливе, так як робота Олешківської філії «ХБТІ» ХОР на даний час не відновлена (тимчасово знаходиться під окупацією рф.
Державним реєстратором Департаменту з надання адмінінстративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області Марченко Віктором Олександровичем, прийнято рішення про відмову в проведенні державних реєстраційних дій від 24.03.2025 року за № 77975065.
Тому, враховуючи встановлені обставини у справі, слід приймає до уваги, що умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Згідно із п. 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Пунктом 14 Порядку № 1127 визначено, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви.
У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.
Відповідно до п. 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Як вже встановлено, у спірних правовідносинах Державний реєстратор відмовив позивачці у проведенні державної реєстрації прав з посиланням на п. 8 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952.
Водночас згідно з ч. 5 ст. 24 Закону № 1952 встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1952 встановлено виключні підстави для відмови в державній реєстрації прав:
1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;
3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;
4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;
5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом;
6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав;
7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;
9) документи подано до неналежного суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;
10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;
11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;
12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці;
13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці);
14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості;
15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об'єкт незавершеного будівництва (крім об'єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об'єкт нерухомості;
16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об'єкти нерухомості у складі подільного об'єкта незавершеного будівництва;
17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об'єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості, які є частинами подільного об'єкта незавершеного будівництва;
18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об'єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об'єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;
19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі:
державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об'єкт незавершеного будівництва;
первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості;
державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об'єкт нерухомості у зв'язку з його першим відчуженням;
20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону.
Частиною 2 ст. 24 Закону № 1952 передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Отже, законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню (постанова Верховного Суду від 10.06.2021 року у справі № 638/13304/17).
Єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення зазначено, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та іх обтяження.
Разом з тим, така підстава для відмови у реєстрації не зазначена серед підстав, визначених ч. 1 ст. 24 Закону № 1952.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність у спірному рішенні визначених статтею 24 Закону № 1952 підстав для відмови в державній реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.
Також, приймаючи рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором повинно братися до уваги норми Постанови КМУ від 06.03.2022 року № 209 «Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану», норм Цивільного законодавства та норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Так, Указом Президента України №64/ 2022 від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Цюрупинськ, включено до території активних бойових дій та віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
При цьому, статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Також, нормами ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
При цьому, відповідно до довідки КП «Херсонське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради № 237 від 25.02.2025 року, в якій останнім зазначено, що надати інформацію щодо реєстрації об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , не видається за можливе, так як робота Олешківської філії «ХБТІ» ХОР на даний час не відновлена (тимчасово знаходиться під окупацією рф), разом з тим, позивачем подано необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав.
У звя'зку із зазначеним, прийняте рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно № 7797065 про відмову в проведенні реєстраційних дій від 24.03.2025 року є таким, що порушує матеріальне право позивача та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
З приводу вимоги про зобов'язання державного реєстратора прав на нерухоме майно провести державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , суд зазначає про таке.
У відповідності до ст. 11 Закону № 1952 державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналіз вказаних положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
При цьому, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Враховуючи те, що єдиною підставою для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій слугувала відсутність інформації щодо реєстрації права власності на квартиру, у зв'язку з окупацією Херсонської територіальної громади, оцінку якій судом надано в межах даного рішення, суд дійшов висновку з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартири , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та керуючись позицією на якій наголошує Верховний Суд у постанові № 240/4894/23, де зазначено про те, що загально прийнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.
Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини».
Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, суд доходить висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 41210422) та Державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області Марченко Віктор Олександрович (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005) - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області Марченка Віктора Олександровича від 24.03.2025 року № 77975065.
3. Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту за надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 41210422) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22.09.2025 року.
Суддя О.В. Малих